Шановні пані і панове!
Перш за все дозвольте привітати вас з початком роботи ІІІ Конгресу українців Росії, який зібрався в рік України в Російській Федерації. І ця непересічна подія в російському
політичному житті - десять років існування нової Росії і незалежної України, спонукають нас до підведення певних підсумків цього десятиліття для української громади в нашій країні, до
серйозних роздумів над формою її існування в майбутньому. Про конкретні справи, конкретні проблеми більш детально скажуть делегати конгресу. Колеги мої підготували цікаві
доповіді-повідомлення стосовно різних напрямків діяльності нашої громади. Мені ж дозвольте торкнутися деяких, на мій погляд, узагальнюючих принципових моментів. Не можна не відзначити
надзвичайно цікаву тенденцію, яка свідчить про певне зростання національної свідомості російського українця. Наприкінці 90-х, всупереч розмовам про згасання українства в Росії, почали
виникати національні товариства в різних містах. В Архангельську, Іваново, Пермі, Пензі, вони досить активно взялися до роботи. Тільки що зареєстровані українські організації в Твері,
зрушила з місця організація української культурницької роботи в Підмосков'ї, зокрема в Пушкінському районі. Якщо згадати, що тільки наприкінці 80-х в Росії почали виникати перші
організовані українські осередки, після кількох десятиліть повного винищення національного питання, тобто тотального наступу на українську мову і культуру, то дещо для духовного
відродження українства на російських теренах все-таки зроблено. Це помітно і в освіті, якщо згадати Башкортостан, і в створенні більш усталених громадських структур, як наприклад
культурний центр в селі (нерозбірливо - прим. ред.), і відповідний культурний центр в Новосибірську, в спробах створення програм національного телебачення і радіо в Сургуті,
Оренбурзі, Самарі і Тюмені, в організації не один рік діючих просвітницьких і мистецьких інституцій, як Український музичний салон та Український історичний клуб в Москві. Загалом же
рахунок аматорських клубів, перш за все хорів, іде за десятки. Добре відомо, що все, що робиться в національно-культурних організаціях, робиться за рахунок ентузіазму активістів, їх
самовідданості, часу і нервів. Але ентузіазм, як і всяка матерія має межі свого існування. Питання питань сьогодні, на яких засадах, на яких основах будувати діяльність зі збереження
національної ідентичності, тобто мови, культури, традицій чисельних народів, які споконвіку населяють російські простори. Вже на І Конгресі українців Росії в 1993 році наша громада
поставила питання про цивілізований діалог із законом і владою. Тому наше Об'єднання доклало немало зусиль до вироблення і прийняття першого в Російській історії закону щодо
національного питання, маю на увазі Федеральний Закон "Про національно-культурну автономію". Створено Федеральну національно-культурну автономію "Українці Росії", її представник є
заступником голови Консультативної ради з питань національно-культурних автономій при Уряді Російської Федерації. Іде активна співпраця з іншими національними організаціями в рамках
Асамблеї народів Росії, Конгресу національних об'єднань Росії.
Але Росія - країна 11 годинних поясів. На її території можна зустріти багато різного і всілякого. Можна знайомитися з досить цікавими спробами співпраці українських осередків з
регіональною владою, в той же час на Кубані, наприклад, можна довідатись, що української мови взагалі не існує, а є загадкове "кубанское нарєчие". Рік України важлива
громадсько-політична акція. В багатьох регіонах існують цікаві насичені плани різних культурницьких заходів.
И небольшой комментарий: Вот год Украины был объявлен Президентом Российской Федерации Владимиром Владимировичем Путиным. У нас обнаружились в России заповедники, где в ответ на
обращение наших общественных организаций, например, сначала сообщали, что о существовании такого года объявленного, они просто не знают. Это происходило в Сибири. Совсем недавно мой
коллега был в командировке в приграничных с Украиной областях и, в частности, в Курской области. Когда он разговаривал с представителем администрации, на его абсолютно естественный
вопрос, что делается в рамках года Украины, ему ответили, что "этот вопрос носит провокационный характер".
Ще одна історія з українською бібліотекою в Москві. До безумовного активу Об'єднання українців Росії можна віднести і те, що після років листування мерія виділила бібліотеці
приміщення, і це добра справа. Тільки вже який місяць до необхідного ремонту ніхто не приступав. Маємо надію, що до кінця року України, бібліотека відсвяткує своє новосілля. Можна
було б просто констатувати з одного боку і з іншого боку, якби не йшла мова про справді принципові засади життя національних громад Росії і їх числених організацій. Українська громада
найбільша і проблеми відповідні.
Позвольте некоторые комментарии, потому что у нас есть гости, я хочу, чтобы то, что я сейчас скажу было понято абсолютно всеми присутствующими. О том, что Федеральный Закон "О
национально-культурной автономии" исполняется крайне неудовлетворительно неоднократно говорилось и на общественных собраниях и на слушаниях в Государственной Думе. Неуважение к
законности, к сожалению, является признаком нашей реальной жизни. Отношение власти с национальными общинами все еще, по традиции, зависит от доброй или злой воли конкретного
чиновника. Мне не раз приходилось говорить на самых разных встречах и собраниях о том, что национальный вопрос в России, стране где около 200 национальностей, это вопрос национальной
безопасности, потому что от его адекватного решения зависит напрямую нормальное демократическое развитие нашего общества и нашего государства. Но, к великому сожалению, национальный
вопрос за последние десять лет так и не попал в число приоритетов внутренней политики. По моим, и не только моим наблюдениям, в этом весьма равнодушном к коренному
общественно-политическому вопросу единым фронтом выступают левые, правые, центристы и представители всех цветов отечественного политического спектра. Это как Салтыков-Щедрин
замечательно сказал, что самое прекрасное в жизни, что может быть - это единообразие в мыслях. Все еще дает о себе знать официальное мнение, сложившееся в прежние времена, о том, что
национальный вопрос решен раз и навсегда. Мы должны спросить себя и спросить очень серьезно, кто проигрывает от этого больше? Национальные общины с их многочисленными проблемами или
общество и государство в целом. Только при адекватном ответе на этот вопрос возможно строительство в России полноценного гражданского общества. И было бы абсолютно неправильно, как
это очень часто бывает, свести национальный вопрос к решению проблем национально-территориальных субъектов Российской Федерации. Как раз народы в диаспоре попали в юридическую и
социальную ситуацию, когда необычайно сложно реализовать их законные национально-культурные права при том, что они сегодня составляют многомиллионную часть граждан России. Недавно
прошел в Москве Гражданский форум. Я имел честь принимать участие в его работе и убедился, что этот сакраментальный национальный вопрос нашего общего развития, вряд ли привлек больше
внимания, нежели существование общества любителей рыбной ловли. Это при том, что в развитых демократиях разумное внимание к национальной составляющей общественного сознания ощутимо
содействует стабильности в государстве и обществе, гармонизации социальных отношений. Неужели эта проблема неактуальна для нынешней России? Несколько иное отношение к ней сдвинуло бы
с места позитивно социальные и политические процессы. Ведь национальные общины, их организации настроены как раз на цивилизованный конструктивный диалог с властью, говорить о котором
уже стало общим местом. Тогда легче было бы противостоять шовинизму и ксенофобии, которые постоянно напоминают о себе и несут откровенно деструктивные тенденции социального и
государственного развития. Но при всей очевидности российский парламент при активном участии правительства уже который год никак не отважится внести в государственный бюджет траты на
реализацию государственной "Концепции государственной политики в поддержку деятельности национально-культурных автономий". Поскольку речь идет об абсолютно мизерных суммах, с точки
зрения бюджета, можно только констатировать - это определенная политика определенного отношения к конкретной части государственной и общественной жизни. А существует еще и
общественная мысль, активно стимулируемая средствами массовой информации. Я не буду говорить о пренебрежении, с которым часто говорится о лицах разных национальностей, тогда как мне,
как журналисту по специальности, трудно избавиться от ощущения профессионального позора.
Теперь о том, что еще, наверное более важно. Вот в декабре прошел Съезд выходцев из Украины, инициированный Общественным советом украинско-российского сотрудничества. И на съезде, во
время встречи его участников с президентом России Владимиром Владимировичем Путиным, обговаривались и обсуждались разные аспекты межгосударственных отношений и проблем русских в
Украине и украинцев в России, а из прессы, радио и телевидения можно было узнать только две вещи. Первая, что Украина и Россия должны объединиться в ближайший понедельник, и
единственная проблема - это русский язык в Украине. Так, абсолютно искусственно создается впечатление, что вопроса никакого не существует. В российской прессе до сего времени гуляет
подборка информации неизвестного происхождения из которой можно узнать, что украинцы России имеют университеты, культурные центры, теле-, радиоканалы, газеты, журналы, то есть вообще
не имеют никаких проблем. Эта анекдотическая мифология в полном составе попала в принятом в позапрошлом году постановлении Государственной Думы о положении русского языка на Украине.
Там сравнивалась счастливая судьба украинцев России с несчастной судьбой русских в Украине. И пришлось в специальном заявлении сообщить председателю Государственной Думы, что
постановление распространяет откровенную дезинформацию российской, и не только российской общественности, а с мифологией такого типа необычайно сложно бороться, потому что она прежде
всего влияет на выработку государственной политики. Так и не была реализована идея украинской общественности, поддержанная в свое время министерством по делам национальностей,
разработки реализации "Федеральной программы государственной поддержки украинской культуры в России". Соответствующие документы принимались на нашем ІІ Конгрессе, но на федеральном
уровне, прежде всего это касается министерства экономики, власть принципиально отказалась от запуска программы, даже от финансирования, необходимой в данном случае, социологической
работы. Это лишний раз доказало, что на региональном уровне разные этнические проблемы весьма часто решаются более продуктивно.
Ось і маємо зараз те, що маємо. Немає україномовних програм на федеральних каналах радіо та телебачення. Величезні труднощі у наших освітян. До останнього часу не було федерального
друкованого видання нашої громади. Зараз, правда, випущено чотири номери часопису "Український огляд". На нього покладаємо великі надії як на джерело об'єктивної інформації про
Україну і українство. Про таку можливість і необхідність говорилось не раз. Зараз ведуться переговори з російським міністерством друку про фінансову підтримку часопису, хоча є дуже
багато формальних перешкод про надання такої підтримки. Треба, звичайно, дуже ретельно попрацювати нашим організаціям. Такі складні інформаційні проекти можна здійснити тільки
спільними зусиллями. Висновок може бути один - сама реальна ситуація вимагає від нашої громади, її керівників і активістів більшої згуртованості, іншого рівня роботи, іншої якості
запланованих акцій. Нічого не поробиш, для реалізації своїх прав треба вчитися співпрацювати з різними політичними силами, самій методології співпраці з органами влади. Це важка
політична і соціальна школа, яка не могла бути пройдена за короткі десять років. Проте іншого шляху немає. Адже емоційні і сміливі заяви, щодо становища українців і росіян самі собою
навряд чи позначаться на стані на стані наших громадських справ. Потрібні кропіткі не дуже ефектні зусилля, маю на увазі збирання відповідних документів, виявлення потенційних потреб
громади і системи заохочення людей до національно-просвітницької роботи, чітке формулювання своїх вимог і, нарешті, здатність до переконливої для всіх ініціативи і готовність
здійснювати на практиці без очікування подарунків від міфічного доброго дядька. Не треба шукати опонентів-супротивників - вони легко знайдуться самі. Набагато складніше шукати
спільників і партнерів для вирішення своїх проблем. А плідна ініціатива справді існує. Товариство з міста Іваново виступило ініціатором встановлення ділових звязків між Івановською і
Хмельницькою областями. Це не єдиний приклад, коли наші організації намагаються зробити свій внесок у встановлення цивілізованих міждержавних україно-російських стосунків. Не можна не
сказати про надзвичайно цікаву ініціативу нещодавно створеної національно-культурної автономії українців з Калінінграда. Якщо дуже коротко: вони запропонували економічний проект, у
якому повинні бути задіяні фірми України, Росії і Німеччини з метою використання одержаних коштів для впровадження серйозних культурницьких і просвітницьких акцій. В Пермі, Твері,
Казані започатковані проекти, які повинні сприяти як пожвавленню українсько-російських економічних зв'язків, так і забезпеченню нашої національної культурної роботи. Не можна минути і
суто культурницький аспект українського громадського життя. Наприкінці позаминулого року відбувся ІІ Всеросійський фестиваль ім. Кошиця українських хорових колективів Росії. В цьому
справжньому святі, ініційованому Українською народною хоровою капелою Москви, взяли участь 13 колективів. Про наступний фестиваль і про цей аспект роботи матиме слово пані Вікторія
Скопенко. Центр української культури з Лазарівського ініціював створення постійно діючого семінару українського традиційного мистецтва. В цьому семінарі, перше зібрання якого пройшло
минулої осені, і пройшло в чудовій атмосфері людського тепла і доброзичливості, взяли участь керівники кількох творчих колективів нашої громади, представники творчої інтелігенції
України. На привеликий жаль, пані Ганна Гніденко, ініціатор цього проекту, захворіла і не буде на нашому Конгресі. Вона могла б більш детально розповісти про роботу цього семінару,
але якщо будуть якісь конкретні питання я готовий потім відповісти на них нашим делегатам і гостям. В обох випадках ми маємо фінансово-організаційну підтримку міністерства культури
Росії, за що їм безумовна подяка. А здійснювалась вся ця підтримка через Федеральну національно-культурну автономію українців Росії. Так само через неї іде робота з реалізації
видавничого проекту згаданого часопису "Український огляд". Загалом можливий діалог національних громад із виконавчою і законодавчою владою Росії іде зараз по лінії саме
національно-культурних автономій, як вищої форми етнічної культурної організації. Думаю, ця інформація незайва. Але підкреслю, в основі здійснених, недругорядних проектів, лежала
розумна і плідна ініціатива наших колег, як повсякденна багаторічна системна праця. Якщо і можна в чомусь переконати владу, то аргументами, організацією, а не емоціями.
Я уже говорил о том, что создан общественный Совет украинско-российского сотрудничества, в котором представлены и представители украинской общественности. В ее планах очень
интересные экономические проекты и не только. Сейчас Совет провозгласил конкурс школьных сочинений на тему "Украина в сердце моем". Председатель жюри конкурса Валентина Ивановна
Матвиенко, председатель оргкомитета Вячеслав Владимирович Игрунов, председатель Совета, я думаю, что он более детально расскажет о работе в своем выступлении.
Мабуть, не обійти наших взаємовідносин з материковою Україною. Ось пройшов у серпні минулого року ІІІ Всесвітній форум українців і під час численних розмов з київськими колегами була
нагода впевнитись, ми не чужі, ми близькі люди з спільними проблемами і спільним клопотом. Але свята минають, починається буденне життя і контакт нашої діаспори до Української держави
переходить до сфери реальної політики. Правда, зміни на краще є. Після підписання документів Президентом України про співпрацю з українською діаспорою до 2005 року, контакти наші з
Україною починають помітно пожвавлюватися. Зокрема, міністерство культури та мистецтв України включило до своїх робочих планів згаданий семінар. Це, я думаю, майже оптимальна модель
роботи, коли два міністерства беруть участь, громадські організації, представники обох країн, місцева і федеральна влада. Іде робота над підручниками для діаспори. Про цей напрямок
наших робочих звязків як і освітницькі проблеми буде говорити в своєму повідомленні пан Василь Бабенко. Треба віддати належне посольству України в Росії. Воно, звичайно, у межах своєї
компетенції, в останній час набагато більше цікавиться проблемами української діаспори, допомагає у здійсненні просвітницьких і мистецьких проектів і навіть ініціює їх. Однак ще не
стало фактом те, про що неодноразово ставила питання наша спільнота - природне включення проблем українців в Росії до контексту україно-російських відносин на всіх рівнях. Справедливо
принести подяку колегам з Української Всесвітньої Координаційної Ради і Товариству "Україна-Світ". Їх робота і контакти мають велику цінність. Вже після ІІ Конгресу відкрився
Культурний центр України в Москві. Наші організації активно співпрацюють з ним і здійснюють спільні програми, наприклад, презентації на майданчику Центра українських організацій і
московських, і регіональних. Остання з таких презентацій прошла в березні, приїхали гості із Уфи, з Республіканського українського Центру "Кобзар" і захід справді був успішний, бо
включав не тільки традиційний концерт, але і конструктивний обмін думками на тему збереження національно-культурної ідентичності в сучасних умовах. Як факт, безумовно позитивний, про
нього вже говорилося, відновлення в повному обсязі діяльності Державного комітету України у справах національностей та міграції, який був ліквідований певний час тому. Ця акція
відбулася при безумовній підтримці української громадськості в діаспорі.
И факт, который вряд ли может порадовать нас, как российских граждан, ликвидация в России министерства по делам Федерации Национальной и Миграционной Политики. Возникает естественный
вопрос, неужели ничему не учит опыт ближайшего соседа, ведь в Украине был ликвидирован соответствующий комитет, но сама жизнь, проблематика жизненная и реальная заставили вернуться к
созданию этой государственной структуры. Сейчас координация государственной работы в национальной сфере возложена на министра Российской Федерации Владимира Юрьевича Зорина. Он,
безусловно, очень опытный уважаемый человек и мы желаем его деятельности, деятельности его коллег только успехов и всяческого добра. Но хочу заметить, что эта деятельность абсолютно
невозможна без материального и финансового обеспечения. Можно и надеяться и требовать, чтобы на это направление государственной работы и законодательная власть и все ветви власти
обратили наконец соответствующее надлежащее внимание.
Тепер про наші контакти із Західною діаспорою. Лід зрушився, це очевидно. Тут присутній Президент Світового Конгресу українців пан Аскольд Лозинський і генеральний секретар СКУ пан
Віктор Педенко. Мені здається, надзвичайно плідною і насиченою була поїздка минулої осені пана Лозинського до Омська, Томська і Новосибірська. Налагоджуються зв'язки з підрозділами і
структурами СКУ, розпочався обмін інформацією. Головне, що нам вкрай необхідний досвід Західної діаспори у розбудові громадських, просвітницьких і конфесійних інституцій. Менше
дається взнаки прикра міфологія минулих років, яка стояла на перешкоді нашому спілкуванню. Стає глибшим усвідомлення того, що українці за межами України мають набагато більше
спільного, ніж здавалося, бо в основі всього - наше бажання зберегти національну ідентичність в іншомовному оточенні, органічне вростання в сучасне суспільство при збереженні свого
українства, вміння вести постійний діалог з владою. Хто знає, може колись стане в пригоді і наш скромний досвід.
Тепер час робити якісь підсумки. Важливо, щоб після Конгресу його учасники і гості винесли відчуття якісних змін у нашій громадській роботі. Дуже важливе питання, від якого залежить
практична діяльність національних громад Росії.
Сейчас в Государственной Думе проходят поправки к федеральному закону "О национально-культурных автономиях", который является далеко несовершенным. Во-первых, должен быть значительно
упрощен порядок регистрации национально-культурных автономий на местном уровне, это на заметку нашим многим организациям. И главный предмет дискуссий, которые шли в Комитете по делам
национальностей и на других собраниях - кто является субъектом национально-культурных автономий? Еще когда принимался закон, даже во втором чтении сохранялось определение, что
национально-культурные автономии создаются гражданами, которые относят себя к национальным меньшинствам. Это было разумно, потому что в отсутствие закона о правах национальных
меньшинств в России планировалось законодательное положение, которое касалось в первую очередь народов в диаспоре. Но потом, при абсолютно неизвестных обстоятельствах, между вторым и
третьим чтением появилось определение - национальные общности. Национальная общность - это когда, предположим, украинцы, русские, поляки, сербы и все остальные славяне создают одну
национально-культурную автономию. Вот на основе такого закона создана теперь российская национально-культурная автономия, которая олицетворяет 82% населения России. И даже этот
юридический абсурд ничему не научил наших уважаемых законодателей. И сейчас, после обработки поправок, эта общность живет в законе и может стать причиной новых абсурдных ситуаций и
размыть само понятие защиты коренных прав диаспорных народов России. Будет своевременно, с моей точки зрения, от имени Конгресса обратиться к Государственной Думе, от имени наибольшей
национальной общины России, и от имени избирателей с требованием и пожеланием привести закон в соответствие с реалиями российской жизни.
Ще про нашу діяльність. Потрібна певна профеналізація її напрямків. Є дуже багато проблем юридичного плану, проблем правозахисних. Ми дуже погано вміємо захищати свої законні права на
юридичних засадах. Для вирішення таких питань створена Громадська юридична Служба, яку погодився очолювати пан Юрій Клименко, досвідчений московський адвокат. За бажанням пана Юрія,
ця служба створена при Федеральній національно-культурній автономії, але вона до послуг всієї нашої громади і вже почала діяти, і вразі потреби прошу пана Юрія розшукати і звернутися
до нього з суто практичними питаннями. І головне: для руху вперед треба узагальнити і досвід, і окремі проекти, і окремі акції.
Для того, чтобы мы хоть немножечко начали двигаться вперед, сделать это можно только при программном подходе к возрождению и развитию украинской культуры в России. Как вы помните,
первая попытка в этом направлении, была неудачной вовсе не по нашей вине. Будем надеяться, что на этот раз работа пойдет успешнее и главные ее очертания будут обнародованы в рамках
года Украины в России. По мнению моему и моих коллег, как иллюстрация работы Конгресса, мы должны создать программную комиссию, которая и выработает основы "Программы
национально-культурного развития украинцев в России до 2005 года". Основные направления будущих документов: информационный, образовательный и культурно-массовый. В области информации
необходимо сделать все зависящее для компьютеризации всех украинских организаций России. Этот процесс идет, надо активно его стимулировать, иметь везде электронную почту и современные
средства получения информации и общения. Наладить систематический, с подпиской выпуск "Украинского обозрения" как федерального издания украинской общественности. Еще одна отдельная
проблема - это внедрение в регионах украиноязычных теле- и радиопрограмм на основе существующего, но не действующего законодательства. Статья 15 Федерального Закона о
национально-культурной автономии предусматривает бесплатное предоставление эфиров в СМИ для нужд национальных общин Российской Федерации, на основе этой статьи можно вести
определенную работу.
Ще окреме питання: національна освіта. Час чітко визначити реальні потреби в ній, узагальнити досвід і помилки, і можливі методики впровадження національного компоненту в систему
державної освіти. В галузі культурно-масовій варто, як поглиблювати роботу над згадуваними федеральними проектами (фестиваль Кошиця, семінар-лабораторія), так і надавати більше
методичної допомоги культурницькій діяльності наших осередків. Програма - це оптимізація зусиль і коштів, визначення основних напрямків роботи, прозорість самої ситуації і
забезпечення національно-культурних прав. Ще один, дуже важливий аспект. Було б надзвичайно слушно, якби всі культурно-просвітницькі акції України стосовно діаспори Росії, попередньо
обговорюватись і узгоджувались з нашими реальними потребами і з огляду на наші дійсні проблеми. Без розробленої нашою громадою Федеральної програми зробити це надзвичайно важко.
И наконец, я надеюсь, что на этот раз наше программное положение найдет понимание российских властных структур и Программа приобретет окончательный вид в общей работе с
заинтересованными ведомствами и региональными администрациями. Предлагается нормальное цивилизованное сотрудничество, в котором заинтересованы общество и государство никак ни меньше,
нежели каждая национальная общность в нашей стране. А если на основе таких, выработанных сообща подходов, государство будет работать с другими национальными общинами, общая польза
станет еще больше.
Звичайно, від нашої громади вимагатиметься мобілізація і організаційних, і матеріальних, і інтелектуальних ресурсів. Запропоновані пункти і розділи Програми повинні мати реальний
грунт.
Отдельная тема: спонсорство. Тема не очень простая. Здесь в зале присутствуют люди, которым я крайне благодарен, потому что в сложных ситуациях они своими средствами, помощью, советом
помогали вытаскивать очень сложные наши проекты. За это им можно поклониться, но давайте разделять две совершенно разные вещи. Во-первых, в России нет пока закона, который бы
стимулировал благотворительную деятельность, что ставит спонсоров в весьма сложную ситуацию. Во-вторых, это главное, говорить о самообеспечении национально-культурной жизни в России,
а такие попытки делаются, можно только после того, когда плата за рабочий час в нашей стране будет не меньше 5 долларов. Так что давайте разделять точно: инициатива граждан - это
одно, а четко сформулированная государственная политика и ее обеспечение, это нечто другое. И вот с этой точки зрения, я хотел бы выразить надежду, что год Украины в России вполне
заслуживает того, чтобы стать годом украинцев в России.
Дякую за увагу!
ІІІ Конгрес українців Росії проходив у Москві у квітні 2002 р. Даний виступ відбувся у перший день Конгресу. Пізніше О.Руденко-Десняк стверджував, що саме в його виступі на Пленарній
сесії було прозвітовано за фінанси обох організацій - ОУР та ФНКА "Українці Росії". Читачі мають змогу переконатися чи це справді так. Нагадаємо, що звітів Ревізійних комісій обох
організацій на Конгресі також не було.
Виступ переведено в електронний формат сайтом "Кобза" www.kobza.com.ua . При передруці посилання на сайт обов'язкове.