Про засідання історико-культурологічного клубу «Родичі - Велика сім`я», присвячене 100-річчю Олекси Десняка - Олексія Гнатовича Руденка
В Бібліотеці української літератури у Москві 17 березня відбулося чергове засідання історико-культурологічного клубу «Родичі - Велика сім`я», що цього разу було присвячене 100-річчю від дня народження Олексія Гнатовича Руденка, літературний псевдонім - Олекса Десняк (4 (17) березня 1909 р. - 25 травня 1942 р.) «Нашого славного письменника» і «справжнього героя Вітчизняної війни» (Павло Тичина), автора романів «Десну перейшли батальйони», «Удай-ріка», «Тургайським сокіл» та інших творів, які стали помітним явищем в українському красному письменстві радянської доби.
За традицією клубу, пам`ять про відомого діяча української літератури представляв його нащадок, представник роду Руденків-Десняків внук письменника Олексій Олександрович Руденко. Будучи москвичем, він старанно зберігає у своїй домівці все, що стосується життя і творчості свого діда: численні видання його книг, фотографії, матеріали про вшанування пам`яті письменника на його батьківщині — в рідному селі Бондарівка, що нині в Сосницькому районі на Чернігівщині, в селі Павлівка на Харківщині, поблизу якого загинув і де похований письменник.
Олексій Руденко, котрий, як і його батько — відомий письменник, перекладач, журналіст, головний редактор журналу «Дружба народов» Олександр Олексійович Руденко-Десняк, закінчив факультет журналістики Московського державного університету, працює в галузі сучасних інформаційних технологій, однак жваво цікавиться гуманітаристикою, вивчає історію та культуру Чернігівщини, яку вважає другою своєю батьківщиною, досліджує свій родовід, зокрема, життя та творчість, саму особистість Олекси Гнатовича Десняка. Тож його розповідь про діда-письменника додала чимало збережених родинною пам`яттю яскравих деталей і фактів до історико-літературної характеристики письменника, що її подав, відкриваючи зустріч, ведучий клубу «Родичі — Велика сім`я» літературознавець Віталій Григорович Крикуненко.
Зокрема, зазначалося, що грані таланту Олекси Десняка, який художньо дослідив у своїх творах події громадянської, Великої Вітчизняної воєн, сповнене трагедій і драм життя українського селянства, образно віддзеркалили проблеми соціального і морального вибору героями, взаємної обумовленості їх почуттів і діянь. І хоча на його творах виразно відбилася печать радянської епохи з її ідеологічними імперативами, все ж перечитувати романи, нариси, оповідання цього письменника й сьогодні вельми цікаво й повчально: як з огляду на їх пізнавальність, так і з художньо-естетичного погляду. Дослідники не випадково підкреслюють наближеність творчого методу Олекси Десняка до традицій прози Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Андрія Головка, як також і росіян — Максима Горького, Олексія Толстого, Олександра Фадєєва.
Не втрачає ваги авторитетна оцінка його творчості, дана класиком української прози Михайлом Панасовичем Стельмахом: «…З любов`ю і пристрастю творив Олекса Десняк. Він мав прекрасну письменницьку жагу. У його романах, повістях та оповіданнях ми не знайдемо вишуканих образів, витончених порівнянь, красивостей слова. Не ефектність, а правдивість, не зовнішній блиск, а проникнення у глибину, не хитромудрі сюжетні переплетіння, а хвилююча логіка подій, — цим характеризується творчість Олекси Гнатовича. Його поезія проростала із життя, як зерно проростає із землі. А коли письменник росте на живому земному грунті, він і в найбуденнішому віднайде високу поезію…»
З онукових вуст учасники засідання дізналися про маловідомі, ще не опубліковані факти з життя письменника, риси його характеру. Зокрема, й те, що, не зважаючи на офіційне визнання й високий статус одного з провідних українських радянських письменників, а в передвоєнний час очолював з 1936 року Львівське відділення Спілки письменників України, «дід не був обласканий радянською владою» і до кінця життя не мав власної домівки, винаймаючи з родиною кутки. За збереженими бабусиними споминами, Олексій Руденко повідав історію оточення та короткочасного дідового перебування в німецькому полоні (фільтраційному таборі) та його повернення в діючу Радянську армію: посивілий у жорстоких фронтових випробуваннях, геть змарнілий в концтаборі 33-літній письменник видав себе німцям за старого діда й був відпущений на волю як непридатний до будь-якої фізичної праці. А повернувшись у бойовий стрій, Олекса Десняк продовжив тяжку працю фронтового кореспондента, виявляючи справжнє геройство.
Письменник загинув 25 травня 1942 року під час німецького бомбардування. Лише якихось чотирнадцять років відвела йому доля для літературної діяльності. Але написані ним книги залишилися з нами. Чимала добірка творів Олекси Десняка, зокрема, й у російських перекладах, зберігається в Бібліотеці української літератури в Москві. А цього вечора наша деснякіана поповнилася ще одним цікавим виданням — літературно-критичним нарисом Михайла Грицая «Олекса Десняк» (Київ, «Радянський письменник», 1984), що його подарував бібліотеці внук письменника.
Літературну естафету в роду Руденків-Десняків згодом підхопив син Олекси Десняка —Олександр (1936-2006), який згодом став не лише відомим перекладачем, літературознавцем і кінознавцем, головним редактором одного з наймасовіших літературно-художніх журналів «Дружба народів», але й засновником, а потім керівником Об`єднання українців Росії, головним редактором часописів - газет і журналів «Український кур`єр», «Український вибір», «Український огляд». То ж у «родинному» колі клубу «Родичі…» не могли не прозвучати й добрі згадки про сина Олекси Десняка, спогадами про якого поділився співголова правління Об`єднання українців Росії Валерій Фокович Семененко. А потім на численні запитання учасників зустрічі допізна відповідав онук і син письменників із роду Десняків — Олексій. Якому, з огляду на його безумовний літературний, журналістський хист було висловлене колективне побажання від клубного зібрання: відтворити те, що зберегла родинна пам`ять про його діда-письменника, на папері, опублікувати ті спогади. Аби пам`ять славного роду жила завжди…
Віталій КОСІВЩИНА.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 19.03.09
На світлинах: Олекса Десняк. В гостях у ведучого клубу Віталія Крикуненка московський онук українського письменника Олекси Десняка - Олексій Руденко-Десняк (зліва). Співголова правління Об`єднання українців Росії Валерій Фокович Семененко згадав добрим словом сина письменника колишнього очільника ОУР незабутнього Олександра Олексійовича Руденка-Десняка.
Довідка:
Десняк Олекса
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Десняк Олекса (справжнє ім'я Руденко Олексій Гнатович, 4 (17) березня 1909, с. Бондарівка, нині Сосницького району Чернігівської області, — 25 травня 1942, поблизу с. Павлівка Друга Харківської області) — український радянський письменник.Зміст [сховати]
Біографія
Народився в селянській сім'ї. Навчався в Макошинській семінарії, Бортнянському технікумі та Чернігівському інституті народної освіти (закінчив 1931 року).
Почав друкуватися 1928 року.
Член КПРС з 1939 р.
1939 - очолив Львівську організації Спілки письменників України.
Загинув на фронті 25 травня 1942 року.
Батько О.О.Руденка.
Твори
Романи:
“Десну перейшли батальйони” (1937)
“Удай-ріка” (1938)
“Полк Тимофія Черняка”
Повісті:
"Тургайський сокіл" (1940)
Роман «Десну перейшли батальйони» (1937) присвячений подіям "громадянської війни" в Україні.
В романі "Удай-ріка" відображено життя українського селянства в період довоєнних пятирічок.
Повість "Тургайський сокіл" присвячена герою "громадянської війни" в Казахстані Амангельди Іманову.
Література
Луценко I. А., Олекса Десняк, К., 1951
История украинской советской литературы, К., 1965
Велика радянська енциклопедія
http://uk.wikipedia.org/wiki/Десняк_Олекса
БОНДАРІВСЬКИЙ МУЗЕЙ ОЛЕКСИ ДЕСНЯКА
На південний схід від Сосниці, за Десною, лежить мальовниче село Бондарівка. Тут народився і виріс відомий український радянський письменник Олекса Десняк (Олексій Гнатович Руденко). Неподалік озера Лош стоїть його хата, працює школа, де він навчався. Про перебування тут Олекси Гнатовича свідчать і меморіальні дошки, і парта, за якою він сидів, і ймення школи, і людська пам’ять. Музей письменника відкрито у березні 1979 року, з нагоди 70-річчя від дня його народження, немовби зміцнив цю пам’ять, зробив її предметнішою. Розміщений в одній з найкращих кімнат сільського Будинку культури, музей став тим вогникои, на який завжди йдуть люди.
На першому стенді, що називається “О.Десняк – наш славний земляк”, відвідувачі ще раз побачать хату з меморіальною дошкою, вже згадану школу, де Олекса навчався з 1916 по 1920 рр.
Ось портрет його батька, Гната Кириловича, колишнього наймита, міцного, статурного дідугана, який знав ціну праці, хлібу. Далі – фото, на якому бачимо Олексу, його дружину Ольгу Степанівну і товариша по журналістській роботі С.Левіна; воно переносить нас у ті роки, коли Олекса Гнатович працював у редакції обласної газети “Більшовик”, що видавалася з 8 грудня 1932 р. Як літературний працівник Олекса Гнатович часто виїздив у відрядження, привозив кореспонденції, замальовки і – неоціненні факти для майбутніх художніх творів. Відшукував цікаві документи, занотовував розповіді, розпитував ветеранів, котрі воювали під проводом МиколиЩорса, про події громадянської війни. В результаті цього з’явилися роман “Десну перейшли батальони” та повість “Полк Тимофія Черняка”.
По закінченні сільської школи О.Руденко вступає до Борзнянської сільськогосподарської школи. У період між закінченням навчання в Борзні і вступом до Чернігівського інституту соціального виховання Руденко працював секретарем Бондарівської хати-читальні, бібліотекарем, секретарем комітету незаможних селян.
Цілий ряд фотознімків, на яких Олекса зі своїм другом Ф.Коренем, на відпочинку в Одесі та ін. Вони задокументовують той період, коли Олекса Гнатович писав уже згадану повість і водночас книгу про колгоспне село “Удай-ріка”.
Другий стенд “Олекса Десняк – воїн” відкривається фотопортретом письменника періоду Великої Вітчизняної війни. А ось хата в с.Павлівка-Друга, де в травні 1942 року містилася редакція фронтової газети, кореспондентом якої був О.Десняк. Експонуються листи письменника з фронту до дружини Ольги Степанівни, до сина Олександра. 25 травня 1942 року письменник загинув у бою.
Матеріали ще п’ятьох стендів поглиблюють і розширюють уявлення відвідувачів про життєвий і творчий шлях письменника. На одному з них, під словами О.Десняка “Хочеться так багато зробити для нашої прекрасної Вітчизни, віддати всього себе до останньої краплі крові”, що тепер звучать для нас як пророцтво власної долі, виставлено книги письменника.
В музеї експонуються портрети письменника, його особисті речі, портрети й твори лауреатів обласної комсомольської премії імені Олекси Десняка. Увінчують експозицію слова Олеся Гончара:”Він письменник-патріот, який смертю хоробрих поліг на фронті і життя якого може бути взірцем для людини”.
http://ostrovskogo.ok.net.ua/kray8.htm
Руденко-Десняк Олександр Олексійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Дата народження: 6 червня 1936
Місце народження: м. Чернігів
Дата смерті: 30 серпня 2006
Місце смерті: м. Москва (Росія)
Рід діяльності: журналіст, громадський діяч
Олександр Олексійович Руденко-Десняк (*6 червня 1936, м. Чернігів — †30 серпня 2006) — український і російський журналіст, громадський діяч.
Біографія
Народився в м. Чернігові у родині видатного українського письменника Олекси Десняка. Закінчивши факультет журналістики Московського університету, він довгі роки працював у редакціях центральних газет і телебачення, не пориваючи духовного зв`язку з рідним краєм та українською культурою, чимало роблячи для ознайомлення з нею широкого російського загалу. Він — автор монографії про М. Стельмаха “Верность герою”; перекладів російською мовою творів М. Хвильового, В. Винниченка, І. Чендея, Ю. Мушкетика та інших кращих представників української письменства, численних літературно-критичних та кінознавчих статей.
Головний редактор журналу “Дружба народов”. Наприкінці 1980-х років прийшов в український рух і зробив неоціненний вклад в розбудову перших осередків української культури у Російській Федерації спершу як редактор газет “Український кур`єр”, “Український вибір”, а з 1993 по 2005 рік очолюючи Об`єднання українців Росії та Федеральну національно-культурну автономію українців Росії. Почесний голова ОУР і ФНКА УР.
Заступник директора Культурного центру України в Москві, начальник відділу інформації та діаспори КЦУ. Започаткував проект "Діаспора", яким покладено початок об`єднанню російського українства навколо спільної розбудови українського руху в Росії.
Глибока ерудиція, організаторський талант, вміння працювати з людьми, відданість українській справі здобули Олександрові Олексійовичу неабиякий авторитет та повагу в українських громадах Російської Федерації, створенню та зміцненню яких він всіляко сприяв. До його вагомого слова прислуховувалися в громадських та політичних організаціях, державних структурах України та Росії, де він також всіляко використовував свій уплив для просування програм, спрямованих на забезпечення національно-культурно потреб російського українства.
Самовіддана праця О. О. Руденка-Десняка відзначена державними нагородами Російської Федерації та України, вона — продовжена в діяннях сотень і тисяч ентузіастів української культури на теренах Росії.
Посилання
«Русская культура в Украине - украинская культура в России: возможен ли паритет?»
РУДЕНКО-ДЕСНЯК: «Я не люблю слово борьба. Нужно не бороться с миром, а учиться жить в нем, искать с ним общий язык»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Руденко-Десняк_Олександр_Олексійович
