Михайло РАТУШНИЙ: «В Україні нарешті необхідно створити державний орган із роботи з закордонним українством»

Напередодні VII Всесвітнього форуму українців, який пройде в Києві 25-26 серпня ц.р., голова УВКР Михайло Ратушний дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «Кобза»

Пане Михайле, VII Всесвітній форум українців проводиться із запізненням, тобто не через 5 років, як передбачено Статутом УВКР, а через сім. З чим це пов’язано?

Напевно, варто нагадати, що була в нас пандемія ковіду, коли люди не те, що не збиралися на форуми, а й у гості одне до одного не ходили, дідуся з бабусею не провідували. В церкви люди не ходили, олімпійські ігри навіть переносилися… Отже, причина тут об’єктивна й цілком зрозуміла. Потім почалася широкомасштабна агресія Росії проти України – тоді теж було не до форумів. Але саме тому ми й проводимо його зараз (хоч були такі міркування: давайте ще почекаємо – до нашої перемоги, чи після перемоги проведемо)… Так, війна триває, так, обстрілюють нашу столицю, інші міста, але проведення форуму в Києві буде саме свідченням нашої солідарності, нашої підтримки України, яка бореться.

Як ви оцінюєте здобутки організації за звітний період? Які найважливіші досягнення чи події можете назвати? Якщо не всі плани, визначені минулим форумом і статутними вимогами, вдалося реалізувати, в чому вбачаєте причини цього?

Я вважаю, що головне досягнення за цей час, звичайно, те, що УВКР змогла продовжувати виконувати свої завдання і свої функції, записані в її Статуті, тобто: координувати діяльність асоціацій, товариств української діаспори за кордоном. Ми не міністерство, не державний комітет, який там чимось керує, який має п’ятирічні чи трирічні плани, відповідає за їх виконання: якщо щось не виконано, то накладаються стягнення тощо. Ми – громадська організація (координаційна) конфедеративного типу, тому не дуже там і покеруємо.

Другий момент, який вплинув, це те, що на початку пандемії ми були позбавлені державного фінансування наших заходів. Раніше держава не давала коштів на зарплату, оренду приміщень, але існувала програма партнерства громад і УВКР, за якою виділялись кошти на конференції, семінари, конкурси, поїздки тощо. Тому серед досягнень можна назвати проведення спільно з Міністерством освіти конкурсів на звання «Кращий учитель української мови за кордоном». Міністри змінюються, але конкурс продовжується. Можливо вдасться і цього року спільно з міністром освіти Оксеном Лісовим провести нагородження переможців і лауреатів цього конкурсу, якщо вони приїдуть.

Далі: коли почалася широкомасштабна агресія, ми дуже чітко відреагували на вирішення гуманітарних проблем вже новітньої діаспори, тобто мільйонів українців, котрі виїхали за межі країни, втікаючи від війни. Серед них багато вихідців зі східних регіонів України, і їхні діти не володіли українською мовою – в сім’ях не спілкувалися нею, в школі не вивчали. Тому добре відпрацювали в тих країнах, де є школи з українською мовою навчання. Приміром, в Румунії є гімназія з українською мовою навчання, в Польщі теж – туди вони прийняли сім’ї біженців. Те ж саме в інших державах – Словаччині, наприклад. Це вважаю досягненням, що не відбулося якогось відторгнення людей, дітей, котрі були у стресі, адже пережили бомбардування, обстріли, втрату рідних і домівок. Це однозначний позитив у нашій роботі.

Інший момент: УВКР разом зі своїми членськими організаціями перетворилася на своєрідного «колективного волонтера»: надавали й надаємо потужну допомогу напряму і через конкретних людей українським воїнам, конкретним бригадам, підрозділам. Інколи надавали допомогу громадам у західних регіонах України, куди переїхали конкретні сім’ї біженців. Допомагали всім: починаючи від засобів особистої гігієни і дитячого харчування, і закінчуючи ковдрами.

Це основні моменти, які б я хотів відзначити. Попри відсутність великих коштів, бо УВКР фінансово не СКУ (Світовий Конгрес Українців. – Авт.), ми, разом з тим, змогли вижити, вистояти і працювати.

Можливо назвете якісь конкретні організації світового українства, які найбільш активні під час російсько-української війни?

Я би не хотів когось виокремлювати… Але, напевно, назву Союз українців Румунії, тому що у них там особливий статус: уряд країни забезпечує дуже солідне фінансування діаспори. Крім того, національні меншини і українська зокрема мають в обов’язковому порядку свого представника в Національних зборах Румунії (парламенті. – Авт.), тому Микола-Мирослав Петрецький є членом парламенту. Виділив би також польську громаду, прибалтійські. Тобто, усі сусідні з Україною держави, найближчі, які безпосередньо відчули цю московську загрозу з початком війни, то вони найбільш ефективно спрацювали, коли до них пішли потоки українських біженців.

Яких заходів (організаційних, фінансових тощо) необхідно вжити, щоб УВКР змогла запрацювати більш ефективно?

Як любив говорити мій батько: «ти без грошей зроби, а з грошима і дурний зробить» (усміхається. – Авт.)… Я б сказав, що тут необхідно повернутись до форми співпраці в рамках партнерства, яке свого часу існувало між громадською спілкою УВКР і українською державою. Раніше була державна програма із роботи з закордонним українством: під неї виділялось конкретне фінансування, планувались конкретні заходи, був невеликий але цільовий рядок з виділення бюджетних коштів на підручники для українських шкіл тощо. Все це зруйновано – руйнування почалося за часів Януковича, продовжилося при Порошенкові, а сьогодні при Зеленському ніхто нічого вже й не відновлював.

Другим, вважаю, те, на чому ми давно й неухильно стоїмо і що декларуємо не один рік ─ не варто в роботі з закордонним українством «вигадувати велосипед»: треба використовувати той досвід, які інші держави застосовують в роботі зі своїми діаспорами. Тобто, треба створити спеціальний орган державної влади з роботи із закордонним українством – про це, зокрема, йдеться у рішенні за підсумками Парламентських слухань (Парламентські слухання на тему: «Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення» відбулися у Києві 3 липня 2013 р. – Авт.). Це не обов’язково має бути міністерство, а скоріше якась агенція чи комітет.

Проблеми з біженцями є дуже актуальними сьогодні: статистика свідчить, що значна частина біженців не має наміру повертатись до України. По-суті, на наших очах утворюється новітня хвиля міграції. І ми нічим не зможемо примусити їх повернутись назад: багато будинків зруйновано, розбито. Принаймні, половина біженців може залишитись за межами країни. А це означає, що ми отримуємо новітню діаспору. У зв’язку з цим необхідно створювати таку інституцію, яка стане дієвим державним інструментом роботи з цією діаспорою.

Як ми сьогодні працюємо з діаспорою. Працюємо якось по-особливому ─ через «прокладку». Тобто, центром прийняття рішень і співпраці з українськими громадами є не столиця України: рішення йдуть із Торонто, через СКУ. Світовий Конгрес Українців є дуже престижною, зі славною історією організацією, яка виникла до постання, до відновлення Української держави в 1991 році. Вона добре себе зарекомендувала, особливо в Західному світі, що ми називаємо західною діаспорою, але ніяка держава не працює зі своєю діаспорою через якусь «прокладку». Скажімо, вірмени не працюють через Париж зі своєю діаспорою – виключно через Єреван. Не працює Баку, умовно кажучи, через Стамбул. Працюють через посольства, але це означає, що працюють зі столиць.

Якщо дивитися на МЗС, то воно має дещо інші, більш вузькі функції, ніж робота з діаспорою. Або ширші… Тобто, що стоїть за вивіскою будь-якого посольства? Підтримка необхідного рівня комунікації з державою перебування, і, відповідно, інформування свого уряду про те, що відбувається в тій чи іншій державі, які тенденції там превалюють, наскільки вони доброзичливі й дружні щодо нашої країни. Але де там діаспора? Якщо й займаються відповідними питаннями, то вони часто не на першій, другій і навіть третій позиції, а десь далеко-далеко. Є й такі амбасади, які люблять по-своєму керувати діаспорами, вони визначають: хто в асоціаціях лояльний до них, корисний, а хто ні. Тому, вважаю, посольства мають певні можливості, вони залучені до роботи з діаспорою, але наявність спеціальної агенції була би більш ефективною.

Ви будете пропонувати свою кандидатуру втретє на очільника організації чи складатимете свої повноваження і пропонуватимете іншу кандидатуру на посаду голови УВКР?

Скажу, що до номінаційної комісії форуму вже надходять відповідні пропозиції і слід зазначити, що в Статуті УВКР відсутнє положення про те, що має бути лише дві каденції обрання голови. Але я не збираюся бути схожим на Брежнєва, Чаушеску чи ще когось, тобто керівників, яких виносять з посади лише ногами вперед ─ тому не маю наміру пропонувати свою кандидатуру на третій термін. Я вважаю, що з’явилися нові люди – молодші за мене, з більшими ресурсами, з більшими можливостями. Але це ж форум – кого оберуть, той і буде.

Можете сказати, хто входить до списку наступних потенційних очільників УВКР?

Лист із кандидатурами ще не закритий, тому я говорити про це не буду. Працює номінаційна комісія, яка до початку роботи форуму визначиться з переліком кандидатів.

Де проходитиме форум? Хто виділяє кошти на його проведення?

Форум пройде в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Кошти на його проведення виділяє Президія Української Всесвітньої координаційної і громадські організації. Тобто – за власний рахунок. Якщо детальніше, то делегати оплачують дорогу власним коштом, для східної діаспори (Казахстан, Середня Азія, Росія), ми проживання оплачуємо, а західна діаспора проживання оплачує самостійно. Там ще є оренда та інші витрати – все це бере на себе УВКР.

Які ваші особисті плани на майбутнє?

(Сміється. – Авт.) Жити і перемагати разом з Україною. Зрозуміло, що робота з діаспорою – це великий шматок мого життя і я вже здружився з цим усім, не просто тому, що був обраний головою організації… Це вже щось більше. Я думаю, що краще мене становище українців і українських організацій за кордоном мало хто знає. Вже на особистісному рівні я знаю, в кого скільки дітей, хто де і ким був, і як він з’явився в тому чи іншому середовищі.

Я не маю наміру дистанціюватися від усього цього, від закордонного українства. Особливо на ниві волонтерства буду працювати. Служив у київській тер обороні, трішки зачепив ВСУ... Вважаю, що діаспора може і повинна допомагати нашим воїнам, котрі воюють на передку. Не якимсь там генералам чи офісу Президента, а допомагати слід саме цій низовій ланці, бо головний тягар війни, окопної війни, лежить саме на них. Треба також платити податки на війну. Потреби на фронті є й чималі: і в безпілотниках, і навіть у питній воді, коли воїни під час спеки, перебуваючи в полі на Півдні чи Сході, не мають достатньої кількості води. Тож, працювати є над чим...

Дякую за те що, відповіли на питання нашого сайту.

Бесіду провів Віктор Гіржов, редактор «Кобзи»

Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР) ─ є координуючим органом, що розгортає свою діяльність у напрямах розвитку комунікацій, інформаційного обміну, утвердження національної ідентичності, захисту прав та інтересів наших земляків за кордоном тощо. УВКР створена на підставі рішення 1-го Всесвітнього форуму українців, що відбувся 18—20 серпня 1992 в Києві. Її засновниками стали близько 250 організацій — учасників форуму з України та з-за кордону. Попередній (VI) Всесвітній форум українців відбувся у Києві (20-21 серпня 2016 р.), на якому були присутні понад 300 делегатів — представників закордонного українства з понад 30 країн світу. На цьому форумі головою УВКР вдруге було обрано Михайла Ратушного.

Від редакції.

Сьогодні пан Михайло відзначає свій день народження. Колектив «Кобзи» щиро вітає його з цією знаменною подією і бажає йому наснаги та нових успіхів у розбудові й захисті незалежної Української держави.

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/uvkr/6901-mykhailo-ratushnyy-v-ukraini-nareshti-neobkhidno-stvoryty-derzhavnyi-orhan-iz-roboty-z-zakordonnym-ukrainstvom.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProIda9e81c4d33

На світлинах:

Голова УВКР Михайло Ратушний.
Мітинг на підтримку України в Торонто (Канада).
Мітинг на підтримки України в річницю початку російської агресії в Австралії.