Про візит українського інтелігента Ярослава Пилипчука до Казані
Між Росією та Україною існує зв'язок протягом багатьох сторіч, деякі моменти якого не завжди приємні, але історією не перепишеш. Зараз настали нові часи, і усі пропонують відновлювати тимчасово втрачені зв'язки: деякі виступають за відновлення політичних, інші - за співпрацю у культурній сфері, абсолютно всі - за зміцнення та розвиток економічних зв'язків. Але є ще один вид - тонкий, делікатний, але вкрай необхідний - це зв'язки між вченими, та істориками зокрема.
Казань - старовинний університетський та науковий центр. В Інституті історії ім. Ш. Марджані при Академії наук Республіки Татарстан 29-30 березня 2011 року відбувся з'їзд істориків «Міжнародний Золотоординський Форум». Форум проходив у виставковому залі Манеж у Казанському Кремлі, де зберігається не просто історія, а все минуле татарського народу. Тим паче, казанська школа сходознавства завжди була дуже потужною.
На цей з'їзд приїхав з Києва молодий вчений-історик Ярослав Пилипчук. Народився він в Україні у місті Полонне Хмельницької області. До 1995р. мешкав у Петропавловську-Камчатському, в 1995 переїхав жити в Україну. У 2001р. Ярослав закінчив ліцей з поглибленим вивченням історії. З 2001 до 2006 навчався в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова. У 2006р. він вступив до аспірантури при Інституті сходознавства ім. А.Ю. Кримського, після закінчення якої в 2010р. захистив кандидатську дисертацію за темою «Монгольське завоювання Дашт-і Кипчак в XIII ст.». Зараз Ярослав працює молодшим науковим співробітником у відділі Євразійського степу у Інституті сходознавства ім. А.Ю. Кримського Національної академії наук України.
30 березня на конференції, присвяченій історії Золотої Орди, він виступив з доповіддю «Кипчаки у Калкській битві».
Кипчаки - це кочевники(половці), предки більшості сучасних тюркських народів. Люди необізнані з історією можуть згадати їх за «Словом о полкуІгоревім» - відомою українською літературною пам`яткою.
Зараз Ярославу лише 27 років. Це нове покоління не тільки вчених, але й українських громадян, яке сформулося в умовах незалежної України. Він мені був цікавий не тільки як історик, який займається Сходом (темою безумовно для мене цікавою!), а й як представник молодого покоління українців. Це нова генерація, без тяжкого комсомольського минулого, без комуністичної патетики, яка зростала в умовах інформаційної свободи. Яке воно нове покоління українскої інтелігенції?
Під час зустрічі я показав Ярославові «Казань українську», пов`язану з життям та перебуванням у столиці Татарстану видатних українців. Ми оглянули будинок у Казанському Кремлі, в котрому до Вітчизняної війни розташовувалось військове училище. Ним протягом 5 років (1934-1939рр.) командував Михайло Петрович Кирпонос - Герой Радянського Союзу, генерал-полковник, командуючий Південно-Західним фронтом (загинув у 1941 році під Києвом). У Кремлі відвідали ми також катедральну мечеть Кул Шариф.
Потім пішли центральною вулицею Кремльовською. Дійшли до готелю «Джузеппе», де до революції розташовувались «Мебльовані номери», і де у вересні-жовтні 1915 р. мешкав під час Казанського заслання вчений, історик, громадський та політичний діяч початку ХХст., майбутній голова Української Центральної Ради і президент Української Народної Республіки у 1918 р. Михайло Сергійович Грушевський. Трохи далі я показав Ярославу будинок, де знаходилась Холмська Міська Управа у екзилі (у вигнанні). Ще чарез кілька вуличок ми дійшли до будинку, в якому навчався відомий українець, один з засновників футуризму в Росії, Давид Давидович Бурлюк.
Дійшли ми й до Казанського університету. Тут я розповів Ярославу про видатного українського вченого й історика Дмитра Івановича Яворницького, який оспівував Запорізьку Січ. 29 квітня 1901 року (110 років тому) Дмитро Іванович захистив у Казанському Університеті магістерску дисертацію. Захист проходив складно, тому що не всім тема Запорізької Січі була до вподоби. Але врешті-решт все закінчилось добре.
У Казанському Університеті викладало та навчалось немало українців. Ректором університету 100 років тому був астроном Д. І. Дубяго. Але там також навчались В.І.Ленін, А.І.Риков. Зазвичай гості міста з задоволенням фотографуються біля пам'ятника молодому Леніну. Я запропонував це й Ярославу. Він підійшов, постояв хвилину і... відмовився. Я спитав: «Чому?». Відповідь мене вразила: «Енергетика погана».
Вдруге Ярослав мене здивував у церкві. В центрі Казані знаходиться старовинна церква Петра та Павла. Цю церкву вивчав та ретельно описував під час казанського заслання відомий український вчений Микола Омелянович Макаренко. Коли ми увійшли до церкви, я придбав кілька свічок. Ярослав запропонував поставити свічку за розквіт України, а потім ще одну у пам'ять багатьох українців, які загинули на чужині під час численних репресій. Духовне виховання завжди було національною рисою українців, і я щиро вдячний його батькам, що вони виховали цю якість у Ярославі.
Приємно мене вразив Ярослав у той день ще раз. Ми увійшли до салону мобільного зв'язку і Ярослав придбав Sim-картку. Він розмовляв повільно, з помітним українським акцентом, чим викликав серед торгуючої молоді зацікавленість. Усім цікаво було подивитися на його український паспорт. Одна панянка згадала, що її мама зі Львова, і вона іноді відвідувала бабусю, і навіть назвала вулицю. Ярослав запитав: «А який район?». Дівчина хутко передзвонила матері і на весь салон оголосила: «Сихів!». Цей район міста Лева знаю навіть я. Потім Ярослав почав перекладати українською мовою молодіжний сленг. Молодь помітно пожвавилась, дівчата зацікавились та почали записувати. Дивився я на це і думав: та хоч я буду тричі заслуженим українцем, але такого успіху не мав би, а молодий чоловік зблизив молодь різних країн і блискуче провів «народно-дипломатичну» роботу на користь України. Добре бути молодим!
У останні дні свого візиту Ярослав жваво цікавився культурним життям Казані. Мій син Віктор (20-річний студент КГУ) провів його різними культурними місцями Казані, показав театр, Академію наук РТ. Ярослав відвідав ще кілька експозицій у Казанському кремлі, купив у якості сувенірів купу книжок з казанських книжкових магазинів. Серед покупок була й поезія Габдулли Тукая. Ярослав сказав мені, що у нього залишилось багато позитивних вражень і що він був би дуже радий відвідати Казань ще.
1 квітня Ярослав виїхав з Казані до Києва.
Євген САВЕНКО,
голова Нижнєкамської національно-культурної
автономії "Українське товариство "Вербиченька"
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Казанський Кремль. Молодий український історик Ярослав Пилипчук. Прогулянка містом вразила не лише українського гостя.