Увага європейської спільноти зараз прикута до замаху на прем'єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо. Коротко нагадаємо: у словацькому місті Гандлова, де 15 травня відбувалося виїзне засідання уряду, біля місцевого Палацу культури, коли Фіцо вийшов для спілкування з людьми, пролунало кілька пострілів, внаслідок чого прем'єр-міністр отримав поранення і перебуває у тяжкому стані.
Звичайно ж, така подія має чи ще матиме свої наслідки і для української громади в Словаччині, і для українських біженців в цій країні, оскільки російська пропаганда (а вона має тут великий вплив) миттєво поспішила звинуватити у скоєному українські і західні спецслужби. Мовляв, намагалися усунути Роберта Фіцо через те, що він відкрито демонстрував антиукраїнську позицію.
Втім, як ми знаємо, голосніше кричить: «Тримайте злодія!» сам злодій. Спочатку звернемося до фігури нападника, який був затриманий на місці злочину.
Background нападника
Це - 71-річний письменник Юрай Чинтула. Входить до прихильників ліберальної партії «Прогресивна Словакія», але який, втім, чомусь подається у ЗМІ лише як «фанатик-одинак». За словами нападника, мотивом його дій стала незгода з популістською лінією уряду Фіцо і явним креном у бік Росії. Те, що Чинтула дав себе затримати, зрозуміло: він мав озвучити свою позицію для світових ЗМІ. Але це – на поверхні . Заглянемо в background Чинтули, на «задній план» його життя.
Журналісти вже розкопали, що Чинтула був діяльним членом незареєстрованого парамілітарного угрупування Slovenskí Branci (SB), пов’язаного ще з 2012 року з Росією. Як мінімум два моменти пов'язують SB із РФ. По-перше, це наявність у її лавах інструкторів російського походження, які служили у спецназі. По-друге, Branci підтримували контакти з путінськими улюбленцями, байкерами із «Нічних вовків», які є чистим проектом ФСБ. Тому скоєний замах, вважають журналісти, – чергова кривава операція «під чужим прапором», схвалена Кремлем.
«Cui bono?»
Не можемо не згадати у зв’язку із цим і традиційне латинське «Cui bono?» Марка Тулія Цицерона – «Кому це вигідно?». І, відповідно, кому невигідно?
Замах на словацького прем’єра вкрай невигідний Україні, бо ставить під загрозу проведення ініційованого нею Глобального саміту миру, що має відбутися 15-16 червня у Швейцарії, і участь в якому підтвердили вже 50 держав з усіх континентів.
Кому вигідно? Звичайно ж, Путіну, який відчайдушно намагається зруйнувати містки між Україною та Євросоюзом та ускладнити подальшу європейську підтримку Києва у військовому протистоянні з Росією, зусилля української влади щодо отримання гарантій безпеки та надходження західної допомоги.
Також аналітики наголошують на тому, що Фіцо не мав бути «мішенню», бо не «визначав погоди» в «українському питанні» в Європі. Незважаючи на наративи, що контрастували з позицією інших європейських лідерів, Фіцо був поміркованим політиком і не міг зрівнятися з «яструбами» з Москви. З одного боку він був проти фінансової та військової допомоги Україні, з іншого – не заважав словацьким фірмам укладати угоди з Україною на виробництво продукції, яка мала в т.ч. і військове призначення.
Українці в Словаччині. Що тепер?
Звичайно ж, нас не може не турбувати питання, а що ж буде тепер з українцями в Словаччині і біженцями з України, які обрали цю країну через схожість мови та менталітету.
Ще у 2023 році після обрання Фіцо прем’єр-міністром Словаччини, і який відзначився низкою протиукраїнських заяв, «Українська правда» 31 жовтня опублікувала матеріал під красномовною назвою "Фіцо виграв! Куди поїдеш? Куди валізи збиратимеш?": як ставляться до українців у Словаччині».
Вже тоді ситуація була непроста. Дехто з опитуваних у Словаччині українців скаржився на те, що ставлення до них змінилося, і на вулиці можна нерідко почути неприємні слова від місцевих жителів. Причини – погіршення економічної ситуації в країні, пропаганда та популістські висловлювання політиків, а іноді, вимушені визнати, і не зовсім адекватна поведінка деяких українців.
"Кажуть, що українці – фашисти-бандерівці, які вбивають своїх і забирають у словаків роботу»
Біженка з Херсону Ірина влаштувалася працювати у місцеву корчму, а її син вступив в училище на кухаря та паралельно продовжував навчатися в українській школі. "У навчальному закладі був булінг і проблеми із викладачкою. Підготовчих курсів зі словацької мови не було, а вчителька вимагала писати диктанти і твори. Вона казала: мені все одно, звідки ви приїхали. І це при тому, що із 21 студента 12 були українцями", – розповідає Ірина.
У Словаччині Ірині доводиться працювати по 14 годин на день. Стосунки з колегами і клієнтами не складалися. "Навіть моя напарниця з України може включити у барі російську попсу і підспівувати. А коли словаки питають, чи правда Україна 9 років бомбила Донбас, вона каже: ймовірно, так. Я з самого початку вела гарячі дискусії, хоча й мови не знала. Перекладала, що хочу сказати і вчила. Спочатку мене бойкотували, зараз не чіпають і поважають за позицію", – каже жінка.
Після виборів, які виграли проросійські сили, Ірині казали: "Фіцо виграв! Куди поїдеш? Куди валізи збиратимеш?" За словами жінки, неприємні слова про Україну їй часто доводиться чути від клієнтів корчми, які напідпитку. "Кажуть, що українці – фашисти-бандерівці, які вбивають своїх і забирають у словаків роботу, а я мушу працювати у борделі і обслуговувати їх. Багато всього почула. Ненависті було чимало", – говорить Ірина. Утім, були моменти, про які жінка згадує з теплотою. Як до неї підходили австрійка та словачка, дякували та обіймали. Ірина каже, що після цього вона довго плакала.
"Я думала, ми зі словаками схожі. Однак я почуваюся тут, як на іншій планеті Але відсутність емпатії до біженців і пропаганда робить свою справу. Є, звісно, нормальні люди, які долучаються до допомоги. Але дуже багато неприємних ситуацій. Коли я бачу тут арабів чи африканців, я розумію, що їм ще гірше, адже вони ще й від расизму потерпають", – говорить Ірина.
"На початку війни підтримка була шалена"
Маргарита також приїхала у Словаччину до повномасштабної війни. За її словами, українці, які живуть у Словаччині давно, вже звикли до місцевого менталітету, на відміну від біженців, які приїхали після вторгнення. Тому іноді непорозуміння можуть сприймати як погане ставлення
Для самої Маргарити у свій час також непросто було звикати до життя в іншій країні. "Найскладніше було те, що я не могла зрозуміти місцевих людей. У Києві люди – більш прямі. Словаки бояться образити, вони тобі посміхаються, а що думають – невідомо. З іншого боку, в офіційних структурах тут не хамлять, всі дуже ввічливі. Мови у нас схожі, але словаки роблять все, щоб ти їх зрозумів – кажуть слово на англійській, на російській, українській", – каже жінка.
Маргарита згадує, як в перші дні війни словаки ходили по магазинах і купляли речі для українських біженців та селили у себе жінок з дітьми, які тікали від війни. "На початку війни підтримка була шалена", – каже вона.
На цей час, за її словами, пропаганда дається взнаки: чимало словаків думають, що у підвищенні цін на продукти та бензин винні українці. "У мене стрічка українська на машині була. Так один чоловік підійшов і сказав, що ми винні тут в усіх проблемах. Таке мислення у них: дають українцям – відбирають у нас. Однак інший підійшов на вулиці до нас з дитиною і сказав: ми підтримуємо українців. Тих, хто проти – мало, просто вони дуже голосно кричать", – розповідає українка.
В той же час, незважаючи на те, що влада Словаччини відмовилася приєднуватися до ініціативи чеського уряду щодо боєприпасів для України, громадяни країни самостійно за кілька днів зібрали близько 2 мільйонів євро на ці цілі.
Отож, ситуація неоднозначна, і проблеми є, а чи поширяться вони після замаху на Фіцо, поки невідомо. Гадаю, що і Комісії Прав Людини при Українській Всесвітній Координаційній Раді, і Світовому Конгресу Українців слід звернути особливу увагу на ситуацію і права українців в Словаччині.
Наш кор. за матеріалами інтернет-повідомлень
На світлині: Роберт Фіцо за кілька хвилин до нападу
