З молитвою за Україну: від Морачевського до Куліша

Про роботу українських корифеїв Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького над першим українським перекладом Біблії

Переклад Біблії Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Нечуя-Левицького або Святе Письмо Старого і Нового Завіту – перший повний переклад Старого і Нового Завіту українською мовою, здійснений, переважно, Пантелеймоном Кулішем з редакційним та перекладним доопрацюванням Івана Пулюя та доповненням перекладів Івана Нечуя-Левицького, що його видано 1903 року у Відні (за іншою версією – окремим виданням у 1904 році). Від початку праці до видання Іван Пулюй працював близько 35 років. Книга видана вже по смерті Пантелеймона Куліша.

Повний переклад Книги книг з одного боку засвідчив достатньо високий рівень розвитку літературної мови на той час, а з іншого - сприяв її подальшому розвитку, адже українська літературна мова на початку XX століття функціонувала у двох основних регіональних варіантах: східному і західному. Такий стан мови поєднується з конфесійним стилем перекладу.

Переклад Біблії Куліша - Пулюя - Нечуя-Левицького налічує 66 книг: 39 - Старого Завіту і 27 - Нового Завіту, тобто це - протестантський варіант перекладу. Це пов'язано з тим, що фінансове забезпечення перекладу, друк і часткове розповсюдження здійснювалося Британським Біблійним Товариством, що його іноді ще називають Лондонським Біблійним Товариством, утвореним у Лондоні 1804 року. Переклад адаптовано фонетичним правописом т. зв. "желехівкою".

Упродовж 1868-1869 років Пантелеймон Куліш опублікував у львівському журналі "Правда" переклади кількох "Давидових Псальм" під псевдонімом Павло Ратай, також двох пісень Мойсея ("Пісні над Червоним морем" і "Пісні передсмертної") і врешті-решт усієї Тори. У замітці пояснення Куліш оголосив свій переклад "тільки коректурою", закликаючи читачів робити зміни й уточнення. У співпраці з Пулюєм Куліш 1871 року переклав Новий Завіт з грецької мови, видавши спочатку окремі Євангелії: Євангеліє по Маттеєві (так само: по Марку, по Луці, по Іоанові) у Відні 1871 року і Львові 1880 року. 1887 року видано Євангеліє в окремому видані у Відні від Біблійного Товариства. Від 1874 року до 1877 року за дорученням Пантелеймона Куліша про видання Нового Завіту дбав Михайло Драгоманов.

Під час роботи перекладачі порівнювали свій переклад із церковнослов'янським, російським, польським, сербським, німецьким, латинським, англійським, французьким перекладами Біблії. Так вони переконувалися в правильності свого перекладу. На підросійську Україну Святе Письмо доставляли нелегально. Спроби Івана Пулюя через російське посольство у Відні добитися дозволу на його поширення в Російській імперії завершилися категоричною відмовою або були без відповіді. На думку української мовознавиці Роксоляни Зорівчак, Куліш "керувався прагненням перетворити українців з етносу в політичну націю". Іван Пулюй убачав у виданні перекладу свій патріотичний обов'язок. Водночас Куліш як перекладач Біблії керувався не тільки національними інтересами, а й уселюдськими ідеалами.

Повний переклад здійснено з єврейських та грецьких текстів українською новітньою мовою. За основу для перекладу Куліш і Пулюй узяли грецьке видання лондонського Біблійного товариства 1866 року. У перекладі спостерігаються деякі суперечливі моменти порівняно з оригіналом та певна нерівність стилю викладу, спричинена тим, що над ним працювали три автори. Також використовується багата лексика, деколи з помилковими фразами. Причина менш зручного перекладу пояснюється браком перекладацької традиції, відсутністю уніфікації на бачення мовного стандарту української мови, слабкістю дифузії західно- і східноукраїнських мовних елементів. Пантелеймон Куліш, не знаючи, якою могла бути реакція українців на переклад Біблії, застосував власну перекладацьку стратегію. Спочатку він брав за основу народнопоетичну творчість і розмовну мову.

У Біблії 1903 року спостерігається тенденція до зближення двох варіантів літературної мови, за цього помітна сильніша орієнтація на західний варіант як більш відпрацьований на той час, репрезентований майже всіма функціональними стилями, а серед них - конфесійним. Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй добирали загальновживані, традиційні фразеологічні засоби, зокрема й такі, які використано у творах письменників і церковних діячів кінця XVI - початку XVII століття - Івана Вишенського, Кирила Транквіліона-Ставровецького та інших. Переклад витримав низку перевидань у Відні (1904, 1906, 1908, 1909, 1912, 1920 роки) та Берліні (1910 рік) і мав певний вплив на подальші переклади Біблії. Ювілейні видання 1944 року (Нью-Йорк), 1947 року (Лондон) та 2000 року (Київ) стали раритетними.

У грудні 1903 року Британське Біблійне Товариство видало у Відні українськомовний переклад Нового і Старого Завіту Куліша - Нечуя-Левицького - Пулюя. Окреме додаткове видання Нового і Старого Завіту вийло у світ у червні-липні 1904 року.

2007 року в Мінську опубліковано видання "Біблія з коментарями". Основу цього видання склав переклад Пантелеймона Куліша, що був відредагований Василем Боєчком та доповнений коментарями Дональда Стемпса.

Пулюй також дбав про розповсюдження окремих книг Біблії. Наклад першого видання становив 5000 примірників, таким мав бути й наклад другого додатково відредагованого видання. Окрім того, 1906 року український переклад Євангелії Куліша - Пулюя разом із церковнослов'янським текстом був виданий за дозволом Синоду РПЦ і розповсюджувався в підросійській Україні.

Своєю чергою 1908 року Біблійне Товариство в Берліні під наглядом Пулюя видало українські переклади Нового Завіту і Псалтиря разом з англійським текстом для українсь- ких емігрантів у Канаді. Також Іван Пулюй надіслав Біблію митрополитові Андрею Шептицькому та різним українським просвітницьким інституціям.

Український та американський мовознавець Андрій Даниленко, узагальнюючи роботу Куліша, вказує: "У своєму віршованому перекладі 1897 р. П. Куліш досяг… вищого рівня народного розмовного біблійного стилю, що характеризується меншим числом книжних та церковнослов'янських елементів… Це була перша спроба синтезувати два підходи - нау- ковий та поетичний - в одному перекладі".

Видання Біблії не стало помітною подією в житті церкви в Україні (ні підросійської, ні підавстрійської), оскільки воно так і не було рекомендоване вищим церковним керівництвом до богослужіння, хоча й викликало певний резонанс серед культурних діячів України. Високо поставив переклад один з найповажніших російських журналів "Весник Европы", даючи огляд українських перекладів Святого Письма від XVI століття.

Микола Сагарда захоплено писав, що переклад Пантелеймона Куліша "одбиває на собі глибоке розуміння й високе натхнення людини, що вложила в нього все своє велике знання рідної мови, всю свою любов до неї й Божого слова, всю свою душу. Куліш дійсно примусив Мойсея, Ісаю й інших пророків заговорити дуже доброю українською мовою". Іван Франко вважав, що перша українська Біблія не виправдала надій як самого Пантелеймона Куліша, так і широкого загалу українців, і звинуватив Пантелеймона Куліша в незнанні мов оригіналу та використанні "церковщини і дячківщини". Іван Огієнко вказував на брак ритмічності і немилозвучність: "А власне біблійна мова - мова молитовна, мова душі, мова співуча".

Поява Біблії українською мовою стала визначною подією особливо для підросійської України, куди вона доходила нелегальним шляхом через Австро-Угорщину. Найґрунтовнішою і найліпшою для свого часу визнала Біблію Куліша, Левицького та Пулюя Літургійна комісія в Римі під керівництвом патріарха Йосипа Сліпого, як стверджується про це в одній із публікацій журналу "Prager Nachrichten" за 1977 рік.

Натомість до революції 1905 року майже жоден примірник українського перекладу Біблії не можна було офіційно ввезти до Російської імперії. За такого обмеження духовного життя українського народу поява Біблії українською мовою була визначною подією для всієї України, однак туди книга надходила нелегальним шляхом.

***

Урочистості з нагоди 120-річчя видання першого повного сучасного перекладу Біблії українською мовою почалися у Воронежі на Сумщині, на батьківщині українського письменника та інтелектуала Пантелеймона Куліша. Біля пам'ятника малого Панька зібралися його земляки, краєзнавці, історики, громадські діячі та журналісти. Промову на вшанування Пантелеймона Куліша виголошували народний депутат Ігор Молоток, речник Генерального штабу Збройних Сил України Андрій Ковальов, директор історико-меморіального музею-заповідника "Ганнина Пустинь" в Оленівці Юрій Блоха, кобзар, народний артист, лауреат Шевченківської премії Тарас Компаніченко, Інязор Ерзянського народу Боляєнь Сиресь. Урочистий передзвін заграв Роман Захарченко.

Продовжилися відзначення в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, де вшанували Куліша науковою конференцією, співорганізаторами якої, окрім університету та меморіального музею-заповідника Пантелеймона Куліша "Ганнина пустинь" (с. Оленівка Ніжинського району) виступили Інститут Івана Франка НАН України та Українське Біблійне Товариство під патронатом Чернігівської обласної військової адміністрації та Чернігівської єпархії Православної Церкви України.

Пленарне засідання за участі ректора університету Олександра Самойленка, владики Антонія, єпископа Чернігівського та Ніжинського, голови Ніжинської районної військової адміністрації Григорія Ковтуна, директора Інституту Івана Франка НАН України, доктора філологічних наук, професора, члена-кореспондента НАН України, заслуженого діяча науки і техніки України Євгена Нахліка, віце-президента Українського Біблійного Товариства, ректора Львівської Духовної Семінарії ПЦУ о. Василя Луцишина, директора обласного історико-меморіального музею-заповідника Пантелеймона Куліша "Ганнина пустинь" Юрія Блохи, заступниці директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України, докторки філологічних наук, професорки Алли Швець, науковців Києва, Львова, Ніжина, Харкова та Чернігова, викладачів, співробітників і студентів ніжинського вишу розпочав блискучим виконанням національних духовних творів молодіжний хор "Світич" під керівництвом заслуженої діячки мистецтв України, професорки Людмили Шумської.

Після вітальних слів від співорганізаторів конференції, до яких приєдналися і друзі університету - докторка, професорка, президентка Німецько-українського наукового Об'єд- нання ім. Юрія Бойка-Блохина (ФРН), академік АН ВШУ та дійсний академік Всеукраїнської Богословської Академії наук, член-кореспондент УВАН Даріана Блохин та поет, лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка Леонід Горлач, учасники наукового заходу мали змогу почути ґрунтовні доповіді відомих українських дослідників: Є. Нахліка, Г. Самойленка, Н. Бойко, Н. Коцюбинської, А. Швець, О. Матушек, І. Процик, Г. Тимошик, К. Борисенко. Не менший інтерес в учасників конференції викликала презентація нової монографії професора Григорія Самойленка "З молитвою За Україну. Церковно-культурні діячі Північного Лівобережжя ХVII століття", творчий виступ з оспіваними творами Пантелеймона Куліша народного артиста України, лавреата Національної премії імені Тараса Шевченка Тараса Компаніченка та знайомство з духовними скарбами відділу історії Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського, яке провели завідувач відділу Сергій Зозуля та настоятель Свято-Покровської парафії протоієрей Михаїл Якубів.

Гоголівський виш ініціював конференцію не тільки з поваги до події і до колишнього працівника канцелярії закладу Пантелеймона Куліша. 1860 року, коли Куліш почав перекладати Святе Письмо, інспектор Ніжинського юридичного ліцею Пилип Морачевський подав у Російську академію наук і Святіший Синод переклад українською мовою Євангелії (1860), Діяння святих апостолів (кінець 1861 - початок 1862), Послання святих апостолів (1862-1863). Російська академія наук визнала його переклад Євангелій найкращим серед усіх аналогічних слов'янських перекладів, але через мовну політику Російської імперії жоден із цих перекладів не був виданий за життя автора. Морачевський став каталізатором появи Валуєвського циркуляру 1863 року. У таємному розпорядженні міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв наказував цензурним комітетам призупинити видання значної частини книг, написаних "малоросійською", тобто українською мовою. Заборонялася публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялася публікація художньої літератури. Аноніми, котрі назвалися представниками київського духовенства, звернулися в жандармерію: "Добившись перекладу малоросійським наріччям Святого Письма, прихильники малоросійської партії досягнуть, так би мовити, визнання самостійності малоросійської мови, й тоді, звичайно, на цьому не зупиняться та, спираючись на окремішність мови, заявлятимуть претензії на автономію Малоросії".

Лише в лютому 1905 року російська влада дала дозвіл на публікацію українського перекладу Святого Письма. Уперше надрукований навесні 1906 року (потім у 1914 і 1917 рр.) з благословення Святішого Синоду Російської Церкви, але дозволений для використання в церковних відправах був лише в період Української Центральної Ради за розпорядженням Всеукраїнської Православної Церковної Ради.

Переклади Морачевського були перевидані в Канаді (1948) і США (1966), їх досі використовують під час богослужінь. В Україні Євангеліє в перекладі П. Морачевського перевидане київським видавництвом "Простір" 2011 року, а "Псалтир" - Національною бібліотекою України ім. Вернадського 2015-го.

Другого дня засідання проводилося на землі, що безпосередньо пов'язана з тематикою конференції, на території історико-меморіального музею-заповіднику П. Куліша "Ганнина пустинь", де учасники і гості долучилися до панахиди на могилі Пантелеймона Олександровича за участі священства Чернігівської єпархії ПЦУ. Особливий інтерес викликали виступи директора заповідника Юрія Блохи та Алли Богдан, котрі познайомили присутніх не лише з експозицією музею, але і з процесом підготовки до друку кулішівської Біблії. Заключним акордом конференції став виступ народного артиста України, лавреата Національної премії імені Тараса Шевченка, кобзаря Василя Нечепи.

На думку всіх учасників, вивчення та популяризація нашої національної духовної спадщини є вкрай потрібним процесом для подальшого формування української ідентичності, відновлення історичної справедливості та перемоги над кривавим агресором.

Далі вшанування відбудуться у Львові й Відні - місті, де було здійснене видання. У столиці Австрії відкриють відновлену меморіальну дошку на честь знаменної події.

Надія Онищенко, газета «Український дім», №6 за 2023 р.

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/kultura/6985-z-molytvoiu-za-ukrainu-vid-morachevskoho-do-kulisha.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId0ce56d7c95

На світлинах:

Перший україномовний переклад Біблії.
Пантелеймон Куліш.
Іван Пулюй.
Іван Нечуй-Левицький.