Анатолій МАРТИНЮК,
директор Центру "Українознавство"
Товариства Знання України
Епохальною подією в новітній історії України, безперечно, є Українська революція на початку 90-х років XX століття, основні віхи якої: Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 року), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та майже одностайне його схвалення на Всеукраїнському референдумі (1 грудня 1991 року). Цей яскравий спалах політичної активності укра-їнської нації став можливим тому, що в цей буремний час народ і влада були єдині у своєму прагненні облаштовувати своє життя у власній державі. Результатом новітньої Української революції став вихід України з радянської імперії і поява на політичній арені світу незалежної Української держави та її визнання міжнародним співтовариством.
Відновлення України як великої держави в центрі Європи доко-рінно змінило становище багатомільйонної української діаспори у сві-ті. По-перше, вона ідентифікувала себе з Україною як історичною пра-батьківщиною і вийшла з російської діаспори, до якої її, як правило, зараховували. Закордонні українці ввійшли до кола державотворчих народів, що підняло їхній авторитет та правовий статус у державах проживання. У наукових і навчальних закладах цивілізованих країн, зокрема США і Канади, поновлено кафедри україністики, які було виведено зі складу русистики, й розгорнуто українознавчі досліджен-ня і студії з вивчення історії України, походження українського народу та його культури тощо. Джерельною базою для цих досліджень слу-жить величезна історико-культурна українознавча спадщина, яку уряд Української Народної Республіки в екзилі не тільки зберіг, а й збагатив новими науковими працями, зокрема тими, що розкривають злочини більшовицького режиму проти українського народу. Зарубіжні вчені і громадськість, по суті, відкрили для себе Україну, про яку вони май-же нічого не знали.
По-друге, українська нація та вихідці з України, які розселились на всіх континентах світу, отримали реальну можливість встановити пе-рервані за радянської доби ділові, культурні та духовні взаємозв'язки, насамперед України із західною діаспорою. По-третє, незалежна Україна стала впливати на відновлення національно-культурної ідентичності величезної української діаспори на Сході, зокрема в Росії. Отже, Україна і світове українство утворили єдиний, цілісний, могутній етнонаціональний організм, що дихає обома легенями (за-хідними і східними) на повні груди. У ньому історична правітчизна є серцевиною, а світова українська діаспора її енергетичною аурою, в будь-який момент вони готові надати одна одній політичну підтримку та допомогу.
Як швидко Україна стане самодостатньою європейською державою і повноправним суб'єктом міжнародного права, як швидко вона ввійде до кола цивілізованих країн світу, як успішно витримає український народ - одна з найдавніших націй світу - тест на виживання за умов глобалізму, що нині охопив весь світ?
Розв'язання цих доленосних завдань залежить від українського народу як єдиного джерела і носія влади згідно з Конституцією Укра-їни, від залучення широких верств народу до розроблення державної політики та здійснення громадського контролю за її практичною реа-лізацією. Це, безперечно, дасть можливість подолати безвідповідаль-ність влади, її корумпованість, спокусу до власного збагачення, а та-кож прискорити формування середнього класу власників, і в такий спосіб, з одного боку, припинити вражаюче зубожіння народу, а з другого - безпрецедентну концентрацію національних багатств у ру-ках кланово-олігархічних груп, які стоять на заваді реальних демок-ратичних перетворень у державі.
Отже, саме життя вимагає розгортання серед народу лекційної науково-просвітницької роботи з українознавства, спрямованої на на-ціонально-патріотичне виховання різних верств населення, формуван-ня у фахівців із різних галузей знань на всіх рівнях, у тому числі й державного управління, державницького мислення, національної гідності, честі і громадянських чеснот, здатних консолідувати народ у сучасну українську державно-політичну націю, забезпечити побудову національної демократичної Української держави європейського зраз-ка на українознавчих засадах, а також прискорений перехід до інформаційного суспільства та якнайшвидше входження України до кола цивілізованих країн світу.
Додамо до цього, що оновлення знання відбувається значно швид-ше за зміну поколінь, і тому треба вчити чи перенавчати вже навчених, забезпечивши при цьому громадянам повноцінне життя в сучасному глобалізованому світі без втрати національно-духовних цінностей і почуття патріотизму, а також загальносуспільне розуміння людини як найвищої цінності, права кожного громадянина бути самим собою, розвивати свої природні здібності.
Товариство «Знання» України об'єднує могутній інтелектуальний по-тенціал у всіх сферах суспільного життя і нині є найбільшою громад-ською науково-просвітницькою організацією. Взявши на себе частину суспільних і державних функцій щодо подальшої розбудови після-дипломної та безперервної фахової освіти, Товариство приступило до розгортання мережі народних університетів українознавства за місцем роботи, навчання і проживання громадян в Україні та українській діаспорі. Робота їх має бути спрямована на підвищення кваліфікації, загальноосвітньої підготовки та політичної культури широких верств населення, на благородну справу духовного та інтелектуального збага-чення українського народу на етапі формування інформаційного су-спільства в нашій країні.
Це особливо актуально. Адже знання у світі швидко оновлюються майже повністю, і тому важливо, щоб кожний фахівець міг пройти підготовку в університетах українознавства раз на рік обсягом 80 го-дин із відривом від основної роботи за місцем роботи, навчання, про-живання. Тільки тоді працівники, зайняті у сфері державного управ-ління, виробництва та духовно-культурній сфері, зможуть гідно відпо-відати на виклики часу.
Мета народних університетів українознавства - формувати самодо-статню, високоосвічену та патріотично налаштовану особистість, здатну до творчого саморозвитку, яка вміє використовувати набуті знання у своїй діяльності, органічно адаптовану до активного життя в динамічно змінюваному світі багатоманітних зв'язків, здатну знайти своє місце в житті за умов глобалізму, зростання інформаційної на-сиченості сфер життєдіяльності та ускладнення комунікативності життя.
Отже, народні університети українознавства є дієвим засобом задо-волення освітніх потреб кожного громадянина України та української діаспори впродовж його життя, здійснення "українознавчого прориву" в суспільну свідомість, що дає можливість активізувати форму-вання сучасної української державно-політичної нації, здатної адек-ватно відповідати на доленосні історичні виклики, вижити в жорсткій конкурентній боротьбі між націями, що загострилася в сучасному глобалізованому світі, й облаштовувати повнокровне життя у власній, національній державі. Отже, розгортання розгалуженої мережі на-родних університетів українознавства в Україні та за її межами, зокре-ма в Росії, - веління часу.
Типова програма народного університету українознавства, яку затвердила президія правління Товариства Знання України (протокол № 5/2 від 26 грудня 2003 року), рекомендується для створення навчально-виховних закладів Товариства за місцем роботи, навчання і проживання громадян України в системах післядипломної, безпе-рервної фахової та міжнародної дистанційної освіти та для розгортан-ня їх розгалуженої мережі в Україні та українській діаспорі, зокрема в Росії.
В основу програми народного університету українознавства покла-дено концепцію українознавства та результати її втілення в науково-педагогічну і державотворчу практику, яку розробила українознавча наукова школа на чолі з професором П. Кононенком, широко відома в Україні і світі.
Типова програма народного університету українознавства є базо-вою для всіх спеціальностей. Вона адаптується до місцевих умов із врахуванням специфіки регіону, області, району, міста й села, а також трансформується за змістом, формою і методикою викладу матеріалу викладачами залежно від виду та профілю діяльності підприємства, установи, організації, вікових особливостей, професійного складу та інтересів і запитів слухачів. Викладачі цих освітньо-виховних закладів Товариства готуються і систематично проходять перепідготовку за розгорнутою програмою обсягом 120 годин.
До професійних якостей керівників-управлінців, фахівців із різних галузей знань, які пройшли підготовку в народних університетах укра-їнознавства, варто віднести, насамперед, знання національної історії України, історії української державності та української культури від найдавніших часів до сьогодення, вміння застосувати їх до аналізу проблем і складнощів сучасного українського суспільно-політичного життя та шляхів їх подолання, а також набуття знань із прикладного українознавства й навичок їх застосування в повсякденній практиці.
Типова програма
народного унІверситету украЇнознавства
Вступ. Пояснювальна записка:
народні університети українознавства - освітнього-виховні за-клади Товариства Знання України;
створення народних університетів українознавства та розгортан-ня їх розгалуженої мережі в Україні й українській діаспорі - ве-ління часу;
місце і роль народних університетів українознавства в системі післядипломної та безперервної фахової освіти.
1. Україна - українство - українознавство:
сучасне українознавство як інтегративна наукова система глибо-ко диференційованих (cтруктурованих) об'ємних усвідомлених знань про Україну і світове українство як органічну цілісність;
історія розвитку українознавства, наукової українознавчої школи та його джерельна база;
концепція, концентри та теоретико-методологічні засади сучас-ного українознавства;
українська національна ідея в інтегративній науковій системі українознавчих знань;
українознавство в системі науки, виховання і освіти, культури, національного державотворення і розбудови громадянського су-спільства та просвіти в Україні й українській діаспорі;
українознавство - гарант виживання й процвітання української нації в сучасному агресивно-конкурентному світі, що неухильно глобалізується.
2. Стародавня історія України:
антропогенез та етногенез на території стародавньої України;
трипільська землеробська протоцивілізація на теренах України та її поширення в Східній Європі;
найдавніші скотарі - індоєвропейці на теренах України та їх розселення в усі кінці світу;
Україна - прабатьківщина слов'ян та їх розселення на обширах Південної, Центральної і Східної Європи;
Україна як об'єкт експансії зі Сходу і Заходу, її наслідки;
стародавня історія України - невід'ємна складова української національної історії та її визначна роль в європейській і світовій історії.
3. Походження українського народу:
творення етнічного ядра українського народу літописними племенами в середині I тис. н. е. та завершення його формування в Києво-Руській і Галицько-Волинській державах;
безперервний культурний розвиток на території України, починаючи з пізнього палеоліту;
українці - нащадки давніх слов'ян, автохтони на своїх спокон-вічних етнічних землях;
генетичні корені українців у трипільській та індоєвропейській культурах, що існували на території України;
українці - спадкоємці культур усіх племен і народів, що в різні часи перебували на українських землях;
єдність українського народу в антропологічному типі, менталь-ності й культурі та його безперервний розвиток упродовж остан-ніх 1,5 тис. років.
4. Українська природа - етнос - екологія:
Україна - унікальний геобіоноокосмічний феномен;
геологічна будова України: платформенна частина України, Український кристалічний щит, складчасті гірські масиви та природні багатства;
багатоманітні природно-кліматичні умови України;
визначальний вплив української природи на формування українського етносу, його ментальності, мови і культури;
парадигми історичного буття українського етносу в системі взає-модії "людина - природа": об'єктивістська (родинно-адаптивна), діяльнісна (мета - засіб - результат) та антропологічна (менталь-но-екологічна);
екологічні наслідки руйнування природи України та менталітету українців колонізаторами, особливо за радянської доби, та шля-хи їх усунення.
5. Україна - нація - держава:
передісторія: перші державні утворення кіммерійців, скіфів та сарматів на території України;
витоки: слов'яно-українська Антська держава на теренах Укра-їни;
періодизація становлення української державно-політичної нації: князівський, козацький, національно-демократичний періоди;
княжа доба. Дулібський політичний союз. Держава Кия та Киє-вичів. Києво-Руська та Галицько-Волинська українські держави;
козацька доба. Українська Козацько-Гетьманська держава;
Україна у XIX столітті - 20-ті роки XX століття. Українська На-родна Республіка;
Україна між двома світовими війнами: 1921-1939;
Україна у Другій світовій війні та в повоєнні роки: 1939-1953;
від дисидентства до незалежності;
відновлення незалежної Української держави в новітні часи;
українська національно-державницька ідея - берегиня україн-ського народу в іменах, героях, провідниках;
національне державотворення на сучасному етапі: уроки історії, реалії, перспективи.
6. Українська мова в Українській державі:
українська мова як виразник народного буття, атрибут націо-нальної державності;
походження та історичний розвиток української літературної мови;
лінгвоцид українців;
форми існування мови;
мова і нація;
мова і національна свідомість;
мова і культура;
мовна політика;
мовна ситуація в Україні;
"якби ми вчились так, як треба";
проблеми сучасного функціонування української мови.
7. Українська культура - нетлінна скарбниця українського на-
роду:
традиційна матеріальна культура українців: основні галузі гос-подарства і занять, народні промисли й ремесла, торгівля, транс-портні засоби, будівельна творчість і архітектура, народний одяг, харчування й національна кухня;
традиційна духовна культура українців: громадське життя та ка-лендарно-господарські й сімейно-побутові обряди, свята й уро-чистості, народне знання і світоглядні уявлення, народні сим-воли й національна символіка;
корені української культури в трипільській та індоєвропейській культурах, що існували на теренах України;
опосередкований вплив на українську культуру ірано-тюркських племен і народів, що в різні історичні часи перебували на тери-торії України;
розвиток української культури в Середньовіччі під впливом візантійської та західноєвропейської культур;
культурно-стилістичні епохи в розвитку української культури, зокрема літературі та мистецтві: стародавня доба, Середньовіч-чя, Відродження, Бароко, Романтизм, Реалізм, Імпресіонізм, Модернізм;
шляхи відродження всього багатства української культури в не-залежній Україні та євроатлантична цивілізація.
8. Українська національно-державницька ідея і розбудова гро-
мадянського суспільства в Україні:
загальнонаціональне та територіально-регіональне в культурі українського народу;
історико-етнографічне районування України;
етнічні зони України: Середнє Подніпров'я (Наддніпрянщина), Полтавщина, Слобожанщина, Поділля, Полісся, Волинь, При-карпаття, Закарпаття, Буковина, Південь;
етнографічні групи населення України - українські горяни: гуцу-ли, бойки, лемки; українське Полісся: поліщуки, пінчуки, лит-вини;
локальні етнічні групи українського народу: росіяни, поляки, білоруси, євреї, кримські татари, болгари, чехи, словаки, угорці, молдавани, румуни, греки, німці, вірмени, грузини, гагаузи, тата-ри, караїми;
взаєморозвиток національної та громадянської ідей в україн-ській історії;
українська титульна нація і національні меншини, форми їх взає-модії в розбудові національної державності та громадянського суспільства в Україні;
Конституція України про права та обов'язки громадян України.
9. Україна: ментальність - доля - історична місія:
український менталітет як виразник української душі та його універсальність;
давні українці - господарі власної долі;
козацька нація - спадкоємниця менталітету давніх українців;
український менталітет у полоні малоросійства;
Україна і Росія - різні ментальності, долі та історичні місії;
Україна серед світових цивілізацій.
10. Україна - просвіта:
прадавні історичні традиції просвіти в Україні;
основні історичні етапи розвитку українського просвітництва;
місце і роль просвіти в ідеологічному та психологічному забез-печенні побудови національної демократичної Української дер-жави на українознавчих засадах європейського зразка;
інтегративна наукова система українознавства та новітні техноло-гії її впровадження в національно-державне і громадянське життя;
сучасна науково-просвітницька діяльність в Україні в та україн-ській діаспорі: досвід, перспективи.
Базовий зміст програмного матеріалу, розгорнутий навчально-тематичний план, бібліографія та Положення про Координаційну раду народних університетів українознавства при правлінні Товариства Знання України буде оприлюднено найближчим часом.
Матеріал до типової програми народного університету україно-знавства напрацювала лекторська група Центру "Українознавство" Товариства Знання України, упорядник - А. Г. Мартинюк, директор Центру "Українознавство" Товариства.
Спонсор програми: АТ "Оболонь" (президент - О. В. Слободян).
Науковий керівник програми: П. П. Кононенко, доктор філоло-гічних наук, академік громадської Академії наук вищої школи України, академік Української вільної академії наук (США), професор, лауреат Міжнародної премії імені Й. Г. Гердера.
Наукові консультанти: академік НАН України, професор К. М. Ситник, доктори історичних наук, професори - Т. Г. Гунчак, Л. Л. Залізняк, В. І. Сергійчук.
Рецензенти: доктори історичних наук, професори: Я. С. Калакура, Ю. А. Мицик, В. Ф. Солдатенко; доктор філологічних наук, професор А. Г. Погрібний, кандидат мистецтвознавства, професор Д. О. Горбачов.
З питань організаційного, науково-методичного та програмного за-безпечення роботи народних університетів українознавства зверта-тись до Координаційної ради народних університетів українознавства при правлінні Товариства Знання України: голова - професор П. П. Кононенко, директор Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України,
відповідальний секретар Координаційної ради - А. Г. Мартинюк, директор Центру "Українознавство" Товариства Знання України за адресою:
03150, м. Київ - 150, вул. Велика Васильківська, 57/3,
тел. (044) 227-2010, факс 227-3331,
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.