Щоб не асоціювали з росіянами

У Франції біженці наполегливо вчать українську

Українки в маленькому містечку Нансі на північному сході Франції створили розмовний клуб для біженців. Збираються щотижня, навчаються говорити рідною мовою і не боятися помилок. Поки хтось скаржиться на нестачу часу або грошей на опанування мови, вони доводять, що головне — бажання. І прагнуть будь-що демонструвати свою ідентичність за кордоном. Щосуботи об 11-й у приміщенні, де зазвичай збираються віряни католицької церкви в Нансі, людно.

«Я медик за фахом, але я люблю театр, я люблю музику, я люблю подорожувати. Інші члени клубу читають вірші, співають багато. Теми обговорюємо цікаві: з української історії, з української культури, зараз Олімпіада», — ділиться своїм досвідом участі в українському розмовному клубі пенсіонерка Лариса Любаренко. Каже, буває і так, що урізноманітнюють свої зустрічі проведенням творчих майстер-класів, чаюванням, відвідуванням патріотичних заходів.

Історія мовного переходу

Пані Лариса — киянка. До Нансі приїхала, шукаючи прихистку, ще торік у листопаді. У столиці вона жила на 20-му поверсі, тож через відсутність електроенергії їй було важко. «Мені набридло просити сина: то принеси води, то принеси їжі, то як мені зварити щось... Щоб не бути тягарем, я виїхала у Францію. І такі були наміри, що я перезимую, а вже навесні повернуся до Києва. Але не так сталося, як бажалося», — розказує вона.

Одна в чужій країні пані Лариса стала шукати спілкування. Випадково натрапила на допис в соцмережах про створення в їхньому містечку розмовного українського клубу — і стала однією з перших його відвідувачок.

«Я тут, щоб вивчати, щоб спілкуватися і щоб не забувати українську», — пояснює пані Лариса. Випускниця радянських школи й вишу, вона державну мову ніколи не вивчала, але розуміла. Саме у Франції вперше свідомо відмовилася від мови держави-агресорки.

Спочатку активно практикувалася на заняттях, потім домовилися з одноклубниками говорити українською між собою й поступово почати спілкуватися з іншими людьми. Особливо важливим вважають робити це у французькому суспільстві, бо хочуть, щоб їх асоціювали за кордоном саме з Україною, а не країною-окупантом.

Майже за пів року занять Лариса Любаренко змогла повністю перейти на українську. Але зізнається, що це непросто. «На це треба час. Люди переходять, поступово переходять. Але звичка є звичка. Людям російською легше висловити свою думку, не треба думати, підбирати слова. Але поступово я бачу, що переходять. Ми ж тут робимо акції протесту, мітинги, то я бачу, що більшість (українців. — Ред. ) переходить», — зауважує пані Лариса.

Таким різким змінам рідні жінки спочатку дивувалися, але їх підтримали. Тепер вони вже не вагаються, яку мову обрати, телефонуючи мамі, і в усьому її підтримують.

Не повчати, а допомагати

Розмовний клуб для українців у Нансі був створений в рамах всеукраїнського волонтерського руху «Єдині». Одна з засновниць цього осередку — Галина Щерба, філологиня за освітою. До Франції евакуювалася з Миколаєва з дитиною на початку повномасштабного вторгнення, коли місто щоденно обстрілювали росіяни. Щоб проводити для українців заняття, вона мала їздити до Нансі з іншого містечка і витрачати лише на дорогу до чотирьох годин.

«До нас приходили люди (українці. — Ред.) навіть із сіл навколишніх, як і я, із великими логістичними проблемами, півдня добиралися. Бо це для них має якусь цінність. По-перше, говорити своєю мовою або почути, навіть якщо люди не говорять. Багато людей, наприклад, із Чернігівщини, у них своя говірка, з Херсона, з Дніпра. Є люди з Маріуполя, з Донецької області», — розказує Галина. Втім, і для неї самої ці зустрічі стали можливістю в чужій країні проводити час із однодумцями.

Для проведення занять розмовних клубів є спеціальні методичні рекомендації та набори вправ. «Я роблю презентації, і ми обговорюємо діячів української культури, літератури. Або беремо тему, наприклад, про народні ремесла і обговорюємо, що як називається українською мовою, вивчаємо лексику. І щоразу заняття не буває типовим, тому що приходять інші люди і в них інші потреби», — каже волонтерка. Разом із відвідувачами клубу в Нансі вони навіть створили свої традиції: щоразу пригощати одне одного національними стравами своїх регіонів і не розходитися без народних пісень.

Тепер після спеціального навчання Галина проводить розмовні клуби онлайн. «Правила розмовного клубу — це, по-перше, говорити українською мовою. Уникати тем, які роз'єднують, тем для суперечок. Я не можу перебивати людей, і також не можна, щоб люди виправляли один одного, щоб ніхто не почувався некомфортно. Але в модератора є функція підказувати, давати правильні відповіді», — наголошує Галина. Бо більшість з тих, хто намагається відмовитися від російської, соромиться своєї неідеальної української. Інша проблема — відсутність відповідного кола спілкування. Але саме її й вирішують такі розмовні клуби. Цікаво, що до занять приєднуються й іноземці: «Це іноземці, які працюють з українцями і хочуть говорити нашою мовою. Саме для того, щоб допомагати українцям. Ось така благородна мета».

Рух до своєї ідентичності

Всеукраїнський рух «Єдині» надає освітню і психологічну підтримку тим, хто переходить на українську мову та прагне удосконалювати її. Для цього проводять безплатні граматичні курси онлайн та розмовні клуби, наживо та в інтернеті. До проєкту залучено майже пів тисячі волонтерів та понад сто тисяч слухачів. А розпочалося все два роки тому з ініціативи двох мовних активісток, які мріяли, щоб їхні діти росли в українському мовному середовищі.

«Українська мова — це інструмент безпеки українців. Конкретно наша країна і наше геополітичне положення вимагає культурної сепарації від росіян, від їхніх наративів, від їхніх цінностей, від їхніх каналів комунікації. Тому що окупація завжди починається з культури, це таке культурне поневолення. Потім уже відбувається фізичне поневолення, і це завжди було їхньою стратегією», — переконана співзасновниця проєкту Наталка Федечко.

Розмовні клуби є в 30 містах України та за кордоном. Але особливе їх значення, кажуть організатори, у тих регіонах, які пережили російську окупацію. «На деокупованих територіях люди, які ходять на курси, шукають своїх. І мова для них це є маркер того, що ти зі своїми. І це більше клуби ще й емоційної підтримки. Вони приходять, тому що знають, що там свої, що там люди патріотичні», — пояснює жінка. А ще вона переконана, що проблема українців не в тому, що вони не знають своєї мови. Як показує досвід їхніх занять, більшість із учасників не мають сміливості почати розмовляти нею.

І для таких земляків пані Лариса дає поради з власного досвіду: «Треба дивитися українські фільми або фільми, які перекладені українською мовою, читати українську літературу. Це важко. Мені допоміг Семен Скляренко (автор історичних романів. — Ред.). Це про Київську Русь. Дуже цікаво написано й українською мовою, і поступово якось так переходиш. А потім починаєш вже й думати українською. Дивитися треба українське телебачення і, звичайно, спілкуватися».

Результати опитування

Українська мова стає престижною і дедалі більше поширюється в різних сферах життя. Про це, зокрема, свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова у червні цього року.

Дослідження показало, що 69,5% респондентів оцінюють свій рівень володіння українською мовою як вільний. Лише 2% відповіли, що погано розуміють її, а 0,5% — що взагалі не розуміють.

«Українську мову рідною назвали 78% опитаних, у 2017 р. таких було 68%, у 2015 р. — 60%, у 2006 р. — 52%. Відповіли, що і українська, і російська однаковою мірою є для них рідними, 13% опитаних (у 2006 р. таку відповідь дали 16% респондентів у 2015 р. — 22%). Частка тих, хто назвав рідною російською мову, становить 6%, у 2006 р. таких було 31%, у 2015 р. — 15%», — зіставили цифри дослідники.

Як порівняти з минулими роками, тепер побільшало тих, хто використовує українську вдома, і поменшало тих, хто спілкується з близькими обома мовами.

Марина Михайловська

Джерело

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/kultura/7167-shchob-ne-asotsiiuvaly-z-rosiianamy.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId250f7663d2

На світлинах:

1. Кількість біженців, які вдосконалюють своє знання української, зростає

2. Лариса Любаренко (в окулярах та джинсовій куртці) з колегами по розмовному клубу

3. Для зустрічей розмовного клубу в Нансі приміщення виділила католицька церква

4. Українці збираються на розмовні клуби онлайн