«Ми маємо зараз створити своє, по-справжньому українське…»

Про формування нації і національного мистецтва

Напередодні виходу у світ до кінця цього року книги спогадів Леонтія Костура - талановитого українського художника і скульптора, якого деякі мистецтвознавці вважають не просто талановитим, а геніальним, я зустрівся з майстром, щоб розпитати його, чи відбулися якісь зміни у його житті і творчості. Адже книга була майже готова до друку ще чотири роки тому.

В основу книги покладені шість інтерв’ю з Леонтієм Костуром, підготовлених і опублікованих за ініціативи головного редактора «Кобзи» Василя Коломацького (останнє - http://kobza.com.ua/kultura/6196-besidy-z-leontiiem-kosturom-chastyna-shosta.html, де є лінки і на попередні п’ять). Звичайно, книга доповнена новими епізодами і деталями. Читається вона, як пригодницький роман. У непростому житті художника було усе – і арешт за підозрою у шпигунстві, і важка праця на уранових покладах, і двічі перебування на межі життя і смерті, і війна з бандитами і корумпованими міліціонерами. Його ще студентські роботи купували відомі колекціонери в СРСР, а тепер купують колекціонери Канади, США, Франції.

Книга буде проілюстрована графікою, створеною Леонтієм Костуром, спеціально для неї. Кожний малюнок – сам по собі шедевр.

А поки, 18 листопада 2023 року, я знов на подвір’ї будинку художника у місті Суми, куди заходжу під виття сирени повітряної тривоги і завивання, збуджених нею навколишніх собак. Відчуття моторошне…

Господар запрошує мене до хати, проводить її кімнатами, показуючи нові малюнки, полотна, ескізи, які невдовзі мають зазвучати фарбами. І я знову вражений їхньою художньою силою, змістом і подихом підсвідомої прадавньої архаїки.

- Леонтію Феофановичу, книга вже набирається до друку. Щось міняти в ній вже запізно, але, можливо, Ви маєте ще щось додати? За останні майже чотири роки, щось змінилося у Вашому житті?

- Міняти я нічого не буду, а щодо того, що змінилося, то практично все змінилося. І не тільки в моєму житті, а в житті усіх українців. Змінилися наші поняття про «братський» народ, про самих себе.

За кілька років до російського вторгнення один мій знайомий з США запитував, що буде в Україні. Я сказав: «Буде велика війна з Росією». – «А як?» - «Ми захищатимемося». 23 лютого 2022 року я написав на своїй сторінці в Facebook: «Можливо, це наша остання мирна ніч». На жаль, я не помилився. У мене вже було відчуття того, що Росія не заспокоїться і захоче захопити після Криму не лише Донбас. Війна триває вже майже два роки, і ми перебуваємо зараз в якомусь іншому, ніж до неї, стані, живемо у зовсім іншому вимірі. Я поки не бачу крапки в цій війні, бо Росія не вгамується. У 21 столітті вона показала світові, що таке, як я його називаю, «слов'янський фашизм». До цього був німецький фашизм, італійський, а тепер маємо справу з російським і на рівні ідеології, і на практиці.

- Протистояння цій ідеології сьогодні існує не тільки на фронті, а і у мистецтві. І Ваше мистецтво тому приклад. Воно - глибоко національне і самим своїм фактом заперечує путінські ідеологеми про те, що росіяни та українці «один народ, який штучно роз'єднали», про штучність української нації і культури.

- Коли я розпочинав кар'єру художника, то відчував, що треба зробити щось, що висловило б основи нашої національної свідомості, нашого українського менталітету. У радянські часи і навіть за перші три десятиліття незалежності ми не мали широкого прагнення нашого народу до ідентифікації себе як нації. Ми отримали нашу історичну державну незалежність через Біловезькі угоди, без крові, а цього виявилося замало, щоб усвідомити себе як націю. Як не прикро, але це усвідомлення приходить тільки зараз через масштабне вторгнення в Україну Росії. Тільки зараз, під час війни, широкі кола українського народу зрозуміли, що ми – самостійна держава, унікальна нація і можемо самі за себе постояти.

У мистецтві нам теж треба постояти за себе, тому що в значній мірі українське образотворче мистецтво до цього знаходилося під впливом Росії і Західної Європи, за виключенням народного мистецтва і таких майстрів як Марія Приймаченко.

- Але ж у 20-30 роки минулого століття була спроба створення самобутнього українського образотворчого мистецтва. Згадаємо, хоча б Михайла Бойчука, Василя Кричевського, Кирила Гвоздика, Олександра Архипенка…

- Ви правильно сказали, що «була спроба». Але що з цими митцями? Бойчука розстріляли, Гвоздика запроторили на 10 років до ГУЛАГу.

Настав час, коли ми маємо зараз створити своє по-справжньому українське мистецтво. Не створивши своєї національної культури ми не створимо свою народність. Тому що народність, дух нації виявляється саме у мистецтві. Цей процес вже пішов, але йде він поки що повільно. Нещодавно я побував на одній виставці сучасного українського мистецтва, де навіть полаявся з тими, хто її влаштував. Більшість робіт – повторення того, що Захід вже давно залишив позаду і забув, і всі вони пронизані духом комерції. Але все як у п’єсі Старицького - «по-модньому».

Сподіваюся, що все ж таки війна, навіть якщо ми втратимо в ній частину своїх територій, зробить нас остаточно і безповоротно незалежними, у т. ч. і у мистецтві. Нас уже у світі визнають як найсильнішу націю в Європі. Багато молодих людей – діти, онуки моїх знайомих йдуть добровольцями на фронт. Навіть не очікував від них такого прояву патріотизму. Смерть, кров, бомбардування – це жахливо, але, на жаль, через це сьогодні на наших очах і народжується єдина за духом нація.

-- Чи можемо ми сказати, що коли читач переверне останню сторінку Вашої книги, то це буде і остання сторінка Вашої творчості?

- – Ні. Але все буде залежати від того, скільки умовний Бог. відпустить мені для життя та творчості. Є багато нових сюжетів і в голові, і вже в малюнках, які потрібно перенести на заготовлені для цього 15-20 великих полотен. Для цього буде потрібно цю зиму добре попрацювати. У мене і на десяток років творчий план практично готовий. Але суть не в тому, що треба щось зробити, а зробити не повторюючись, щось нове. Відкрити в цих роботах те, що буде цікаво не тільки людям, але і тобі самому.

Один знайомий каже мені: «Ти вже стільки створив, що можеш тепер спокійно відпочивати». Я питаю: «А як це?». Адже мені незрозуміло, що означає «відпочивати». Лежати, спати, прогулюватися, грітися на сонечку біля моря? Мені це нецікаво. Моє життя - це постійна праця і постійний розвиток себе у творчості, розвиток в плані нових форм і образів. Життя без творчості – це якесь порожнє життя, навіть не життя. Я не представляю, як багато людей живуть без творчості. Чим вони переймаються? Сексом, коханням, грошима, матеріальними благами? Але ж це одна десята того, чим може жити у цьому світі людина.

Олександр Гвоздик

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/kultura/6958-my-maiemo-zaraz-stvoryty-svoie-po-spravzhnomu-ukrainske.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId13215ef708

На світлинах:

1. Леонтій Костур

2. Леонтій Костур з малюнками до книги

3. Одна з останніх робіт художника