Марко Прокопович - колишній львів’янин, з 1949-го року живе в Хабаровську. За освітою фізик, зв’язківець. Завідує кафедрою оптичних систем зв’язку у Далеко-східному університеті шляхів сполучення.
– Пане Марку, як і кому спало на думку створити ще в часи Радянського Союзу українську організацію в Хабаровську?
– Справді, наша громада об’єдналася в Товариство української культури Хабаровського краю «Зелений Клин» ще до розпаду СРСР. Хоча офіційно ми зареєстровані в 1992 році. Спочатку була створена ініціативна група з трьох осіб, потім провели установчі збори і почали працювати.
– Чи мала колись Ваша громада українську школу чи клас?
– Ви знаєте, ні школи, ні класу ми не мали, але у нас були педагоги, котрі проводили заняття в той час, коли батьки співали в ансамблі. Але дітей було небагато — шість–сім осіб, приходили вони нерегулярно. Тому викладання української мови та літератури тривало недовго. Так само ми не мали своїх власних ЗМІ.
У Хабаровську немає газети для національних меншин. Знаємо, що в Москві виходить український журнал, який видає Руденко-Десняк, але ми його не отримуємо. Зате нам постійно надходять українські газети «Українське слово», «Свобода», що виходить в США. Деякий час я передплачував «Урядовий кур’єр». Також ми отримували за особистим розпорядженням легендарної Слави Стецько «Шлях перемоги», зараз, на жаль, після її смерті газета перестала до нас надходити. Ще отримую «Нашу віру» Євгена Сверстюка, до речі, дуже цікава газета. Взагалі я віруюча людина, греко-католик, тому з інтересом читаю такі видання.
– Пане Марку, які Ваша громада має художні колективи?
– У громаді є хор «Мрія» та ансамбль, кількісний склад якого змінюється. Взагалі цей колектив для молодих жінок і дівчат. Я дуже радий, що керівник «Криниці» Наталка Романенко також зробила різноманітні невеликі гурти. Ви бачили сьогодні, як це добре виглядало. Ще у нас є чоловічий ансамбль, який поки що немає назви. Душею колективу є колишній викладач філософії Костянтин Семенович Пінаєв (на фото з права). Він дуже любить читати українською мовою, але сам, на жаль, нею не розмовляє. Його предки — українці з Чернігівщини і Полтавщини прийшли сюди пішки через Сибір у 1864 році. Шлях тривав три роки. Тепер він на пенсії, згадавши своє коріння, вирішив вивчити українську мову.
Серед наших активістів — колишній механік Євген Петрович Зярко (на фото зліва). В повсякденному житті ми намагаємося допомагати один одному. В організації переважно літні люди. Вийшовши на пенсію, вони зустріли в «Зеленому Клині» близьких по духу людей, які люблять українську пісню. «Мрія» нас усіх об’єднала.
Світлана ОСТАПА
http://www.uvkr.org.ua/visnik/2003/11/1___10.htm
На фото: Голова Товариства «Зелений Клин» Марко Прокопович (у центрі) з колегами Костянтином Пінаєвим і Євгеном Зярко (зліва).
