Про
відвідини
мурманськими
українцями буковинських домівок-музеїв
Назарія Яремчука і Володимира Івасюка
Буковина. Передсвяткова Вижниця готується до прийому гостей 18-го Міжнародного гуцульського фестивалю. Наша творча мурманська делегація приїхала першою і, як нам завважили, - це добре, бо завжди тут має значення, хто ж прибуде першим... Фестиваль розпочнеться тільки завтра, тобто 28 серпня 2009 р. А відтак, в нас є вдосталь часу, щоби розміститися в затишних хатках турбази «Черемош», споглянути на ті сині, зелені та такі викосно розкішні Карпати. І хоча Буковина вважається Передкарпаттям, але вже й навіть тут, у Вижниці, все вражає отим неповторним гірським колоритом, який оспіваний в чисельних піснях українських композиторів та в літературних романах письменниці Марії Матіос.
Дріботів маленький дощик, а металево-вогняні блискавиці, раз у раз влучавши своїми електричними стрілами в верхівки гір, натякували й на те, що гори - це не жарти. Що жити в цій земній красі не тільки романтично, але й небезпечно. Отож минути згадкою про те, що відбувалось тут минулого року під час великої повені, не доводилось. Та таки не міг нас, таких зворушених та зачарованих тією красою, налякати ані дощ, а ні дальні погрозливі блискавиці. Не хотілося втрачати навіть жодної години часу, адже ми здолали такий довгий путь до цього такого дивовижного краю. Нас вабили гори, знайомство з доброзичливими людьми та ще пам'ять про Назарія Яремчука та Володимира Івасюка.
Коли дібралися до присілка Рівня під Вижницею, де народився майбутній народний артист України, то двері будинку-садиби, а тепер і музею Назарія Яремчука, нам відчинила рідна сестра Назарія - пані Катерина. Вона припрошувала нас зайти до хати-музею і зовсім трохи почекати. Дуже скоро пані Катерина увійшла в хату з великим кошиком груш, зірваних з тієї груші, яку колись садив сам Назарчик. Сама ж хата - музей була по-домашньому привітною і затишною. Тут все так, як і було при житті Назарія Яремчука. Пані Катерина почала неспішну розповідь про брата, а ми не приховуючи сліз жалю, слухали та вдивлялись в знайомі риси улюбленого співака. А фотокарток, афіш давно відбувшихся концертів та буклетів тут було багато.
Наш акомпаніатор Віктор сів долу, на домотканий килим біля саменького ліжка. Пані Катерина якось щоразу кидала погляд на Віктора, а потім не витримавши сказала: «Боже, саме так і саме на цьому місці завжди сідав Назарчик...» Тоді ми всі зручно розсілися на килимовій підлозі кімнати, а пані Катерина нам увімкнула живий голос Назарія Яремчука. Це був запис його інтерв'ю на американському радіо. Живий голос повідав нам про те яких утисків зазнавали творці української пісні...
Адже в ті часи, коли наче птахи з далекого вирію полетіли перші пісні Володі Івасюка, то їх підхопив усенький Світ, їх співали на всіх світових широтах і меридіанах, - зі сцен і просто на вулиці, - ті пісні стали, новою не схожою ні на яку іншу хвилю пісенного романтизму, а ще й були виплекані на суто українській тематиці, сповиті в національні традиції і уподобання. Українська мова, хоч і на пісенному олімпі, але стрімко ставала Світовою мовою... А це не всім подобалось... Як на терпець деяких сірих кардиналів, то це вже було занадто...
Адже одна тільки «Червона рута», першими виконавцями якої у складі ВІА "Смерічки" були сам Володя Івасюк, Назарій Яремчук та Василь Зінкевич, якої ваги популярності принесла Україні?! Документальний голос Назарія Яремчука, записаний на магнітну стрічку, відкрито сказав нам про те, що 1973 року довелося таки замовкнути... Отакими були успіхи, радості, утиски і втрати нашої Пісні.
Отакими були і долі наших улюблених піснярів... Назарій помер внаслідок тяжкої хвороби, яку підсилило чорнобильське лихо, бо він не раз побував у тій отруйній зоні з концертними виступами.
А з Володимиром Івасюком розправились у самий страшний спосіб. Ще і сьогодні існує мотивація загибелі Володі «за нез'ясованих обставин...» І цьому лукавству уже понад тридцять років... Ніхто й не поспішав розслідувати, або «з'ясовувати»... А замовники того злочину напевно живуть і донині, бо ще й тепер, подробиці вбивства Володі «покояться» в відповідних схованках архіву...
По путі додому в обласному центрі Чернівцях ми побували і в квартирі-музеї Володимира Івасюка. Там все так, як і було при житті Володі та при житті його батьків... Його особисті речі, багато фото - світлинок з усміхненим Володіним обличчям, рояль, який йому купив батько на кошти від літературного гонорару. І енергетичним відлунням Володіної Душі, - живе там Пісня. Ота Пісня, що завжди буде поміж нас.
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: Дві чарівні скрипки в музеї, як душі великих співців України. Музей Назарія Яремчука. Гурт «Лелеки» біля хати-музею Назарія Яремчука. Сестра Назарія Катерина Яремчук розповідає нам про свого брата. Катерина Кара в садку поза родинною хатою Яремчуків. Володимир Івасюк. Речі залишилися після видатного співця України. За цим інструментом була написана мелодія пісні, що буде поміж нас.