П’ять років тому перестало битися серце відомої діаспорної діячки і меценатки з Канади Анни Кисіль
16 листопада ц.р. свій 65-й День народження могла б відзначати громадська діячка, підприємиця та меценатка Анна Кисіль — віце-президентка Світового конгресу українців, голова Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) та організації Четверта хвиля.
На жаль, 16 листопада 2020 р. вона відійшла у засвіти. Але залишила по собі не лише чимало спогадів, а й завершених і розпочатих гарних справ для української діаспори та України, які нині продовжують її однодумці та друзі. Чого тільки варте її головне дітище — служба доставки "Міст", яка тепер охоплює увесь світ і добре відома українцям.
Пані Анна народилася у мальовничому прикарпатському місті Яремче на Івано-Франківщині. Фах здобула у Львівському будівельному технікумі (цивільне будівництво) та Львівському політехнічному інституті, отримавши спеціальність інженера-викладача будівельних дисциплін.
З 1990 року пані Анна жила та працювала в Канаді, де їй вдалося розбудувати успішний бізнес — "Мeest Corporation Inc." (доставка приватних та комерційних вантажів в Україну та інші країни), виробництво “Росан-Пак” (Україна), компанія "Мeest Media", а також відомі в Торонто ресторан "Золотий лев" та банкетний зал "Княжий двір", де відбувається чимало заходів української громади.
Водночас з початку 2000-х років пані Анна була активною діячкою української діаспори — президенткою громадської організації "Четверта хвиля" та члекинею Ради директорів Конгресу українців Канади (відділ Торонто) і Ради директорів Світового конгресу українців (очолювала Раду культури). А також пані Анна завжди щедро жертвувала кошти на розвиток української культури та освіти в Україні і діаспорі, зокрема фінансово підтримувала діяльність дитячих центрів в Україні, бібліотек, видавництв і різних проектів, доклала чимало зусиль до створення підручника української мови для дітей діаспори, допомагала реалізовувати освітянські й культурні проекти Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету "Львівська політехніка". Можна довго перелічувати добрі справи та успіхи пані Анни у підтримці української культури та освіти — тут вона повною мірою проявила себе як щедра мецентка, яка всією душею вболівала за збереження української мови, традицій, історії та передачу їх новим поколінням. Вона добре усвідомлювала, як важливо залишатися українцями та зберігати бодай внутрішній, духовний, зв'язок зі своєю Батьківщиною в нашому глобалізованому світі.
Не меншим є її внесок у підтримку "молодої еміграції" — українців, які змушені були їхати за океан вже із незалежної України в пошуку роботи та можливості самореалізації. Та й загалом, здається, пані Анна скрізь, де бачила проблему, намагалася докласти зусиль для її вирішення, підтримати тих, кому важко, допомогти тим, хто починає свою справу.
Вона з власного досвіду добре знала як складно торувати свій шлях, адже буквально з нічого самотужки з чоловіком розбудувала успішний бізнес. І при цьому залишилася надзвичайно світлою людиною, зберегла щирість, приязність, простоту, добре та велике серце, здатне співчувати, й величезне бажання допомагати іншим українцям і Україні. Попри всі труднощі вона залишалася вірною своєму девізу "Можеш допомогти — допоможи, але віддаючи частинку своєї душі, завжди лишайся собою".
Пані Анна була відзначена за свою невтомну діяльність державною відзнакою України — хрестом Івана Мазепи, а також найвищою нагородою Свiтового Конґресу Українців — медаллю Святого Володимира Великого - за особливий внесок у розбудову українського громадського життя в діаспорі та підтримку України. Втім, очевидно, цілковите усвідомлення нами її величезного внеску в розвиток української справи та гідне вшанування ще попереду.
Присвячені їй пам'ятні заходи, що відбуваються в листопаді, щирі спогади у Фейсбуці її друзів та знайомих, прочитані і передруковані її вірші, засвідчують, що вона запам'яталася сотням, а, може, й тисячам тих, хто мав щастя опинитися поряд з нею. А її добра посмішка на світлинах та поезії, просякнуті любов'ю до життя і людей, зігріватимуть та даруватимуть надію і тепло не лише близьким, а й усім нам...
Буду для тебе водою,
Спраги щоб ти не знав.
Буду завжди з тобою,
Сердце тобі віддам.
(Анна Кисіль)
***
У пам’ять про екс-очільницю Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) Анну Кисіль директорка МІОК Ірина Ключковська написала такі слова:
«П’ять років, як тебе нема з нами. Така звичайна і водночас особлива. Здавалося, що ти хотіла пригорнути цілий світ, поділитися любов’ю, якої вистачало на всіх, і грішми, які навчилася чесно заробляти й жертвувати для наших українських справ — підтримувала українські громади за кордоном, українські культурні проєкти, підручники…
І тому для мене Анна Кісіль завжди поруч із такими іменами, як Євген Чикаленко, родина Антоновичів чи Симиренків. Бог, Україна, родина — її життєві цінності.
І словом, і справою, і добром вона обігрівала кожного, огортала своєю любов’ю, якої дивовижним чином вистачало на всіх.
Вічная пам’ять тобі, дорога Аню! Непроминальна повага від нас, МІОКівців, і велика любов — за розуміння важливості нашої справи, за підтримку, за розмови, за спільні проєкти, які нам удалося разом зробити, за гостинність твого дому в Торонто, за розкішні почастунки (бо ти хотіла, щоб ми, не дай Боже, були голодними), за подаруночки для наших дітей і внуків — і ще тисячі малих і великих справ.
Спочивай з Господом і молися за нас».
Віктор Гіржов, за матеріалами ЗМІ
https://kobza.com.ua/ukrajina-svit/7481-pam-iati-vyznachnoi-diaspornoi-diiachky-anny-kysil.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId0a176122df
На світлинах:
- Анна Кисіль.
- Анна Кисіль та Ірина Ключковська.