«Вони з самого першого дня прийшли нас не «звільняти», а вбивати»

Що розповів командир українського добровольчого загону з пошуку без вісті загиблих

Мій співрозмовник - Денис Мирошниченко, засновник і керівник «ГО Окремий добровольчий загін батька Махна», що займається пошуком та поверненням до дому тіл загиблих у ході російсько-української війни. До цього з 2005 року працював у загоні з пошуку загиблих на території України (Сумська і Полтавська області) під час Другої світової війни.

- Денисе, чому ваш загін названо ім’ям відомого українського анархіста?

- Коли 24 лютого почалося вторгнення російських військ, то влади у ці перші дні війни у Сумах, місті де я живу, не було. Ми не бачили і поліції, і тоді прості люди взяли владу в свої руки, об’єднавшись у добровольчі загони, і це було найкращим відображенням анархії. Адже анархія, як її розумів Нестор Махно, як її розумію я, це не «роби, що хочеш», не вседозволеність, а ситуація, коли люди, суспільство вимушені замінити звичайну владну верхівку і діяти. Прості люди вийшли тоді в місті на його охорону і захист, не допустили бандитизму, мародерства, грабежів і не дали росіянам через Сумщину піти на Київ. Зародився наш загін імені Махна якраз в ніч з 24 на 25 лютого минулого року.

- Скільки людей у вашому загоні?

- Було спочатку 26 чоловік, на даний момент активних, які їздять на пошуки – шестеро , інші - на фронті, воюють. Але зараз я формую ще одну пошукову групу. Будемо вдвічі більше працювати.

- В чому конкретно полягає місія вашого загону?

- Конкретно ми займаємося пошуком без вісти зниклих на деокупованих територіях України.

- І військових, і цивільних?

- Ні, ми тільки по військовим працюємо. Працюємо разом з Центром військово-цивільного співробітництва при Генеральному штабі ЗСУ у рамках гуманітарного проекту «На щиті».

- Очевидно, під час пошуків вам доводилося знаходити і тіла російських солдатів?

- Так, ми їх збираємо, і вони йдуть на обмін. Тіла загиблих росіян в обмін на тіла загиблих українських воїнів. Може, нам і не дуже хотілося б їх збирати, але розуміємо, що це треба робити, щоб рідні українських героїв могли їх достойно поховати.

- Діяльність вашого загону імені батька Махна, наскільки я пам’ятаю, починалася з Чернігівської області?

- Так, 9 травня 2022 року у нас був перший виїзд саме на Чернігівщину. Самий, мабуть, важкий за всі ці дев’ять місяців пошуків. Я з таким ще не стикався. Раніше я працював з останками 70-річної давнини, а тут довелося працювати з тілами, яким два-три місяці. Було морально важко. Я не знав тоді, чи витримаю це, як себе поведу. Але ми відпрацювали, і я був гордий цим, гордий за своїх хлопців. А важко було ще тому, що саме тоді ми зрозуміли що таке це російське вторгнення. Ми вже бачили кров, смерті, але не в таких масштабах, як там, на Чернігівщині. І остаточно тоді зрозуміли: росіяни з перших днів вторгнення прийшли не «визволяти» нас, як заявив Путін, а вбивати. Розбиті села, розбитий Чернігів… Молоді хлопці, цивільні, йшли з сіл до військкомату, їх відловлювали і по звірячому вбивали…

- Хто вас фінансує, адже виїзди потребують транспорту, палива, добових і т.д.?

- Наше фінансування покладене повністю на нас самих. До того, як ми почали їздити далі, на схід, на північ, все фінансування було на моїх плечах. На їжу під час поїздок скидалися ті, хто їхав, я забезпечував пальне і транспорт.

- А звідки на це знайшлися кошти?

- До війни я працював приватним підприємцем,в декількох іноземних фірмах, кошти на початок роботи загону, принаймні на бензин, були.

- А далі?

Коли зрозумів, що фінансування не вистачає, зробив громадську організацію з юридичною адресою, відкрили рахунок і вже тоді почали просити людей про допомогу через сторінку загону на Facebook. Там же звітуємо про свою діяльність, про те, на що була витрачена спонсорська допомога.

Ось зараз ми купили дві машини, знов таки за власні кошти, але з грошима на їх ремонт нам допомогли. Зараз потрібні ще гроші на акумулятори, на резину, але, я думаю, ми їх знайдемо. Якраз в новорічну ніч з 31 грудня на 1 січня 2023 року я переганяв ці два автомобілі з кордону до Сум. Відновлюємо їх і готуємо на виїзд у лютому. Машин не вистачає. Якщо я їздив на схід, то кидав свою машину у Слов’янську, а далі їхали на машинах військових і волонтерських. Машини підриваються на мінах, виходять з ладу, і останній раз ми їхали вже не вчотирьох, а вдвох, бо не було на чому їхати. Генштаб дає «пікап», в ньому – водій, офіцер-старший групи, обов’язково сапер і кінолог з собакою. І більше двох пошуковців вони взяти не можуть.

- Собаки шукають міни?

- Ні, «наші» собаки шукають людей, вони на це спеціально навчені. Це - павлоградський клуб «Антарес», у них, мабуть, єдині в Україні собаки, які навчені на пошук людей як живих, так і мертвих. Якщо у згорілому танку чи бронетранспортері нічого не залишається від тіл, ці собаки можуть знайти якусь маленьку вцілілу кісточку, за якою можна ідентифікувати за допомогою генетичної експертизи людину.

- Ви контактів з родичами загиблих не маєте, передаєте інформацію відразу до ЗСУ?

- Ні, трішки все навпаки. Офіцери Центру військово-цивільного співробітництва ЗСУ збирають інформацію, формують нам завдання на відрядження. З нами обов’язково є офіцер Центру, у якого є координати місцевості де саме потрібно проводити пошукові роботи. З родинами загиблих ми не спілкуємося, але декілька разів довелося спілкуватися. Одного разу в присутності мами знайшли її загиблого сина. Це була дуже важка місія. І ще одного разу шукали з собаками розкидані по полю рештки загиблих з машини, що підірвалася на міні. Собаки щось знайшли, і родичі загиблих хоч ці рештки тіл забрали додому, щоб поховати.

- Яка географія ваших пошуків?

- Це звільнені території Харківської, Донецької , Луганської, Миколаївської, Запорізької областей, а також Херсонщина. Фактично по всій лінії зіткнення. До цього працювали на території Чернігівської і Сумської областей.

- І скільки таких відряджень припадає на місяць?

- Приблизно два. Працювати повністю місяць дуже важко. Ми з 2 січня цього року відпрацювали на Донеччині і мали їхати на Херсонщину, але туди поїхав подібний нашому пошуковий загін з Одеси, бо їм трішки ближче. Саме через це ми з вами зараз і можемо поспілкуватися.

- Наскільки емоційно важко займатися тим, чим ви займаєтесь?

- Емоційно важко було, мабуть, в перші виїзди, а далі якось черствішаєш, йде звикання до побаченого. З часом емоції уходять, і просто є завдання, яке треба виконати. Думаю, щось подібне трапляється, наприклад, з медиками, які постійно стикаються з людськими стражданнями. Важко фізично, та ще й небезпечно, бо останнім часом, особливо на півдні, росіяни мінують території, які залишають – «розтяжки», пелюсткові міни і т.п. Тому просуваємося так: першим йде сапер, за ним – офіцер ЗСУ, а потім вже ми – кінолог і пошуковці.

- Ви побували на різних ділянках фронту, багато чого бачили. Куди все йде, чим все закінчиться?

- Я бачу, що у нас немає іншої дороги крім тієї, що веде до перемоги. Якби зараз не було на фронті важко, у нас немає іншого вибору крім перемоги. Наші хлопці вже не відступлять. Ми повинні перемогти і все. Крапка.

Спілкувався Олександр Гвоздик

Від редакції. Денис та його товариші працюють виключно на волонтерських засадах в дуже складних і небезпечних умовах. Їм доводиться переміщуватися на доволі великі відстані, і для виконання їхньої такої вкрай важливої гуманної місії потрібно обслуговувати та заправляти автомобілі, мати специфічне та захисне спорядження. Тож,

ДЛЯ БАЖАЮЧИХ ДОПОМОГТИ ЇМ ФІНАНСОВО ЧИ МАТЕРІАЛЬНО:

Отримувач: ГО Окремий добровольчий загін батька Махна

IBAN UA943204780000026005924929015

Код ЄДРПОУ отримувача: 45125797

Банк АК Укргазбанк МФО 320478

Картка 5355101004786592

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/pravo-na-zhyttja/6813-vony-z-samoho-pershoho-dnia-pryishly-nas-ne-zvilniaty-a-vbyvaty.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId96da7e5132

На світлинах:

1. Денис Мирошниченко

2. Робочий момент експедиції загону з пошуку без вісті загиблих. В центрі - Д.Мирошниченко

3. Робочий момент експедиції загону. Ліворуч – Д.Мирошниченко

4. Коротка перерва на відпочинок

5. Ось так виглядає пошукова група з її супроводжуючими

6. Незамінний помічник загону з павлодарського клубу «Антарес»

7. Розворот статті в німецькому журналі «GEO» про український пошуковий загін

8. Одна з відзнак загону від Головнокомандувача ЗСУ В.Залужного