Доповідна записка про необхідність створення державної цільової програми
Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма
Актуальною є проблема відсутності точної інформації про територію розселення українців за межами України, в першу чергу, в Російській Федерації, про сучасний стан їхньої мовної та культурної самоідентифікації, мовної компетенції, збереження національно-культурних традицій, історію проживання за кордоном.
Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання шляхом розроблення і виконання програми
Робота з українською діаспорою, попри всі переможні реляції багатьох наших інституцій та зарубіжних об'єднань українців, не те, щоб не ведеться - вона позбавлена системності. І це стає причиною, по-перше, втрати авторитету України як політико-культурного утворення серед своїх закордонних співвітчизників, а по-друге, швидкої асиміляції українців з автохтонним населенням держав, де вони мешкають. В нас є «Національна програма роботи з закордонними українцями на період до 2010 року». Але вона, як показали наші спілкування з російськими українцями, малоефективна. У нас, навіть, нема державної інституції, яка б переймалася цією справою. Про це, до речі, говорив і Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Дмитро Павличко у Верховній Раді України на парламентських слуханнях з питань співпраці із закордонними українцями. Він відзначав, що «у структурі Кабінету Міністрів треба створити інституцію, яка займалась би виключно справами української діаспори (міністерство або комітет - як в інших країнах світу). Це дасть змогу зосередити зусилля держави на виконанні Національної програми роботи з закордонними українцями в одному відомстві, підвищить політичний, фаховий та методичний рівень виконання завдань, які стоять перед Україною щодо підняття рівня роботи з діаспорою та громадянами України, що працюють за кордоном». Метою статті, що пропонується для обговорення шановною науковою громадою, є встановлення методологічних засад для активного виходу нашої держави як носія освітніх послуг на міжнародний освітянський ринок, принаймні в галузі освітньої підтримки своїх іноземних співвітчизників. Як відомо, українці живуть, не тільки в Україні, але ще й у Росії, де їх налічує приблизно 5 мільйонів, у Казахстані - біля 2,5 мільйонів, у Сполучених Штатах Америки - біля 2 мільйонів, у Канаді - біля мільйону тощо. У Польщі проживає приблизно 500 тисяч Українців. Взагалі станом на 2004 р. за межами України мешкає до 15 млн. українців, тобто біля третини нації. Думається, що починати треба з тих країн, які географічно та історично ближчі до України, а саме - з Польщі та Росії. Нам відомі місця компактного розселення українців. В Росії вони живуть здебільшого в Москві, Санкт-Петербурзі, в районах Курська, Воронежу, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостоку, Кубані (Краснодарський край), Дону, від Оренбургу до Тихого океану, в Закаспійській області, в Приморській Краю над рікою Уссурі, в Амурській області («Зелений Клин»), в Польщі - в західній і північній частини (воєводства Ольштинське, Щецінське, Вроцлавське, Гданське, Познаньське). Однак в нас нема лінгво-етнічної карти українських населених пунктів цих країн, нема карти українських діалектів Польщі та Росії. Останньою картою, на якій такі говори були відмічені, є, за нашими відомостями, «Досвід діалектологічної карти російської мови в Європі з додатком нарису російської діалектології», виданий ще у 1915 році. Згадка про українські діалекти (малоросійські, за термінологією авторів карти) там була можливою лише тому, що вони не відокремлювалися від «великоруського» мовного членування.
Дуже дивним є те, що україністика не поставила ще перед собою завдання створення такої карти. Але ж саме встановлення реєстру українських говорів, не лише Росії, але ж і інших країн - Польщі, Румунії, Словаччини тощо - дозволить, по-перше, встановити географічні напрямки допомоги метрополії (тобто України) своїм діаспорам, а по-друге, дасть можливість встановити поле дослідження особливостей формування, існування та розвитку українських говірок за кордоном України.
В нас нема повноцінних комплексних лінгвістичних, історичних, етнографічних описів сучасного стану закордонного українства.
Метою програми і є саме опис історії формування закордонного українства, території його розселення, особливостей сучасного лінгвістичного, культурного, етнографічного стану.
Визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта
Для реалізації програми необхідним є створення Асоціації дослідників сучасного національно-культурного стану українства за кордоном, в яку повинні увійти провідні вчені, в першу чергу, України та Росії. Є попередня домовленість з науковцями Львівського національного університету ім. І. Франка, Харківського державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, Кіровоградського державного педагогічного університету ім.. Володимира Винниченка, Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов, Слов'янського державного педагогічного університету, Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського тощо. Крім того, велику зацікавленість висказали члени Російської асоціації україністів, науковці Москви, Тюмені, Волгограду, Уфи. Ця асоціація буде працювати за наступними напрямками
1. Історико-соціальний: створення карти українських населених пунктів Росії. Аналіз їхнього кількісного та національного складу, місця в економічній системі РФ, історії виникнення та розвитку. Створення енциклопедії «Українські поселення на карті Росії».
2. Лінгвістичний: створення атласу анклавних українських говірок Росії, опис сучасного стану цих говірок, їхнього впливу на мову автохтонного населення, вплив мови автохтонного населення на говірки української мови, складання словників російських говірок української мови. Створення енциклопедії «Українська мова в Росії».
3. Етнографічний: опис звичаїв, культури, побуту, світогляду українців зарубіжжя. Створення енциклопедії «Українська культура Росії».
4. Фольклорний: опис фольклору українців Росії. Створення збірників українських фольклорних текстів російських українців.
Першим і найголовнішим етапом роботи є саме створення карти українських населених пунктів Росії. Від цього залежить встановлення плану та географії історичних, етнографічних, діалектологічних та фольклорних експедицій. Первинними територіями дослідження, на мій погляд, повинні стати Поволжя, Кубань, Башкортостан, Тюменська область. Географія повинна розширюватися. Дослідженню підлягають не лише території компактного розташування українських населених пунктів, але й ізольовані населенні пункти на домінантних автохтонних територіях.
Визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми
|
Захід |
Термін |
|
|
Проведення установчої конференції Асоціації дослідників сучасного національно-культурного стану українства за кордоном |
||
|
Створення лабораторій анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики на рівні НАН України та Міністерства освіти і науки України |
||
|
Створення дослідницьких груп у вузах України та Росії, налаштованих на збір та обробку матеріалів з анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики |
||
|
Розробка моделей збору та обробки матеріалів, плану проведення експедицій з анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики |
||
|
Створення карти українських населених пунктів Росії |
||
|
Створення атласу анклавних українських говірок Росії |
||
|
Створення наукового видання «Україністика зарубіжжя» на рівні НАН України та Міністерства освіти і науки України спільно з зацікавленими організаціями Росії (РАУ) |
||
|
Створення редколегій енциклопедій «Українські поселення на карті Росії», «Українська мова в Росії», «Українська культура Росії» |
||
|
Створення Інтернет-порталу Асоціації дослідників сучасного національно-культурного стану українства за кордоном |
||
|
Створення системи постійнодіючих семінарів та конференцій з анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики |
||
|
Проведення наукових експедицій з анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики |
||
|
Випуск монографій, збірників, навчальної літератури, статей з питань анклавної діалектології, анклавної етнографії, історії українства зарубіжжя, анклавної фольклористики |
Оцінка очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності
Розробка програми сприятиме створенню в Росії освітніх установ для українців. В першу чергу в місцях їхнього компактного проживання. Про це, до речі, говорив і Дмитро Павличко: «Оскільки в Росії немає жодної української школи, Кабінет Міністрів України має узгодити з Урядом Російської Федерації питання відкриття українських шкіл у місцях компактного проживання українців» (Павличко). І тут не треба говорити про пасивність уряду Російської Федерації. Це наша провина та наша біда, оскільки, як говорив той самий діяч, саме «Україна досі на урядовому рівні не виступає з відповідними ініціативами» (Павличко). Можливо, варто почати з недільних шкіл та спеціальних груп у дитячих садках в українських населених пунктах, оскільки зараз нема достатньої кількості кадрів, які могли б кваліфіковано викладати україністику. Тут, скоріше за все, варто вести мову про підготовку вчительських кадрів. Для цього треба, з одного боку, брати на себе безкоштовну підготовку українців - громадян Росії на факультетах так чи інакше пов'язаних з україністикою в українських ВНЗ, а з іншого - сприяти створенню спеціалізацій циклу «Україністика» у ВНЗ Росії. Як відомо, такі спеціалізації вже зараз відкрито в таких знаних наукових центрах Росії, як МДУ, Московський лінгвістичний університет тощо. Готові до відкриття таких спеціалізацій і інші ВНЗ Росії. Але вони виникнуть лише тоді, коли ми сприятимемо відкриттю українських навчальних закладів, коли в україністах виникне наявна потреба. До речі, відома велика кількість філіалів російських ВНЗ в Україні. Можливо, варто говорити про необхідність відкриття хоча б одного філіалу українського ВНЗ в Росії. Це може бути, наприклад, філіал Києво-Могилянської академії або Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.
Українці зарубіжжя, в першу чергу - Росії, зараз знаходяться на шляху мовної асиміляції. І винити в цьому лише російський уряд не можна. Ми самі винні в тому, що не надаємо російському українству освітньої допомоги. Наприклад, в с. Мачуха Волгоградської області, яке було утворено у 17 столітті, люди ще розмовляють українською мовою. Більш того, там ще залишилися пасивні білінгви, тобто люди, які розуміють російську мову, але розмовляють лише українською. Це зазвичай люди похилого віку. В сім'ях спілкування відбувається здебільшого українською. Але молоді люди, які виїздять з села українську мову забувають. Варто відзначити, що це побутова, діалектна українська мова з яскраво вираженими рисами полтавського діалекту - літературною майже ніхто не розмовляє. Тому перший курс, який треба запровадити в школах російської української діаспори - це курс літературної української мови. Українським кафедрам мови варто розробити методичний пакет, мовний портфель для представників української діаспори. Сюди повинні увійти підручники, навчальні посібники, методичні матеріали, аудіо записи, відеофільми.
Відомо, що вивчення мови не може обмежуватись шкільною аудиторію. Нам варто сприяти створенню бібліотек в українських селах, постачанню української періодики. Отримання ними українських видань дозволить отримати й український погляд не лише на сьогодення, а й на історію. Останнє дуже важливо. У людей виникне можливість співставлення різних точок зору на дуже болючі питання генезису української держави. Тому другим курсом в шкільній програмі повинна стати «Історія України».
Не варто відмовлятись від сприяння виданню автентичних українських періодичних видань і в межах діаспори. Українство повинне відчувати свою діаспоральну цілісність і за кордонами України. В цих виданнях повинні відбиватися освітні проблеми діаспори, надаватись оголошення про освітні, наукові та культурні заходи в країні їхнього проживання. Такі видання повинні сприяти розвитку художньої культури діаспори.
До речі, важливим компонентом української освіти є курс «Культура України», де школярам могла б надаватись інформація про формування художньої культури нашого народу від Нестора до сьогодення. Не зайвими були б виступи українських колективів як діаспори так і метрополії.
Важливим чинником є такий вид інформаційних джерел, як Інтернет. Тут можна створити великі освітні портали для діаспори, можливо, ввести в дію систему дистанційної освіти для українців зарубіжжя. Проводити он-лайн конференції з приводу важливих подій в політичному, культурному, спортивному житті українства.
Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми.
Теркулов В`ячеслав Ісайович,
Проректор з наукової роботи Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов доктора філологічних наук
тел. (роб.) 06242-4-69-80
тел. (моб.) 0506778571
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлинах: В`ячеслав Ісайович Теркулов. Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов.