Герою Радянського Союзу, генерал-полковнику, командуючому Південно-Західним фронтом Михайлові Петровичу Кирпоносу
Минулого року все прогресивне людство урочисто відзначило 65-річчя з дня Перемоги над фашистською Німеччиною. Цього року в Росії згадали про те, що 70 років тому почалася Велика Вітчизняна війна. По-різному можна відноситися до цих дат. У Росії і за її межами дотепер не вщухають страсті в трактуванні тих подій, і я не збираюся давати будь-які оцінки подіям тих років і їх результатам.
Для мене ясно одне. Гітлер, нападаючи на СРСР, не збирався щадити нікого. Ми йому не були потрібні ніякі. Він навіть не дозволив керівникам ОУН, свідомим антикомуністам, проголосити Українську державу у Львові 30.06.1941. Гітлер - втілення зла, і його режим нелюдський, у тому числі і проти української нації. А люди, що боролись з фашизмом, і їх пам'ять, гідні поваги.
Ця стаття присвячена Герою Радянського Союзу, генерал-полковнику, командуючому Південно-Західним фронтом у 1941р. Михайлові Петровичу Кирпоносу. Ім'я Михайла Петровича Кирпоноса не на слуху у пересічного громадянина, який більше знає полководців, що штурмували палаючий Берлін у 1945 році. Михайло Петрович загинув у 1941 році, але внесок у Перемогу його і фронту, яким він командував, величезний.
Згадаємо події страшного літа 1941 року. В численних оточеннях у Білорусії і під Смоленськом гинули цілі фронти Червоної Армії. Залишена була техніка. Мільйони полонених. Німці рвалися до Москви, і до осені захищати столицю було буквально нікому. Але далеко на південь від Москви непохитно стояв Південно-Західний фронт, захищаючи Київ. Фронт не тільки 72 дні утримував столицю України, але під Києвом убитими німці втратили 100 тисяч чоловік. Гітлерівці втрачали темп наступу, плуталися їхні оперативні плани.
На початку вересня 1941 року Гітлер розпорядився розвернути з-під Москви на південь 2-гу польову армію і 2-гу танкову групу (практично армію) під командуванням Г.Гударіана.
Серед німецького командування вже в той час були противники такого рішення, але наказ є наказ, і німці повернули на південь, змітаючи все на своєму шляху й оточуючи війська, що обороняли Київ. Назустріч Гударіану рвонулася 1-ша танкова група під командуванням Е.Клейста. Незабаром під Лохвицею німецькі війська зустрілися, і почалося знищення військ Південно-Західного фронту, які опинились в оточенні. До кінця вересня усе було закінчено - фронт був розгромлений, командуючий загинув. Німецькі війська повернулися під Москву, але дорогоцінний для німців місяць був ними втрачений. До столиці вже підходили війська, сформовані в тилу. З Далекого Сходу мчали 40 кадрових дивізій Червоної Армії. Формувалися дивізії й у самій Москві. Незабаром почалася осіння сльота, потім ударили морози. Москва вистояла. Через чотири роки війна закінчилася в поверженому Берліні.
Гітлерівські генерали у своїх мемуарах, численні дослідники ІІ-ї Світової війни у своїх статтях визнають, що поворот німецьких військ до Києва у вересні 1941 року був фатальною помилкою Гітлера і, не зроби він її, усе могло б бути інакше.
Думаю, питання це потрібно розглядати інакше. Якби не було завзятого опору військ під командуванням М.П.Кирпоноса, Гітлерові не довелося б кидати свої війська на південь. От таке місце займає генерал-полковник Кирпонос в історії Великої Вітчизняної війни.
Народився майбутній полководець 22 січня 1892 року в родині Петра Савовича і Марії Семенівни Кирпонос у селі Вертіївка, Ніжинського району, Чернігівської області України. Учився у Вертіївській церковно-парафіяльній школі, потім у Борзнянській школі садівництва. Був учнем у кравця Івана Хоменко.
З 1909 року працював сторожем у Коровяковському лісництві Рильського повіту Курської області. У 1912 році повернувся на Чернігівщину. Працював об'їждчиком у Михайлівському лісництві. З 1915 по 1917 рік служив у царській армії. Закінчив Школу військових фельдшерів. Служив ротним фельдшером у 285-му Ольгопольському полку на Румунському фронті. Обирався в солдатський комітет полку і корпусу. Брав участь у переговорах щодо перемир'я на фронті з австро-угорськими представниками. Брав участь у Громадянській війні. У 1918 році - член Центрального повстанського штабу. Учасник серпневого збройного повстання проти німецьких окупантів і військ гетьмана Скоропадського (за участь у цьому повстанні німці спалили хату батьків). Потім служив на командних і політичних посадах у 1-й Українській радянській дивізії, якою командував Микола Щорс. У 1923 - 1927р. - учився в Академії ім. Фрунзе.
Потім військова доля закинула М.П.Кирпоноса в Казань. У травні 1934 року він був призначений командиром і комісаром Об'єднаної Татаро-Башкирської Військової школи. Сформована вона була відразу після Громадянської війни. Розташовувалася вона за межами міста в Каргопольських казармах (зараз танкове училище). У 1924 році відбувся перший її випуск. У 1933 році школа була переведена на територію Казанського Кремля і розміщена в Юнкерському корпусі. Будинок був старим, давно не ремонтованим, не пристосованим для навчального процесу. Не було місця і для стройових занять. Літні табори знаходилися за дев`ять кілометрів від Кремля, на березі озера Середній Кабан.
Вступивши на посаду, Михайло Петрович провів великі збори особового складу школи, на якому поставив задачу про підвищення бойової і політичної підготовки, а також культури у всьому житті і побутових умовах школи. Зажадав бездоганного зовнішнього вигляду і поводження як на службі, так і поза нею. У школі з'явилися нові ліжка, тумбочки, килимові доріжки, дзеркала, були обладнані побутові кімнати, перукарня, майстерня для припасуванню обмундирування, було замінено посуд у їдальні, завезені кухонні механізми. Варто сказати, що це був час тотального дефіциту. Тільки в 1934 році було скасовано картки на продовольство і товари першої необхідності. Багато чого приходилося виготовляти за замовленням.
Якісно змінився і навчальний процес - училися не тільки курсанти, але і викладачі. Тактичну підготовку з викладачами проводив сам М.П.Кирпонос.
У 1936 році школа була перетворена в Казанське піхотне військове училище ім. Верховної Ради Татарської АРСР. У цьому ж році в Червоній Армії були введені нові військові звання і нові відзнаки. Михайло Петрович наказав терміново перейти на нову форму одягу.
Був організований лижний пробіг курсантів по маршруту Казань-Москва, довжиною 850 км. Ця група лижників доставила рапорт і подарунки XVІІІ з'їзду ВКП(б).
На дуже високому рівні стояла культурно-масова робота. Працювали секції з художньої самодіяльності, образотворчого мистецтва, хоровий, стрілецький і т.д. З концертними програмами виступали не тільки на сцені училища, але і на підприємствах Казані, перед членами обкому партії й уряди ТАССР.
М.П.Кирпонос любив сам у святкові дні провести по Казані колону курсантів з піснею, заспівував сам. Уся родина Кирпонос брала активну участь у художній самодіяльності: дружина Софія Олександрівна прекрасно співала українські пісні, старша дочка Катерина виступала в художній гімнастиці, дочка Олена співала, дочка Ніна танцювала, Женя читала вірші. Усі співали в хорі, брали участь в інших заходах. Урочисто відзначалася кожна подія в житті училища і країни.
Михайло Петрович неодноразово обирався депутатом міської Ради депутатів трудящих, Софія Олександрівна, була депутатом ради Кіровського району.
23 лютого 1938 року в Казанському Будинку Червоної Армії Михайлові Петровичу було урочисто вручено медаль "XX років РККА". Медаль була з оксиду срібла, із золотими цифрами "XX". Вручав медаль голова Тат ЦИКА Дінмухаметов.
У листопаді 1939 року училище одержало перехідний Червоний прапор за успіхи в бойовій і політичній підготовці.
Восени 1939 року почалася війна з Фінляндією. Війна була кровопролитна, і показала всю непідготовленість рядового і командного складу Червоної Армії. Чимало командирів за проявлене боягузтво, або втрату керування військами, було розстріляно перед строєм. Був знятий з посади наркома оборони вірний соратник Сталіна К.Є.Ворошилов. Але були і здатні, хоробрі полководці. Михайло Петрович Кирпонос був одним з таких. Коли почалася війна, генерал Кирпонос подав рапорт на ім'я командуючого військами Приволзького Військового округу з проханням відправити його на фронт. Через кілька днів отримав виклик у Москву, і в грудні 1939 року М.П.Кирпонос поїхав на фронт.
На початку березня 1940 року 70-та стрілецька дивізія, якою командував Кирпонос, з його ініціативи пішла по льоду Виборзької затоки в тил фінської оборони. Бійці зуміли тихо зняти фінських вартових і нанести несподіваний і сильний удар. Дивізія перерізала стратегічно важливе шосе Виборг-Хельсінки, змусивши фіннів відступити. Успішне проведення цієї операції багато в чому обумовило швидкий вихід Фінляндії з війни.
70-ту стрілецьку дивізію було нагороджено Орденом Леніна, а її командир М.П.Кирпонос став Героєм Радянського Союзу (Золота Зірка за номером 91).
Ад'ютант комдива в тій війні залишив цікаві спогади, які говорять про особисту хоробрість генерала: "Під час бомбування 50-кілограмова бомба впала на промерзлу землю серед бійців, недалеко від генерала. Усі з жаху попадали на землю. Кирпонос із силою зштовхнув валянком бомбу під укіс і вона, шарудячи, покотилася вниз, у яр, потопаючи в снігу. "По-ро-сё-нок..." - проговорив, повернувшись, комдив. Він був блідий, але посміхався. Бійці винувато вставали, обтрушуючи сніг. У ту ж хвилину в яру роздався страшенний вибух... Тільки тепер усі зрозуміли велику силу його подвигу" (Виписка з книги письменника Дніпровського "Льодовий похід" 1940 рік).
Після закінчення війни з Фінляндією Кирпонос недовго командував корпусом у Білорусії, потім військами Ленінградського Військового округу.
Під час Громадянської війни (у 1918 році) Михайло Петрович оженився. Дружиною його стала Софія Олександрівна Піотровська, у той час акторка Житомирського театру. У цьому шлюбі народилося три донечки Олена, Ніна, Євгенія. Дочка від першого шлюбу Катя так само виховувалася в родині Михайла Петровича і Софії Олександрівни. Родина була дружна, дружина і діти були надійними помічниками Михайла Петровича.
(З Києва у 1941 році родина виїхала в евакуацію в м. Саратов. У 1943 році за розпорядженням Сталіна родина переїхала в Москву, Незабаром вони одержали квартиру біля станції метро Сокіл. Тут нащадки Кирпоноса живуть і понині. Дочок уже немає в живих. Дочка Євгенія Михайлівна, присвятила своє життя збору матеріалів про батька. Вона зустрічалася з його однополчанами, писала вірші і статті в газети і журнали. Зараз це продовжують нащадки Кирпоноса).
З квітня 1941 року генерал-полковник Кирпонос командував Київським Особим Військовим Округом. Родина переїхала до Києва. На початку травня Михайло Петрович із дружиною відвідали рідне село. На зустріч прийшли усі. Крізь юрбу протиснувся старий кравець Хоменко. Він запитав: "Мишко, це ти?". Зустріч була теплою і незабутньою.
Початок війни застав Кирпоноса в Тернополі, де розташовувався польовий штаб округу і велася підготовка до окружних маневрів. Перший удар німців був сильним, але не мав таких катастрофічних наслідків, як у Білорусії. Більш того, вже 23 червня 41-го року радянське командування організувало зустрічний танковий удар чотирма механізованими корпусами. Контрудар зробити не вдалось і тому є багато причин. Хочу просто сказати, що в 41-му році німецька армія була дуже сильною і контрудари своєї мети, переважно, не досягали.
З важкими боями війська Південно-Західного фронту відступали до Києва. Сталін дав твердий наказ: "Київ не здавати!". Почалися запеклі бої. Радянські війська часто переходили в контратаки, успішно відганяли німців на кілька кілометрів. Ці декілька кілометрів, мірками 41-го року, дорогого коштували.
Хочу відзначити, що 37-ю армією Південно-Західного фронту, яка безпосередньо обороняла Київ, командував майбутній герой оборони Москви і командуючий Російською Визвольною Армією А.А.Власов. В останні роки з'явилися "дослідники", які дорікають командуванню Південно-Західного фронту, що вони вчасно не залишили Київ і не відвели війська, рятуючи їх від оточення. Дійсно, наказ залишити напівоточений Київ прийшов пізно. Але треба розуміти, що рішення обороняти чи здавати приймалося в Кремлі, і без вказівки Сталіна не можна було зробити навіть кроку назад. За невиконання - розстріл і репресії проти родини. Саме так постраждав командуючий Білоруським Округом Д.Г.Павлов.
Восени 1941 року під Києвом велике угруповання радянських військ потрапило в оточення. Але бої продовжувалися. Коли положення стало критичним, Сталін надіслав за Кирпоносом літак. Але командир не залишив своїх бійців і розділив з ними їхню долю. Мужній вчинок - фактично відмовитися від життя. Мені відомо, що так само вчинив у 42-му році командуючий 33-ю армією генерал Єфремов. І все.
Ми знаємо про героїчну оборону Севастополя в 1941-1942 роках, але соромливо замовчуємо той факт, що командуючі обороною підло втекли на очах у захисників, кинувши не тільки бійців, але і командирів на передовій. У присланому за Кирпоносом літаку, в тил було відправлено важко пораненого генерала І.І.Людникова, у той час командира повітряно-десантної дивізії, і в майбутньому героя оборони Сталінграда. У своїх мемуарах хоробрий генерал пише, що життям своїм зобов'язаний М.П. Кирпоносу.
Виводячи з оточення війська, генерал-полковник Кирпонос 20 вересня 1941 року героїчно загинув. В урочищі Шумейкове штаб фронту був оточений німецькими танками, потім почався мінометний обстріл. Одна з мін вибухнула в трьох метрах ліворуч він Кирпоноса. Поранення в грудну клітину, у ліву скроню й у ліву гомілку. Через кілька хвилин полководець помер. Після закінчення Великої Вітчизняної війни прах полководця було перепоховано в Києві.
В Казані ім'я славного сина українського народу не було забуто. На території Казанського кремля, на фасаді будинку, у якому зараз розташовується Національна художня галерея, у 1958 році було встановлено меморіальну дошку в його честь. Паспорт пам'ятного знаку зберігається в Державному історико-архітектурному музеї "Казанський Кремль", хоча сама дошка в 1992 році безвісти зникла.
Українським товариством м. Нижнєкамська "Вербиченька" почато роботу з відновлення меморіальної дошки на фасаді будинку в Казанському Кремлі, у якому свого часу розташовувалось Казанське піхотне училище. Розпочато збір докладних матеріалів про казанський період життя і роботи генерал-полковника для одержання дозволу Кабінету Міністрів Татарстану на відновлення дошки. Для цього довелося опрацювати гори документів і літератури, звертатися в музеї й архіви Казані, Києва, Москви і Чернігова, спілкуватися з військовими організаціями, вдалось розшукати родичів М.П.Кирпоноса. Виготовити дошку дав згоду відомий у Татарстані скульптор Махмут Гасимов.
Меморіальна дошка Герою Радянського Союзу, генерал-полковнику Михайлові Петровичу Кирпоносу повинна бути відновлена. Історична пам'ять славного військового минулого не повинна бути забута нащадками.
Голова Нижнекамської національно-культурної
автономії Українське товариство "Вербиченька"
Євген САВЕНКО
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Герой Радянського Союзу, генерал-полковник, командуючий Південно-Західним фронтом у 1941р. Михайло Петрович Кирпонос. Є. Савенко на конференції в Інституті економіки, управління та права (ІЕУіП) виступає з доповіддю про М. Кропиноса. Конференція в Інституті економіки, управління та права (ІЕУіП).