Список заборонених видань можна знайти на сайті
«Є одне лише благо - знання й одне лише зло - неуцтво», - сказав древній мудрець. «Випий отруту», - відповіли йому співвітчизники, і вони не жартували. Якщо старий Сократ мав рацію, то найстрашніший гріх - не боягузливість, як стверджував Булгаков вустами Ієшуа Га-Ноцрі, а знищення книг і заборона на них. Історія боротьби із друкованим словом має давні традиції. Горять, на жаль, не лише рукописи й друковані книги, а й їхні автори. Щойно надрукували першу книгу, комусь відразу ж спало на думку її спалити. Першою книгою, що вийшла з-під друкарського преса у Європі, була Біблія. А оскільки добрі християни того часу вважали святотатством переклад Біблії вульгарними розмовними мовами, то Вільяма Тіндейла, котрий частково переклав Біблію англійською, спалили на вогнищі 1536 року. Те, що грецька, а тим більше латина, - далеко не оригінали, нікого не хвилювало.
Говорячи про історію контролю над друкованим словом, можна згадати Індекс заборонених книг, що містив список публікацій, друк, розповсюдження і продаж яких заборонила римо-католицька церква. Уперше опублікований у Нідерландах 1529 року, він мав силу закону аж до скасування 1966 року. У різний час у цьому списку фігурували Еразм Роттердамський, Вольтер, Декарт, Кант, Даніель Дефо, Коперник, Сартр.
Нацистська Німеччина не обмежувалася простою забороною на друк і продаж книг. Відроджуючи язичницькі вогняні ритуали і намагаючись очистити націю від скверни, вони палили книги. Під час такої акції 10 травня 1938 року було спалено близько 25 тисяч томів. Антивоєнна сатирична комедія Арістофана «Лісістрата» була заборонена 1967 року в Греції, де при владі тоді була військова хунта.
У Радянському Союзі питання з небажаною літературою вирішувалося не лише шляхом її прямого знищення, а й шляхом жорсткого або ж повного обмеження доступу до неї.
Віднедавна у Російській Федерації за зберігання чи розповсюдження книг про Голодомор 1932-33 рр., про архіви НКВС, про український визвольний рух та про український націоналізм можна отримати тюремний термін.
Інформацію про це можна знайти у Федеральному списку екстремістських матеріалів, розміщеному на сайті Міністерства юстиції РФ, - повідомляє Українська інформаційна служба.
Зараз у списку перебуває 1271 найменування заборонених для тиражування на території Росії книг, брошур, газетних матеріалів та інтернет-публікацій. Уперше список був опублікований у липні 2007 року і складався з 14 найменувань.
Поруч із назвами публікацій у дужках зазначається підстава заборони на їхнє поширення на території РФ, зазвичай - це рішення судів.
Серед даного списку, де переважають публікації про світову змову, націонал-соціалізм, національно-визвольний рух на Кавказі та матеріали антипутінського спрямування, є й чимало видань українських авторів і науковців, чиї матеріали не перебувають під забороною в самій Україні чи в інших державах.
Серед них переважають книги про Голодомор як акт геноциду українського народу.
Є також матеріали про злочини НКВС, при чому зроблені на підставі архівних документів. Є також книга про діяльність Степана Бандери (чомусь він фігурує як Степан Бендера) та книга українського публіциста Віктора Рога.
Ось перелік цих книг відповідно до місць у Федеральному списку:
1149. Печатное издание Руслан Викторович Частий "Степан Бендера. Мифы. Легенды. Действительность", -
1150. Печатное издание Вiктор Рог "Молодь i нацiоналiзм", -
1151. Печатное издание "Голодомор 1932-1933 рокiв в Украї
1152. Печатное издание Юрiй Шаповал, Володимир Пристайко, Вадим Золотарьов "ЧК - ГПУ - НКВД в Українi: особи, факти, документи" , - 1997 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);
1153. Печатное издание Владимир Василенко "Голодомор 1932-1933 годов в Украине как преступление геноцида: правовая оценка", - 2009 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);
1154. Печатное издание Василь Морочко (знову помилка, адже справжнє прізвище науковця - Марочко) "Геноцид українцiв. Серiя: Голодомори 1932-1933. Голодомор", - 2007 г. (решение Мещанского районного суда города Москвы от 01.12.2011);
Всі заборонені видання можна знайти за лінком (слава Богу процедура вилучення все ж має якусь офіційність, хоча безперечно несе риси ідеологічного контролю): http://www.minjust.ru/nko/fedspisok/
Усі видання заборонені рішенням Мєщанського суду Москви від 1 грудня минулого року.
"Вирок" цілому ряду українських книг було винесено приблизно в одні й ті ж терміни, коли в РФ почалося переслідування Об'єднання українців в Росії (ОУР).
Поняття "Федеральний список екстремістських матеріалів" було введено законом РФ "Про протидію екстремістській діяльності" у 2002 році.
Адмінкодекс Росії за "виробництво і розповсюдження екстремістських матеріалів" передбачає штраф або 15 діб в'язниці. Можливі й звинувачення за різноманітними статтями Кримінального кодексу (наприклад, ст. 280 "Публічні заклики до здійснення екстремістської діальності").
Які ж причини рухають авторитетами і владою, котра спалює, забороняє і цензурує книжки? Різні. «Алісу в країні чудес» заборонили в Китаї 1931 року за те, що книга «зображує тварин як рівних людям персонажів. Тварини не повинні говорити, як люди». Вінні-Пух і Братик Лис були б дуже засмучені такою категоричністю. Та все ж основна причина, вочевидь, - невідповідність тексту твору пануючій у даному суспільстві моралі й ідеології, «заохочення вільнодумства» (слово «вольнодумство» у російській мові, до речі, є дуже показовим, начебто, те ж саме, що «свободомыслие», але чомусь мислити вільно вважається моветоном). Саме цей випадок заборони книг показано у Бредбері в романі «451 градус за Фаренгейтом».
Чому ж влада так боїться, що її піддані (громадяни, парафіяни) почнуть вільно мислити? Певне, панівна ідеологія, принаймні, її офіційна версія, будується на брехні або пересмикуваннях, і якісь важливі факти чи навіть викладки можуть її підірвати (як приклад, СРСР). Або ж влада побоюється, що піддані недієздатні і неспроможні складати здорові власні судження на підставі отриманої інформації без керівних указівок. Тому заборона часто йде замість полеміки й освіти: занадто дорого роз'ясняти, у чому неправий опонент, простіше заборонити книгу, а її автора відправити туди, де книжок не пишуть.
Чи справді ці ідеологічні заборони такі потрібні? Невже, скажімо, добропорядному християнину годиться завжди прагнути спалити книжки сатаністів, а лібералові - забороняти «Майн кампф»? Дозволимо собі не погодитися. Ось цитата з Г.Честертона, можливо, одного з найкращих письменників-християн: «І я кажу вам: хоч би де ви побачили людей, якими править таємниця, у цій таємниці міститься зло. Якщо диявол намовляє, нібито щось занадто жахливе для ока, - гляньте. Коли він каже, що щось занадто страшне для вуха, - вислухайте...» Аби відкинути щось, треба знати, про що йдеться, інакше це щось нам можуть підсунути під виглядом, скажімо, офіційного зразка для наслідування.
Останній тиждень вересня в США є тижнем заборонених книг. У такий спосіб мислячих людей закликають глянути на історію таких заборон - як на місцевому рівні, так і в глобальному масштабі, - щоб зберегти свободу читати в майбутньому. У цей період щорічно сотні бібліотек і книгарень у всіх штатах США влаштовують виставки і проводять заходи, аби привернути увагу читаючої громадськості до проблеми цензури.
Небезпеці піддаються не лише самі книжки, а й їхні автори. Протягом тижня заборонених книг організація «Міжнародна амністія» привертає увагу до становища тих людей, які піддаються переслідуванням за те, що вони пишуть, поширюють або читають. Наприклад, Салман Рушді досі змушений переховуватися, оскільки за роман «Сатанинські вірші» - як і всі інші, причетні до видання книжки, - був засуджений до смерті аятолою Хомейні.
Інформація для роздумів.
Короткі бібліографічні анотації до щойно заборонених в Росії українських книг.
Шаповал Юрій, Пристайко Володимир, Золотарьов Вадим. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - К.: Абрис, 1997. - 608 с., іл.
Анотація. Використовуючи недоступний раніше і унікальний за своїм змістом архівний і фактичний матеріал, автори розповідають про долі відповідальних працівників ЧК-ГПУ-НКВД в Україні, про роль, яку вони відігравали в утвердженні тоталітарного режиму. При цьому сторінки біографій керівних чекістів відтворюються вперше і позбавлені традиційних і культивованих в колишньому СРСР та в Україні стереотипів в оцінках діяльності ЧК-ГПУ-НКВД. Книга містить унікальні документи, а також довідкові матеріали, що розкривають "кухню" роботи чекістських органів, їхню справжню функцію в системі більшовицької державності, висвітлюють біографії багатьох діячів ЧК-ГПУ-НКВД. Розрахована на всіх, хто цікавиться історією України.
Василенко Владимир. Голодомор 1932-1933 годов в Украине как преступление геноцида: правовая оценка. - К.: «Видавництво імені Олени Теліги", 2009. - 48 с.
Анотація. В книге раскрыты узловые вопросы оценки геноцидного характера Голодомора 1932-1933 годов в Украине в свете Конвенции ООН 1948 г. о предупреждении преступления геноцида и наказании за него. Основное внимание обращено на обоснование наличия намерения тоталитарного коммунистического режима частично уничтожить украинских крестьян как представителей украинской нации, которая в то время состояла на 90 процентов из сельского населения. Раскрыт механизм осуществления Голодомора, подняты вопросы ответственности его идеологов, организаторов, заказчиков и исполнителей. Обосновывается необходимость формально-юридической оценки Голодомора компетентным судебным органам Украины для выяснения всех его обстоятельств и негативных последствий.
Марочко Василь, Мовчан Ольга. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка. - К.: Вид. Дім "Києво-Могилянська академія", 2008. - 294 с.
Анотація. Хроніко-документальне видання відтворює факти, події, явища в селах Української РСР 1932-1933 рр. - Голодомору, спричиненого суцільною колективізацією, надмірними хлібозаготівлями, репресіями. Використано опубліковані збірники документів і матеріалів, архівні фонди України та Росії, листування і таємні шифрограми Сталіна, листи селян до партійно-радянської номенклатури, доповідні записки іноземних дипломатів. Для істориків, педагогів, краєзнавців, студентів - усіх, кому не байдуже трагічне минуле українського народу.
Голодомор 1932-1933 років в Україні: Матеріали кримінальної справи № 475.- К., 2010. - 52 с.
Анотація. Видання містить матеріали перевірки обставин масової загибелі людей в Україні в 1932-1933 роках, про порушення кримінальної справи за фактом вбивства голодом у 1932-1933 роках більше 3,4 мільйона громадян України. За допомогою свідків в книзі висвітленні обставини проведення насильницької колективізації, проведення масових обшуків з метою виявлення та вилучення у селян продуктів харчування, про застосування репресій до голодуючого населення України, про випадки та факти вчинення людоїдства і трупоїдства в період 1932-1933 років, про масову смертність від голоду та похідних від нього, все це підтверджуються фактичними даними, які зазначені в показаннях. Масова загибель людей в Україні в 1932-1933 роках внаслідок настання смерті від голоду, виснаження, недоїдання та похідних від них хвороб підтверджується висновками судово-медичних експертиз, проведених за архівними документами щодо реєстрації смертей.
сайт "Історична правда":
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/06/27/89363/
Сайт «Дзеркало тижня»:
http://dt.ua/SOCIETY/tizhden_zaboronenih_knig-54991.html
Сайт Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.І.Чижевського:
http://library.kr.ua/novini/new_books_sbu.html
На світлинах: Радянський суд - суд народу! Еразм Ротердамський - мислитель епохи пізнього Відродження, автор книги 'Похвала глупоті'. Льюїс Керрол - автор чудернацької казки 'Аліса в країні чудес'. Віктор Рог, автор книги 'Молодь і націоналізм'. Видання 'ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи', автори Ю.Шаповал, В.Пристайко, В.Золотарьов. Зі своєї жертви 'хоробрі' чекісти заживо здирають шкіру, 20-ті роки, можливо, Харківська ЧК. Від Голодомору в Україні найперше страждали діти, Харківська область, 1932-33 рр. Книга В.Василенка 'Голодомор 1932-1933 годов в Украине как преступление геноцида: правовая оценка'. Страшна смерть від голоду.