Людмила Морозова – ще одна маловідома мисткиня з діаспори, яка повертається в українську культуру
6 липня 1907 року народилася українська художниця Людмила Морозова, на жаль, не така відома широкому загалу, як Марія Примаченко або Георгій Нарбут, проте яскрава представниця українського імпресіонізму.
Ми її знаємо за декількома ролями: учениця Федора Кричевського, активістка за збереження Михайлівського Золотоверхого собору, меценатка та засновниця фонду відбудови цього ж собору вже в часи отримання Незалежності… Людмила Морозова була надзвичайною жінкою, про яку Батьківщина дізналася тільки після відкриття її постаті мистецтвознавцем Олександром Федоруком, головою Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей.
Майбутня художниця народилася в Києві в родині вчительки та адвоката, котрий працював в уряді гетьмана Павла Скоропадського. Навчалася в Першій приватній жіночій гімназії, де історію тоді викладала Наталія Полонська- Василенко, згодом видатна науковиця та перша жінка, яка стала приват-доценткою Університету святого Володимира (зараз КНУ ім. Т. Г. Шевченка).
Потім навчалася в Київському художньому інституті (нині НАОМА) у майстерні Федора Кричевського, котрий мав незаперечний вплив на формування стилю і творчої особистості молодої художниці. Цікавий факт: Кричевський створив портрет Людмили Морозової, доля якого була драматичною після смерті художника картину було викуплено у вдови з персональної виставки Кричевського, що відбувалася в Москві. Портрет потрапив до збірки Третьяковської галереї (і це не єдиний випадок, коли українські культурні скарби потрапили й залишилися в Росії!). Повернути портрет самій натурниці так і не вдалося.
Людмила Морозова відома своїм активізмом: вона захищала Михайлівський Золотоверхий собор від зазіхань більшовиків та їхнього проєкту побудови на місці собору Урядового центру. Культову споруду згодом було знищено. Художниці вдалося виконати «факсиміле найцінніших з художнього погляду фрагментів мозаїки на випадок аварії, коли їх зніматимуть зі стін» (зі слів реставратора В. Фролова).
Проте діло захищати Михайлівський Людмила Морозова не кинула: вона зібрала і передала через Фонд Олеся Гончара на відбудову Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, відродження якого стало можливе певною мірою завдяки збереженню нею та її однодумцями архітектурних схем і фотографій храму. У ЦДАЗУ зберігається групове фото та його копії, де зображено Морозову з друзями-мистецтвознавцями на бані занедбаного Михайлівського собору.
Тож художницю небезпідставно можна вважати ревною хранителькою архітектурної спадщини. Це її ріднить з ще одним, уже сучасним, активістом за збереженість урбаністичного вигляду Києва та захисником-героєм України Романом Ратушним.
Перед еміграцією до Америки Людмила Морозова 1946 року переїжджає з мамою до Німеччини. Поштовхом до її еміграції стало те, що було важко зв’язати особисту свободу творити й те, що наказувалося творити – радянський соцреалізм. Ще однією причиною стала співпраця батька художниці з гетьманом Скоропадським. Тому Людмила й емігрувала, спочатку опинившись на п’ять років у німецьких таборах ДІ-ПІ (табір для переміщених осіб). Тут вирувало мистецьке життя, тож Морозова і надалі змогла творити.
Нарешті, у червні 1955 року в Нью-Йорку Людмила Морозова відкрила мистецьку виставку в студії-галереї. Про це писали так: «Зустрічає вас господиня. Висока гордовита постава в короні тяжких золотавих кіс». Відомі її грецькі періоди творчості: мисткиня дуже любила Грецію та античність, тож на збережені кошти від викладацької зарплати та проданих майже за безцінь картин Морозова у 1964–1965 роках подорожує Грецією, змальовує її.
Протягом 1950–1990-х років персональні та спільні виставки творів Людмили Морозової регулярно відбувалися за сприянням Об’єднання Митців Українців в Америці, Українського Літературно-Мистецького клубу в Нью-Йорку, Українського Золотого Хреста, Союзу українок Америки та інших творчих об’єднань. Загалом, майже неможливо встановити точну кількість таких виставок, де експонувалися твори Морозової. Тільки за даними мистецтвознавця Олександра Федорука їх відбулося понад 90!
Лише в 1990-ті про Морозову дізналася Україна. Цьому посприяв Федорук. Завдяки йому картини та порцеляна художниці опинилися в нашій державі. А 2003 року він упорядкував альбом «Людмила Морозова», для якого написав текст.
У чому унікальність документів про художницю, що містяться в архіві ЦДАЗУ. Тут висвітлюється процес повернення її спадку до України. Якщо хочете переглянути всю колекцію документів щодо повернення в Україну творчої спадщини інших діячів української діаспори громадсько-політичного, культурного та наукового напрямків, то звертайтеся в ЦДАЗУ у фонд № 68.
Газета «Український дім» №114 за 2022 р.
https://kobza.com.ua/kultura/6775-khudozhnytsia-impresionistka.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId7a90451a34
На світлинах:
- Людмила Морозова. Автопортрет. 1930 — 1940 рр.
- Людмила Морозова з друзями на бані Михайлівського Золотоверхого собору, серпень1934 року.