Про стан справ в українському русі РФ розмірковує керівник Товариства «Просвіта» (м. Владивосток) В’ячеслав Бубнюк
Йдучи назустріч звітам і виборам у Світовому Конгресі Українців, що відбудеться в листопаду у Києві, редакція «Кобзи» вирішила опублікувати інтерв’ю керівників українських громадських організацій РФ, так би мовити, зробити «перекличку» про те, з чим підходять українські громади Росії до цієї події, а також з’ясувати, як змінилася діаспора з початком російської агресії проти України. Ми будемо задавати їм, практично, одні і ті ж питання. Почнемо з регіону, де сходить сонце. Владивостоцька «Просвіта» − одна з п’яти регіональних організацій, що входять до структури СКУ, тож їм перше слово. Сподіваємось, на ці публікації відгукнуться «рядові» члени українських громад, яким не байдужа тема збереження національної ідентичності на теренах Російської Федерації.
Пане В’ячеславе, розкажіть, будь ласка, про свою громадську організацію: історію її створення, основні віхи діяльності, назвіть кращих активістів.
Наша організація виникла на початку 2000-х, але офіційну реєстрацію отримали у 2010-у році. Таким чином, ми заснували Далекосхідний український центр «ПРОСВІТА». Наша місія – духовна та культурно-просвітницька. Товариство невелике, але достатньо живе. Одним із відомих членів нашого товариства є відомий діаспорянин, голова осередку ОУН на Далекому Сході був п. Василь Світальський. Ви уявіть: з 90-х років він очолював далекосхідний осередок ОУН! Вів фотолітопис українського руху на Зеленому Клині. Це для всіх приклад! Ще одна цікава і колоритна постать − буковинець Аркадій Галуза. Також є й інші досить цікаві люди.
Ми провадимо богослужбові та місіонерські заходи. Опікуємося приватним дитячим садочком. Робимо виступи як місіонерського, так і культурно-історичного напрямку. Наші просвітяни постійно відвідують земляків, переважно, похилого віку, особливо, під час Різдвяних та Великодніх свят. А такі свята, як День Незалежності України, ми вже кілька років святкуємо на березі моря. Не повірите: наші просвітяни роблять виступи. І головне, що люди підтримують і приєднуються. Проводимо дискусії. Звичайно, що таке не всім до вподоби. Але більшість бере перевагу над меншістю… Дякувати Богові, поки що не було проблем!
На День української вишиванки членкині проходять по місту. Шкода, що в такому форматі − не всі наші товариства разом. День Соборності України − це свято, яке ми ніколи не залишали без уваги. Якщо ми є просвітницьким Центром, то Шевченківські дні – це, зазвичай, наша тема. Вже років сім постійно влаштовуємо вечори пам’яті видатних українців: І.Франка, Марка Вовчка (Вілинської), І. Нечуй-Левицького. С. Корольова. На жаль, на все не вистачає ні рук, ні змоги. Потреба велика, але не все від нас залежить… Прикро, що під час вшанування пам’яті жертв Голодомору нікого не бачимо…Таке враження, що біда нікого не зачепила. Але хай все буде на совісті цих людей, що так «пам’ятають» своїх рідних.
У нас є чимало активістів, які отримали нагороди. Голова центру Тетяна Ткаченко та декілька членів нагороджені УВКР і СКУ. Це непогано, що такі світові організації своїми відзнаками подякували нам за роботу. Також багато людей останнім часом було нагороджено високими церковними нагородами: як від УПЦ, так і УПЦ КП (за підписом Святішого Патріарха Філарета) за внесок у розбудову української Церкви на теренах Зеленого Клину. За все − дякувати Богу!
Як Ви оцінюєте стан справ в українському русі Далекосхідного регіону (зокрема, співпрацю місцевих громад) і Росії в цілому?
Якщо казати про стан українського руху на Далекому Сході і в РФ. то він далекий від рівня 1918-го року. Громади всі відокремлені, існує ворожнеча. Якщо в 1990-2000-х була праця на рівні зацікавленості, то тепер − на рівні матеріальному. В громадах (а вони невеликі), реальний вік членів далеко за 55-60 років, а то і за 70. Нас дивує і змушує порушувати питання про асиміляцію українців − скоро ми не побачимо української ідентичності. В громадах − майже всі жінки. І я коли бачу таке, завжди запитую: «А у вас діти, онуки є? То чому ми не бачимо їх серед нас?!!
Питання такого плану виникають не лише у нас. Це має місце і в Москві, Омську, Карелії, в Пітері (що вважаються центрами українських громад). Співпраці між громадами як на місцевому, так і федеральному рівнях немає. Якісь чвари, ділимо гроші (яких немає), що не йде на користь. Прикладів про грошові свари у нас можна навести багато, але ця тема більше для прокуратури. Коли в громаді українців (!) один пише на іншого грошові скарги... Ділять костюми, чоботи, плахти (яким по 15 років). що держава Україна давала безкоштовно, а тепер треба керівнику повернути гроші. Уявіть собі, це ганьба, але таке є.
Люди ідуть до нас за порадою, шукають утіхи, бо залишаються один на один із свавіллям. Хочуть співати, але їм кажуть: спочатку поверни...
Якою бачите подальшу долю української діаспори в РФ? Чи достатньо сьогодні, на Ваш погляд, українським громадським організаціям РФ обмежуватись культурною діяльністю (зокрема, участю в російських фестивалях, концертах інших заходах), чи після початку російської агресії проти України українці Росії мали б проявляти більше громадянської активності і тиснути на владу, вимагаючи припинення російсько-української війни?
Якщо говорити про подальшу долю українських громад в РФ. щоб не помилитись і бути відвертим − то вона НІЯКА! Якщо ми самі не будемо робити (а самі й не будемо), нічого не вийде. Ми тут сам-на-сам із власними проблемами. Уваги найчисленнішій громаді українців в РФ ми не бачимо і не відчуваємо. Хочу додати, що український рух − це не хоровий спів та вечорниці з горілкою, як зазвичай сприймають українців Це має бути національна ідентичність. Своя культура. Щоб люди не ховалися, а мали змогу вільно висловлюватись. Всі є громадянами РФ і, звичайно, що це має бути не за межами закону. Але, я думаю. що такого довго не буде. Якщо мати чи батько не приведуть до цього свою дитину, то дядько чи тітка з адміністрації − НІКОЛИ! Тому не дивно, що в українських колективах, особливо в Примор’ї, через брак українських виконавців присутні різні люди з інших діаспор, далеких від українських і навіть слов’янських. Глядачеві це незрозуміло, бо він далекій від української культури, йому щоб «пєло і плясало». Але починати треба з самого себе. Треба, щоб керівники товариств висловлювались не самі від себе, а від товариства − висловлювали те, що вирішить колектив. Щоб збори були дійсні, а не як керівник вдома напише чи вирішить.
Досить дивно бачити на сцені український колектив, а поверх сценічного одягу − куртку з логотипом… «Єдиної Росії». Це я про наші гурти. Або як у Москві: українці виступають, а на сценічному костюмі – «георгіївська» стрічка. Досить дивна імплементація такого в народний костюм. Але воно є і всі вважають, що так треба, бо керівник сказав. Досить важко зрозуміти ситуацію, коли українські колективи беруть участь у різних передвиборчих заходах. Зрозуміло, що на таке виділяють кошти, але не треба змішувати біле з чорним. Ще дивує, що українські керівники проводять культурні заходи за підтримки влади − отримують досить великі кошти і при цьому посилають звіти в Україну − до міністерства культури, МЗС. Досить дивно. Там, напевно, вважають, що це бабусі тут за свої пенсії проводили такі супер-мега заходи. В статутах товариств нібито записано, що вони повинні нести культуру, а не лізти на трибуни і виступати з гаслами «КРИМ ПОВЕРНУВСЯ!» і таке ін.
Чому, на Вашу думку, українські організації РФ поділились на дві категорії стосовно оцінки подій у Криму і на сході України: одні мовчать, а інші публічно підтримують російську агресію проти своєї історичної Батьківщини?
Якщо так стоїть питання, то скажу, що від 2014 року в РФ стало приділятись багато уваги українським товариствам. то як я бачу, і не тільки я. Ви не повірите, але з’явились і нові товариства. Стало більше фінансування, і фінансування досить суттєвого. Скажу, що в цей час «бути українцем» стало в тренді, так би мовити! Керівників почали запрошувати на різні диспути, круглі столи, форуми. Тобто, вже не рівень співу хорів на вулиці. І в цей час ми бачимо різке розділення українських товариств. Українців почали обирати на громадські посади, і – все, як завжди. Це не тільки у нас, це і в Москві, а там − казати не переказати…
Ваші оцінки, як духовної особи, перспектив надання Україні томосу про автокефалію? Це якось вплине на ставлення російської влади до віруючих Української Православної Церкви Київського Патріархату в РФ і українців Росії в цілому?
Якщо сказати про надання томоса Українській церкві, звичайно, це подія. якої давно чекало все світове українство. Але як ми далеко, теж є розділення. Опоненти, не знаючи істинних мотивів, всі посилаються на якісь канонічні території, а не звертаються до витоків історії: як воно було і як є.
Досить радісно наші члени сприйняли цю новину. Ми навіть писали на ім’я Всесвятішого Варфоломія звернення щодо надання томоса для єдиної помісної церкви в Україні. Бо поруч з нами. існує Корейська митрополія Вселенського патріархату і ми спілкуємось.
Я не можу сказати, як вплине надання томосу на єпархії Української церкви в РФ. Думаю, це питання вже буде недоречне! Константинопольський патріархат має визнання по всьому світу. Якщо ми подивимось у площині канонічності територій, то тоді виникне питання канонічності територій РПЦ в Європі чи Америці. В Україні Російська церква втратить досить багато парафій і вірян. Це вже так! Але згідно з Конституцією РФ, кожен громадянин має право на віросповідання. Можу сказати відверто і прямо: досить багато українців вже не тільки, як от білоруси, чекають таку новину з радістю! Зараз і у нас є попит, і дехто зі священників РПЦ цікавиться, але ми поки що чекаємо. Прикро те, що наше українство в Москві мало відвідує парафію в підмосковному Ногінську. До речі, у нас же існує ще й єпархія УПЦ КП у Білгородській області.
Останніми днями Приморський край став об’єктом пильної уваги російських і світових медіа: крім IV Східного економічного форуму, тут відбулися вибори губернатора регіону, які обернулися грандіозним скандалом і були відмінені Центрвиборчкомом у зв’язку з «неправильним» голосуванням за провладного кандидата від «Єдиної Росії» – Тарасенка. Таке, здається, вперше, коли влада навіть не змогла сфальсифікувати результати виборів – настільки очевидною була перевага в другому турі іншого кандидата (цього разу – від комуністів). Це початок пробудження російського суспільства, чи має місце ситуація, пов’язана виключно з Далекосхідним регіоном?
Так, останнім часом Приморський край не сходить зі стрічок інформканалів. Зокрема, IV Східний економічний форум. Звичайно, люди (не тільки українці) чекають добрих змін, що буде робота, буде гідна заробітна платня. Бо Далекій Схід − регіон досить специфічний. А останній тиждень – це ще й вибори губернатора Приморського краю. Коли там було чотири кандидати, то якось ще мовчали. Але коли пройшов другий тур виборів, до якого увійшли два кандидати, люди побачили такі арифметичні кульбіти за досить короткий час... Підсумки підбивали ще кілька днів. Це викликало в людей обурення − вони зрозуміли, що їх ошукали. І це при тому, що на всіх дільницях були офіційні спостерігачі від Громадської палати РФ. І головне, що при такому тискові – головний кандидат від правлячої партії з ганьбою не пройшов. А було обрано комуніста. Те саме чекало й на Хабаровськ, але там вже виправили ситуацію… Такого давно не було в РФ.
Ваша організація – одна із п’яти, які представляють Росію в Світовому Конгресі Українців. У листопаді ц.р. в СКУ пройдуть звіти й вибори. Кого б Ви хотіли бачити новим очільником СКУ, і які зміни необхідні в цій світовій діаспорній надбудові, щоб вона нарешті звернула увагу на проблеми східної діаспори, перш за все – на порушення прав найбільшої громади у світі – українців Росії?
Якщо вести розмову про СКУ, то п. Євген Чолій вже дві каденції перебуває на посаді президента. Зроблено чимало. А наступним, думаю, слід обирати п. Павла Грода. Він людина гідна цього! Тут треба висловити подяку і п. Аскольду Лозинському, і п. Юрію Шимку.
Звичайно, СКУ мало звертає уваги на східну діаспору, яка є чималою. Хотілось би, щоб до складових структур долучалось більше представників від нас. Тоді буде більше порозуміння. Бо західна і східна діаспори якось відірвані одна від одної.
Якщо сказати про порушення прав українців східної діаспори, зокрема, українців Росії, то головною проблемою є відсутність єдності! Немає гідного очільника, немає дієвого координуючого центру. Українського Конгресу Росії (УКР), практично, не існує. Один досить відомий наш земляк – п. Валерій Семененко, робить спроби об’єднати українців. Звичайно, він не один – йому в цій справі активно допомагає п. Віктор Гіржов.
Дякую за розмову!
Бесіду вів Віктор Гіржов, в.о. головного редактора «Кобзи»
-
Виступає ансамбль «Горлиця» (м. Владивосток).
Виступає ансамбль «Горлиця» (м. Владивосток).
-
Учасниці ансамблю «Криниченька» (м. Лісозаводськ Приморського краю).
Учасниці ансамблю «Криниченька» (м. Лісозаводськ Приморського краю).
https://kobza.com.ua/ukrajinci-v-rosiji/5853-v-iacheslav-bubnyuk-holovnoiu-problemoiu-ukraintsiv-rosii-ie-vidsutnist-iednosti.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProIdd32a48a2da
На світлинах: Голова Товариства «Просвіта» (м. Владивосток) В’ячеслав Бубнюк. Виступає ансамбль «Горлиця» (м. Владивосток). Учасниці ансамблю «Криниченька» (м. Лісозаводськ Приморського краю).