Алла ЛАДАН
Чи знаєте ви українську пісню? Замислену, протяжливу, немов що несеться вдалину від зелених полів, чи несучу невисловлений сум, чи бешкетну, під звуки скрипок і цимбал, від якого ноги самі просяться в танок?
ли бажаєте угадати своє майбутнє в самий загадковий період року - святки?
Усе це і ще багато чого іншого можна довідатися і почути, відвідавши Центр дозвілля "Сучасник", де от уже десятий рік існує Омська обласна громадська організація Української культури "Сірий клин".. Центр був заснований у 1992 році й освячений митрополитом, а тоді ще архієпископом Омським і Тарским Теодозією, до слова сказати, теж по походженню українцем, уродженцем Волині.
Як виник Український культурний центр? Про це розповідає його засновник і керівник Вирослав Володимирович Мендзив.
- Ми виходили з вже існуючих історичних аналогів. Українські поселення є в багатьох країнах світу: Аргентині, Канаді, США, Австралії... Це сама стійка діаспора у світі і сама законослухняна. Там, де поруч з іншими націями і народностями живуть українці, там немає міжнаціональної ворожнечі. Це кредо - кредо гаранта міжнаціонального спокою - ми хочемо підтвердити й у себе в Омську. І потім, немає нічого поганого в тім, що всі ми (у повсякденному житті, у "загальній масі" - росіяни) викроюємо друга година в тиждень, - тим більше, у наш час, таке убоге на тепло і радості.
Основу Центра, його кістяк складають представники старшого покоління. Саме вони є активними учасниками всіх культурних програм і заходів: печуть пісні, грають на музичних інструментах, беруть участь у різного роду представленнях, самі виготовляють реквізит для спектаклів. Це вони, відірвані від рідної землі, зберегли у своїй пам'яті національні звичаї, обряди, пісні, танці. До древніх забутих мистецтв прилучаються і молоді. Їх не так уже мало на вечорницях і святах, проведених Центром.
На основі спогадів і знань старшого покоління методист Центра Евгения Сенкевич створює і втілює сценарії вечорниць - вечірніх посиделок молоді, що проходять і в день Святого Андрія Первозванного - 13 грудня, і в день Святого Миколи -19 грудня, і в різдвяні дні, коли головними діючими обличчями є ангели, возвещающие світу про народження Рятівника, пастухи і волхви, що прийшли з подарунками немовляті Месія, а також жорстокий цар Ірод.
Діють у Центрі академічний хор, вокально-інструментальний ансамбль "Ватра".
- Не подумайте, що ми приймаємо винятково професіоналів, - говорить Євгенія Сенкевич. - До нас приходять за бажанням усі, хто небайдужий до української пісні, українській культурі. На наших концертах під наші пісні з задоволенням танцюють росіяни, та тари, вірмени, німці.
Утім "аналіз на кров", як жартують у "Сірому клині", тут ні в кого не беруть, родовід не випитують. Теплом і привітністю отут звикли поділятися з усіма, у тому числі і з дітлахами з дитячих будинків, для яких у дні зимових канікул Центром організовуються благодійні акції, різдвяні представлення, накриваються столи, а саме головне - створюється домашня тепла сімейна атмосфера, атмосфера сусідства і спілкування, старших з молодшими.
Чому саме "Сірий клин"? Він зв'язаний з реформою Столипіна, коли на початку XX століття велику територію Зауралья, півдня Сибіру, Північного Казахстану заселили вихідці з південних губерній Росії, більш півтора мільйонів чоловік. Виникла величезна українська колонія. Тоді Росія зробила великий ривок у виробництві зерна й інших сільськогосподарських продуктів саме завдяки освоєнню сибірських земель працьовитим і господарським українцем. А чому "сірий"? Може, уся справа в суворій природі... Зараз згідно з офіційними даними, тільки на сибірській території Сірого клина проживає більш 105 тисяч українців. А по неофіційним - у п'ять разів більше.
Члени Центра української культури "Сірий клын" не тільки активно виступають на міських площадках у дні фестивалів, але і несуть своє пісенне мистецтво в село. В останні роки налагоджені й ефективно розвиваються зв'язки з художніми колективами "Зіронька", "Вербиченька" Одеського району, з ансамблем української пісні "Червона калина" села Шевченко Москаленского району. Стали доброю традицією поїздки членів омських українських Центрів "Сірый клин" і "Просвита" ім. Т.Г. Шевченко на Різдво і Трійцю в сільські райони, заселені нащадками українських переселенців початку століття. Як відзначаються "різдвяни свята" і Троиця в Украині, старше покоління з задоволенням розповідає і показує молодшому, городяни охоче поділяються досвідом, напрацьованими програмами з селянами, беручи доля в спільному святкуванні цих днів.
Під теплим крилом "Сірого клына" народжуються центри української культури в районах і селах Омської області. Так, уже створений такий центр у селищі Одеське (керівник - Іван Олексійович Лисенко), філії діють у селах Бажане, Лук'янівка, Гановка, Благодаровка, Буяковка цього ж району. Найближчим часом буде відкрита мережа українських центрів у Полтавському, Русскополянском, Исилькульском районах області, у селі Шевченко Москаленского району.
В усіх міських і обласних святах, фольклорних фестивалях, культурних заходах і концертних програмах, у яких беруть участь близько 20 різних національно-культурних центрів, що діють на омській землі, українські завжди самі помітні - виділяються своїми барвистими костюмами, численністю, злагодженістю, розмаїтістю і ситністю блюд, яскравими виставочними стендами. Подивуватися тут можна смачним пірогам і пампушкам, розкішним скатертинам, рушникам, серветкам, сорочкам, чудово сплетеним дівочим віденкам, що вишитих на полотнинах портретам Тараса Шевченка. Усі ці добутки рукодільниць центрів є постійними експонатами виставок, що організуються в особливо урочисті для омських українців
дні: дні народження центрів, День незалежності України і день народження Тараса Шевченка.
Узагалі ж, до Тараса Григоровичу в сибірських українців особливе відношення. У планах на майбутнє - зведення на території, що прилягає до будинку колишнього Жовтневого райвиконкому, скверу Тараса Шевченко і пам'ятника великому поету, першого за Уралом подібного спорудження. Саме для цих цілей створений Омський регіональний суспільний центр ім. Т.Г.Шевченко, що планує акумулювати засобу української діаспори і спонсорів на здійснення даного проекту. Автори проекту - скульптор А.А.Цымбал і архітектор Ю.А.Захаров. Як пояснив В.В.Мендзив, це буде пам'ятник не тільки українству, що зв'язало свою долю із сибірською землею, так сказати, першопрохідникам, але і пам'ятник трудівникам військового Омська. Як відомо, у 1941-м року в наше місто був евакуйований Запорізький моторобудівний завод, з якого, можна сказати, і почалася історія Жовтневого району міста Омська. Та й кілочок, убитий в ознаменування відкриття нового району, знаходиться на тій території, де планується створення скверу. Багатьом українцям це місце пам'ятне ще і тим, що недалеко від нього в 1947 році розташовувався евакопункт, на який звозили засланих під час сталінських репресій західних українців. Усього - близько 15 тисяч, в основному жінок, старих і дітей. Рідко який репресований не пройшов через це місце...
Сам сквер передбачається розбити у виді української сорочки-вышиванки. Планується побудувати в ньому два фонтани. Один наповнять іртишською водою. Іншої - дніпровської. Два фонтани будуть символізувати дружбу двох народів - російського й українського, їх загальний багатовіковий історичний шлях, спільність, багатогранність і взаємозбагачення родинних культур.
Я часто задумуюся над тим, чому українські поселення і діаспори в багатьох країнах світу так дбайливо зберігають свої звичаї, мова і традиції, передають їх з покоління в покоління, відроджують з небуття забуті мистецтва і ремесла, в оточенні інших, порой далеко не родинних культур, зберігають власний дух українства. Напевно тому, что за такого роду дбайливим відношенням до власної культури їм бачиться далека батьківщина, зігріта яскравим сонцем і просочена теплими літніми дощами рідна земля, з яким їм колись довелося розлучитися, більшості - назавжди.
Омськ
Український огляд, Серпень 2001.
