Документальна стрічка, що шокувала глядачів 74-го Берлінського кінофестивалю
На Берлінському міжнародному кінофестивалі, який проходить з 15 по 25 лютого, показали український документальний фільм «Intercepted» (буквально «Перехоплене»), або «Мирні люди» режисерки Оксани Карпович. Це спільна робота України, Канади та Франції. Українським копродюсером стрічки виступила компанія «Мун Мен», продюсерки – Дар’я Бассель та Ольга Бесхмельниціна. Фільм показали у програмі Forum.
Стрічка Оксани Карпович розповідає про російську воєнну агресію і повністю побудована на перехоплених телефонних розмовах росіян, які воюють в Україні. Без жодних коментарів, які зовсім і не потрібні. Візуальним рядом та тлом до тих розмов слугують кадри зруйнованих українських міст та сіл на Харківщині, Київщині, Миколаївщині та Донеччині.
Це фільм про дегуманізацію, тоталітарну російську машину, про насилля та повне відчуття безкарністі.
Окупанти розповідають про крадіжки, вбивства мирних мешканців, тортури. Ми чуємо зухвалі зізнання у всіх можливих злочинах. І їх активно підтримують їх рідні.
Режисерка розповіла, що вони разом із французькою монтажеркою Шарлотт Турес прослухали багато годин розмов, і лише одна з них була нормальною.
Ось реакція на фільм росіянки, активістки з Канади Лани Кошкарьової (читачі «Кобзи» знайомі з нею за інтерв’ю від 29 грудня 2023 р.):
«На Берлинском фестивале показали фильм украинской режиссерки Оксаны Карпович "Intercepted" . Полтора часа перехваченных телефонных разговоров российских "солдат" с семьями. Цитаты не все точные до слова, но суть передаю самым точным образом.
«Мам, мне так понравилось пытать! Я тебе могу рассказать, про какие пытки я узнал и в каких участвовал» (и рассказывает. Простите — не могу повторить). — Сынок, это нормально. Я бы, если бы туда попала, тоже ловила бы кайф, а как иначе?» Это без комментариев. Никакой комментарий не окажется адекватным услышанному.
В зале — шок. Тишина целую минуту после окончания фильма. Потом зал встает и устраивает овацию. Редко удается вот так, за полтора часа, увидеть картину Русского мира.
«Нет, я не озлобился здесь — я просто убиваю нациков. Вчера идем, нам навстречу женщина с двумя детьми — ну мы их и положили. — Ну правильно, они нам враги. — Да, мне их не жалко. Это их выбор. Могли бы уехать, как остальные. — Правильно, не жалей их. Бей».
«Ты там базы НАТО видел? — Не-а. — Не ври мне — там на каждом шагу их базы, нам по телевизору рассказывают. — Не смотри телевизор, мам — там неправду говорят. — Ну как это неправду? Правду, конечно. Вас потому и послали туда, чтобы вы нас от НАТО защищали. Вы герои. Так и передай друзьям. — Не осталось друзей почти никого — всех поубивало. — Я горжусь тобой и твоими друзьями».
«Ты знаешь, эти хохлы злоебучие так хорошо живут — лучше нас, правда. — Ну так понятно — их Запад содержит, они боятся это потерять и за это воюют — а за что еще?»
«Я тебе и детям столько шмоток привезу — мы тут в квартире сейчас, они все бросили, убежали. Спортивная такая семья — одних кроссовок десять пар, и все фирменные. Я все собрал, в рюкзак запихнул. Ребята грузовиками вывозят, а у меня нет грузовика. — Хороший ты у меня, хозяйственный — все в дом. Кстати, Софье в этом году в школу — может, где-нибудь компьютер заберешь?»
В этих разговорах голоса из России намного интереснее, чем голоса оккупантов. С этими-то все ясно — они пришли забирать, убивать, пытать. Но именно женские голоса — матерей, жен, подруг — показывают такую степень дегуманизации, какая возможна, кажется, только в фантазии-антиутопии. Эти любящие голоса просят побольше убивать, чтобы любимые поскорее вернулись домой. Эти голоса желают смерти украинцам. Эти голоса просят не жалеть детей. «Мама, зачем мы сюда приехали?! Жили себе люди, а теперь мы полстраны трупами усеяли. Зачем?! — Не смей так говорить. Они не люди вообще. Воюй дальше».
Родина-мать.
Перемать».
До конкурсної програми 74-го Берлінського міжнародного кінофестивалю крім «Intercepted» потрапили ще два українські фільми.
Це – ігровий повнометражний фільм "Редакція" (Redaktsiya), режисера Романа Бондарчука. Сюжет розповідає про вченого природного музею, який рятує рідкісних тварин на півдні України. Він бачить злочин проти природи, але його свідчення не беруться до уваги через корупцію в усіх сферах життя. Головну стрічку у фільмі зіграв Дмитро Багненко – журналіст, а нині військовий ЗСУ.
І документальна стрічка – "Трохи незнайомка" (A Bit of a Stranger) Світлани Ліщинської про російськомовну українку, яка досліджує своє походження та вплив на родину радянського тоталітаризму.
Олександр Гвоздик
На світлині: Кадр з фільму Оксани Карпович «Intercepted»