Ще дві українки балотуються на виборах до Європарламенту
Як ми повідомляли раніше, українська громада Італії закликала на виборах-2024 до Європарламенту підтримати українку Наталію Кудрик від соціал-ліберальної партії «Azione» («Дія»).
Але на цих виборах ще дві українки мають шанс пройти виборчі перегони - Катерина Шморгай (з Тернопільщини, проживає в Равенні) та Марина Соріна (з Харкова, проживає у Вероні) - обидві від лівої коаліції Stati Uniti d’Europa («Об’єднані держави Європи»).
Stati Uniti d’Europa – коаліція, що складається з Radicali italiani («Італійські радикали») й Più Europa («Більше Європи») – партій, що завжди підтримували Україну.
Катерина Шморгай: «Шлях до довготривалого миру — лише через поразку Росії»
Катерина Шморгай в Україні отримала диплом інженера садово-паркового господарства. Завжди була політично активною, брала участь у Помаранчевій революції. Вступила в аспірантуру, але на початку двохтисячних займатися наукою було відверто складно з погляду економічної віддачі. 2006-го переїхала до Італії. Нині живе в Равенні з чоловіком і дев’ятирічною донечкою, працює соціально-медичним співробітником й очолює українську асоціацію «Мальва». Балотується вперше, своє рішення пояснює так:
Più Europa була єдиною партією, завжди присутньою на заходах нашої асоціації, котра спочатку позиціонувала себе як виключно культурна. Але з початком повномасштабного вторгнення довелося починати інформувати італійців не тільки про нашу культуру, але й про наш опір. Мій регіон Емілія-Романья специфічний, тут усім керують люди, які називають свої погляди пацифістськими. На практиці це філософія типу «треба все закінчувати, жодної зброї Києву, хай здаються й усе». Якби не ми, українська громада Равенни, не Più Europa й окремі місцеві політики, то лише їхній голос і було б чути.
Власне, я не членкиня партії Più Europa, але мені імпонує, що вони приділяють увагу українській громаді. Переконана, українська діаспора в Італії має дійти до такого рівня представленості, який має діаспора в Америці, Канаді чи Австралії. Звичайно, там столітні традиції, ми відразу такими не станемо. І традиції ті закладали саме політичні біженці, які тікали від репресій, це не були економічні мігранти, як більшість із нас. Але ми можемо мати значення, нас уже багато. Є українські організації, які можуть об’єднуватися. Ми просуваємо цю ідею об’єднання, успішно контактуємо з організаціями українців Болоньї, Ріміні...
- Якщо вас оберуть, то що саме плануєте робити?
- Я вірю в ідею Об’єднаних держав Європи. На мою думку, там має бути спільний уряд, підконтрольний Європарламенту. Спільна зовнішня політика, армія, податкова й міграційна політика. Мої знання та мій досвід цілковито інтегрованої жінки, українки, може бути корисним у розбудові міграційної політики. Адже міграція може бути передбачуваною, планованою. Це ресурс, який можна добре використовувати, аби країна зростала.
Але найперше — це безпечна Європа. Довготривалий мир і безпеку може гарантувати лише перемога України й поразка Росії. Жодні домовленості не убезпечать від нового витка російської агресії. Цього нас мала б навчити історія її агресії проти Чечні, Грузії, анексія українського Криму й військове вторгнення на Донбас. Тому ЄС має забезпечити підтримку України в її боротьбі всіма засобами, включно з постачанням необхідної зброї відповідної якості й кількості. Для цього Європа може й повинна використовувати заморожені фонди Росії, запроваджувати чимраз жорсткіші економічні санкції проти агресора та проти країн й організацій, що йому допомагають.
Марина Соріна: «Моя мета — європейська Україна та модернізована Італія»
Марина Соріна з Харкова. До Італії, а саме до Верони, переїхала зовсім юною. Мешкає там уже майже 30 років. Закінчила Веронський університет, кандидатка філологічних наук, активістка, яка з 2014 року організовує українські маніфестації, допомагає збирати гуманітарну допомогу й донати, виступає у ЗМІ, доносячи правду про Україну. За фахом Марина — перекладачка й екскурсоводка. А також вона авторка кількох книжок.
Марина вже має досвід балотування: два роки тому так само була кандидаткою від партії Più Europa, утім на муніципальних і парламентських виборах. Тож перше питання напрошується саме:
- Марино, що спонукало тебе ще раз балотуватися? Адже минулого разу Più Europa не подолала прохідного бар’єра?
- Ми врахували помилки, і цього разу партія Più Europa йде на вибори вже не одна, а в альянсі з іншими п’ятьма. Цю коаліцію ми назвали Stati Uniti d’Europa («Об’єднані держави Європи»), оскільки це наше кредо. Сама ідея Об'єднаних держав Європи дуже стара. Вона народилась у засновників ЄС після Другої світової війни, фактично одночасно з ідеєю Євросоюзу. Наша мета — оновити ЄС й подолати наявні недоліки, зокрема право вето, котре гальмує прийняття рішень.
- А в чому саме полягатиме твоя робота в разі обрання?
- Я усвідомлюю, що загалом це складно — маю десятий номер. Але моя мета — захищати інтереси України, наполягати на створенні спільної європейської армії, на євроінтеграції України, захищати права всіх іноземних громад. Одним з важливих завдань є цифровізація контактів між адміністрацією та громадянами. Італія має стати сучаснішою в цьому сенсі.
Партія Più Europa ще з 2014 року була проукраїнською, так само як і Radicali italiani. Ці дві сили активно підтримували Київ, коли це не просто не було мейнстримом, а навпаки — шкодило популярності.
- Водночас спільно з вами на вибори йде партія Italia c’è з Джанфранко Лібранді, який відомий тим, що не так давно пропонував «подарувати Путіну українські землі» й «не забувати, що в нього є ядерна зброя». Це дисонує з вашою проукраїнською позицією і, зокрема, з твоїми планами просувати й захищати інтереси України...
- Ці заяви неприйнятні. Але, по-перше, він кандидат в іншому окрузі — Північно-Західному, тоді як мій округ Північно-Східний. По-друге, проукраїнським виборцям є з кого вибрати, адже італійська виборча система дозволяє проголосувати не просто за партію, а за конкретного кандидата. Più Europa виставила багатьох достойних людей. У тому самому Північно-Західному окрузі можна голосувати за лідерку — Емму Боніно, за плечима котрої десятиліття боротьби за права людини... На відміну від партій, що виставили кандидатури своїх лідерів, які насправді до Страсбурга їхати не збираються — та сама Джорджа Мелоні, Еллі Шляйн тощо, — у нас усі, хто виграє, реально поїдуть. По-третє, сам Лібранді вже дав коментар ЗМІ, де сказав, що помилявся, був погано поінформований і вже так не думає.
- А що ти відповідаєш італійцям, які питають, чому вони мали б віддати свій голос за іноземку?
- Насправді саме так питання поки що ніхто не ставив. Але я відповіла б, що 30 років життя в Італії достатні, щоб знати історію країни та її проблематику. Крім того, за фахом я гідеса, тому дуже добре знаю історію — зокрема, мого міста Верони й мого регіону Венето. Моє ставлення до Італії свідоміше й активніше, ніж у тих, хто тут народився. А моє походження — це плюс, а не мінус. Я народилася й росла в Радянському Союзі, дуже добре пам’ятаю всі жахи тоталітаризму. Саме тому так переконано захищаю демократію: надто добре знаю, як живеться без неї! На відміну від італійців, які сприймають демократичні надбання як даність.
Завдяки походженню я дуже уважна до недоліків Італії й добре бачу, що саме країна отримала завдяки євроінтеграції. На відміну від тих, хто тут народився й виріс у добробуті, — вони часто не бачать загальної позитивної картини, а зосереджуються лише на недоліках.
Я часто чую фразу, яка мене дуже дратує: «Ну що ти хочеш, ми ж в Італії». Так, ніби це якась погана карма — бути в Італії, ніби це автоматично означає затримку в розвитку або неефективність. «Ми в Італії, тому чекатимемо в коридорі чотири години на довідку, яку загалом можна отримати мейлом» — для мене це неприйнятно. Я хочу, щоб «ми в Італії» звучало синонімом до «ми мусимо бути на висоті». Ми можемо бути сучасними й ефективними, упроваджувати найкращі практики інших країн і водночас не втрачати ні грама нашої знаменитої на весь світ ідентичності й креативності. Наш дизайн, мода, bella vita ніяк не заважають мати, наприклад, соціальну систему, як у Франції. Або цифрову державу, як в Естонії. Або таку саму зручну цифрову систему, як українська «Дія». Ми можемо й повинні вчитися одне в одного.
На світлині: Катерина Шморгай (ліворуч) і Марина Соріна