17 жовтня 2024 року на YouTube вийшов ролик російського опозиціонера, журналіста, головного редактора видання «Медіазона» Сергія Смирнова «Украинцы в ГУЛАГе: как они сопротивлялись сталинской системе и изменили ее».
Після смерті Йосипа Сталіна, розповідає журналіст, систему ГУЛАГу потрясли три найбільші повстання – у Воркуті, Норильську та казахстанському Кенгірі. І у всіх трьох випадках однією з головних рушійних сил протесту стали ув'язнені українці. Їхня кількість у сталінських таборах різко зросла після закінчення Другої світової війни, коли радянська армія та МДБ почали "зачищати" території Західної України, анексовані СРСР у 1939 році. У Кенгірі збунтовані навіть створили свою республіку, яка проіснувала півтора місяці. Всі виступи ув'язнених були придушені з максимальною жорстокістю, проте багато в чому завдяки їм влада змушена була розформувати ГУЛАГ.
Ось роз шифровка одного з фрагментів розповіді:
«В воспоминаниях у знаменитого диссидента Анатолия Марченко есть эпизод, о том, как он впервые задумался насколько сильна пропаганда в национальном вопросе. В лагере, где отбывал срок Марченко, бригадир рассказал, что потерял ногу в бою с бандеровцами. И дальше я процитирую Марченко.
«Бандеровцы е…е! Напали на нашу машину и всех перестреляли. Меня вот подобрали потом наши с дыркой в легком и в ноге. А в госпитале ногу мне и оттяпали. И он пустился матюгать бандеровцев на чем свет стоит. Мы все слушали его с сочувствием. И вдруг один наш бригадник, Миша Савченко, зло проговорил, обращаясь к Архипу (тому самому бригадиру): «Ты, мудак, а кто вас туда звал?»
— Куда?
— Да на Украину. Что, бандеровцы пришли к тебе домой и там ранили? На х… вы туда пришли с оружием? Кто вас просил?»
И дальше Марченко продолжает, что для него это стало откровением. И снова цитата «Ведь я был воспитан советской пропагандой. Хотя во многом к этой пропаганде мы и относились с недоверием и даже издевались над ней, но кое-что все же крепко засело. Так вот и с бандеровцами. Для меня они всегда были предателями, сотрудничавшими с немцами и убивавшими наших солдат из-за угла. Числились они у нас только в бандитах. Не было им другого имени». И это пишет Марченко, человек критически настроенный к советской власти. И ему потребовалось такое вот потрясение в лагере, чтобы пересмотреть свое отношение. «Казалось, что ведь истина довольно проста, чтобы увидеть все в правильном свете. И не требовалось большого напряжения ума, чтобы понять людей, поднявшихся с оружием в руках отстоять свою свободу от завоевателей. До меня довольно долго не доходило, что украинцам может не хотеться ни немецкой оккупации, ни советской».
Сергій Смирнов наводить цікаву статистику і аналізує, що стало причиною повстань, спираючись на документи і спогади тих, хто брав в них участь. А завершує свою розповідь коментуючи слова Солженіцина з його книги «Архипелаг ГУЛАГ»: «Мне больно писать об этом: украинское и русское соединяются у мене и в крови, и в сердце, и в мыслях. Но большой опыт дружественного общения с украинцами в лагерях открыл мне, как у них наболело. Нашему поколению не избежать заплатить за ошибки старших».
Прикро, що Володимир Путін, який, судячи з усього, цілком позитивно ставиться до Солженіцина, ніяк не звернув увагу на ці рядки. І вирішив відновити Радянський Союз, не визначаючи право українців на власну державу, шкодує російський опозиціонер.
Повністю ролик Сергія Смирнова можна переглянути за лінком https://www.youtube.com/watch?v=ILQp6ojQ02o
На світлині: Сергій Смирнов