Ігор
Чубайс:
«Україна
нам дуже близька, ми покладаємо на вас
надії і віримо, що вам вдасться стати
нормальною європейською країною, -
тоді з'явиться шанс і в Росії»
Безпрецедентний випадок і водночас - прикмета часу: для того, щоб звернутися до свого президента, російський інтелектуал надсилає своє «цивільне послання» до української газети. Сам Ігор Борисович так пояснив рішення звернутися до «Дня». Є дві причини: перша - він сподівається, що зможе опублікувати своє послання в одному з російських видань, але повної впевненості не має. А друга, і головна причина: «Україна нам дуже близька, ми покладаємо на вас надії і віримо, що вам вдасться стати нормальною європейською країною, - тоді з'явиться шанс і в Росії. Переконаний, що і Росія близька Україні, тому розуміння наших проблем вам небайдуже». А від себе додамо: проблем, якщо і не спільних, то тих, що можуть стати спільними на пострадянському просторі.
Передуючі думки.
Шановний пане президенте! Ви опублікували статтю «Росіє, вперед!», в якій визнали наявність низки проблем, повідомили про підготовку п'яти інноваційних проектів та запросили читачів до обміну думками. Полеміка пересічного громадянина з лідером держави - жанр, м'яко кажучи, не зовсім традиційний, але Ви самі запропонували брати участь у дискусії опонентам і я приймаю цю пропозицію.
Передусім, варто зауважити, що в основі Вашої статті немає ні методології, ні концепції, вона відображає суб'єктивне авторське бачення. Вести полеміку з таким підходом - те саме, що дискутувати з художниками, які написали несхожі портрети однієї і тієї самої пані. Але соціальна теорія (якщо вона теорія, а не політтехнологія) - це не живопис, а наука. І тому підкреслю, що, як мінімум, дві сформульовані Вами тези, що цитуються газетами різних країн, потребують термінового коректування. Боюся, вони також підпадають під указ «проти фальсифікації історії». У тексті зазначається про «вікову економічну відсталість» та «вікову корупцію», що не дають Росії піднятися.
Подібні висловлювання взагалі не допустимі й ніколи не робляться державними керівниками, вони глибоко зачіпають громадянські та національні почуття, пригноблюють суспільну свідомість. На жаль, не всі читали Василя Макаровича Шукшина, який писав, що «за свою історію російський народ відібрав, зберіг, звів у ступінь поваги людські якості, що не підлягають перегляду - чесність, сумлінність, працьовитість та доброту». Не всі пам'ятають, що після Лютневої революції була створена урядова комісія, яка перевіряла діяльність колишньої влади і не виявила якихось серйозних фінансових порушень.
Кажучи точніше, розмірковування про «вікову корупцію та відсталість» як причину нашого відставання просто не відповідають дійсності й перевалюють провину з хворої голови на здорову. Нагадаю, що на межі ХIХ і ХХ століть Росія стала країною першого євразійського економічного дива. З 1890 по 1916 роки темпи зростання ВВП були в нас найвищими у світі. Початок минулого століття ознаменований реалізацією блискучого технологічного проекту - за 15 років була побудована унікальна трансширотна магістраль - Транссіб. Останній дійсно є непрямим символом радянсько-пострадянської вікової відсталості, бо за минулі 90 років шосейну трасу в тому ж напрямі влада так і не добудувала. Додам, що про «дурнів та дороги» Гоголь ніколи не писав, «дві біди» - народний фольклор нашого часу. Так хто ж має погану генетику - історична Росія чи радянська?У пошуках відповіді звернемося до досвіду Фінляндії - так би мовити «радянського Тайваню», що розвивалася в складі Імперії понад століття і яка не ввійшла до Совдепії. Суомі, де білий рух переміг червоних, де 70 років не будувалося «світле майбутнє», сьогодні, зі своїм двохтисячоєвровим щомісячним середнім прибутком на особу, входить до десятки найрозвиненіших держав світу (зокрема, і за технологіями, і з «не корумпованості»).
Але й те, що виросло з червоно-тоталітарного кореня - від Пхеньяна та Ашхабада до Вільнюса й колишнього Східного Берліна, розвивається по-різному. Країни та народи, які відмовилися від «комуністичного» минулого, дійсно рухаються вперед. Колишні території Росії та СРСР - Балтія, Польща - відкинули комідеологію і не є лідерами з корупції і технологічного відставання, зате в Калінінграді (частині колишньої Німеччини) ставиться мета в найближчі десять років наздогнати Литву?! Додамо, що якщо Україні, за всієї складності існуючих та створених перед нею проблем, удасться розпрощатися з хворою совєтскістю, то й вона вийде на передові позиції. Значить, вододіл проходить не між вічно відсталою Росією та «просунутим» зовнішнім світом, а між ленінсько-сталінським тоталітаризмом із його послідовниками та всім іншим історичним часом і соціальним простором.
Представлена логіка підводить ще до однієї критичної точки. Дмитро Анатолійович нібито не помітив, що сама назва статті, в її власному контексті, позбавлена сенсу. Про «вперед» скажу пізніше, про «Росію» - зараз. Про яку Росію йдеться? Автор «забув», що між історичною Росією та СРСР не менший розрив, ніж між Третім Рейхом та ФРН. Радянське знищувало російське «дощенту» з моменту Жовтневого державного перевороту. Між СРСР та історичною Росією Громадянська війна, ГУЛАГ, розкуркулення, розкозачення, колективізація, депортації, штучний голод.., словом, комідеологія та десятки мільйонів знищених російських людей... Як писав Солженіцин, СРСР співвідноситься з історичною Росією як убивця з убитим. Тож яку Росію автор кличе вперед?
До якої Росії ми прийшли, загальна оцінка. Ситуацію, що створилася в країні, потрібно вважати системною кризою. Подолати її, зберігаючи існуючий політичний механізм, неможливо. Вияв кризи багатоликий, він у деградації, у зупинці нашого застарілого виробництва. Росія вперше за 80 років перестала бути індустріальною державою. Аграрний сектор лише на половину покриває потреби в сільгосппродукції, тваринництво майже зникло й тому зерно, що ще вирощується в країні, нікуди подіти. Росія перестала бути аграрною державою. Ми живемо переважно за рахунок сировинного експорту. Причому кожний п'ятий кубометр газу, що видобувається, спалюється даремно, ми світові лідери зі втрат, а російську нафту переробляють країни-покупці (як відомо, продукти нафтопереробки в десятки й сотні разів дорожчі початкової сировини). Доводити необхідність «повного перезавантаження» армії, міліції, ФСБ, судових органів зайве.
Розмові про нові проекти на потопаючому кораблі повинне передувати відновлення плавучості. Для цього необхідно проінформувати суспільство про тривалу кризу, а потім почати пошук виходу із ситуації, що склалася.
Які проблеми найголовніші і як їх вирішувати. Наша найгостріша проблема - демографічна. Росія вимирає, кожний рік спад перевищує приріст майже на мільйон осіб. Це відбувається не через низьку народжуваність, як стверджують політтехнологи (вона у нас не нижча, ніж у країнах Євросоюзу). Материнський капітал справі не перешкода, але не він вирішує проблему. Так відбувається через надмірну смертність (з'явився новий термін, незнайомий колишнім демографам).
Регулювати народжуваність занадто складно, а ось керувати процесом смертності відносно легко. Головна причина того, що відбувається, - цілеспрямоване зниження витрат на охорону здоров'я. Навіть у СРСР середня тривалість життя була 70 років, зараз у чоловіків вона доведена до 59! Половина дітей, які народилися в ХХI столітті в розвинених країнах, доживе до ста років, а наші діти не дотягнуть і до 50! Громадяни потрібні державі як працівники та спонсори Пенсійного фонду, але не як його споживачі. Важко усвідомлювати, що співвітчизники, які страждають серйозними, але виліковними медициною хворобами, вимирають на очах у всіх. Держава їх кинула, перевівши гроші в закордонні фонди. Додам, що багато хворих не найважчими, але хронічними хворобами, також опиняються в безвихідному становищі. Адже офіційно безкоштовна медицина в нас давно платна і захмарно дорога. Звичайні ліки коштують 500, 1000 і 2000 рублів, а середня зарплата - 7-10 тисяч рублів, про пенсії я й не кажу... У нас уже опустіли десятки тисяч сіл, закриваються школи, дитячі сади. Депресивними негласно вважаються багато областей та республік. Тепер намічено «закрити» й розселити кілька десятків мономіст... Проте причини того, що відбувається, не лише в підвищеній смертності - криза-то системна, - а й у корупції (про неї трохи пізніше), й у неефективному управлінні. У результаті коштів, необхідних для своєчасної модернізації підприємств, для оновлення інфраструктури просто немає.
Показово, що росіяни, вимушені емігрувати в розвинені країни, дуже швидко прилаштовуються до нових стандартів тривалості життя, адже витрати на охорону здоров'я там достатні!
Нарівні з урізаним бюджетом МОЗ інший важливий «прискорювач смертності» - алкоголь. Опікувані владою ЗМІ не можуть звільнитися від радянської брехні про «російське пияцтво», якого ніколи не було. 1913 року Росія займала 70 місце у світі за споживанням алкоголю (4,7 літра на людину в перерахунку на чистий спирт на рік). Політика споювання склалася в радянський час. На початок перебудови відповідний показник склав близько 10 літрів на людину, а надмірне споювання відбувається в пострадянські десятиріччя. Тепер із 18 літрами на людину на рік ми вийшли на перше місце у світі, при тому, що медична межа, після якої настає деградація всього суспільства, становить 8 літрів. Додамо, що й за споживанням тютюну нас вивели на перше місце у світі, а діяльність Держнаркоконтролю призвела до того, що рівень наркотизації Росії у 5 - 7 разів вищий, ніж на заході Європи...
Чи здатна наша влада і чи хоче повернути країну до норми?
Чи готова на два-три місяці ввести сухий закон і провести могутню інформаційну антиалкогольну кампанію?
Чи може змінити сформований ЗМІ стереотипи і, передусім, повернути суспільство до морального засудження пияцтва?
Чи захоче держава послідовно, впродовж декількох років скорочувати виробництво й підвищувати ціни на горілку, вилучити з продажу «Путінку», відлучити від зілля молодь? Уточнимо, що запропоновані основи програми подолання не запрацюють, якщо створену державними телеканалами смердючу атмосферу брехні, розтління й деградації не замінить свіже повітря свободи, творчого пошуку, громадянської дискусій!
Інша дуже актуальна російська проблема - ракова пухлина бюрократії. Чиновництво, необхідне в будь-якій державі, в нашому випадку функціонує як окупаційний режим, як пущений по головах асфальтовий каток. Столоначальники не служать Росії, вони обслуговують самих себе. Під розхолоджуючі суспільство владні заклики скоротитися, їхня чисельність постійно зростає. Необхідно відкинути демагогію, виявити політичну волю й приступити до реального розв'язання проблеми. Нагадаю, що скорочення держслужбовців можливе й проводилося в нас неодноразово. (Колишній перший секретар М. Хрущов досить ефективно зменшив чисельність Радянської армії на 600 тисяч і навіть держслужбовців на 1 200 тисяч осіб).
Як це робиться?
У декількох центральних виданнях керівники всіх управлінських структур повинні назвати кількість своїх співробітників. Паралельно представники громадських організацій та незалежних політичних партій також виявляють чисельність чиновників. Потім прийоми, які столоначальники застосовують до бізнесу та громадян - ліцензування, квотування, перереєстрування, експертування тощо - управлінців зобов'язують застосувати до самих себе. Начальники, за розробленими ними ж правилами, здають іспити й набирають бали. Підсумком повинне стати механічне скорочення від третини до половини «відстаючих». Якщо якесь відомство не спроможне виконати поставлене завдання, воно розпускається повністю. Селекція бюрократії широко обговорюється й освітлюється в ЗМІ. Запропонований механізм запускають спочатку в кількох областях із подальшим переходом на всі регіони. Після цього етапу процес перекладають на рівень федеральний. За наявності політичної волі за півтора-два роки завдання може бути в переважній більшості вирішене. І тоді почнеться наступний, більш диференційований та якісний етап скорочення. Скорочення чиновників стане також початком реальної боротьби з корупцією.
Ще одна гостра проблема й попередня умова, без вирішення якої немає сенсу розмірковувати про нові проекти - повернення до демократії та гласності. Ми й сьогодні живемо «под собою не чуя страны». У нас немає статистики, немає правдивих відомостей про життя держави, телебачення майже повністю звільнене від аналітики й рефлексії. Усе це замінює цілеспрямоване розтління аудиторії та оглушливий телерегіт. Країну формує той, хто контролює фінансові та інформаційні потоки. Щоб створити умови для дійсного продовження початої у Росії минулого століття й перерваної більшовиками модернізації, потрібно почати з малих, але конкретних дій.
Давайте впродовж місяця повернемо до Москви програму «Свобода слова», що виходить тепер у Києві. Надайте Савіку Шустеру та Євгену Кисельову можливість повернутися на наше телебачення. (Ганебні цикли «Дім-2», «Наша Раша», «Комеді-клаб» потрібно прибрати з екрану.) Власне, повернення програми «Свобода слова» може стати індикатором - сказане у вашій статті - це всерйоз чи ні.
Публікація, що обговорюється, озаглавлена - «Росіє, вперед!», але, як уже зазначалося, не зрозуміле значення обох термінів. Що означає - вперед, куди саме потрібно рухатися? Пострадянська держава майже 20 років відмовляється проголосити свою ідею, мету, правила й норми, не визначає свою ідентичність. Після розпаду СРСР у нас, кажучи формально, з'явилося три можливості її відновлення.
Чого не повинно бути, що реально відбувається, «и что же будет с Родиной и с нами»?
А. Один із можливих псевдоваріантів - перетворення Росії у нове, зменшене видання СРСР. Плавно відновлена з 2000 року гіперреклама сталінщини добре попрацювала на цю модель. У результаті антиросійські настрої у Центральній Європі та СНД різко посилилися, а всередині країни бали набрала компартія, з політичними позовами до судів поповзли мракобіси. Тепер влада вимушена відігравати задній хід і через той самий Басманний суд «гальмувати» скаргу молодшого Джугашвілі.
Б. Другий псевдоваріант - повна відмова від усієї своєї історії і сліпе копіювання Заходу - коментувати немає сенсу.
В. Третій маршрут досить складний, але єдиний, що веде до зцілення - Спадкоємність з історичною Росією. Замість ленінського революційного «дощенту», нам необхідно продовжити, наскільки це ще можливо, з урахуванням змін, що відбувалися сім десятиріч, з урахуванням досягнень Заходу, велику російську історію. Реформи початку минулого століття, перетворення С. Вітте, П. Столипіна, Миколи II потрібно вивести на рівень великої російської реформації. Радянський період у дванадцятистолітній історії країни - це щось подібне до монгольського ярма, хоч і його однією фарбою не намалюєш. Як писав 1918 року Василь Розанов: «Над російською історією спускається залізна завіса». Необхідно завісу підняти. «Якщо ми хочемо повернутися, час повернутися додому». Філософія та стратегія Спадкоємності виявлена і детально описана вітчизняною наукою, але ця концепція свідомо ігнорується нинішньою владою. Маршрут Спадкоємства випробуваний фактично більшістю країн Центрально-Східної Європи.
Через нестачу місця, відмічу лише одну складову цієї концепції - ідею переходу країни від екстенсивного зростання, від збирання земель до зростання якісного, до філософії облаштування. Політичний клас, який двома ногами стоїть у минулому і десятиліттями розповідає про інновації, реально здатний спиратися лише на примітивний сировинний експорт, будівництво нафто- та газопроводів продовжується. За таких умов, чим менше населення, тим вигідніше ділити прибуток, тим багатші ті, хто ділять. Тому «пострадянський голодомор» зовсім не випадковий.
Відмова від якісного розвитку призводить і до багатьох інших негативних наслідків, наприклад, до цілеспрямованого руйнування системи освіти. Середня освіта нав'язує школярам систему Єдиного державного іспиту (ЄДІ), що замінює пізнання натаскуванням і відкидається всією країною. У вищій школі, за визнанням міністра, 90% ВНЗ не працює на рівні ВНЗ. Гуманітарної підготовки не існує зовсім. Цілеспрямовано проводиться політика якісної зміни складу населення, талановиту молодь виштовхують за кордон, проте 10 або навіть 14 мільйонів гастарбайтерів із лопатами покликані до Росії...
Зазначене пояснює, чому існуюча влада під різними соусами 20 років відмовляється визначити свої правила і норми, пропонуючи натомість вінегрет із трьох описаних моделей. Кремль займає позиції то російські, то антиросійські, то радянські, то антирадянські, то західні, то антизахідні. Тому Ленін у Мавзолеї, а вбитий ним Микола II у Петропавловці, прапор у нас Російський, а гімн - радянський, до Солженіцина приїжджав Путін, а на Подрабінека наїжджають «наші», які підтримують Путіна... Спроба поєднати несумісне знищує будь-які правила і знімає питання про відповідальність. Адже відповідати можна за виконання або порушення правил, а якщо їх немає - відповідати немає за що. Не визначаючи свою ідентичність, не визначаючи обличчя, Росія як частина всесвітньої соціокультурної системи та світової історії просто зникає. Тому без прийняття оновленої та реформованої російської ідеї вибудовування нових проектів втрачає будь-який сенс.
Чи може президент ухвалити радикальні рішення. Чи здатний нинішній політичний клас, який ні за що не відповідає, здійснити перетворення? Заподіявши Росії неймовірні страждання, викликавши небувалі втрати, комуністична номенклатура не побудувала ніякого комунізму, як пострадянська номенклатура не наблизила нас до демократії. Деструкція триває і останнім часом, що можна проілюструвати кількома сюжетами, які підводять до висновків. Рік «боротьби з корупцією» помітно прискорив її зростання і збільшив розмір хабарів удвічі, декларації про скорочення держапарату супроводжуються подвоєнням його чисельності за десять років. Три роки тому єдинороси оголосили у своєму програмному документі, що їхня мета - «створити пояс дружби навколо Росії». У результаті в нас не залишилося жодного союзника, а СНД тихо помер. Народ закликають жити під лозунгом: «Парламент - не місце для дискусії, лікарня - не місце для лікування, наш головний ворог - Україна». Проте, схоже, і сам парламент, його «опозиційні» фракції це вже не влаштовує.
Недавня зустріч прем'єра з літераторами підтвердила - ЗМІ більше не спроможні утримувати його рейтинг серед інтелектуалів. А той «із інтелігенції», хто активно служить начальству, швидко втрачає повагу й тягне авторитет керівників до низу. Тому Путін поїхав «набирати бали» не до «вірного Міхалкова», а до членів «Пен-клубу», хоча з самого початку зрозуміло, що спроба зробити маловідомого народу Архангельського новим міхалковим приведе до того самого підсумку.
Говорячи про нездатність влади до змін, варто сказати про Саяно-Шушенську катастрофу. Аварія на ГЕС зовсім не навчила ліквідувати помилки, а викликала бійку політугруповань. Але якщо головний інженер ГЕС створив «бічний бізнес» - будівельну організацію, що її ремонтує, а головбух здійснював фінансовий контроль ремонтників, тобто платив самому собі, то це і є зменшена копія керуючої країною системи. Вся Росія - це Велика Саяно-Шушенська ГЕС, де виконавців не відрізнити від законодавців, де Конституційний суд поїхав не в Пітер, а в нікуди, де вибори й багатопартійність імітуються, і де вертикаль влади прагне себе доповнити вертикаллю думки. Наші начальники постійно обіцяють виконувати соціальні програми, воно й зрозуміло, масові антизурабівські виступи можуть повторитися. Однак на ділі збереження антисоціального характеру держави залишається однією з найгостріших проблем і це пов'язане не лише з демографією. Антисоціальність та корупція - це сполучені посудини, хабарництво - не просто хабарі та відкоти, на які йде половина держбюджету. Феномен корупції ширший, це створення чиновниками правил, за яких їхнє службове положення використовується для особистого збагачення. Коли начальників зобов'язали декларувати річні прибутки, багато хто був вражений. Пан Шувалов розписався за 360 мільйонів (за мільйон рублів на день), а Батуріна задекларувала понад 7 мільярдів рублів (не інакше, гроші їй возять ешелонами?) - це річна зарплата 50 000 учителів! Біда саме в тому, що товстосуми, швидше за все, не порушили закони. Вони просто зробили їх такими, за яких мільярди безперешкодно течуть до їхніх кишень. Одночасно вони виштовхнули на вулицю 4,5 мільйона бомжів. І перше, і друге - із суворим дотриманням закону! Антисоціальний характер політики, що проводиться, несправедлива податкова система не просто порушують Конституцію, вони руйнують людські правила та норми життя.
Зроблю ще одну ремарку. Якби 40 років тому, коли дисидент А. Амальрік написав статтю «Чи проіснує СРСР до 1984 року», до нього прислухалися, шанси зберегти цілісність держави в нас залишалися. Але історика покарали і позбавили громадянства. Ті ж, хто активно працював на розпад Союзу, пишаються своїм внеском і сьогодні переслідують О. Подрабінека, який нагадав їм про недалеке минуле. Якщо зграю шарикових влада й надалі використовувати для цькування людей совісті, у Росії залишиться лише минуле!
Підсумовуючи, повернімося до питання: чи може влада стати на шлях перетворення політичної системи чи це доведеться робити самому суспільству? Хочеться почути відповідь і від президента, і від усіх читачів. Ну, а щоб Росія дійсно перестала задкувати, почати можна з:
- підготовки російського Нюрнбергу - суду над радянською системою;
- демонтажу існуючої машини дезинформації, скасування цензури й надання на чотирьох провідних телеканалах голосу громадянському суспільству (але, зрозуміло, не перевертням, яких називають іноді суспільною палатою);
- розгорнення вільної загальноросійської громадянської дискусії.
Ігор ЧУБАЙС,
доктор філософських наук, директор Центру з вивчення Росії, Москва
«День», Київ, http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=282204&mainr
№192, субота, 24 жовтня 2009
Куда идет Россия?
Беспрецедентный случай и, в то же время, - примета времени: для того, чтобы обратиться к своему президенту, российский интеллектуал присылает свое «гражданское послание» в украинскую газету. Сам Игорь Борисович так пояснил решение обратиться в «День». Есть две причины: первая - он надеется, что сможет опубликовать свое послание в одном из российских изданий, но полной уверенности нет. А вторая, и главная причина: «Украина нам очень близка, мы надеемся на вас и верим, что вам удастся стать нормальной европейской страной, - тогда появится шанс и у России. Убежден, что и Россия близка Украине, потому понимание наших проблем вам небезразлично». А от себя добавим: проблем, если и не общих, то тех, что могут стать общим на постсоветском пространстве.
Предваряющие мысли.
Уважаемый господин президент! Вы опубликовали статью «Россия, вперед!», в которой признали наличие ряда проблем, сообщили о подготовке пяти инновационных проектов и пригласили читателей к обсуждению. Полемика рядового гражданина с лидером государства - жанр, мягко говоря, не совсем традиционный, но вы сами предложили участвовать в дискуссии оппонентам - и я принимаю это предложение.
Прежде всего, надо сказать, что в основании вашей статьи нет ни методологии, ни концепции, она отражает субъективное авторское видение. Вести полемику с таким подходом - все равно, что дискутировать с художниками, написавшими непохожие портреты одной и той же дамы. Но социальная теория (если она теория, а не политтехнология) - это не живопись, а наука. И потому подчеркну, что, как минимум, два сформулированных вами тезиса, цитируемые газетами разных стран, нуждаются в срочной корректировке. Боюсь, они также подпадают под указ «против фальсификации истории». В тексте говорится о «вековой экономической отсталости» и «вековой коррупции», которые не дают России подняться.
Высказывания такого типа вообще не допустимы и никогда не делаются госруководителями, они глубоко задевают гражданские и национальные чувства, угнетают общественное сознание. К сожалению, не все читали Василия Макаровича Шукшина, писавшего, что «за свою историю русский народ отобрал, сохранил, возвел в степень уважения человеческие качества, не подлежащие пересмотру - честность, совестливость, трудолюбие и доброту». Не все помнят, что после Февральской революции была создана правительственная комиссия, проверявшая деятельность прежней власти и не выявившая сколько-нибудь серьезные финансовые нарушения.
Говоря точнее, рассуждения о «вековой коррупции и отсталости» как причине нашего отставания просто не соответствуют действительности и переваливают вину с больной головы на здоровую. Напомню, что на рубеже Х1Х и ХХ веков Россия стала страной первого евразийского экономического чуда. С 1890 по 1916 годы темпы роста ВВП были у нас самыми высокими в мире. Начало прошлого века ознаменовано реализацией блестящего технологического проекта - за 15 лет была построена уникальная трансширотная магистраль - Транссиб. Последний, действительно, является косвенным символом советско-постсоветской вековой отсталости, ибо за прошедшие 90 лет шоссейную трассу в том же направлении власти так и не достроили. Добавлю, что про «дураков и дороги» Гоголь никогда не писал, «две беды» - народный фольклор нашего времени.
Так кто же обладает дурной генетикой - историческая Россия или советская?В поисках ответа обратимся к опыту Финляндии - так сказать, «советского Тайваня», развивавшейся в составе Империи более века и не вошедшей в Совдепию. Суоми, где белое движение одолело красных, где 70 лет не строилось «светлое будущее», сегодня, со своим двухтысячеевровым ежемесячным среднедушевым доходом, входит в десятку наиболее развитых государств мира (в частности, и по технологиям, и по «не коррумпированности»).
Но и то, что выросло из красно-тоталитарного корня - от Пхеньяна и Ашхабада, до Вильнюса и бывшего Восточного Берлина, развивается по-разному. Страны и народы, отказавшиеся от «коммунистического» прошлого действительно движутся вперед. Прежние территории России и СССР - Балтия, Польша - отвергли комидеологию и не являются лидерами по коррупции и технологическому отставанию, зато в Калининграде (части бывшей Германии) ставится цель в ближайшие 10 лет догнать Литву?! Добавим, что если Украине, при всей сложности существующих и создаваемых перед нею проблем, удастся распрощаться с больной советскостью, то и она выйдет на передовые позиции. Значит, водораздел проходит не между вечно отсталой Россией и продвинутым внешним миром, а между ленинско-сталинским тоталитаризмом с его последователями и всем остальным историческим временем и социальным пространством.
Представленная логика подводит еще к одной критической точке. Дмитрий Анатольевич, как бы не заметил, что само название статьи, в ее собственном контексте, лишено смысла. Про «вперед» скажу позже, про «Россию» - сейчас. О какой России идет речь, автор «забыл», что между исторической Россией и СССР не меньший разрыв, чем между Третьим Рейхом и ФРГ. Советское уничтожало российское «до основания» с момента Октябрьского государственного переворота. Между СССР и исторической Россией Гражданская война, ГУЛАГ, раскулачивание, расказачивание, коллективизация, депортации, искусственный голод,.. словом, коммидеология и десятки миллионов уничтоженных русских людей... Как писал Солженицын, СССР соотносится с исторической Россией как убийца с убитым. Так какую Россию автор зовет вперед?
К какой России мы пришли, общая оценка. Создавшееся в стране положение следует считать системным кризисом. Преодолеть его, сохраняя существующий политический механизм, невозможно. Проявление кризиса многолико, оно в деградации, в остановке нашего устаревшего производства. Россия, впервые за 80 лет, перестала быть индустриальным государством. Аграрный сектор лишь на половину покрывает потребности в сельхозпродукции, животноводство почти исчезло и потому еще выращиваемое в стране зерно некуда деть. Россия перестала быть аграрным государством. Мы живем, преимущественно, за счет сырьевого экспорта. Причем каждый пятый кубометр добываемого газа сжигается впустую, мы мировые лидеры по потерям, а российскую нефть перерабатывают страны-покупатели (как известно, продукты нефтепереработки в десятки и сотни раз дороже исходного сырья). Доказывать необходимость «полной перезагрузки» армии, милиции, ФСБ, судебных органов излишне.
Разговору о новых проектах на тонущем корабле должно предшествовать восстановление плавучести. Для этого необходимо проинформировать общество о затянувшемся кризисе, а затем начать поиск выхода из сложившейся ситуации.
Какие проблемы самые главные и как их решать. Наша самая острая проблема - демографическая. Россия вымирает, каждый год убыль превышает прирост почти на миллион человек. Так происходит не из-за низкой рождаемости, как твердят политтехнологи (она у нас не ниже, чем в странах Евросоюза). Материнский капитал делу не помеха, но не он решает проблему. Так происходит из-за сверхсмертности (появился новый термин, незнакомый прежним демографам).
Регулировать рождаемость крайне сложно, а вот управлять процессом смертности относительно легко. Главная причина происходящего - целенаправленное снижение расходов на здравоохранение. Даже в СССР средняя продолжительность жизни была 70 лет, сейчас у мужчин она доведена до 59! Половина родившихся в ХХI веке детей в развитых странах доживет до 100 лет, а наши дети не дотянут и до 50! Граждане нужны государству как работники и спонсоры пенсионного фонда, но не как его потребители. Тяжело сознавать, что соотечественники, страдающие серьезными, но излечимыми медициной болезнями вымирают на глазах у всех. Государство их кинуло, переведя деньги в зарубежные фонды. Добавлю, что многие больные не самыми тяжелыми, но хроническими болезнями, также оказываются в безвыходном положении. Ведь официально бесплатная медицина у нас давно платная и запредельно дорогая. Обычные лекарства стоят 500, 1000 и 2000 рублей, а средняя зарплата - 7 - 10 тысяч рублей, про пенсии я и не говорю... У нас уже опустели десятки тысяч сел и деревень, закрываются школы, детские сады. Депрессивными негласно считаются многие области и республики. Теперь намечено «закрыть» и расселить несколько десятков моногородов... Впрочем, причины происходящего не только в повышенной смертности - кризис-то системный, но и в коррупции, (о ней чуть позже) и в неэффективном управлении. В итоге средств, необходимых для своевременной модернизации предприятий, для обновления инфраструктуры просто нет.
Показательно, что россияне, вынужденные эмигрировать в развитые страны, очень быстро встраиваются в новые стандарты продолжительности жизни, ведь расходы на здравоохранение там достаточные!
Наряду с урезанным бюджетом Минздрава, другой важнейший «ускоритель смертности» - это алкоголь. Опекаемые властью СМИ не могут освободиться от советской лжи про «русское пьянство», которого никогда не было. В 1913 году Россия занимала 70 место в мире по потреблению алкоголя (4,7 литра на человека в пересчете на чистый спирт в год). Политика спаивания сложилась в советское время. К началу Перестройки соответствующий показатель составил около 10 литров на человека, а сверхспаивание происходит в постсоветские десятилетия. Теперь с 18-ю литрами на человека в год мы вышли на первое место в мире, при том, что медицинский предел, после которого наступает деградация всего общества, составляет 8 литров. Добавим, что и по потреблению табака нас вывели на 1-место в мире, а деятельность Госнаркоконтроля привела к тому, что уровень наркотизации России в 5 - 7 раз выше запада Европы...
Способна ли наша власть и хочет ли вернуть страну к норме?
Готова ли на 2 - 3 месяца ввести сухой закон и провести мощную информационную антиалкогольную кампанию?
Может ли изменить сформированные СМИ стереотипы и, прежде всего, вернуть общество к моральному осуждению пьянства?
Захочет ли государство последовательно, в течение нескольких лет сокращать производство и повышать цены на водку, убрать из продажи «Путинку», отлучить от зелья молодежь? Уточним, что предлагаемые основы программы преодоления не заработают, если созданную государственными телеканалами зловонную атмосферу лжи, растления и деградации не заменит свежий воздух свободы, творческого поиска, гражданской дискуссий!
Другая острейшая российская проблема - раковая опухоль бюрократии. Чиновничество, необходимое в любом государстве, в нашем случае функционирует как оккупационный режим, как пущенный по головам асфальтовый каток. Столоначальники не служат России, они обслуживают самих себя. Под расхолаживающие общество властные призывы сократиться, их численность постоянно растет. Необходимо отбросить демагогию, проявить политическую волю и приступить к реальному решению проблемы. Напомню, что сокращение госслужащих возможно и проводилось у нас неоднократно. (Бывший первый секретарь компартии Н. Хрущев довольно эффективно уменьшил численность Советской армии на 600 тысяч и даже госслужащих на 1 200 тысяч человек.)
Как это делается?
В нескольких центральных изданиях руководители всех управленческих структур должны назвать количество своих сотрудников. Параллельно представители гражданских организаций и независимых политических партий также выявляют численность чиновников. Затем приемы, которые столоначальники применяют по отношению к бизнесу и гражданам - лицензирование, квотирование, перерегистрирование, экспертирование и т.д. - управленцев обязывают применить к самим себе. Начальники, по разработанным ими же правилам, сдают экзамены и набирают очки. Итогом должно стать механическое сокращение от трети - до половины «отстающих». Если какое-то ведомство не способно выполнить поставленную задачу, оно распускается полностью. Селекция бюрократии широко обсуждается и освещается в СМИ. Предложенный механизм запускают сначала в нескольких областях с последующим переходом на все регионы. По завершении этого этапа, процесс переводят на уровень федеральный. При наличии политической воли за полтора - два года задача может быть в основном решена. И тогда начнется следующий более дифференцированный и качественный этап сокращения. Сокращение чиновников станет также началом реальной борьбы с коррупцией.
Еще одна острейшая проблема и предварительное условие, без решения которого не имеет смысла рассуждать о новых проектах - возвращение к демократии и гласности. Мы и сегодня живем «под собою не чуя страны». У нас нет статистики, нет правдивых сведений о жизни государства, телевидение почти полностью освобождено от аналитики и рефлексии. Все это заменяет целенаправленное растление аудитории и оглушающий телехохот.
Страну формирует тот, кто контролирует финансовые и информационные потоки. Чтобы создать условия для действительного продолжения начатой в России в прошлом столетии и прерванной большевиками модернизации, надо начать с малых, но конкретных действий.
Давайте в течение месяца вернем в Москву выходящую теперь в Киеве программу «Свобода слова». Предоставьте Савику Шустеру и Евгению Киселеву возможность вернуться на наше телевидение. (Постыдные циклы «Дом-2», «Наша Раша», «Комеди-клаб» надо убрать с экрана.) Собственно, возвращение программы «Свобода слова» может стать индикатором - сказанное в вашей статье - это всерьез или нет.
Обсуждаемая публикация озаглавлена - «Россия, вперед!», но, как уже отмечалось, не ясен смысл обоих терминов, что означает - вперед, куда именно надо двигаться? Постсоветское государство почти 20 лет отказывается провозгласить свою идею, цель, правила и нормы, не определяет свою идентичность. После распада СССР у нас, говоря формально, появилось три возможности ее восстановления.
Что не должно быть, что реально происходит, и что же будет с Родиной и с нами?
А. Один из возможных псевдо-вариантов - превращение России в новое, уменьшенное издание СССР. Плавно восстановленная с 2000 года гиперреклама сталинщины хорошо поработала на эту модель. В результате антирусские настроения в Центральной Европе и СНГ резко усилились, а внутри страны очки набрала компартия, с политическими исками в суды поползли мракобесы. Теперь власти вынуждены отыгрывать задний ход и через тот же Басманный суд «тормозить» жалобу младшего Джугашвили.
Б. Другой псевдо-вариант - полный отказ от всей своей истории и слепое копирование Запада - комментировать не имеет смысла.
В. Третий маршрут, весьма сложный, но единственно ведущий к исцелению - Преемство с исторической Россией. Вместо ленинского революционного «до основания», нам необходимо продолжить, насколько это еще возможно, с учетом происходивших семь десятилетий изменений, с учетом достижений Запада, великую российскую историю. Реформы начала прошлого века, преобразования С. Витте, П. Столыпина, Николая II надо вывести на уровень великой российской реформации. Советский период в двенадцативековой истории страны - это нечто подобное монгольскому игу, хотя и его одной краской не нарисуешь. Как писал в 1918 году Василий Розанов, «над русскою историей опускается железный занавес». Необходимо занавес поднять. «Если мы хотим вернуться, время вернуться домой». Философия и стратегия Преемства выявлена и подробно описана отечественной наукой, но эта концепция сознательно игнорируется нынешней властью. Маршрут Преемства, фактически, опробован большинством стран Центрально-Восточной Европы.
За недостатком места, отмечу лишь одну составляющую этой концепции - идею перехода страны от экстенсивного роста, от собирания земель - к росту качественному, к философии обустройства. Политический класс, двумя ногами стоящий в прошлом, десятилетиями говорящий об инновациях, реально способен опираться только на примитивный сырьевой экспорт, строительство нефте- и газопроводов продолжается. При таких условиях, чем меньше население, тем выгоднее делить доход, тем богаче сами делящие. Поэтому «постсоветский голодомор» вовсе не случаен.
Отказ от качественного развития приводит и к многим другим негативным последствиям, например, к целенаправленному разрушению системы образования. Среднее образование навязывает школьникам заменяющую познание натаскиванием и отвергаемую всей страной «систему ЕГЭ». В высшей школе, по признанию министра, 90% вузов не работает на уровне вузов. Гуманитарной подготовки не существует вовсе. Целенаправленно проводится политика качественного изменения состава населения, талантливую молодежь выталкивают за границу, зато 10 или даже 14 миллионов гастарбайтеров с лопатами призваны в Россию...
Сказанное поясняет, почему существующая власть под разными соусами 20 лет отказывается определить свои правила и нормы, предлагая взамен винегрет из трех описанных моделей. Кремль занимает позиции то российские, то антироссийские, то советские, то антисоветские, то западные, то антизападные. Поэтому Ленин в Мавзолее, а убитый им Николай ІІ - в Петропавловке, флаг у нас Российский, а гимн - советский, к Солженицыну приезжал Путин, а на Подрабинека наезжают поддерживающие Путина «наши»... Попытка соединить несовместимое уничтожает всякие правила и снимает вопрос об ответственности. Ведь отвечать можно за выполнение или нарушение правил, а если их нет - отвечать не за что. Не определяя свою идентичность, не определяя лицо, Россия, как часть всемирной социокультурной системы и мировой истории просто исчезает. Поэтому без принятия обновленной и реформированной российской идеи, выстраивание новых проектов теряет всякий смысл.
Может ли президент принять радикальные решения. Способен ли нынешний ни за что не отвечающий политический класс, осуществить преобразования? Причинив России неимоверные страдания, вызвав небывалые потери, коммунистическая номенклатура не построила никакого коммунизма, как постсоветская номенклатура не приблизила нас к демократии. Деструкция продолжается и в самое последнее время, что можно проиллюстрировать несколькими подводящими к выводам сюжетами.
Год «борьбы с коррупцией» заметно ускорил ее рост и увеличил размер взяток вдвое, декларации о сокращении госаппарата сопровождаются удвоением его численности за 10 лет. Три года назад единороссы объявили в своем программном документе, что их цель - «создать пояс дружбы вокруг России». В результате у нас не осталось ни одного союзника, а СНГ тихо умер. Народ призывают жить под лозунгом «Парламент - не место для дискуссии, больница - не место для лечения, наш главный враг - Украина». Впрочем, похоже, и сам парламент, его «оппозиционные» фракции это уже не устраивает.
Недавняя встреча премьера с литераторами подтвердила - СМИ больше не способны удерживать его рейтинг среди интеллектуалов. А тот «из интеллигенции», кто активно служит начальству, быстро теряет уважение и тянет авторитет руководителей вниз. Поэтому Путин поехал «набирать очки» не к «верному Михалкову», а к членам «Пен-клуба», хотя изначально ясно, что попытка сделать малоизвестного народу Архангельского новым михалковым приведет к тому же итогу.
Говоря о неспособности власти к изменениям, стоит сказать о Саяно-Шушенской катастрофе. Авария на ГЭС вовсе не научила устранять ошибки, а вызвала драку политгруппировок. Но если главный инженер ГЭС создал «боковой бизнес» - ремонтирующую ее стройорганизацию, а главбух осуществлял финансовый контроль ремонтников, т.е. платил самому себе, то это и есть уменьшенная копия управляющей страной системы. Вся Россия - это Большая Саяно-Шушенская ГЭС, где исполнителей не отличить от законодателей, где конституционный суд уехал не в Питер, а в никуда, где выборы и многопартийность имитируются, и где вертикаль власти стремится себя дополнить вертикалью мысли.
Наши начальники постоянно обещают выполнять социальные программы, оно и понятно, массовые антизурабовские выступления могут повториться. Однако на деле сохранение антисоциального характера государства остается одной из наиболее острых проблем и это связано не только с демографией. Антисоциальность и коррупция - это сообщающиеся сосуды, мздоимство - не просто взятки и откаты, на которые уходит половина госбюджета. Феномен коррупции шире, это создание чиновниками правил, при которых их служебное положение используется для личного обогащения. Когда начальников обязали декларировать годовые доходы, многие изумились. Господин Шувалов расписался за 360 миллионов (по миллиону рублей в день), а Батурина декларировала более 7 миллиардов рублей (не иначе, деньги ей возят эшелонами?) - это годовая зарплата 50 000 учителей! Беда как раз в том, что толстосумы, скорее всего, не нарушили закон. Они просто сделали его таким, при котором миллиарды беспрепятственно текут в их карманы. Одновременно они вытолкнули на улицу 4,5 миллиона бомжей. И первое, и второе - в строгом соответствии с законом! Антисоциальный характер проводимой политики, несправедливая налоговая система не просто нарушают конституцию, они разрушают человеческие правила и нормы жизни.
Сделаю еще одну ремарку. Если бы 40 лет назад, когда диссидент А. Амальрик написал статью «Просуществует ли СССР до 1984 года» к нему прислушались, шансы сохранить целостность государства у нас оставались. Но историка наказали и лишили гражданства. Те же, кто активно работал на распад Союза, гордятся своим вкладом и сегодня преследуют А. Подрабинека, напомнившего им о недалеком прошлом. Если шайку шариковых власть и дальше будет использовать для травли людей совести, у России останется только прошлое!
Подытоживая, вернемся к вопросу - может ли власть встать на путь преобразования политической системы или это придется делать самому обществу? Хочется услышать ответ и от президента, и от всех читателей. Ну, а чтобы Россия действительно перестала пятиться назад, начать можно с:
- подготовки русского Нюрнберга - суда над советской системой,
- демонтажа существующей машины дезинформации, отмены цензуры и предоставления на четырех ведущих телеканалах голоса гражданскому обществу (но, разумеется, не оборотням, называемым иногда общественной палатой),- разворачивания свободной общероссийской гражданской дискуссии.
Игорь ЧУБАЙС,
доктор философских наук, директор Центра по изучению России,
Москва
День, 24 октября 2009
На світлинах: Ігор Чубайс. Символ Росії - марш в петровську імперію під червоним прапором.