До 130-річчя українського театру
«Я у Вас завжди уособлював всю мою улюблену Україну. Ви були для мене всією Україною». Уривок з листа М. Кропивницького до М. Заньковецької (09.04.1898 р.).
У 1862 р. міністр внутрішніх справ Росії Валуєв підписав циркуляр проти української мови: «української мови не було, немає і бути не може». Видовища на «малороссийском наречии» були заборонені. У 1878 р. Олександр ІІ, відпочиваючи в Німеччині, видав сумнозвісний Емський акт, який підтвердив Валуєвський циркуляр. Проте його спадкоємець Олександр ІІІ,, що посів російський престол, 16 жовтня 1881 р дозволив, хоч і з вагомими обмеженнями, ставити п'єси українською мовою.
Група ентузіастів, очолювана відомим українським літератором, громадським діячем Марком Лукичем Кропивницьким на початку 1882 р. організувала професійний український театр. Цей театр став життєтворчим джерелом, завдяки якому не згас вогонь національної самосвідомості українського народу.
Якщо на землях України, які належали Австро-Угорщині, національна самосвідомість збереглася завдяки греко-католицькій церкві, то в Україні, що належала Російській імперії, таким національно-зберігаючим фактором став театр.
Мабуть, найяскравішим відкриттям цього театру стала Марія Костянтинівна Заньковецька. Значення її творчості у розвитку українського театру величезне. Сучасники називали Заньковецьку «царицею української сцени», нащадки - «зорею української сцени». Велику актрису вважають продовжувачем традицій Тараса Шевченка, його духовною дочкою. Вона підняла на високий щабель духовну і моральну красу української жінки. Життєва правда зіграних нею героїнь вражала.
Якщо Тарас Шевченко був засновником української літератури, Микола Лисенко - фундатором української музики, а Леся Українка змусила вголос заговорити про українську поезію, то з появою такої актриси як Марія Заньковецька стало зрозумілим, що український театр відбувся.
У важкі роки царського деспотизму український театр своєю грою будив національну самосвідомість широких кіл української громади і, зокрема - українського селянства. Але пробудити в людях цю самосвідомість, можливо лише маючи її, плекаючи її у своєму розумі та єстві. Постать Марії Заньковецької - приклад саме такої відданості служіння національному. Навіть перебуваючи в зеніті своєї слави, Марія Заньковецька неодноразово відмовлялася переходити до російського театру, де гонорари були набагато вищими, пропонувалися кращі ролі з репертуару всесвітньої театральної спадщини, а на саму актрису чекала світова слава. Та вона не покинула український театр.
На той час український театр був істинно народним: він був відлунням народного смутку і печалі, не носив розважливого характеру, так очікуваного в буржуазному колі суспільства. Тому Марія Заньковецька явилася по суті своїй народною артисткою.
У 1899 році А. Суворін (редактор газети «Новий час») на вечорі пам'яті І. Котляревського, у присутності публіки, звернувся до М. Заньковецької з пропозицією перейти до російського театру. На це Марія Костянтинівна відповіла: «Наша Україна занадто бідна, щоб її можна було покинути. Я дуже люблю її, мою Україну, її театр, щоб пристати на Вашу пропозицію». Вчинок істинно української актриси знайшов гідну оцінку серед відомих діячів української громади.
Так, перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський, який був з актрисою в дружніх стосунках, присвятив М. Заньковецькій статтю, яку назвав: «Цариця української сцени». Уряд Української держави, яку на той час очолював гетьман Павло Скоропадський, у червні 1918 р. виділив актрисі персональну пенсію «по 300 карбованців щомісячно». Симон Петлюра (який очолив Директорію в кінці 1918 р.) ще до революції, будучи журналістом, написав про актрису кілька статей, особливо наголошуючи, що вона «українська артистка». У 1912 р. він зустрічався з М.К Заньковецькою в Москві і вітав її від імені московської української громади. 15 грудня 1922 року уряд Радянської України присвоїв Марії Костянтинівні Заньковецькій звання Народної артистки (першої в історії) та призначив їй персональну пенсію. Ім'я Марії Заньковецької привласнили театру, в якому вона грала.
Марія Заньковецька була власницею величезного драматичного таланту. Сам Марко Лукич Кропивницький, відомий драматург, після одного з її виступів на театральній сцені, зняв з руки коштовний перстень з бірюзою, надів його на руку Марії Костянтинівни і промовив: «… обручаю тебе, Марусенько, зі сценою. Тепер мені є для кого писати драми». А. П. Чехов писав: «Заньковецька - страшна сила».
Під час гастролей у Москві вона познайомилася зі Львом Толстим. Після спектаклю він сам прийшов до неї за куліси і, на знак своєї вдячності, подарував свою хустку, якою витирав непрохані сльози.
Свого часу, перебуваючи в Москві на виставі опери «Пікова дама», де за диригентським пультом стояв сам великий композитор, українські актори на чолі з М. Заньковецькою піднесли йому квіти з написом «Смертні - безсмертному». П. І. Чайковський, побачивши гру актриси на сцені, урочисто вручив їй квіти зі стрічкою, на якій були слова: "Марії Костянтинівні Заньковецькій - безсмертній від смертного"…
На відзначення 130-річчя скасування заборони на українські постановки і фактичного відродження українського театру, вважаю за обов'язок згадати великих українських артистів і, в першу чергу, Народну артистку Марію Заньковецьку. Протягом кількох років я ретельно готувався до цього вечора. Збирав документи, читав книги. Кілька разів був у музеї М. Заньковецької. Відвідини ці дали змогу познайомитися і зрозуміти творчість актриси, епоху, в якій вона жила і творила. Протягом останнього часу напередодні свята мої знання поступово систематизувалися, фотодокументи вилилися в слайд-шоу, з'явився стенд, який висвітлює життєвий і творчий шлях великої актриси.
Напередодні заходу стало зрозуміло, що розповідати про Марію Заньковецьку, її самовіддану творчість і служіння українському народові, можна нескінченно, але повноти враження про її талант не буде, якщо не почути співані актрисою пісні.
Тривалий час українки з Казані: Леся Пеньковська і Тетяна Чекеєва, розучували пісні, які свого часу звучали у виконанні М. Заньковецької. Проте основні твори з українського та класичного репертуару актриси погодилася виконати солістка Новгородської філармонії, випускниця Київської державної консерваторії імені П.І. Чайковського - Любов Макуха. Доля звела нас з нею в Києві минулого літа, де вона співала в концерті, присвяченому урочистому відкриттю П'ятого Всесвітнього Форуму Українців, і в супроводі оркестру чудово виконала пісню «Спати мені не хочеться».
Про наш захід знали в музеї М. Заньковецької (м. Київ), у театрі імені М. Заньковецької (м. Львів). Його проведення підтримав також Міжнародний Інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (директор пані Ірина Ключковська).
Літературно-музичний вечір, присвячений Марії Заньковецькій почався о 12 годині 20 листопада 2011 р. в залі Казанського Будинку дружби народів, де зібралися казанські українці.
Зал був прикрашений українськими рушниками, одним з таких рушників був прикрашений і портрет Марії Заньковецької, що висів у центрі залу.
Працівники телебачення, які заздалегідь прибули до Будинку Дружби народів, ретельно відзняли захід, взяли коментарі буквально у всіх його учасників.
Анатолій Пеньковський відкрив святковий вечір словами про значення українського театру та важливість таких заходів в житті української громади, зачитав вітальні телеграми з Києва та Львова, що надійшли на адресу учасників зустрічі.
Півтори години пролетіли як одна мить. Розповіді про життєвий і творчий шлях великої актриси прикрашали пісні з репертуару актриси, її вірші, вірші, присвячені їй. Незважаючи на вмовляння колег, М.К. Заньковецька покинула сцену в 1922 р. Вона написала лист-прощання, лист-заповіт, в якому пояснила свій вчинок. Закінчувався лист дивовижними словами: «Пробачте і прощайте». Проникливо, з сильним почуттям прочитала його текст Леся Пеньковська.
Справжньою прикрасою заходу були пісні у виконанні Тетяни Чекеєвої та Любові Макухи. Однак, спів Любові Макухи, яка приїхала до Казані саме щоб виступити в нашій програмі, викликав справжній сплеск емоцій. Чудовий голос, національне вбрання, прекрасний сценічний образ цієї молодої жінки справили на всіх незабутнє враження й допомогли відтворити постать великої драматичної актриси України - Марії Заньковецької.
Життєвий і творчий шлях Марії Заньковецької, чудовою актриси і яскравої жінки було відтворено у фотографіях, завдячуючи майстерному слайд-шоу, створеному Володимиром Максим'юком.
Виступ голови Казанської міської організації українців Володимира Любченка завершив урочистості. Пан В. Любченко привітав учасників святкового вечора, подякував гостей, які завітали на зустріч і вручив Любові Макусі Почесну грамоту від імені Будинку Дружби народів.
Святковий вечір, безумовно, вдався, свідченням чого було те, що знімальна група телебачення перебувала серед нас впродовж всього заходу, а телеоператор місцевої телестудії дав об'єктивну оцінку проведеному дійству.
Вважаю своїм обов'язком подякувати людям, які допомогли у підготовці та проведенні святкового вечора.
Для підготовки біографічного матеріалу були використані публікації:
Г. В. Самойленка, доктора філологічних наук, професора Ніжинського університету імені Миколи Гоголя (Україна);
Н.Ф. Кагарлицького, мистецтвознавця, Заслуженого працівника культури України (м. Київ);
С. Н. Дуриліна, автора книги про М. Заньковецьку;
Григорія Зленка;
Н.Г. Бабанської, директора Будинку-Музею Марії Заньковецької.
Матеріали для підготовки заходу потрапили до рук автора статті завдяки:
Пономаревському С.Б., голові фонду доброчинних ініціатив (м. Чернігів);
Надії Івченко - фахівцю відділу міжнародних зв'язків Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (Україна);
Альфу Шевченку (м. Київ);
Марії Галік, заступникові директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» (м. Львів, Україна);
Тарасові Вальку (м Львів).
Особливу подяку хочу висловити співробітникам Будинку-музею Марії Заньковецької на чолі з Наталією Григорівною Бабанською (м. Київ). Їх допомога і поради безцінні.
Дуже потрібну підтримку для літературно-музичного вечора надала торгова фірма «Хортиця». Дякуємо керівникові Казанського представництва А. Н. Некрасову.
Голова Нижнєкамської Міської Національно-Культурної автономії
«Украiнського товариства «Вербиченька»
Євген САВЕНКО
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Євген Савенко. Анатолій Пеньковський зачитує привітання. Вручення Почесного диплому співачці. Вступне слово. Анатолій Пеньковський відкриває вечір. Євген Савенко: «Протягом кількох років я ретельно готувався до цього вечора». З Лесею Пеньковською та Тетяною Чекеєвою. Любов Макуха та Анатолій Пеньковський уточнюють сценарій. Любов Макуха. Квіти співачці. Співає Любов Макуха. Співають Тетяна Чекеєва, Леся Пеньковська та Анатолій Пеньковський. Учасники святкового вечора.