Занепад економічного життя на Стародубщині під московським пануванням
Про складнощі, що виникають при створенні Таблиць князів Стародубщини. Праця Леонтія Войтовича. Князі стародубські. Удільні князі трубчевські. Демократичність Литовської держави.
Треба визнати, що не тільки про роки володарювання останніх стародубських князів нам відомо так замало. Як слушно зауважив відомий український дослідник Леонтій Войтович у своєму дослідженні «Князівські династії Східної Європи»: «Джерела з історії Чернігівської землі XIII-XIV ст. практично відсутні. Жодна інша територія не мала таких втрат. Тому для дослідження генеалогії … і виявлення персонального складу династії використано всі знахідки, перш за все пом'яники. Коли не було можливості встановити в якому князівстві правив той чи інший князь, за основу брався порядок успадкування. Ми свідомі того, що багато питань залишаються дискусійними». Ця ґрунтовна праця Л. Войтовича вельми допомогла мені при складанні генеалогічних таблиць князів, що правили на Стародубщині у 12-16 ст.ст. Перша частина цієї таблиці була видрукувана у 3-й частині моєї праці. Зараз же пропоную вашій увазі список тих князів, які князювали на Стародубщині в роки Литовської та Московської Держав. Список князів корачівських не друкую свідомо, адже історичні свідоцтва про них є настільки переплутаними, що уявити, де - у Корачеві чи у якому-небудь іншому місті князівства, володарював той чи інший князь, зовсім не має можливості.
Стародубські князі.
Патрикій (Давид) Наримунтович ( друга половина 14 ст.)
Федір Патрикійович (? -1399)
Олександр Патрикійович (1399 - 1406)
Зигмунт Кейстутович (1406 - 1432)
Михайло (Болеслав) Зигмунтович (1432 - 1445)
У 1445-1454 рр. Стародубське князівство входить до складу Брянського.
Іван Андрійович Можайський (1454 - ?)
Андрій Іванович
Семен Іванович (помер після 1508)
Василь Семенович Тулуп (після 1508 – після 1517)
Після 1517-го року про Стародубське удільне князівство в складі Московської держави нам нічого не відомо. Тишком-нишком, як то кажуть, князівство було приєднано до «государевих земель», і уже під час Стародубської війни 1534-1537 рр., ми не бачимо в місті ніяких слідів колишнього князівського господарювання. Таким чином, зраду стародубських князів та перехід їх під московську владу, можемо вважати їхньою помилкою – адже князівство у них відібрали, а рід їхній вигас.
Ще більш складною була історична доля Трубчевського князівства. Нащадки Дмитра Ольгердовича розподіляють батьківську землю на дрібні уділи. Перший такий розподіл відбувся у 1420-му році, у 1490-му окремих Трубчевських князівств було вже чотири, а у 1499-му місцеві князі звертаються навіть до литовського суду, аби демократичним шляхом вияснити, хто де повинен володарювати (такі вже демократичні інститути були у Литовській державі!). Московська влада, захопивши Трубчевський край, теж посприяла подальшому дрібненню земель князівства. Поступово поруч із постаттю князя виникає постать московського воєводи, а потім намісника, до якого, в роки царювання Івана Грозного цілком переходить місцева влада. У деяких трубчевських уділах князівське володарювання зберігається ще у 60-х роках 16 ст., але далі місцева автономія нищиться остаточно, і на Трубчевськ чекає доля усіх інших міст деспотичного Московського царства. Князі ж трубчевські перебираються до Москви, і про колишню батьківщину забувають назавжди. Тільки у 1660-му році цар Олексій Михайлович за вірну службу «наділяє» Трубчевськом з повітом свого боярина Олексія Микитовича Трубецького, але після смерті останнього через три роки, місто знову повертається до «дворцового відомства». На цьому історія Трубчевського князівства і завершується.
Трубчевські князі.
А гілка.
Дмитро (Бутав) Ольгердович (1356 – 1379, 1388 - 1399)
Михайло Дмитрович (1399 - бл. 1420)
Семен Михайлович (бл. 1420 – бл. 1460)
Іван Семенович (бл. 1460 – бл. 1490)
Андрій Іванович (бл. 1490 - 1546)
Михайло Андрійович (1546 - 1556)
Б гілка.
Юрій Михайлович (бл. 1420 – 1445)
Гринько Волович (1445 - бл. 1451)
Іван Васильович Чорторийський (бл. 1451 – бл. 1460)
Іван Юрійович (1499 - 1500, 1503 - 1520)
Семен Іванович (1520 - 1566)
Роман Семенович (1566 - ?)
Микита Романович
В гілка.
Іван Іванович (бл. 1490 - 1538)
Г гілка.
Федір Іванович (бл. 1490 - 1540)
Д гілка.
Семен-Богдан Олександрович (1520 - бл. 1543)
Е гілка.
Тимофій Романович (друга половина 16 ст.)
Цікаво, що у тій частині Трубчевського князівства, що позначена як «гілка Б», у 1445-му році, після відправлення місцевого князя на московську службу, влада була передана особі навіть не князівського роду – якомусь Гриньку Воловичу. Потім тут сидів інший український князь – Іван Чорторийський, і тільки у 1499-му, за судовим рішенням, ця земля була повернута синові того князя, що відправився колись на службу до Москви – Івану Юрійовичу. У 1500-му році, внаслідок війни, що розпочала московська влада на Стародубщині, він знову лишився своєї частки князівства, але повернув її у 1503-му році, за перемир’ям, що підписали Москва і Литва, але тепер як московський підданий. Усі ті факти знов таки є свідоцтвом демократичного устрою Великого Князівства Литовського на відміну від Князівства Московського.
Імперська політика Росії. Воєнна тактика. Постійні пожежі. Доля Радогоща. Розбійники та партизани. Зубожіння населення. Голодомор 1601-1603 рр.
Перехід Стародубської землі під московську юрисдикцію мав вельми негативний вплив на всі галузі культурного та економічного життя краю. Спочатку постійні війни із Литвою, а потім звичайна байдужість московського уряду до добробуту жителів Стародубщини, призвели до нечуваного в роки перебування нашого краю в складі Литовської держави, погіршення суспільно-економічної ситуації. Для московського уряду Стародубщина була лише новою, приєднаною до імперії провінцією, плацдармом для наступних захоплень територій. Але коли війни з Литвою на деякий період припинилися, у Москви з’явилися нові імперські завдання, тепер уже на сході, і це була боротьба за приєднання до Росії Казанського та Астраханського ханств. Про Стародубщину на деякий період було забуто – колишні литовські фортеці, якими так славився край, і які сильно постраждали в роки стародубських війн, поновлювали абияк. Хоча московські хроніки розказують про відбудову Стародуба, Радогоща та Почепа, але дуже стрімкий термін їх відбудови, як і той факт, що з цього часу вони втрачають роль значних фортець, вказують на те, що відбудова ця була лише формальністю, призваною «залатати діри», як то кажуть, а не дійсно підвищити рівень обороноздатності краю. На зміну удільним князям, які дбайливо піклувалися долею власних земель, прийшли московські воєводи та намісники, які думали лише про хабарі та свій особистий добробут. У випадку нападу на стародубські фортеці ворогів, дуже часто воєводи просто спалювали місто, а самі тікали на схід, до Московщини.
Так, наприклад, під час Стародубської війни, почепський воєвода Юрій Ушатий, довідавшись, що українсько-литовське військо звільнило від росіян Стародуб та рушить на Почеп, просто видав себе за хворого, відсунувся від усіляких справ, та тікав у Росію, кинувши місто напризволяще. Його ж заступник Федір Сукін наказав російським воякам запалити Почеп разом з посадами, та швиденько, доки не підішли українські війська, вирушив услід за Ушатим. Українське військо, коли підійшло до Почепа, знайшло там лише одні руїни на згарищі, та бідних місцевих погорільців, що кляли російський уряд та з радістю присягали на вірність Литовській державі.
А що вже казати про Радогощ! Колись, у часи Київської Русі, це місто виникло як один з торгівельних центрів краю. Сама його назва свідчить про те. Це було місце, де зустрічалися купці («гості» по староукраїнські), та влаштовували свої наради, на яких вирішували принципи спільної торгівлі. Через те й місто назвали Радогощем, тобто місцем, де «радяться гості», або містом, де завжди раді гостям. Розквітнув Радогощ і у роки Литовської держави. Й досі місцеві мешканці показують місця, де за литовців знаходилися захисні споруди міста – «брама» та «башта», а круті вулички й дотепер називають тут по-староукраїнському „узвозами”. А от під московським пануванням Радогощу не пощастило. Шість разів підпалювали московські воєводи місто під час Литовських та Лівонської війн. Жителі не встигали відбудовувати свої домівки. Нарешті, після останньої пожежі, у 1563-му році, влада вирішила місто більше не відновляти, і залишила городян мешкати прямо на згарищі, без усілякого захисту. Відбудували Радогощ тільки поляки, у другій чверті 17 ст., і з тих пір став він зватися Погаром, тобто містом, що було відновлено на горілому місці.
В середині 16 ст., коли Іван Грозний готувався до завоювань татарських ханств на Волзі, Стародубщина взагалі знаходилися без захисту російських військ. У 1549 - 1550 роках воєвода з військом знаходився лише у Почепі, а у 1550 - 1551 рр. у Корачеві, навіть у Брянську війська не було. Край знову було кинуто напризволяще, а стародубцям вельми пощастило, що кримські татари не зробили набігу на їхні землі цієї пори, як це трапилося, наприклад, пізніше, у 1571-му році, коли орди хана Девлет-Гірея дійшли аж до Корачева. Тільки з 1557-го року московські війська займають найбільші міста Стародубщини, але порядок у краї їм навести не вдалося.
Байдужість влади до народних потреб призвела до невіданого раніш зубожіння місцевого населення. Багато стародубських селян, городян та «служилих людей» потрапляло у боргову кабалу до російських феодалів, яким царський уряд надавав землі на Стародубщині, так вільні раніш стародубці перетворювалися на холопів. Ті, хто не бажали бути московськими рабами, йшли до лісу, де створювали партизанські загони, що воювали із загарбниками. Партизан та лісних розбійників ставало так багато, що їздити стародубськими шляхами стало небезпечно, але від влади якої-небудь допомоги годі було чекати. Нарешті жахливі роки московського панування завершилися страшним трьохрічним голодом 1601-1603 рр. Це був справжній голодомор початку 17 ст. Невідомий нам по імені очевидець, що жив тоді у Почепі, написав, що: «люди мерли голодною смертю, мерли і в Почепі і на посаді», а 2 травня 1603-го року, на місцевому цвинтарі: «закопали... чоловік з триста». Так от жилося стародубцям у Московській державі.
ВІРНИЙ зі Стародубщини.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
На світлині: Кримський хан Девлет-Гірей, московська влада для Стародубщини вигляділа іноді гірше за татарина.