Як живеться і працюється художнику у місті, яке майже щодня атакують російські ракети
Леонтій Костур – український живописець, графік і скульптор, ім’я якого відоме не тільки на Батьківщині, але й за її межами. У серпні цього року презентував у Сумах автобіографічну книгу «Рогачі», друге видання якої незабаром має вийти у перекладі англійською. У свої 77 років сповнений неабиякої творчої енергії, готує нову персональну виставку. А як живеться йому в умовах війни, як відобразилося російське вторгнення в Україну в його творчості? Про це говоримо з художником під тріск полін у грубці, муркотіння кішки на його колінах і вже звичне для сум’ян чергове завивання за вікном сигналу повітряної тривоги.
- Як живеться художнику в умовах війни? – задумується мій співрозмовник. – Запитання актуальне, правильне, але відповісти на нього не так просто…
- Тоді, може, почнемо з того, як війна змінила Ваше повсякденне життя, побут?
- Я би почав не з цього, а з морального аспекту всієї цієї ситуації – життя в умовах війни, осмислення самого себе. Питання війни – це, в першу чергу, питання моралі, а вже потім життя і смерті. Мене у моєму віці не можуть забрати воювати, і в армії я ніколи не служив, але справа в тому, що я задаю сам собі запитання: а як би я вчинив, якби мені було не 77, а, наприклад, 40 років? Пішов би я воювати добровільно? Я не знаю. Скоріш за все, скажу чесно, не пішов би. І шукав би, мабуть, якісь причини, щоб виправдати себе. Та якби і пішов, користі від мене на фронті ніякої не було б.
Багато хто, знаю, пішли воювати добровільно. Наприклад, мій син. Я не думав, що він на це здатний, бо свого часу його списали у військкоматі як непридатного до стройової служби. І він прийняв таке рішення, здавалося б, всупереч його образу життя, способу мислення, не схильного до націоналізму, патріотизму, гаслам Майданів. Але, коли почалася війна, він сказав: «Я піду воювати». Його відправили у військовий табір на короткочасне навчання. Провоював він після цього всього тиждень, отримав поранення, дивом залишився живим, бо багатьох його побратимів повбивали. Рік лікувався, але де б він з'являвся, чомусь бомби падали саме там. В київський шпиталь, де його лікували, влетів російський КАБ (керована авіабомба – О.Г.), причому, як пізніше виявилося, саме в його палату. На щастя, бомба не розірвалася.
Я чому розповідаю про сина. Бо це мій син, і це моє життя. Ви ж питаєте про життя художника в умовах війни. А я художник?
- Безумовно
- Так от це і є моє життя художника в умовах війни. А про творчість ми ще поговоримо.
Але в продовження … Помирає мати сина, моя колишня дружина, привозять до Сум його бабусю з Бахмуту, який розбомбили росіяни. Бабусю я влаштовую у будинок для престарілих. І ось на наших очах, коли ми з сином вирішили її відвідати, влітає в цей будинок для престарілих російська бомба. І це лише одна з сторінок сьогоденного життя художника в Україні, не тільки мого.
А щодо побуту, то намагаюсь жити, як і раніше. Заготовляю дрова на зиму, зробив впродовж цих років війни покрівлю для господарських приміщень, вирощую картоплю, помідори, огірки, обрізаю плодові дерева на своїй ділянці. І час від часу поглядаю на небо, чи не летить черговий «шахід» чи КАБ. Хоча візуально їх важко помітити, хіба що по звуку. Обладнав підвал, поставив там грубку, ліжко, переніс туди частину своїх картин, і тепер ночую тільки там. Хоча дочка мені каже: «А якщо дім зруйнують, то як ти з того підвалу виберешся?». Та все одно так мені спокійніше.
Кожного дня пишу етюди, поки погода дозволяє. Звичайно, неприємно писати під сирени повітряної тривог, але вже до них звик. Дивишся, люди навколо ходять, не ховаються, і думаєш: «Ну, що я, самий боягузливий?» (сміється). І пишеш далі. До цього, коли менше нас бомбили, писав великі полотна, але зрозумів, що картини таких розмірів під час війни нікуди ховати.
Що ще? Роблю виставки. За більш ніж два роки війни зробив дві-три персональних виставки на різних арт-майданчиках міста, беру участь у різних мистецько-культурних заходах, яких у Сумах всупереч війні багато, на які мене запрошують. Видав під час війни книгу («Рогачі» - спогади про життя і роздуми про мистецтво – Ред.) У мирні часи якось руки до цього не доходили, а тут підштовхнуло те, що часу на зволікання немає: або типографію розбомблять, або автор потрапить під бомбардування.
В цілому життя йде зараз більш інтенсивно, ніж у мирні часи.
- А як відобразилася війна на Вашій творчості, на темах, сюжетах Ваших картин?
- Справа в тім, що моя творчість до війни і творчість воєнного періоду по суті не зазнали змін. Війна не змінила мій внутрішній світогляд. Відчуття якоїсь біди завжди сиділо в мені, приходило у мої сни і відображалося в моїх роботах. Тому принципових змін не сталося. Можливо, в деяких деталях, а по суті мої картини і до війни, можна сказати, були наповнені тривогою і пророцтвами. Я і сам іноді не розумів про що вони, і тільки коли щось трапляється, то їхній зміст сам по собі проступає скрізь композицію, фарби, образи.
- І війна не відображена в нових сюжетах ваших робіт, наскільки я розумію?
- Вона знайшла своє відображення у двох-трьох великих за розміром картинах. Але на них ви не побачите когось з кулеметом чи автоматом, фотографічне копіювання наслідків цієї війни. Повномасштабна війна триває вже тисячу днів, тож я вже і не пам’ятаю цих робіт. Одна з них була присвячена тим, хто втратив через війну кінцівки. Але це відображення не пряме, не реалістичне, а через мій стиль «костуризм», як я його називаю (див.світлину номер 3 – О.Г.)
Як краще вам це пояснити? Кожної осені я намагався писати пейзажі. Але вони у мене не виходили. Не вистачало техніки, щоб за дві години відобразити осінній настрій через золото вмираючого листя, що через кольори лунає як його останній крик чи передсмертний шепіт.
Прийшла війна, і я восени фактично перестав писати картини, а став писати етюди, в яких намагаюсь асоціативно через сумний настрій осені передати свої настрої, пов’язані з війною. І, нарешті, я цієї осені щось побачив в природі, те чого не бачив раніше. Хочеться виїхати кудись в село і ще там помалювати, але все розбомблено, і тому не знаєш куди поїхати, щоб не потрапити під обстріл. І як звідти повертатися потім?
Я ходжу на виставки, бачу якісь роботи, присвячені напряму сьогоднішній війні. Деякі з них вдалі, деякі ні. Але на воєнну тему писати – це взагалі проблема. Щоб наповнити такі картини глибоким змістом потрібен час для того, щоб осмислити те, що відбувається.
Візьміть, наприклад, хрестоматійну «Оборону Петрограда» Дейнеки. Там відображені події 1919 року, а написана картина у 1928 році. Або події Громадянської війни у картині «Смерть комісара» Петрова-Водкіна, теж написана у 1928 році. Або широко відомий антивоєнний роман Ремарка про Першу світову війну «На Західному фронті без змін», що вийшов у світ через 15 років після закінчення тієї війни. Якщо згадати кращі твори літератури або живопису на воєнну тематику, то майже всі вони були створені через 9-10 років після закінчення війни. Виключення, хіба що, «Фашист пролетів» 1942 року Пластова з вбитим хлопчиком-пастушком, що стала символом нелюдяності війни. Все просто, лаконічно, але серце стискається, коли її бачиш.
Живопис чи графіка, створені під час війни, завжди тяжіють до плакату, і це зрозуміло, бо художників переповнюють емоції. Це окрема сторінка історії живопису, яку ми маємо шанувати. Але цим воєнна тема в мистецтві не вичерпується, є й інша сторінка, яка намагається осмислити жахливі наслідки війни і подивитися на них у більш широкому контексті світових процесів.
Про себе в цілому скажу так: війна не повинна заважати мені писати те, що я хочу, диктувати мені свої теми і сюжети. Я прагну залишатися попри все таким, яким був до війни, тим самим, нібито, ігноруючи її. Це, можна сказати, мій внутрішній протест проти війни. Бо усі війни колись закінчуються, а ти залишаєшся з тим, хто ти є і що ти зробив, як художник, за своє життя.
P.S. Наступного дня після нашої зустрічі російська керована авіабомба влучила у багатонаселений житловий масив Сум. 11 людей загинуло на місці (серед них двоє дітей), 68 отримали поранення, 400 залишилися без житла.
Розпитував Олександр Гвоздик
-
«І час від часу поглядаю на небо, чи не летить черговий «шахід»
«І час від часу поглядаю на небо, чи не летить черговий «шахід»
-
Леонтій Костур. Без назви, 2023
Леонтій Костур. Без назви, 2023
https://kobza.com.ua/kultura/7223-viina-ne-zminyla-mii-vnutrishnii-svitohliad.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId44533ed717
На світлинах:
1. Леонтій Костур. На етюдах під виття сирен
2. «І час від часу поглядаю на небо, чи не летить черговий «шахід»
3. Леонтій Костур. Без назви, 2023