Про чергову зустріч українських «Лелек» в Мурманській обласній науково-технічній бібліотеці
Завдяки давній та плідній дружбі між громадою українських «Лелек» та колективом Мурманської обласної науково-технічної бібліотеки дуже часто виникає обопільне вивершення творчих планів та мистецьких доробків обох організацій. Не винятком став і 200-літній ювілей від дня народження нашого славетного земляка, відомого в усьому світі письменника Миколи Васильовича Гоголя.
До читацької вітальні завітало багато гостей. Зустріч розпочала працівниця читального залу бібліотеки Князєва Ірина Олександрівна. ЇЇ виступ дуже цікаво і колоритно доповнила, відомий в Мурманську літератор та саме фахівець по Гоголю Тетяна Вікторівна Рябініна.
Цікаво продумана фото-сесія, що репрезентувалася на полі великого екрану, дала змогу побувати на Полтавщині, де народився Гоголь, на Чернігівщині, де він деякий час навчався, та ще в тих куточках російських міст, де Миколі Гоголю довелося жити та працювати в Росії.
В своєму слові я, голова НКАУ Мурманської області Наталя Литвиненко-Орлова, серед іншого відзначила і той факт, що протягом довшого часу багато людей, як українців так і росіян, намагаються з’ясувати, а чий же письменник Гоголь - російський чи український?
Напевно слід дотримуватись такої думки, що письменник такого рівня має належати світовій культурі. Але ж виникає і інше питання: а чому Гоголь писав російською мовою? Зрозуміло, що тут має місце і таке припущення, що кожний автор хоче, аби його твори читали, а зрештою, хоче стати і відомим письменником. А відомим та читаємим він міг бути тільки за умов, якщо буде писати на «общепонятній» мові, тобто – російській. Адже не секрет, що Україну, в ті часи, вважали ( та що там - дехто вважає і дотепер!) сувенірною слов’янською Венецією. І то в кращому разі. Бо якщо в гіршому - то хуторянською часткою імперії.
А тут вже відкривається ще одна правда, яку не завжди хочуть чути та розуміти навіть деякі українці. Адже українська мова від часів правління царя Олексія Романова і аж до «перебудови», тільки офіційно заборонялась 364 рази(!!!). А неофіційно?! А неофіційно, то неможливо було навіть друкувати книжки українською, ані в Росії, а ні в Україні. Через ці терни пройшли всі українські письменники. Навіть Тарас Шевченко, бо деякі свої твори друкував у Львові, який на той час був у складі іншої держави. Зрозуміло і те, що завдяки тому, що Микола Гоголь писав російською, то свою розповідь про Україну він доніс до більш широких прошарків читачів. Але ж, які тільки перешкоди і непорозуміння виникали у перекладачів творів Гоголя?! Адже в його творах так багато українських слів, таких, як «бурса», «бурсаки», «свитка», тощо. А ще ж він вживав такі слова, як «Руська земля» Перекладачі і деякі «зацікавлені» читачі приписували це тлумачення до російських метрик. Але того (хто не розумів, а хто й не хотів розуміти), що «ь» в слові «Руська» свідкує на те, що це земля Київської Русі і немає тут жодного відношення до слова Росія. Та і самі події, які скажімо були описані Миколою Гоголем в історичній повісті «Тарас Бульба», відбувалися значно раніше, ніж відбулася Переяславська рада.
Цілком підтримую таку думку, що геній належить Світові і немає жодних підстав його ділити. Але, й не можна погодитись з тим, що тут має місце лише «українське дитинство» Гоголя… (як це було підкреслено однією з доповідачок) Абсолютно природно і органічно тут має панувати таке поняття, як українське походження письменника.
Мною було також відзначено, що на розвиток Гоголя, як письменника безсумнівно мала насамперед та народна культурно-фольклорна спадщина, яка оточувала його змалечку. Адже він народився на Полтавщині, в пісенній колисці Марусі Чурай… Народні пісні, ярмарки, українські казки, козацькі оповідки, думи та історичні балади, оспівані сліпими кобзарями - ось той народний етнографічний олімп, який явив Світу Гоголя. Без цих суто українських рисочок, без усвідомлення себе часточкою цієї української народної стихії, не напишеш, а ні про українську ніч, а ні про Сорочинський ярмарок, а ні про той хутір, що близь Диканьки.
Учасники Народного хору української пісні «Лелеки» залюбки проспівали для всіх присутніх пісні, які мають суто полтавський родовід, такі наприклад, як «Ой гиля, гусоньки, на став», «Ой у полі нивка» та інші. Катерина Кара проспівала пісню «Чураївна».
Насамкінець, ми, члени української Громади «Лелеки», привітали робітників бібліотеки з 70-літнім ювілеєм та подарували ювілянтам цікаві книжки, - «Борис Патон», «Сандармох», електронну версію словника української мови та ще унікальну нотну збірку творів Йогана Баха.
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
голова НКАУ Мурманської області.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: В дарунок Бібліотеці - електронна версія словника української мови. Співає наш Народний хор «Лелеки». Вітання робітників Бібліотеки з 70-літнім ювілеєм. Щоб і в вас, і в нас все було гаразд...