Перша постановка — за п’єсою Ніни Захоженко «Я норм». Це драма для підлітків і про підлітків. Дія відбувається в Київській області в перші дні повномасштабної війни. Герої — молоді люди. Що вони переживають у перші дні вторгнення? Про що говорять, що пишуть одне одному в чатах?
Вони ще нещодавно готувалися до іспитів, закохувалися, будували плани на майбутнє. Початок війни розділив їхнє життя на «до» і «після». Розігруючи різні обставини, в які потрапляють герої, актори через емоційну присутність на сцені допомагають глядачам прожити й осмислити травматичний досвід. «Я норм» — це сповідь сучасних підлітків, їхнє бачення війни.
Друга п’єса — «Стікери» Ігоря Носовського. Це щемлива історія про жінку старшого віку, яка живе в місті, окупованому ворогом, і в тілі, яке «окупувала» хвороба. Її свідомість атакують спогади й ілюзії, і трагедія полягає в тому, що вона не може їх розрізнити. «Стікери» — напівдокументальна історія про звичайну родину в окупованому Херсоні: мати хворіє на синдром Альцгеймера, донька доглядає за нею. Війна й окупація тут радше фон, на якому розгортаються внутрішні проблеми — складні стосунки, спроби зберегти любов, турботу, здатність робити правильний вибір.
У проєкті задіяні п’ятеро французьких акторів із різним професійним досвідом — від класичного театру до кіно та музики. Серед них — випускники Курсів Жана-Лорана Коше та Cours Florent, учасники фестивалів в Авіньйоні та Парижі, актори, що працювали з класичним репертуаром (від Бальзака до Шекспіра) та сучасною драматургією. Дехто з них уже долучався до попередніх проєктів української драматургії у Франції.
Резиденцію очолює Марія (Маша) Ісакова — українська акторка, режисерка та продюсерка, яка живе у Франції з 2013 року. Вона є засновницею фестивалю «Тиждень української драматургії» та компанії AIR, що системно працює над перекладом, постановкою та популяризацією українських авторів у франкомовному просторі. Її творчий підхід поєднує мистецтво й громадянську позицію, розглядаючи театр як простір культурної пам’яті та міжкультурного діалогу.
«Це вистава про людей. Минулого року п’єса була представлена на фестивалі драматургії, і я її обрала. Фестиваль, який я організовую, не має на меті говорити про Україну виключно в контексті страждання. Я хочу говорити про Україну як про країну, що несе універсальні цінності у світ. І ця п’єса є носієм таких цінностей. Події однієї відбуваються в Ірпені, другої — в Херсоні. Це українські міста — окуповані, під обстрілами. Але це лише контекст. Суть обох текстів — про людей: про їхній стан, переживання, самотність. Це дуже важлива червона лінія — людська вразливість. Про те, що ми можемо потонути в самотності й крихкості», — розмірковує режисерка Маша Ісакова.
За її словами, п’єси настільки універсальні, що не мають географічних обмежень: це могло б відбуватися будь-де. Війна тут — не головний персонаж. Обидва тексти написані сильними українськими авторами, але вони універсальні за змістом.
«Вибір п’єси — дуже інстинктивний процес. Я обираю твори, в яких немає позиції жертви. Щоб людина з будь-якої країни могла відчути себе на місці героїв, зрозуміти їхні емоції. Я обираю тексти, які викликають у мене сильний внутрішній відгук. Не люблю, коли війна стає головним персонажем. Війна, я сподіваюся, закінчиться, а люди залишаються. Тому я обираю тексти, які можуть звучати довго. Я не хочу перетворювати театр на новинний центр».
За словами режисерки, у акторів не виникло труднощів зі сприйняттям текстів, адже теми й сюжети є зрозумілими та близькими людям у різних країнах. Це підтвердили й глядачі: після завершення вистави в залі було чути емоційні зітхання та захоплені коментарі. Менш ніж за годину сценічної дії актори змогли викликати потужну хвилю емоцій у кожного присутнього.
Робота над постановкою тривала три тижні. Водночас обидві п’єси раніше вже були представлені в межах Тижня української драматургії: «Стікери» — у 2024 році, «Я норм» — у 2023-му.
«Коли ми лише планували цей проєкт, у мене вже було бачення — як я хочу його вибудувати. Тоді це був формат читок, але я знала, яким має бути фінальний результат. Музичне та світлове оформлення, ритмографію ми створили протягом останніх трьох тижнів. Проєкт не є комерційним — усе організовано за власні кошти й завдяки донатам. Ми зробили відеозапис, і я планую просувати виставу у франкомовних країнах та театрах. Є ще дві п’єси, які я хочу поставити. Поки що все реалізовано на самофінансуванні, але я розраховую на спонсорську підтримку».
Попереду — підготовка до чергового фестивалю української драматургії. Саме він, на думку режисерки, покликаний просувати українські тексти та робити їх упізнаваними у світовому культурному просторі.
«Мені болить історія несправедливості щодо української літератури й драматургії — того, що вона маловідома у світі. Хоча вона дуже сильна. Моя мета — зробити так, щоб хоча б один-два українські автори стали звичними на французькій сцені, змогли інтегруватися в європейський мистецький простір. І я працюю заради цієї мети».
На світлині:
Сцена з постановки української сучасної драматургії у Théâtre du Soleil, Париж.