Ольга ХОРОШКОВСЬКА,
Голова Освітнього центру
«Україна–Діаспора»,
д. пед. н., професор
У 30-х роках у центральній чорноземній області Росії, де укра-їнське населення становило більшість, функціонувало 1378 почат-кових шкіл. У 8-ми педагогічних технікумах навчалося 1000 студентів. У Воронезькому університеті діяв факультет української мови і літе-ратури. У Поволжі працювало 429 початкових класів. 1300 учителів навчало 41 тисячу учнів. На Далекому Сході на початку 30-х років було утворено 14 українських районів. У 1932 році українською мовою тут навчалося 51800 учнів. У Північнокавказькому краї працювало 1200 українських початкових класів, із них – 300 в Кубанському окрузі. Пізніше всі українські освітні заклади було ліквідовано. Почався процес асиміляції і денаціоналізації.
Друге народження і становлення української освіти в Російській Федерації розпочалося з розвалом Союзу і здобуттям Україною незалежності, що сприяло пробудженню національної свідомості українців, які почали об’єднуватися в національно-культурні товариства й відкривати недільні школи, аби підростаюче покоління змогло вчити рідну мову. На жаль, до сьогодні українська освіта в Російській Федерації лишається справою українських громадських національно-культурних товариств. Відкриття українських недільних шкіл часто залежить від доброї чи недоброї волі місцевих чиновників, а також від наполегливості керівників національно-культурних товариств, ентузіазму, якого не всім і не завжди вистачає.
Прикладом високої національної свідомості й наполегливості є робота Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану, який очолюють Володимир Дорошенко та Василь Бабенко. Завдяки їхнім зусиллям у 8-ми середніх школах, які працюють у селах, де переважає українське населення, українську мову введено в навчальні плани. Вона вивчається як предмет 3 години на тиждень з 1 по 12 клас. Це єдиний на всю Російську Федерацію приклад, де офіційно викладається українська мова. В основному ж працюють недільні школи.
У 2002 році з 19 по 23 грудня в Уфі на базі відкритого Уфимського філіалу Московського державного педагогічного університету ім. М. Шолохова було проведено Міжнародний семінар «Удосконалення вивчення предметів українознавчого циклу в навчальних закладах Російської Федерації». На семінарі було оприлюднено цифри опера-тивних даних, наданих управлінням регіональної освітньої політики Міністерства освіти Російської Федерації. Там сказано, що, крім 8-ми шкіл Башкортостану, в Російській Федерації працює ще 4 недільні школи (в Республіці Комі – 2, в Ханти-Мансійському окрузі – 1, в Са-марській області – 1 і в Мурманській – 1). Як бачимо, дані далеко не повні. У довіднику «Українська освіта й українознавчі студії за кордоном», виданому 2001 року, крім зазначених, українські недільні школи працюють в Омську (2 школи), Самарській області (4 школи), Єкатеринбурзі (1 школа). У Томську працює Заозерний архітектурно-художній ліцей, де з 5-го класу викладається українська мова як предмет, працює Слов’янський ліцей у Тюмені, де українська мова вивчається з 2-го класу. У Сургуті діє українська недільна школа мистецтв. Є по одній недільній школі в Нижнєвартовську, Тобольську, Ялуоторовську. У 9-ти вищих навчальних закладах на факультетах слов’янських мов викладається й українська мова, хоч кількість студентів, які її вивчають, невелика – 7–10 осіб. Таким чином, можна зробити висновок, що Міністерство освіти Російської Федерації не володіє повними статистичними даними щодо функціонування укра-їнських шкіл, а отже, й не турбується про їх долю. Натомість в Україні (2003/2004 н. р.) працює понад 1935 шкіл із російською мовою викла-дання, які забезпечені кадрами, програмами й підручниками, виданими в Україні, з усіх предметів. Але в них навчається майже 50 % учнів.
А як забезпечені українськими підручниками та іншими навчаль-ними матеріалами школи Російської Федерації? Здається, ніяк. Принаймні ми не бачили жодного підручника, виданого для українських шкіл видавництвами Російської Федерації.
Укладені угоди про співпрацю в галузі освіти міністерства освіти Російської Федерації й України не виконуються зі сторони Росії.
Якщо в Україні освітою в школах із мовою навчання етнічних меншин опікується держава (відкрито 98 шкіл, у яких усі предмети викладаються румунською мовою, 69 – угорською, 13 – кримсько-татарською, 9 – молдавською, 3 – польською, крім того, в ряді шкіл і ВНЗ польська викладається як предмет), вони забезпечені підручниками, розробленими й виданими в Україні, то в Російській Федерації українською освітою опікуються, як уже згадувалось, громадські організації. Міністерство освіти для таких шкіл не пропонує ні програм, ні підручників, ні іншої навчальної літератури. Отже, питаннями української освіти українців – громадян Російської Федерації – змушена займатися Україна. На жаль, на сьогодні в Україні не вироблено системного підходу до розв’язання проблем української освіти в діаспорі взагалі й у Російській Федерації зокрема.
Кошти, які виділяє наша держава на освіту в діаспорі, незначні та й то розпорошені по різних організаціях. Кожна з них «щось» робить, але далеко не те, що могло б забезпечити освітні потреби вчителя, який працює за межами України.
Учителі українських шкіл Російської Федерації гостро відчувають труднощі, пов’язані з:
належною кваліфікаційною підготовкою;
недостатністю або браком навчальних програм;
недостатньою забезпеченістю підручниками нового покоління;
браком методичних посібників для вчителів і будь-якої навчально-дидактичної літератури для учнів.
Потребують підвищення кваліфікації й викладачі української мови кафедр слов’янських мов, які часто є спеціалістами з російської мови, а українською володіють на рівні розмовної.
Ті семінари для вчителів діаспори, які в нас проводяться, на жаль, не забезпечують системної кваліфікаційної підготовки. Міністерство освіти і науки України та громадські організації, хоч і намагаються, але не можуть забезпечити належною мірою школи діаспори ні про-грамами, ні підручниками. Крім того, вони потребують адаптації до умов недільної школи.
Підсумовуючи, потрібно підкреслити, що належне розв’язання проблем української освіти у школах Російської Федерації можливе лише на основі міждержавних угод, які мають виконуватись на пари-тетних началах, а потім уже до цього залучати громадські організації.
Джерело: УВКР.