Історія Комісії Людських і Громадянських Прав Світового Конґресу Українців

Частина 2. Комітет у справах української громади в Польщі

Діяльність Комітету з грудня 1999 р. по серпень 2003 р.:

Свою діяльність Комітет у справах української громади в Польщі (скорочено – Комітет на Польщу), який очолив Богдан Шевчик (Торонто, Онтаріо), розпочав у 1999 році з підготовки Меморандуму до Президента, Уряду і Сейму Польщі у справі «Akcia Wisla» (Акція Вісла) та збору документів, що мали бути долучені до цього Меморандуму.

Йдеться про те, що у 1947 році уряд Польщі примусово депортував понад 140 тис. українських чоловіків, жінок, дітей та людей похилого віку з корінних українських територій східної та південно-східної Польщі. Депортація під кодовою назвою «Операція «Вісла» була здійснена польською армією та її підрозділами безпеки без попередження чи згоди жертв, часто у жорстокий спосіб. Багато українців, зокрема, провідні члени громади, священики Української Греко-Католицької та Православної Церков, і навіть жінки та діти, були ув’язнені в концтаборі Явожно (колишній нацистський концтабір комплексу Освенцим). Згідно з документами польського уряду того періоду, метою цієї етнічної чистки було знищити корінну українську громаду в Польщі, розпорошивши її по новоздобутих північних та західних територіях Польщі, що призвело до майже повної асиміляції цієї громади. Українці в Польщі втратили не лише особисте майно, землю та будівлі, а й комунальне майно, школи та церкви, всі практичні засоби для нормального соціального і культурного розвитку.

У серпні 2000 року було направлено листа (079) до Прем’єр-міністра Польщі Єжі Бузека (і копії до до Комісара Національних Меншин ОБСЄ, Комісії Прав Людини ООН, та Кардинала Йозефа Ґлємпа) від Президента СКУ і Голови КЛГП, в якому висловлювалася серйозна стурбованість щодо діяльності польської влади з продажу земель, що були конфісковані в українців, які були «етнічно зачищені» під час «Акції Вісла» (ці землі в сучасному політичному діалозі часто називають «лемківські землі»).

«Ми вважаємо особливо тривожним і неприйнятним те, що такі дії відбуваються в сучасній демократичній Польщі з її зобов’язаннями щодо захисту меншин та історичних пам’яток, - йшлося у листі. - У світлі цих подій ми просимо вас вжити всіх необхідних заходів для забезпечення наступного:

1.Негайне припинення продажу земель, конфіскованих у окремих українців, виселених зі своїх земель після Другої світової війни, а також в українських церков та організацій.

2. Негайне припинення будь-якого подальшого руйнування українських католицьких і православних кладовищ, каплиць і церков, а також відновлення зруйнованих.

3. Повернення конфіскованих земель і майна їх законним власникам або спадкоємцям».

Паралельно поширюється інформаційний лист «До уваги депортованих в час «Акції Вісла» та їх нащадків!» (049) за підписами голови КЛГП Ю. Даревича і голови Комітету на Польщу Б.Шевчика. В листі викладно конкретні поради тим, хто постраждав під час акції, стосовно того, куди і до кого звертатися (з адресами), вимагаючи повернення втраченого майна і відшкодування за отримані втрати і кривди, надано примірник такого звернення. Заклик «Відзначимо 55-ліття Акції «Вісла» за підписами президента СКУ та голови КЛГП опубліковано також в газеті Українського Народного Союзу «Свобода» (США).

У січні 2001 р. КЛГП надсилає Вітання (048) делегатам та учасникам 4-го З’їзду Об’єднання Українців Польщі, в якому, торкаючись питань пов’язаних з «Акцією Вісла», запевняє: «… ми додамо і свого зусилля, щоб добитися справедливості для українців в Польщі, та забезпечити можливість нормального і свобідного розвитку своєї мови, культури та інших надбань». Також в роботі 4-го З’їзду взяв участь член КЛГП Мирослав Іваник, який виступив з доповіддю про діяльність Комісії та провів ряд зустрічей пов’язаних зі збором документації у справі «Акції Вісла».

У вересні 2000 року КЛГП публікує також «Звернення у справі українців в Явожні» (075), в якому звертається до всіх українців, які пережили концентраційний табір в Явожно в 1947-49 роках, або їх нащадків та інших осіб, що мають інформацію про тих, хто був ув’язнений, з проханням передати детальні інформації до КЛГП СКУ, а саме: імена ув’язнених, документи, пов’язані з ув’язненням і звільненням, описом обставин ув’язнення та спогади.

На запрошення Комітету по Польщі у березні, 2001 р. до Торонто приїхав о. Степан (Стефан) Дзюбина, бувший в’язень концтабору в Явожно та один з керівних духовних провідників українського населення в Польщі. Він виступив перед численною громадою Торонто і розповів про виселення українців урядом Польщі з їх прадідних земель у 1947 р., про їх розпорошення по бувших німецьких землях з метою асиміляції, про жахливі умови в таборі в Явожно. КЛГП у співпраці з Українсько-Канадським дослідчо-документаційним центром, зробила відеозапис інтерв’ю з о. Дзюбиною про події 1930-50 років на так званому Закерзонні та провела з ним наради щодо праці КЛГП, пов’язаної з «Акцією Вісла» та її наслідками.

14 і 21 серпня 2001 р. Комітет на Польщу відбув дві цілоденні робочі сесії на університеті Йорк (Торонто) для опрацювання документів-додатків до Меморандуму про «Акцію Вісла», Крім того, було завершено переклад на англійську мову більшості документів з польських військових архівів в Бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні, що мали бути долучені до Меморандуму. У квітні 2002 р. КЛГП вислала лист-подяку Президентові Польщі Александрові Кваснєвському за його засудження масової депортації українців в час «Акції Вісла».

У лютому 2002 р. КЛГП у співпраці з Об’єднанням Українців Закерзоння та Об’єднанням Лемків Канади (обидві ці діаспорні організації зареєстровані у Канаді і об’єднують вихідців із Польщі) спонсорувала виступ в Торонто голови Об’єднання Лемків в Польщі Стефана Гладика, який розповів про проблеми повернення майна українцям, постраждалим під час «Акції Вісла». Крім цього, у лютому 2003 р. КЛГП запросила з двотижневим візитом до Канади Петра Тиму, Секретаря Об’єднання українців Польщі (ОУП), а пізніше – депутата Сейму, з метою його участі у підготовці доповідей Комісії і сесій та круглих столів до VIII Конгресу СКУ. Зокрема, під час візиту П.Тими було обговорено становище українців в Польщі у світлі ігнорування урядом Польщі багатократних звернень про конкретне виправлення і відшкодування за примусову депортацію з прадідних земель та розпорошення українського населення в Польщі, опрацьовано спільне звернення ОУП і СКУ до Європейського Союзу в цій справі.

Певним підсумком роботи Комітету на Польщу у справах «Акції Вісла» на цьому етапі (1999-2003 рр.) стала опублікована 12 квітня 2002 р. «Декларація Світового Конгресу Українців з нагоди 55-ї річниці «Akcja Wisla» у Польщі» (078), у заключній частині якої було висловлено сподівання, що «…жертви «Akcja Wisla» та їхні нащадки, а також українці по всьому світу не втрачають надії, що польське суспільство та його впливова римо-католицька церква доведуть польському Сейму та уряду Польщі необхідність засудження Akcja Wisla», на виправлення несправедливості та притягнення до відповідальності винних у вчиненні цього звірства. Це, нарешті, довело б «українську проблему» в Польщі до справедливого завершення».

Втім, як зазначалося в опублікованій 12 жовтня 2002 р. «Позиції Головного правління Спілки українців Польщі щодо ліквідації наслідків операції «Вісла» (050): «Розглядаючи різні сфери суспільно-політичного життя, ми з жалем робимо висновок, що у ставленні влади до вищезазначених питань переважає відсутність доброї волі та бажання комплексно підходити до постулату ліквідації… Наслідки операції «Вісла» стосуються не лише історичної та матеріальної сфери, наприклад, розпорошення української громади, але вони продовжують стримувати культивацію української мови та традиції, перешкоджають польським громадянам української національності бути активними у багатьох сферах суспільного життя (включаючи культуру, освіту та державні установи)».

Серед інших справ Комітету на Польщу періоду 1999-2003 рр. необхідно згадати допомогу з апеляцією несправедливо засудженого в Польщі українця Маріяна Леха. Зокрема, було направлено два листи до Міністра юстиції Польщі Ганни Сухоцької, а їх копії до відповідних відділів Ради Європи, ОБСЄ і ООН. Також Комітет відреагував на скаргу Ольги Говери, доньки одного з полеглих вояків УПА, про те, що перепоховання її батька та інших вояків УПА на цвинтарі в Пикуличах біля Перемишля відбулось в поспіху і без повідомлення членів родини полеглих. На прохання КЛГП був висланий лист від СКУ до Президента Польщі А. Кваснєвського із застереженням до способу, яким виконано справу перепоховань.

Крім цього, як зазначено у звіті (052) Голови КЛГП, що був представлений засіданню Президії СКУ в Торонто, Комітет на Польщу брав участь у підготовці матеріалів для Президента СКУ у зв’язку з його відвідинами Польщі у квітні 2000 р.

У іншому звіті Голови КЛГП (023) за час від 25 травня 2001 р. до 20 травня 2002 р. повідомляється ще про одну проблему, якою опікувалися Комісія і Комітет на Польщу: «Вже декілька років відбуваються українсько-польські конференції про українсько-польський конфлікт на Волині і Поліссі 1942-45 рр. Польська сторона прикладає цій справі багато уваги і є задовільно фінансована урядом Польщі. На жаль, цього не можна сказати про українську сторону. У висліди, польська сторона зібрала документацію, і робить твердження, що українські націоналісти, в тому числі відділи УПА, вимордували десятки тисяч польського цивільного населення на згаданих теренах. Натомість, документація про українські жертви польських боївок на цих теренах, є незадовільною… Комісія розпочала проект зібрання документів з архівів України та свідчень українських очевидців про українсько-польський конфлікт на Волині і Поліссі… Комітет на Польщу відбув в квітні наради з проф. Володимиром Сергійчуком з Київського Унівеситету, який видав і дальше збирає документацію про підпільну боротьбу в Західній Україні в час ІІ Світової війни». На першому етапі зібрання розповідей свідків подій на Волині і Поліссі було записано понад 20 аудіокасет свідчень, з яких зроблено транскрипцію з метою видати згадані записи та документи у ЗМІ та на дисках CD.

У листопаді 2002 р. опубліковано статтю позаштатного члена КЛГП, голови Об’єднання українців Польщі Петра Тими «Польсько-український конфлікт: міти, уявлення» (051), в якій зазначається: «Причини того, що до сьогодні події 60-літньої давності можуть загрожувати двостороннім взаєминам між Польщею і Україною різні. Перша, це те, що за комуністичних часів у Польщі обмежено дозволялося писати не те, що про злочини польських і совєтьських комуністів, але й про перебіг та наслідки воєнного протистояння між поляками та українцями на територіях, які після 1944 року увійшли до складу СРСР. Проте за часів ПНР було можна таврувати українських колабораціоністів, буржуазних націоналістів, які діяли на території т.зв. Закерзонського краю, описувати звірства українців, знімати про це кіно, видавати багатотисячними накладами книжки. Зате у часи ПНР, що особливо важливо, заборонялася поява наукових праць на цю тему і точне встановлення кількості польських жертв. Дозована і формована цензурою інформація про минуле території, яку до 1 вересня 1939 року заселяла немала група поляків разом з приватними спогадами породжувала міти, які мали величезний вплив на посилення негативного стереотипу українця».

Підсумки роботи Комітету на Польщу за час від серпня 1999 р. до липня 2003 р. були підбиті у Звіті Голови КЛГП на в VIII-му Світовому Конґресі Українців (див. док.007) у Києві в серпня 2003 р. Секцією КЛГП на Конґресі керували професор Юрій Даревич та Василь Коломацький.

Діяльність Комітету з серпня 2003 по серпень 2008 року:

Активно працював Комітет у справах української громади в Польщі і після VIII-го Світового Конгресу Українців. У січні 2004 р. Комітет підготував від імені КЛГП листа до Лєшека Міллера, прем’єр-міністра Польщі, протестуючи проти зняття пам’ятних таблиць з могил полеглих вояків УПА на цвинтарі в Пікуличах біля Перемишля. Таблиці були зняті без відома української громади та родин полеглих на доручення Підкарпатського Воєводи Яна Курпа. Комісія просила п. Міллера розглянути цю справу і подбати, щоб таблиці були повернені на своє місце. Копії листа були надіслані до ОБСЄ, Ради Європи, ООН, Кардинала Юзефа Ґлємпа, Мінстерства закордонних справ України і ОУП.

Оскільки відповіді на цього листа не було одержано, в жовтні 2004 р. КЛГП знову написала в цій справ до нового прем’єра Польщі Марека Белки. Лише у січні 2005 р. до КЛГП надійшов лист від Секретаря Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Польщі Анджея Пшевозніка, який пояснював, що цвинтар в Пікуличах є військовим цвинтарем (там поховані вояки з польсько-української війни 1918-1919 рр.) і цвинтар, як такий, підлягає державі, що таблиці, вмонтовані рідними полеглих вояків УПА були вставлені протизаконно і тому були зняті. Також А.Пшевознік послався на домовленість в справі вищезазначених цвинтарів між урядами Польщі та України від 3 серпня 2000 р. У квітні 2005 р. польські власті вмонтували нові таблиці, і знову без попереднього повідомлення ані рідних, ані представників Об’єднання Українців Польщі.

У 2004 році у співпраці з Товариством Закерзоння Комітетом КЛГП на Польщу була анонсована доповідь професора Володимира Сергійчука з Києва, автора збірника документів про антиукраїнську діяльність польського підпілля та поліції на Волині в 1943-44 рр. Доповідь відбулася 5 березня 2004 р. у приміщенні Канадсько-Української Мистецької Фундації в Торонто.

У липні 2004 р. член Комітету у справах української громади в Польщі Мирослав Іваник взяв участь у міжнародній конференції у Варшаві про національні меншини, на якій мав доповідь про діаспорні організації у пост-комуністичних державах Східної Європи. Зокрема, розповів про те, як уряд Польщі реагує на звернення від українців з діаспори. Він також відбув ряд зустрічей з керівними українцями в Польщі та обговорив справи, пов‘язані з правозахисною діяльністю КЛГП. У серпні 2004 р. Польщу відвідав і Голова Комітету на Польщу Богдан Шевчик, який зустрівся з членами проводу Об’єднання українців Польщі та іншими провідними українцями і обговорив з ними становище українців в Польщі з точки погляду дотримання людських та громадянських прав і пов’язаної з цим діяльності КЛГП.

Наступного 2005 р. (7-15 квітня) Богдан Шевчик знов відвідав Польщу, де зустрівся з тодішнім головою ОУП Мироном Кертичаком, секретарем ОУП і членом КЛГП в справах пов’язаних з проблемами українців в Польщі Петром Тимою та директором Українського Архіву у Варшаві Євгеном Місилом.

Богдан Шевчик відвідав також під час свого візиту редакцію української ґазети «Наше Слово» в Варшаві, взяв участь в З’їзді українських вчителів в Гурові Ілавецькому та в З’їзді Об’єднання Українців Польщі в Ольштині, був присутній на відкритті року України в Польщі в Оперному Театрі у Варшаві за участі президентів Кваснєвського та Ющенка і на зустрічі представників української громади з Президентом Ющенком в Народному Домі в Перемишлі. Зустрівся з активом перемиського відділу ОУП, з яким було обговорено справи українських цвинтарів в Польщі, відвідав цвинтарі в Павлокомі, Селиськах та Порубах. На зустрічі в Перемишлі з Віктором Ющенком Б.Шевчиком було передано президентові України пакет документів від КЛГП про проблеми українців Польщі.

У центрі уваги Комітету на Польщу залишається і справа вшанування пам’яті українських жертв польських репресій на Закерзонні 1939-47 рр. У лютому 2004 р. Євгеном Місилом було закінчено роботу над ґрунтовним (обсягом у 99 сторінок) дослідженням «Про депортацію українців з територій південно-східної Польщі у 1947 р. в ході операції «Вісла» (073 у перекладі англ.)

Влітку 2003 року на Волині відбулося урочисте відкриття пам’ятника польському цивільному населенню, яке загинуло від рук українських озброєних угрупувань в 1943 р. Церемонія, яку було представлено як крок до замирення між поляками та українцями, відбулася з участю громадянства, кореспондентів, церковних і світських достойників на чолі з президентами Польщі та України. Черговим кроком до замирення мало бути вшанування на території Польської Республіки українського цивільного населення, яке стало жертвою польських озброєних угрупувань на Холмщині, Підляшші, Лемківщині та Надсянні в 1939-47 роках.

Тож, у квітні, а потім і у червні 2005 року КЛГП надсилає листи до Президента В. Ющенка, закликаючи, щоб вшанування українських жертв польських озброєних угрупувань в 1939-47 роках відбулося так само урочисто, як і вшанування на Волині, тобто за участі Президентів України та Польщі. На ці листи не було отримано відповіді, як і не було жодної відповіді і на наступний лист у серпні 2005 році, копію якого було надіслано Міністрові Закордонних Справ України. Остаточно, 13 травня 2006 року, президент України Віктор Ющенко і президент Польщі Лєх Качинський взяли участь у відкритті пам’ятника на греко-католицькому цвинтарі в селі Павлокома, біля Перемишля, де в березні 1945 р., відділ польської Армії Крайової знищив більшість українського населення цього села. На жаль, як зазначав Голова КЛГП Юрій Даревич, українська сторона погодилася на вельми асиметричне відзначення обох траґедій. Бо, коли на пам’ятнику загиблим полякам написано «Пам’яті поляків, мешканців села Павлокома, які в роках 1939-1945 загинули від рук українських націоналістів», то на пам’ятнику українським жертвам села, написано лише «Вічна пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1-3 березня 1945 року в селі Павлокома» без подання причин смертей, національності загиблих та тих, що їх повбивали. Нагадаємо, що за пактом Молотова-Ріббентропа постановою Верховної Ради УРСР село Павлокома у листопаді 1939 р. перейшло до складу України. У березні 1945 року територію села СРСР віддав знов Польщі. А 1-3 березня 1945 року угрупування під командою поручика Армії Крайової Юзефа Бісса позбавили життя 366 павлокомських українців.

Також Комітет і КЛГП продовжували листування з урядом Польщі щодо відшкодування для українців-бувших в’язнів польського концентраційного табору в Явожно. У травні 2005 року від КЛГП надійшов лист до Голови Ради Міністрів Польської Республіки Марека Белки, в якому було висловлено занепокоєння дискримінацією урядом Польщі польських громадян української національності, колишніх в’язнів «Центрального Табору Праці» в Явожно, яких там тримали за дротом від травня 1947 р. по березень 1949 р. Копії листа були надіслані до Омбудсмена Польської Республіки Анджея Золля, до Верховної Комісії у справах Національних Меншин Організації Безпеки і Співпраці Європи, до Ради Європи, до Секретаріату у справах Захисту Національних Меншин ООН, до Міністерства Закордонних Справ України та до Об’єднання Українців Польщі.

27 жовтня 2005 року до КЛГП надійшов лист від польського посла в Оттаві Піотра Оґродзінського, в якому було сказано: «Ми не знаходимо підстав для твердження, що в рамках польського законодавства громадяни української національності, які потерпіли в сталінські часи, є дискриміновані в порівнянні з іншими». Однак, дальше в листі сказано, що «переслідуваною вважається та особа, що була ув’язнена у 1944- 1956 рр. за політичну або релігійну діяльність, пов’язаною з боротьбою за незалежну та суверенну Польщу», а «особам, які були об’єктами нагінки з боку органів державної безпеки до 1956 року за діяльність, яка не відноситься до боротьби за незалежність, відмовлено у компенсації», і таким чином «польські громадяни української національності, які були ув’язнені у ЦТП в Явожні, не підлягають положенням закону [про жертви воєнних чи повоєнних репресій]». Відповідь з п’яти сторінок містила інші твердження, які тільки підсилили занепокоєння КЛГП. Лист посла, зокрема, включав наступний абзац: «На наш погляд, засуди осіб, які боролися в рядах УПА (Української Повстанської Армії), або тих, хто допомагав їй, зовсім оправдано слід трактувати інакше. Немає жодного сумніву в тому, що політичні цілі цієї організації були протилежні інтересам Польської Держави а, особливо, її територіальної цілісності (незалежно від політичної системи того часу). Саме тому, всім тим, які були пов’язані з діяльністю УПА, було відмовлено у компенсації».

У грудні 2006 р. було оголошено звернення СКУ за підписами Голови КЛГП Юрія Даревича та президента СКУ Аскольда Лозинського з нагоди 60-ої річниці насильного переселення всього українського населення Закерзоння і його розпорошення малими групами по північних і західних «відзисканих територіях» Польщі, з метою його асиміляції. Звернення викликало жваву реакцію преси в Польщі.

Комітет КЛГП у Справах Українців в Польщі підготував Меморандум до Президента, Прем’єра і Маршала Сейму Польщі у справі відшкодувань, пов’язаних з депортацією українців Закерзоння в час так званої «Акції Вісла», датований 7 лютого 2007 р. і підписаний Президентом СКУ А. Лозинським (Нью Йорк, США) та Ю. Даревичем. Листа було розіслано до відповідних міжнародних установ, ОБСЄ, Ради Європи, ООН. Оскільки відповіді на цей Меморандум не було одержано ні від одного з адресатів, Президент СКУ звернувся до прем’єра Польщі Ярослава Качинського з пропозицією особистої зустрічі в цій справі, але останній від зустрічі відмовився.

До 60-их роковин Акції «Вісла» КЛГП за участі Тереси Даревич з Торонто зробила переклад книжки Євгена Місила «Акція Вісла» на англійську мову, а також передала у квітні 2007 р. Об’єднанню Українців Польщі 1000 канадських доларів допомоги на проведення заходів, пов’язаних з роковинами трагічних подій .

14 червня 2007 р КЛГП провела у Кракові Конференцію за темою «Людські та громадянські права української меншини в сучасній Польщі». Участь в її підготовці та проведенні взяли заступник Голови КЛГП Марко Стех, голова Комітету КЛГП у справах українців в Словаччині Максим Маслей (Торонто) за допомогою Володимира Мокрого і Ярослава Мокляка з Ягеллонського Університету в Кракові та Петра Тими, голови Об’єднання Українців Польщі. Доповідачами на Конференції були представники уряду Польщі, Об’єднання Українців Польщі, Генконсул України в Кракові та науковці, зацікавлені проблемою української меншини в Польщі, як і заробітчан з України в Польщі.

Підсумки роботи Комітету на Польщу за час від вересня 2003 р. до травня 2008 р. було підбито у Звіті голови КЛГП Юрія Даревича на ІХ Конгресі СКУ в Києві 20-22 серпня 2008 р.( https://www.ukrainianworldcongress.org/wp-content/uploads/2020/10/knyha-zvitiv2003-2008.pdf , стор.128).

Діяльність Комітету з серпня 2008 по серпень 2013 р.:

Як зазначалося у Звіті КЛГП на Х Конгресі СКУ у серпні 2013 р., у Польщі, подібно як і в Росії, ситуація корінного українського населення за цей період не поліпшилася, незважаючи на численні звернення та інші заходи ОУП, СКУ та зусилля поодиноких українців-громадян Польщі. В пресі продовжували публікувати антиукраїнські статті (про це немало було написано в часописі українців Польщі «Наше Слово» та на сайті ОУП).

Справа передачі Українського Дому в Перемишлі українській громаді затягувалась через всякі вимоги, які ставила польська сторона, зокрема через пов’язання цієї справи з переданням українською владою будинку польській громаді у Львові. Намагання добитися справедливості та відшкодування для жертв акції «Вісла» та концтабору «Явожно», як і скасування польських антиукраїнських законів, не мали задовільного успіху. Зважаючи на це, КЛГП відновила намагання добитися зустрічі між Прем’єром Польщі і Президентом СКУ, але прохання СКУ про таку зустріч так і не було задоволено.

І все ж дечого вдалося добитися. Так, КЛГП багато років наполегливо займалася справою українця-громадянина Польщі Маріяна Леха з Кошаліна, якого місцева поліція звинуватила в намаганні підпалити костел, а місцевий суд засудив на ув’язнення. В кінці-кінців, через 11 років Вищий суд Польщі звільнив М.Леха і передав його справу на новий розгляд, а окружний суд Кошаліна визнав українця невинним і призначив йому фінансове відшкодування. Хоча, як йшлося у Звіті, «це ледве чи поверне йому втрачені роки, зокрема ті, що були проведені у в’язниці, чи поверне підірване здоров’я».

14 серпня 2009 р. член КЛГП Максим Маслей відвідав Головну Управу Об’єднання Українців Польщі у Варшаві (080), де обговорив з Петром Тимою, Головою ОУП, справу судового позову проти депортації українського населення в 1947 р. в рамках т. зв. акції «Вісла» та потребу зустрічі між Прем’єр-міністром Польщі і Президентом СКУ у справі української меншини в Польщі. Нагадаємо, що Об’єднання Українців Польщі під керівництвом Петра Тими, подало скаргу на Польську Республіку до Європейського Суду з Прав Людини (ЄСПЛ) у Страсбурзі за порушення Польщею процедури розгляду справи за заявою ОУП стосовно насильної депортації українців-громадян Польщі з їх прадідівських земель в 1947 р. (акція «Вісла»). Члени КЛГП допомагали в підготовці потрібних документів, зокрема, перекладанні скарги з польської на англійську та українську мови.

Також члени КЛГП Євген Ладна і Мирослав Іваник (обидва – з Торонто) готували інформативні матеріали про становище українців в Польщі для Президента СКУ напередодні його візиту до Польщі у 2009 р.

На жаль, перелік задокументованих нами справ Комітету на Польщу у 2008-2013 роках цим і обмежується. З приходом на посаду президента СКУ у 2008 році Евгена Чолія активна діяльність Комітету у справах української громади в Польщі, як й інших комітетів КЛГП, починає згасати, а потім і зовсім припиняється.

Додатково

Дана глава «Історії КЛГП» писалася на основі документів, отриманих нашою дослідною групою на момент кінця 2021 року. При роботі ми не мали контактів колишнього голови Комітету на Польщу Богдана Шевчика чи когось із членів згаданого Комітету. Тож переважна більшість документів - ті, що отримані нами від колишнього Голови КЛГП Юрія Даревича, а також були залучені звіти СКУ і КЛГП, що збереглися в інтернеті. За словами колишнього члена КЛГП Василя Коломацького (Оттава, Канада), можна згадати й про інші справи Комітета на Польщу, які не увійшли у дослідження через брак документальних свідчень. Зокрема, розповів він, на початку 2000-х Комітет на Польщу працював ще й за такими справами:

1. Справа захисту купола православного храму в одному з міст Польщі. Українська православна громада отримала від влади будівлю храмової споруди і добудувала її під православний храм з куполом луковичної форми. Місцева влада почали вимагати змінити форму купола, посилаючись на те, він не відповідає певним вимогам і традиціям Польщі (мова йшла про збереження історичної автентичності і традицій, чи щось подібне). Справа досить довго розглядалася у місцевому суді, КЛГП писала листи протесту, але в результаті судом все ж було ухвалено рішення про знесення куполу і українська парафія це рішення виконала.

2. Знесення польською владою пам’ятного знака на місці колишнього шпиталю УПА. В лісовому масиві на території Польщі був пам’ятний знак, неофіційно встановлений українцями на місці колишнього шпиталя УПА. Польська влада мала намір знести цей монумент, були протести з боку української громади. В результаті пам’ятний знак було знесено. Чи був конкретний лист КЛГП у цій справі чи було лише обговорення в рамках Комісії зараз невідомо.

3.Підрив української недільної школи у Польщі. У невеликому місті у Польщі існувала українська недільна школа, що знаходилася в окрему будинку. Вночі її було підірвано. Ніхто не постраждав, але будинку було нанесено значну шкоду. Як реагувала влада Польщі зараз згадати неможливо, здається, пасивно. КЛГП писала лист протесту у цій справі.

4. Невиправдане звунувачення польського українця у справі про тероризм. У невеличкому польському містечку влада вирішила ліквідувати відділення спецслужби. В цей же час було відкрито справу проти місцевого українця із звинуваченнями його у тероризмі. Справа набула значного розголосу у громаді, яка звинувачувала місцеву спецслужбу у спробі «заробити очки» на «дутій» справі. КЛГП писала у цій справі. В результаті українця виправдали і він не був засуджений (здається, справа не дійшла навіть до суду).

5. Справа Українського дому у Перемишлі. До згадки про цю справу у дослідженні варто, мабуть, додати, що ще з 20-х років українська громада у Перемишлі володіла будинком, який мав назву Український дім. В ньому містилися українські організації. Після війни комуністична влада націоналізували цей будинок. При новій Польщі українці (включаючи ОУП) більше десяти років намагалися повернути будинок у власність громади. КЛГП неодноразово писала листи у цій справі. В результаті польсько-українського порозуміння, що відбулося за часи Президента Віктора Ющенка, польська влада відремонтувала будинок і передали його у власність української громади.

Період активної роботи КЛГП припадає на 1998-2013 роки. Стосовно прав українців у Польщі можна виділити два етапи, визначені змінами в політичній системі Польщі. Перший – до вступу у Євросоюз, другий – після вступу.

На першому етапі польська сторона намагалася ні в чому не йти на поступки українській меншині, завжди захищала свою точку зору на історичні події, і ця точка зору часто носила ідеологічний, а не правовий характер. Фактично не було великої різниці у погляді на права української меншини у Польщі між комуністичним урядом і новою Польщею. Принаймні, у погляді на історичну оцінку ОУН, «Акцію Вісла», лемківські землі, права національних меншин.

Під час вступу до Євросоюзу Польща взяла на себе забов’язання захисту національних меншин за європейськими стандартами, відразу піля чого багато спірних питань почали вірішуватися на користь української громади. Тому, розглядаючи окремі правозахисні справи, важливо розуміти в якому історичному контексті відбувалися ці події.

Нині, коли між Україною та Росією йде кривава війна і 20% української території окуповано ворогом, польський уряд тепло приймає мільйони українських біженців, допомагає Україні зброєю і є другом України у Євросоюзі. Фактично, з війною між Україною і Польщею розпочався третій етап відносин – етап повної солідарності і спільного бачення історії. Але не будемо забувати, що польсько-українські відносини за останні 25 років пройшли певну еволюцію від вузько національного погляду на історію до духу європейської солідарності та дружби. І КЛГП, як правозахисна ліберальна сила, найбільш активно діяла в той час, коли польсько-український горизонт не був зовсім безхмарним, і своєю об»єктивною роботою з конкретними справами сприяла тому, що між поляками та українцями було знайдено історичне порозуміння. Адже без інтелектуальної аргументації з української сторони воно було б неможливим. В цьому велика історична заслуга Комітету у справах української громади в Польщі, зокрема, особисто Голови Комітету Богдана Шевчика та Голови КЛГП, професора Юрія Даревича.

View the embedded image gallery online at:
https://kobza.com.ua/doslidzhennja/6751-istoriia-komisii-liudskykh-i-hromadianskykh-prav-svitovoho-kongresu-ukraintsiv-2.html?layout=default&print=1&tmpl=component#sigProId778faf3acb

На світлинах:

1.Звернення «До уваги депортованих в час «Акції Вісла» та їх нащадків!» в газеті «Свобода» (США)

2. Член КЛГП Мирослав Іваник доповідає про діяльність Комісії,пов’язаної зі збором документації у справі «Акції Вісла»

3. На запрошення Комітету у березні, 2001 р. до Торонто приїхав о. Степан (Стефан) Дзюбина, бувший в’язень концтабору в Явожно

4. У 2003 р. КЛГП запросила з візитом до Канади Петра Тиму, Секретаря Об’єднання українців Польщі