Коли гармати гримлять, музи не мовчать

Як і чим живе український театр в умовах війни

Новий співрозмовник «Кобзи» - 36-річний Сергій Дорофєєв, генеральний директор-художній керівник Сумського Національного Академічного театру драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна (з липня 2022 р.). До цього – керівник Луганського обласного українського музично-драматичного театру, який після початку війни на Донбасі перемістився до Сєвєродонецька і за 8 років створив нову історію та став відомим на всю країну. Має досвід роботи режисера і сценариста. Засновник і голова Всеукраїнського фестивалю театрів «СвітОгляд», експерт Українського культурного фонду, культурний менеджер всеукраїнських та міжнародних проектів.

- Сергію Вікторовичу, тема нашої розмови – українська культура, зокрема, театр, в умовах війни. Почну з того, що до цього ви очолювали Луганський театр, і тепер в якому ви статусі? Ви – директор і художній керівник Сумського обласного театру і одночасно Луганського обласного, який переїхав до Сум?

- Ні. У Луганського театру інший директор, свій склад. Це два абсолютно різних, творчо самостійних колективи, дві не пов’язані юридичні установи. Луганський театр орендує приміщення Сумського театру. Просто ми співіснуємо на договірних засадах в одній будівлі.

- У певний час, коли ви очолювали Луганський театр, на кілька років його домівкою став Сєвєродонецьк. Що ви відчули, коли дізналися, що будівлю театру цього міста, як до того і будівлю Луганського театру, майже повністю знищено?

- Не майже, а повністю. Коли театр перемістився з Луганська до Сєвєродонецька, а це сталося наприкінці 2014 року, був певний період відновлення колективу. Ми набирали людей, формували трупу, створювали репертуар. На кінець театрального сезону 2015-2016 рр. за 10 місяців було створено 12 вистав. Це багато, але це і пояснюється дуже просто. По-перше, не було де грати ці вистави, тому ми показували їх 3-4 рази на місяць у міському Палаці культури. І потім, коли ці вистави були створені і таким чином, можна сказати, «обкатані», після гастролей по Україні, нас помітили і почали для нас робити ремонт в тому аварійному приміщенні, яке було надано для розміщення нашого театру.

В період з 2016 по 2017 роки тривав капітальний ремонт цього приміщення, і 22 серпня 2017 року Сєвєродонецьку відбулося урочисте відкриття оновленої будівлі для Луганського обласного театру. Театр отримав свою нову власну будівлю. У червні 2022 року будівлю театру в Сєвєродонецьку було повністю зруйновано прицільними пострілами впритул з російського танку. В мережі є відео полоненого днрівця, який розповідає як розстрілював театр.

А що я відчував з цього приводу, я вам не скажу, тому що я тимчасово закрив ці «двері» і поки що їх не відкриваю. Звісно, крім злості, крім ненависті до росіян, до ворогів була ще інша палітра почуттів до будівлі, до того, що з нею пов’язано, до того, чим було для всіх нас це місце… Тобто, багато почуттів було, але злість і ненависть поки що переважають, а тому я не хочу поки це коментувати.

- Там же в Сєвєродонецьку ви започаткували театральний фестиваль «СвітОгляд». Востаннє він проводився у 2021 році. Чи є у цього фестивалю майбутнє, можливо, поки що на іншому майданчику?

- Мені складно сказати, особливо в даний конкретний момент. Звісно, і я, і колеги мої з Луганського театру, котрі зараз працюють в Сумах, - всі ми віримо в деокупацію захоплених Росією територій. Ми переконані в тому, що рано чи пізно це станеться. Крім того, що у театру є домівка в Сєвєродонецьку, у нього ще є будівля в Луганську. Якщо в Сєвєродонецьку вона повністю зруйнована, то в Луганську вціліла, вигоріло тільки все всередині, і є надія, що після ремонту вона буде придатна для роботи. У такому випадку колеги можуть поїхати туди і працювати у своїх рідних стінах. А фестиваль належить Луганщині, Луганському театру, який є його юридичним засновником. Я ж є просто головою цього фестивалю. Буду дуже радий, якщо колеги продовжать цю традицію і будуть проводити фестиваль на Луганщині. Але не виключено, що ми, Сумський театр, започаткуємо свій фестиваль, тим більш, що для цього є всі можливості. Інша справа, що зараз про це говорити поки що не зовсім актуально, не зовсім на часі і не зовсім безпечно проводити зараз якісь заходи за участі приїжджих колективів. Отже, поки що про це мова не йде, але в планах це є.

- Після окупації Сєвєродонецька трупа Луганського театру була вимушена виїхати в різні міста – до Дніпра, до Дрогобича. Чому зібрати її вдалося саме у Сумах?

- Тому що Суми запропонували умови для місцезнаходження колективу, для його нормального розташування, існування. Це відбувається зараз і з деякими іншими театрами. Наприклад, Донецький театр переїхав з Маріуполя до Ужгороду, Херсонський театр працює в Києві та інших містах. Зараз така історія, що театральні колективи мають допомагати один одному, мають підтримувати один одного.

- Є такий відомий вислів: «Коли гармати гримлять, музи мовчать». Чи з цим погоджуєтесь?

- Ні, не погоджуюсь, тому що театр - це теж наша зброя, якою ми теж маємо бити ворога. Чим ми власне зараз і займаємося. В Сумському театрі, вважаю, є вже певні досягнення за цей невеличкий, з липня, період роботи. Ми створили театралізований концерт «Воля, свобода, перемога», що розповідає про справжню історію України. Не ту історію, яку намагалися нав’язати нам спочатку радянська влада, а потім Росія своїми якимось пошуками впливу на українців, а ту історію, яка є дійсною. Це дуже цікавий творчий проект, який сподобався багатьом глядачам. Я взагалі за якісний культурно-мистецький продукт, який має приносити не тільки задоволення, радість, а має ще й штовхати на якісь власні роздуми, осмислювати побачене, шукати відповіді на якісь запитання. «Воля, свобода, перемога» - це саме такий мистецький продукт.

Ми вже встигли побувати на гастролях в Польщі, поговорити про проблеми театрів з польськими колегами і журналістами, з колегами з інших країн, які зацікавилися нашим театром. Кожний сьогодні на своєму місці має робити все для перемоги, і ми з свого боку тримаємо культурний «фронт». Це – наша зброя: наше слово, наша мова, наша культура.

- Як сприймали ваші вистави в Польщі?

- Дуже добре сприймали. По-перше, це був Фестиваль українського театру в Кракові, і крім польських глядачів були українські глядачі, які проживають в Польщі або виїхали туди після 24 лютого, в т.ч. сумчани. Після вистав вони до нас підходили, дякували за враження – словом, абсолютно тепла була атмосфера. І дійсно відчувалася підтримка України

- Як змінився репертуар Сумського театру з новим театральним сезоном?

- Поки що в репертуарі залишаються переважно вистави, напрацьовані Сумським театром раніше. З нового - дитяча вистава, яка має сподобатися і дорослим - «Карнавал тварин», вистави «Борщ», «Легені», концерт «Воля, свобода, перемога». Крім того ми вже відкрили експериментальну сцену у невеличкому просторі в підвальному приміщенні театру. Такий, на жаль, актуальний зараз простір, але в якому можемо збирати глядачів без переривання вистави під час сигналу повітряної тривоги. Там невеличка кількість місць, але ця сцена дає можливість нашим режисерам, акторам, - взагалі митцям, шукати якісь нові форми роботи. І от «Борщ» і «Легені» - це вистави, що вже відбулися на експериментальній сцені.

На початок листопада запланована прем’єра мюзиклу «Ромео і Джульєтта» за п’єсою В.Шекспіра в перекладі на українську Ю.Андруховича. Це, як і вищезгаданий концерт, спільний проект Сумського і Луганського театрів.

- Деякі члени вашого театрального колективу, я чув, є одночасно і бійцями територіальної оборони…

- У нас є один з наших столярів цеху виготовлення декорацій, він зараз знаходиться у Збройних силах України. І є артист балету Сергій Єрошкін, який в територіальній обороні. Служба в теробороні дозволяє йому суміщати її з роботою. У нього є певні години, коли він перебуває на службі і, коли він вільний від служби, працює в театрі.

- Яких вистав зараз потребує український глядач?

- Мені дуже складно відповісти на це непросте запитання. Я думаю, наряд чи, хтось знайде на нього відповідь. Це вічні дискусії стосовно того, що потрібно глядачеві і що потрібно тим, хто створює театральний продукт. Це, зазвичай, речі, які іноді відрізняються один від одного. Але ми маємо балансувати і маємо знаходити такий підхід до глядача, який буде задовольняти і потреби глядача і потреби мистецькі. Це компроміс, але він має бути таким, в якому ми не йдемо за глядачем. Такий, в якому ми маємо порозумітися з глядачем, в якому ми намагаємося знайти спільні точки дотику і в якому ми намагаємося разом з ним розвиватися і разом шукати матеріал, який буде цікавий і митцю, і глядачеві.

Зараз дехто говорить, що потрібно в умовах непростих часів піднімати настрій глядача, робити розважальні вистави. Я думаю, що так, без цього не можна, але зациклюватися тільки на цьому це, мабуть, було б злочином. Крім розважальних вистав мають бути ще вистави, які дозволять глядачам відчути якусь рефлексію, щось переосмислити з того, що відбувається в країні, що відбувається з ними, з нами усіма. Тобто, має бути в репертуарі і сучасна драматургія, те що стосується сьогоднішніх подій. Але в якому вигляді – це вже зовсім інша історія.

Зараз, наприклад, ми беремо участь у читаннях п’єс авторів-переможців конкурсу сучасної української драматургії «Липневий мед». Наш режисер Дмитро Некрасов, це його ініціатива, є режисером цих драматургічних читань і ми їх проводимо, обговорюючи з нашим глядачем. Чи цікавий, наприклад, глядачам такий формат? Трохи пізніше візьмемо участь в марафоні Національної спілки театральних діячів України, який оголошений також стосовно читань сучасної української драматургії.

- Чи є в роботі вистави, яких поки що немає в афіші театру?

- Так, є. Зокрема, працюємо зараз над виставою за твором Сергія Жадана «Хлібне перемир’я». Це сучасна історія, що розповідає про долі людей в той період, який ми зараз всі переживаємо, але починаючи ще з 2014 року, Це спроба нашого театру зробити крок назустріч сучасній драматургії, яка говорить саме про події на Сході України, на фронті, про війну і ситуації з нею пов’язані. І паралельно також майже готові до випуску новорічної казки для маленьких глядачів. Сподіваємось, що ніякий ворог не завадить нам це зробити.

- Чи є у ваших планах запросити режисерів з Європи?

- В планах, звичайно-то є, і це має бути, але поки що про це говорити зарано. Нам спочатку треба в Україні перемогти, а вже тоді шукати шляхи співпраці з європейськими режисерами. Навряд чи хтось з них зараз, в цей період приїде, особливо до Сум – міста прикордонної з Росією області.

- У ваших відповідях відчувається впевненість в тому, що Україна обов’язково переможе і поверне собі окуповані території. На чому базується ця впевненість?

- Це впевненість в Збройних силах України, впевненість в тому, що добро завжди перемагає зло, а ми несемо добро. Це якесь внутрішнє відчуття, тут навіть немає якихось сумнівів. Я не знаю, коли це відбудеться, але те, що це відбудеться стовідсотково – це факт, тому що ми бачимо, що державна машина країни-агресора починає давати збої і зовні, і в середині Росії. Бачимо ту агонію, яка відбувається у нашого ворога, коли він намагається зробити нам якомога боляче. Мені важко це пояснити, це , я ж кажу, внутрішні почуття, переконання і віра в свій народ і його неминучу перемогу.

Розпитував Олександр Гвоздик

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/kultura/6769-koly-harmaty-hrymliat-muzy-ne-movchat.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProIda243ca744c

На світлинах:

1. Сергій Дорофєєв – директор Сумського Національного Академічного театру

2. Луганський обласний театр після обстрілів

3. Будівля театру в Сєвєродонецьку до її розстрілу з танка

4. Сергій Дорофєєв відкриває ІІІ Всеукраїнський фестиваль театрів «СвітОгляд». Листопад 2021 р.

5. Сумський Національний Академічний театр ім. М.Щепкіна

6. Сцена з театралізованого концерту «Воля, свобода, перемога»

7. Сцена з вистави «Легені» на експериментальній сцені

8. Афіша сценічних читань п’єс сучасної української драматургії