Анатолій БУЛДА,
професор Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова
Термін "українська діаспора" ввійшов у ряд з іншими поняттями, які широко вживаються в лексиці політичних діячів, у наукових дослі-дженнях, у публіцистиці. Це поняття використовується, як правило, для визначення людей українського походження, які внаслідок склад-них і суперечливих процесів покинули рідну землю і проживають за її межами. Так, наприклад, у Російській Федерації проживає одна з най-численніших громад - українська. За останні десятиріччя термін "українська діаспора" став загальноприйнятим і широковживаним.
Українські дослідники висвітлювали проблеми української діас-пори, її зв'язки з історичною батьківщиною. Діаспорна проблематика стала важливим напрямом досліджень гуманітарного профілю. Це зумовлено тим, що українська діаспора як своєрідна форма соціуму, історичної долі людей, які опинилися за межами України, зберегла певну спільність інтересів, національних традицій, ціннісних орієн-тацій.
Розглядаючи проблему українства, ми не можемо не враховувати той факт, що політичні системи роблять народи схожими один на одного в межах певної цивілізації. Але, як зазначають дослідники цієї проблеми, різні народи не можуть бути однаковими в духовно-культурному аспекті. Ці відмінності і створюють особливості того чи іншого етносу.
Специфіка етнічного концентрується в змісті етнічної свідомості й самосвідомості. Найважливішою відмінністю того чи іншого етносу є мова. "Мовна стійкість" є реальним тестом на асиміляційні впливи того чи іншого етносу.
Взаємодія України зі східною діаспорою Росії як система спілку-вання, налагодження контактів, стосунків здійснюється на різних рівнях - як на індивідуальному, так і груповому. Вони можуть бути безпосередніми та опосередкованими через засоби масової інфор-мації, літературу, мистецтво, освітні програми. На груповому рівні найпоширеніші контакти зі східною діаспорою Росії здійснюються в процесі обміну делегаціями, наукових обмінів, це взаємодія і налаго-дження контактів між молодіжними організаціями, політичними діячами. До такого рівня стосунків можна віднести реалізацію спіль-них проектів, економічних програм, функціонування благодійних фондів. Індивідуальний рівень характеризується підтримкою грома-дян, які перебувають за кордоном, - від вирішення особистих питань до реалізації освітніх проблем.
За останній час напрацьовано цікавий досвід співпраці зі співвіт-чизниками за кордоном. Як засвідчують наукові дослідження і прак-тика роботи з українською діаспорою в Росії, існує кілька моделей діаспорної політики. Розробляючи стратегію співпраці зі співвітчиз-никами за кордоном, більшість країн виходить із того, що діаспора - це не тільки форма існування громад, а й важливий політичний інст-румент.
Знайомство з реальним станом української освіти для дорослих, молоді і школярів у тих регіонах Російської Федерації, де проходила експедиція УВКР у грудні 2002 року, свідчить про її фактичну від-сутність у школах, позашкільних закладах. Бесіди зі школярами, до-рослими переконують у тому, що значна кількість українців цікав-ляться історією України - як минувшиною, так і сучасністю, хотіли б вивчати українську мову, літературу, українознавство. Звичайно, певна частина під впливом асиміляційних процесів, впливом російської мови, культури втратили інтерес до етнічної свідомості й не виявля-ють ніякого бажання до її трансформації.
Хоча в цих складних процесах є певні причини, пов'язані з тим, що з боку українського суспільства немає належного інтересу і певної активності у зв'язках з українською діаспорою. Більшість контактів мають індивідуальний, не зовсім цілеспрямований характер. Дуже низький рівень самоврядності українства російсько-українського при-кордоння, брак україномовних шкіл, належного фонду українських книг у бібліотеках, дієвих засобів масової інформації створюють значні проблеми для розвитку освіти в цих регіонах.
Розвиток різнобічних зв'язків із закордонним українством у галузі національно-культурного, освітнього, інформаційного задоволення їх потреб сприятиме збереженню самобутності українства, взаємовигід-ного співробітництва із зарубіжними українцями в різних сферах ді-яльності.
Важливими напрямами такої співпраці може бути розроблення й реалізація освітніх програм із вивчення рідної української мови та літератури, історії України, українознавства. Актуальності у зв'язку з цим набуває процес підготовки педагогічних кадрів для національно-культурних центрів, загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закла-дів на основі реалізації міждержавних угод стосовно забезпечення навчання випускників загальноосвітніх шкіл Російської Федерації в українських університетах. Співпраця й координація зусиль навчаль-них закладів у сфері реального обміну науковцями, аспірантами, викладачами і студентами, які б досліджували різні проблеми укра-їнської дійсності, допомогла б зрушити цю важливу справу у форму-ванні національної свідомості.
Реальним аспектом співпраці може бути допомога навчальним за-кладам Російської Федерації стосовно забезпечення їх підручниками, посібниками, дидактичними матеріалами, розробками з української мови, літератури, історії України.
Література:
1. Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х кн.- Львів: Світ, 1994.- 472 с.
2. Рожок В. Українські громади Росії // Урядовий кур'єр.- 2003.- 8 грудня.- С. 11.
3. Попок А. А., Лазебник С. Ю. Історична батьківщина - діаспора: європейський до-свід взаємин.- К.: Альтерпрес, 2003.- 152 с.
4. Нельга О. Українство як етнопсихологічний феномен // Українська діаспора.- 1993.- Число 3.- С. 5-20.