Суб’єктивні роздуми після Х-го Міжнародного фестивалю-лабораторії української культури імені Василя Скуратівського в Лазаревському
Щойно я повернулась з чудового свята української пісні, української культури. Це свято відбулося в десятий (!) раз на теренах Росії, в курортному передмісті Сочі Лазаревському на базі Національно-культурного центру міста Сочі. Я була вперше на цьому фестивалі, може тому переповнена враженнями: від самих захоплених та позитивних, до сумних та гірких…
З чого ж почати? Мабуть з гірких. Отже, десятий, ювілейний фестиваль. Приїхали українські колективи з Владивостоку, Челябінська, Хабаровська, Ярославля, з центру Єврейської автономній області міста Біробіджану, з Башкортостану, Краснодарського краю, з України. Як вони їхали, як це їм дісталось - то окрема тема, я цього торкатись не буду. Підкреслю одне – майже всі учасники їхали та перебували на Фестивалі своїм коштом.
Кожен з керівників українських громад добре знає, яких неймовірних зусиль потребує організація заходів набагато менших масштабів (проведення щорічних днів української культури у себе в регіонах та інших). І як ми, організатори тих заходів буваємо вдячні офіційним органам влади за зацікавленість та повагу до наших заходів.
З моєї практики можу сказати, що не пам’ятаю за останні 10 років жодних Днів української культури Карелії, на яких би не було представників Уряду Карелії рангом нижче віце-прем’єра. І обов’язково були присутні Міністр з національних питань та культури Республіки Карелія та Генеральний консул України в Санкт-Петербурзі Наталія Володимірівна Прокопович, яка нас не обділяє увагою.
Саме тому мені було дуже гірко і прикро, що на такому величному, винятковому, ювілейному святі української культури, організованому та проведеному Українським центром культури при Сочинському центрі національних культур не було представників ні Міністерства культури Росії, ні Міністерства культури України. Не було керівника Генерального консульства України в Ростові-на-Дону, представника української держави в Південному федеральному окрузі Росії – тимчасово виконуючого обов’язки Генерального консула Ігоря Парфентійовича Кочетова. А тому, що не було на Фестивалі раніше звичних державних службовців України і відповідно Росії досить високого рангу, то не було і представників засобів масової інформації, які оцінюють подібні заходи по наявності VIP-осіб. Мабуть, на все є причини, і причини вагомі, і головним чином фінансові та все ж, та все ж…
Мені здається, я маю моральне право обурюватись, скаржитись та гніватись у бік офіційної влади України, бо бачу як ставляться консульські установи других країн до своєї діаспори на теренах Росії. Особливо такі держави, як Польща, Литва, Естонія.
Не можу повірити, не можу змиритись з тим, що в нашій рідній Батьківщині, в нашій Великій Україні не знайшлось коштів на дорогу представнику Міністерства культури! І що вони, тобто працівники культури України, не розуміють(чи не хочуть розуміти?), що саме завдяки оцим аматорським українським колективам Росії, оцим ентузіастам громадських українських організацій до цього часу ще лунає по всій Росії українська пісня та українська слово! А їм байдуже…
Ще маю в душі багато гірких слів, та на цьому закінчу про сумне. Якщо не заспокоюсь, то, можливо, напишу до Президента України.
Радію, і дякую Богу за те, що великий патріот української пісні пан професор Петро Андрійчук, своїм коштом приїхав з Києва на фестиваль, очолював журі конкурсу, давав майстер-класи. Одним словом, тільки своєю присутністю на порядок підняв статус Заходу.
А свято таки вдалося! І як воно могло бути інакше, якщо його проведенням - від ідеї до заключного концерту та прощання з учасниками керувала господиня-розумниця - заслужений працівник культури України і Росії пані Ганна Гніденко. Правда, мало хто знає, якою ціною дістаються їй ці фестивалі, особливо теперішній, десятий. Мало сказати, що труднощів (в т.ч. і фінансових), було багато, та ще і Центр національних культур (ЦНК) був на ремонті, а це означає, що довелось домовлятись на чужі приміщення для проведення різнопланових заходів.
А які були колективи! «Батьківська криниця» Українського земляцтва «Криниця» з Хабаровського краю - абсолютно унікальний колектив. Чистота співу, унікальні народні українські костюми. Керівник хору пані Наталя Романенко - фахівець високого рівня, вона просто живе піснею на сцені. Лемківська пісня «Верше, мій верше» хвилює до сліз…
Цікавий, різноплановий колектив хор «Горлиця» ім. Анатолія Криля із Владивостоку. Приємно, що в колективі багато молоді. Складний , цікавий репертуар, особливо проникливо прозвучали пісні на слова Н. Махно (я чула їх вперше, і була в повному захоплені). Керівник хору пані Лариса Москаленко.
В Єврейській автономній області є невеличке селище Камишівка. Там живе тільки біля 1000 мешканців. А який вони мають український ансамбль! Це щось просто надзвичайне. Театралізована картинка, яку вони привезли на фестиваль «Відпочинок на косовиці» дуже сподобалась і членам журі, і глядачам на заключному концерті. Керівник цього видатного українського ансамблю пані Ніна Марундік.
Прикрасою фестивалю став ансамбль із Ярославлю «Соловейко», художній керівник якого пані Людмила Харенюк. Молоді, гарні, музикальні дівчатка. Вони мали високу оцінку від журі конкурсу.
Залишилось сказати декілька слів про хазяїв конкурсу, тобто колективи Українського центру культури Лазаревського Центру національних культур міста Сочі, а це чи не саме складне.
Народний ансамбль пісні «Покуть», то моя любов з 1998 року. То колектив, на який ми рівнялись. Він був для нас багатьох зразком хорового виконавства. Та чому я кажу: «був»? Був, є і буде одним із кращих аматорських колективів Росії. І цього разу він був кращим на фестивалі. Честь, хвала і вдячність його художньому керівнику пані Ганні Гніденко та музичному керівнику пану Олександру Притупові.
Вокальний ансамбль «Мрія» (художній його керівник Марина Лінеєнко) – достойне доповнення «Покуті». На мій погляд, цей ансамбль може на рівних змагатись та займати достойні міста серед професійних музичних колективів. Сама пані Марина має голос від господа Бога. Може тому без сліз не можливо слухати в її виконанні пісню «Капличка».
Всі ці колективи, солісти, гості із Майкопа, Анапи, Рівного, прийняли участь у великому, урочистому гала-концерті, котрим закінчився Фестиваль.
Подяки, самих теплих зворушливих слів захоплення заслуговує режисер ЦНК пан Іван Гніденко. Перед ним була дуже непроста задача: із абсолютно різних по художньому рівню та жанру колективів, виконавців зробити дійство, об’єднати і кожного показати з найкращої сторони. А часу на це було обмаль. І він це зробив! І концерт пройшов на одному диханні, як хвилина! Честь йому, хвала!
Насамкінець хочу ще раз подякувати організаторів - пані Ганну Гніденко та голову Краснодарської краєвої громадської організації «Товариства української культури» пана Миколу Сергієнка.
Лариса СКРИПНИКОВА.
голова правління Карельського республіканського громадського товариства «Калина»,
член президії УВКР.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 6.10.10.
На світлинах: Замучена і засмучена хазяйка Фестивалю пані Ганна Гніденко. Професор Петро Андрійчук та член президії УВКР Лариса Скрипникова в журі Фестивалю.
