Світ ловив його, але не спіймав

До 300-річчя «українського Сократа» Григорія Савича Сковороди

3 грудня 1722 року, 300 років тому, народився Григорій Савич Сковорода. Філософ, богослов, поет та композитор. Автор дотепних афоризмів, що дійшли до нас через століття. Відомий вислів про те, що риба гниє з голови, приписується саме йому. Не випадково його називали то «українським Сократом», то «українським Франциском Асизьким», вважаючи носієм космічної свідомості.

Особисто мене особистість Сковороди вперше конкретно зацікавила років 20 тому. Українська організація намагалася поставити «Наталку-Полтавку» і мені, володарю більш ніж скромних вокальних даних, випало грати і навіть співати пісню Возного на знамениті вірші Сковороди «Каждому городу нрав и права…».. Вистава не трапилася, але добрі спогади про Сковороду залишилися.

Вдруге ім'я Сковороди засяяло мені зовсім недавно. З лютого цього року в мене почався період розчарування та депресії. Але згодом я взяв себе в руки, захотілося зробити хороше Україні та українському руху в Республіці Татарстан. Протягом останніх трьох місяців почав готуватися до зустрічі, присвяченої особистості Сковороди. Під час підготовки відчув, що моя робота потрібна, цікава не тільки мені, а й корисна для руху.

До ювілею Сковороди буде показано багато роликів, опубліковано безліч статей. Ясна річ, що я не зможу тягатися з ними у спробі сказати щось нове, або хоча б оригінальне. Мені хочеться висловити свої роздуми та особисте ставлення до життя та творчості цієї людини.

Під час підготовки статті я переглянув багато матеріалів, присвячених Сковороді, перечитав десятки статей про нього. Деякі відомості мене відверто здивували. Наприклад те, що мати Григорія Сковороди, Пелагея Степанівна Шангіреєва - з роду кримських ханів, що хрестилися. По лінії матері Григорій перебував у родинних стосунках з Михайлом Лермонтовим, першим біографом якого був його троюрідний брат Яким Шан-Гірей. Григорій Сковорода також доводиться двоюрідним прадідом відомому російському філософові та поетові Володимиру Соловйову (Соловйов був онуком козацького сотника Василя Сковороди, рідного брата українського філософа).

Не повторюватиму широко відомих фактів з біографії Сковороди. Коли я збирав і систематизував відомості про нього, то намагався зрозуміти, чому в нього виробилося таке своєрідне ставлення до життя і загальноприйнятої системи цінностей. Навколишній світ впливає формування поглядів життя. Це я знаю точно, переконався в особистому досвіді! А жив і формувався Сковорода у дуже непростий час.

Формування поглядiв на життя

Політичне та суспільне життя в Україні на той час круто змінювалося, царський уряд «закручував гайки». Можна сказати, що Григорій Сковорода жив у переломний час. Він ріс і формувався як волелюбна особистість на напівнезалежній Гетьманщині, повній переказів про вільне та славне життя українського козацтва. Ці норми життя вільної людини були для нього основними. Сковорода не захотів жити в «золотій клітці» Петербурзької придворної капели, куди його зарахували через вокальні дані, не захотів стати священиком через жорсткі обмеження монастирських статутів.

Побутувала легенда, нібито з часом сама Катерина II, яка багато чула про Сковороду через князя Потьомкiна, передала йому запрошення на посаду придворного філософа. На це Сковорода, який сидів з флейтою на узбіччі дороги і пас вівцю господаря, в якого на той час проживав, начебто відповів: «Перекажіть матінці цариці, що я не покину вітчизни: мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця».

Росія поступово почала вводити на Лівобережній Україні та на Слобожанщині кріпацтво. Указу про запровадження кріпосного права в Україні не було, але в 1763 році було видано указ, яким селяни могли здійснювати переходи лише за наявності спеціальних відпускних свідоцтв від поміщиків. Без сумніву, Сковорода негативно сприйняв і указ від 1764 року про «Скасування гетьманської гідності» та про відновлення Малоросійської колегії.

Ще одним ударом по свободі став указ Катерини II від 14 серпня 1775 р., яким була остаточно скасована Запорізька Січ. З 1654 р. на Запорізьке військо були поширені привілеї, якими користувалися інші російські козачі війська. Але сталася селянська війна 1773-1775 років, під час якої, у липні 1774 року, Пугачов штурмував Казань. У липні 1774 року завершилася війна з Туреччиною. Небезпека минула, і імператриця вирішила одним розчерком пера позбавитися непокірних українців-козаків.

З 1769 починається період мандрів Григорія Сковороди. Я думаю, що життя мандрівного філософа Сковорода обрав під впливом цих указів і це була відповідь на посилення політики самодержавства на вільних землях. Душна атмосфера царського рабства була для Сковороди, що вирiс в дусі тсвободолюбства неприйнятною.

Мабуть, невипадково основні шляхи його мандрівок проходили Слобожанщиною. Пани наддніпрянської України були родовитими ще з часів Київської Русі. Багато серед них було ополячених. А на Слобожанщині та у Південних губерніях Росії пани були нащадками колишніх сотників козацького війська часів війн Богдана Хмельницького. Їхні предки, відносно нещодавно самі були козаками та селянами, і ідеї українського вільнодумства були сильні у цьому середовищі.

Це було благодатне середовище і саме тут основи вчення мандрівного філософа були сприйняті близько. Він знаходив дах і вдячних слухачів і в селянських хатах, і в маєтках дрібних поміщиків. Його спосіб життя та думок був своєрідною «фрондою», незгодою і навіть протестом проти нових порядків в Україні, проти свавілля самодержавства. Він не любив утисків і влади над собою та іншими..

Містичне осяяння

У серпні 1770 р. зі Сковородою трапився дивовижний випадок, внаслідок якого він зазнав містичного осяяння, подібне до того, яке переживали тибетськi монахи та індійськы брахмани. Про подібні осяяння, що трапилися з ними, писали і багато відомих європейських філософів, письменників і художників – Ніцше, Сведенборг, Карл Густав Юнг, Федір Достоєвський, Лев Толстой, Данило Андрєєв та ін.

Якось раптом Сковорода відчув неспокій, невимовне бажання покинути Київ і повернутися до Харкова. Його відмовляли, але Сковорода не послухав, подався до родини Сошальських, які проживали на Подолi. Якась невідома сила спонукала його повернути назад. Він відійшов на чималу відстань, потім вернувся, але знову невидима сила повернула його назад. Все ж, набравшись рішучості, Сковорода пішов далi, але раптом відчув трупний сморід і побіг назад. Він переказав про це Сошальським і швидко почав збиратися в дорогу, примовляючи, що в Києві буде чума. Ніхто йому не повірив, але 3 вересня 1770 року в Києві почався мор. За три місяці на Подолі померло 6 тисяч людей. Сковорода ж, покинувши Київ, за два тижні вже був у Свято-Троїцькому монастирі неподалік села Чернеччина за 4 версти від Охтирки. Тут до нього дійшла звістка про мор у Києві, і тут у монастирському саду він пережив містичний екстаз

Ось як вsн описав його у одному з листiв: «Прокинувшись рано, коли мої думки та почуття були сповнені благоговіння і вдячності до Бога, я рушив у сад на прогулянку. І перше, що я відчув у серці, була якась розкутість, свобода, бадьорість та здійснена надія. Віддавши цьому настрою всю свою волю й усі свої бажання, я відчув у собі незвичайний порух, котрий переповнював мене незнаною силою. В одну мить якась солодка злива ринула в мою душу, і від неї все моє нутро спалахнуло полум'ям. Здавалось, що в моїх жилах вирувала вогненна течія. Я почав не ходити, а бігати, наче мене щось носило, я не відчував ні рук, ні ніг, так, ніби весь я був із вогню, що шугав по колу. Цілий світ зник мені з-перед очей. Одне лиш почуття любові, благонадійності, спокою, вічності оживляло моє єство. Сльози струмками покотились мені з очей і розлили по всьому тілу якусь зворушливу гармонію. Я ввійшов у себе, мовби відчув запевнення синівської любові, і з цієї миті присвятив себе синівській покорі Божому Духу»

Після цього Григорій Сковорода майже три десятиліття блукав Харківською, Воронезькою, Курською, Орловською губерніями. В Острозьку жив у поміщика Тев’яшова, дружив із художником Семеном Дятловим. У Лисках жив у поміщика Олексія Авксентьєва.

Жив життям аскета. З майна крім одягу в нього були тільки торба з Біблією та сопілка. Їв один раз на добу – тільки після заходу сонця та виключно рослинну їжу. Сну Сковорода приділяв трохи більше 4 годин на добу. Одружений не був. Зв'язавши себе узами шлюбу, потрібно було йти на службу, утримувати сім'ю. Перспектива осілого, розміреного життя була для нього. Він говорив: «Біблія - ось моя дружина».

Останні місяці життя Сковорода гостював у поміщика Андрія Ковалевського у селі Пан-Іванівка (зараз – Сковородинівка). Роки своє вже брали і Григорій Савич часто казав: «Дух бадьорий, але тіло немічне». Але смертi Сковорода не боявся. Відчувши наближення смерті, пішов у сад, окреслив прямокутник під липою і почав копати собі могилу. Як усі щасливі люди, помер уві сні. Його не стало 9 листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, було написано: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Сьогодні у селі Сковородинівка (Золочівський район Харківської області) збереглася могила Сковороди та працював донедавна Національний літературно-меморіальний музей його імені. На жаль, під час останніх подій в Україні у 2022 році будівля музею сильно постраждала від артилерійських обстрілів.

«Золоте зерно» світогляду Сковороди

У ході підготовки до виступу я довго шукав у чому основний принцип, так зване «золоте зерно» філософського світогляду Сковороди. Відповідь на це запитання знайшов в одній із статей, яку мені надіслав із Чернігова професор Пономаревський: Григорій Сковорода власну філософську систему не залишив. Можливо, вона була, хай не дуже чіткою, але незліченні переписувачі, які трактували думки філософа по-своєму, мимоволі спотворили чи втратили її. За життя праці Сковороди не було надруковано, оскільки тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанию» і образливими для чернецтва». Але вони дійшли до нас завдяки незліченним від руки переписаним послідовниками копіям і так само поширювалися.

Микола Костомаров писав: «Сковороді не треба було шукати читачів, — вони його шукали: в

нього знаходились такі гарячі прихильники і пропаґатори, що навіть через газети сповіщали, закликаючії до себе охочих читати твори українського філософа… Ці твори заходили й під сільську стріху. Згадаймо Шевченкову згадку з дитячих літ:

Зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду»

(Додамо, що Г.Сковорода – один із персонажів повісті Т.Шевченка «Близнюки» – Ред.).

Філософські постулати Григорія Савича розсипані у його різноманітних творах, віршах, байках. Я – не філософ і не богослов. Сформулювати основні ідеї філософських поглядів Сковороди виразно і струнко мені складно. Знаю лише, що філософ шукав внутрішнє світло, називаючи його «серцевим світлом», проповідував «філософію серця». «Світло відкриває нам те, про що ми в темряві лише здогадувалися», - казав він, маючи на увазі світло душевне. На відміну від англійських філософів-раціоналістів, його сучасників, які вважали, що навколишній світ треба оцінювати раціонально, через свідомість, стверджував, що світ треба пізнавати через серце.

Сковорода відкидав будь-який примус, віддаючи перевагу особистої духовної свободи. Головним змістом людського життя вважав процес самопізнання. Джерелом радості та душевного здоров'я називав дружбу. Але вибирати друзів треба обережно, попереджав він, уникаючи лицемірів та підлабузників.

Проповідував вільний доступ до Бога та непотрібність церкви, що підпорядкована державі. Дуже щільне зрощення церкви та державної влади, на його думку, погано позначається на авторитеті церкви. Держава, зрозуміти можна, це вимушений важіль впливу на громадян. Але церква від такого зближення більше втрачає, ніж набуває. Події останніх ста років тому — яскравий приклад.

Філософські погляди Григорія Сковороди дуже тісно пов'язані з основними ідеями давньогрецької філософії та християнської релігії. Цитуємо:

«Щоб пізнати Бога треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі».

«Вірити в Бога не значить вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом».

«Святість життя полягає в робленні добра людям»

Популярність Сковороди за його часів в Україні була феноменальною. Його вплив був величезним, а особисте життя - прикладом того, як життєві принципи не повинні розходитися з способом життя.

М.Костомаров писав: «Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім'я його відоме дуже багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя — предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандрівні співаки засвоїли його пісні — на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав и права…»

Про Сковороду можна сказати, що він був народним філософом.

Спадщина

Що ж залишив Україні та людству по собі Григорій Сковорода, чому через 200 років після його смерті ім'я філософа не відійшло в Лету? Він залишив вірші, байки, філософські праці, які так чи інакше вiдбилися у свідомості та сприяли формуванню української нації. На його вірші написані пісні, музику до деяких із яких написав він сам. Він залишив нам крилаті вирази, які досі вражають мудрою простотою.

17 листопада 1804 року імператором Олександром I було підписано ствердну грамоту та Статут Харківського університету. Пожертвування на створення Університету були рясні - 618 тисяч рублів сріблом. Фантастична сума на той час. Це також результат просвітницьких «подорожей» Сковороди, адже гроші виділялися під піклування його учнів та шанувальників.

Неозброєним оком видно вплив Сковороди на класика української літератури та театру Івана Котляревського. Згадаймо хоча б ту саму пісню Возного з опери «Наталка-Полтавка». Та й у фіналі п'єси виразно вчувається головна ідея «Убогого Жайворонка» Сковороди – «сродність» українського людини до добра.

Великим знавцем та послідовником філософських ідей Сковороди був Пантелеймон Куліш, який сказав про нього так: « Г.Сковорода остаточно сформував моє ставлення і до релігії, і до церкви, і до поняття моралі. У нього релігія і мораль, мораль і релігія тісно пов'язані між собою. Він в мирі був «ченцем без ряси». 1890 року Куліш написав поему «Грицько Сковорода».

Поет і перекладач Арсеній Тарковський, батько всесвітньо відомого кінорежисера Андрія Тарковського, згадував свої нелегкі роки: «Я жив, мимоволі наслідуючи Григорія Сковороду». Йому ж належить і вірш «Григорій Сковорода»:

Не искал ни жилища, ни пищи,
В ссоре с кривдой и с миром не в мире,
Самый косноязычный и нищий
Изо всех госуда́рей Псалтыри.

Жил в сродстве горделивый смиренник
С древней книгою книг, ибо это
Правдолюбия истинный ценник
И душа сотворённого света.

Есть в природе притин своеволью:
Степь течёт оксамитом под ноги,
Присыпает сивашскою солью
Чёрствый хлеб на чумацкой дороге,

Птицы молятся, верные вере,
Тихо светят речистые речки,
Домовитые малые звери
По-над норами встали, как свечки.

Но и сквозь обольщения мира,
Из-за литер его Алфавита,
Брезжит небо сине́е сапфира,
Крыльям разума настежь открыто.

Високо цінували спадщину Сковороди українські поети Максим Рильський та Борис Олійник. Павло Тичина. присвятивши Сковороді книгу «Замість сонетів і октав» (1920) та розпочинав роботу над поемою-симфонією «Сковорода», яка за своїм грандіозним задумом мала б стати «українським «Фаустом» ХХ століття.

Музична спадщина Григорія Сковороди – це тема для окремої статті. Його музика звучить сьогодні не тільки на українських, а й світових музичних сценах.Великим знавцем Сковороди-композитора був нині покійний Григорій Митрофанович Верба із Переясловського університету. Він написав велику роботу «Сковорода та музика», яка, на жаль, залишилася ненадрукованою.

У грудні цього року з нагоди 300-річчя від дня народження філософа у Софійському соборі в Києві розпочався виставковий проект «Григорій Сковорода в Софії». Перебуваючи у Києві, Сковорода відвідував та добре знав Софійський собор. Окрасою виставки є нотний рукопис церковної служби для митрополитого хору. Вважають, що автором цього нотного рукопису, створеного для Софійського собору «Грицьком», як зазначено у тексті рукопису, є сам Григорій Сковорода. На щастя, цей рукопис, і можливо, єдиний автограф Crjdjhjlb зберігся до нашого часу.

Євген Савенко, голова Нижньокамської НКА «Українське товариство «Вербиченька»

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/kultura/6780-svit-lovyv-ioho-ale-ne-spiimav.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProIdb4a97d2125

На свiтлинах:

1. Григорий Саввич Сковорода

2. «Григорій Сковорода в Ковраї» Художник Борис Вакс,

3. Могила фiлософа у Сковородинівці

4. Поштова марка СРСР, присвячена Сковородi, 1972 р.

5. Малюнок Сковороди «Нерівна всім рівність», зображений на сучаснiй украiнськiй банкноті