Переклад, гідний оригінала
Подведены итоги литературного конкурса, посвящённого 65-летию Победы народов СССР в Великой Отечественной войне. В творческом смотре, проводимом сетевым литературным журналом «Камертон», приняли участие около трехсот авторов из Российской Федерации, Украины, Беларуси, Казахстана, Польши, США, Германии и других стран. Решением авторитетного жюри, членами которого являются писатели Валентин Распутин, Владимир Крупин, народный артист России Николай Бурляев, специального приза жюри «Советские классики о войне» за стихотворение «Шестьдесят пятый салют» удостоен Борис Олейник (Украина, Киев) – переводчик Виталий Крикуненко (Москва). Публикуя это произведение на языке оригинала и в русском переводе, поздравляем поэта и переводчика с достигнутым успехом в международном конкурсе.
Підведені підсумки літературного конкурсу, присвяченого 65-літтю Перемоги народів СРСР у Великій Вітчизняній війні. У творчому огляді, що проводиться мережевим літературним журналом «Камертон», взяли участь близько 300 авторів з Російської Федерації, України, Білорусі, Казахстану, Польщі, США, Німеччини і інших країн. Вирішенням авторитетного жюрі, членами якого є письменники Валентин Распутін, Володимир Крупін, народний артист Росії Микола Бурляєв, спеціального призу жюрі «Радянські класики про війну» за вірш «Шістдесят п'ятий салют» удостоєний Борис Олійник (Україна, Київ) – перекладач Віталій Крікуненко (Москва). Публікуючи цей твір на мові оригінала і в російському перекладі, вітаємо поета і перекладача з досягнутим успіхом в міжнародному конкурсі.
Борис ОЛЕЙНИК
Шестьдесят пятый салют
Баллада
Когда в траншее пал солдат последний
И тишь, свиваясь саваном, легла,
Такая горесть разлилась Вселенной,
Так сиротливо сгорбилась земля,
Что даже Сталин сердцем вскаменелый
Дрожь ощутил под сводами Кремля.
В сорок втором там все поротно пали,
И вознеслись пред Богом дать ответ.
Да смерть, видать, их проспала... Блуждали
Во временах неведомых, в астрале,
И через шестьдесят с немногим лет
Вернулись вживе к своему началу.
И не узнав родные палестины,
Как будто в памяти возник пролом,
Они споткнулись взглядом о руины,
Где бронза слов пошла в металлолом.
Когда ж явил разбитый постамент
Их имена с гранитной той скрижали,
Они в момент состарились безжально
На целых шестьдесят с немалым лет.
Сторонкой поселяне мест окрестных,
Крестясь, с оглядкой долгою прошли.
И к ним юнцы прокуренные лишь,
Крутые, независимы, как черти,
Приблизились... Брезгливый на обмотки
Бросая взгляд, спросили, кривя рот,
За сколько ППШ в «уе» сойдет
И что за пентаграммы на пилотках?
Солдаты фланги озирали в той
Глумливой и гогочущей осаде...
Но вот комбат, вглядевшись, за толпой
Увидел силуэты, при параде,
В цветах и бронзе — ближе к эстакаде.
Он подошел — отпрянул, как от жала,
Узнав и шмайсеры и поименно тех,
Что из кустов встречали их кинжальным,
Достреливая раненых калек.
Бойцы вперяли взоры в обелиски,
Темнея в гневе ликом и душой,
Припомнив, кто тогда на огневой
Рогатые вгонял им в спину диски.
Комбат сказал: — А думалось, герои,
Войне конец. Нет, все еще — война.
Похоже, вышел компас мой из строя.
Что ж, воины, пройдем парадным строем...
Да не сотрутся наши имена.
Нас время — словно знаменем накроет.
И с этой правой битвы мы вернемся.
И будем снова молоды, под солнцем.
Победный шаг наш слышат мир и Бог.
Так пусть дрожат под громовым салютом
Все, кто тогда достреливал нас люто.
...Пречистой Правдой возведен курок.
2010 г.
Перевел с украинского Виталий КРИКУНЕНКО
Москва
Борис Олійник
Шістдесят п'ятий салют
Балада
Коли в траншеї впав солдат останній
І тиша білим саваном лягла, -
Так тоскно раптом всесвітові стало,
Так сиротливо згорбилась земля,
Що навіть скам’янілий серцем Сталін
Ледь стримав дрож у келії Кремля.
Там всі поротно в сорок другім впали,
І рушили Всесвишньому на звіт.
Та смерть, серед мільйонів, їх ... проспала,
Відтак вони в міжчассі заблукали
І через шістдесят із лишком літ,
Живі, вернулись до свого начала.
І не впізнали рідної отчини,
Так, ніби стався в пам'яті пролом.
Лиш поглядом спіткнулись об руїну,
Де бронза слів пішла в металолом.
Коли ж явив запльований граніт
Іх власні імена на тій скрижалі, -
Вони умить зістарілись безжально
На цілих шістдесят із лишком літ.
…Тамтешній люд минав їх остережно,
І довго озирався ідучи.
Лиш пацани, накурені вночі,
Підходили, круті та незалежні,
Бридливо позирали на обмотки,
Питаючи солдатів: «що то є?»
І скільки автомат цей на «ує»,
І що за п'ятизнаки на пілотках ?
Солдати роззиралися невлад
В цій знахабніло гамірній облозі.
Аж раптом сторожко підвівсь комбат,
Вдивившись у фігури при дорозі
У свіжих квітах, в мармурі і бронзі.
Наблизивсь - і сахнувся, як від жала,
Впізнавши шмайсери й імення тих,
Що з-за кущів їх брали у кинджальний,
Дострілюючи люто ще живих.
Бійці вдивлялись у фігури зблизька,
Темніючи від гніву на виду,
Згадавши, як оці у ніч руду
Вганяли в спину їм рогаті диски.
Комбат сказав: - А думалось, що й справді
війні кінець. Ні, хлопці, йде війна:
Мій компас певне, вийшов таки з ладу.
Що ж пройдемо сьогодні марш-парадом
Повз власні, ще не стерті імена:
Над нами час уже вовік не владен.
І вернемось з тамтого бойовиська,
Знов молоді, у сонячному зблиску
І світ почує наш звитяжний крок.
І хай тремтять під громовим салютом
Всі, хто тоді дострілював нас люто.
...Пречиста Правда вже звела курок.
2010
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Насвітлинах: Борис Олійник. Віталій Крикуненко. Фото Вікторі Гіржова.
