Пам’яті камчатського киянина, геолога і поета Валерія Сергєєва
Сергєєв Валерій Миколайович – киянин, і цим пишався. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, де одержав професію інженера-геолога. Працював в Україні, Бурятії, на Сахаліні та в інших районах країни.З 1978 року його життя і праця пов’язані з Камчаткою. Зі слів Валерія Сергєєва: «…Багато хорошого було пов’язано з Камчаткою і, особливо, з прекрасними людьми з української громади. Саме тут виникла потреба писати на рідній мові. Лірична і мелодична від природи українська мова як би сама собою римується і проситься на папір…»
Едіта ПОЗНЯКОВА,
г-та “Батьківщина”, №7-8(41-42), липень-серпень 2004 р.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
З Новим роком, земляки – жінки, й діти, й козаки
На Камчатці вітер віє,
Сніг та хуртовина.
Ген, далеко тепле літо,
Мила Україна.
Хоч Камчатка – не чужина,
До дрібниць знайома,
На межі тисячоріччя
Ми не зовсім дома.
Зберемося, українці,
До нашої хати -
Будем разом, як годиться,
Новий рік стрічати!
В нас пісні, музика грає
І тости чудові;
Дід Мороз гостей вітає -
Все на рідній мові.
Стрінем російського брата
Та з іншого роду -
В нас вареників багато
І зілля не шкода!
Разом тісно нам не буде
За столом великим.
З Новим роком, добрі люди,
З новим кращим віком!
Збірник поезій «ГЕОГРАФІЯ ДРУЗІВ» Валерія Сергєєва вийшов в 2001 році. Презентація пройшла в Клубі української культури ім. Івана Франка при Камчатській обласній науковій бібліотеці імені академіка Степана Петровича Крашеніннікова. Жорстока і невблаганна смерть вирвала з нашої громади одного з найбільш активних її членів – Валерія Сергєєва. Він був обдарованою, високоосвіченою та інтелігентною людиною. Його вірші українською та російською мовами, які друкувалися в камчатських газетах «Вести», «Частная жизнь», «Рыбак Камчатки», «Батьківщина», добре знають жителі Камчатки. Деякі з них стали піснями, які співають камчатські українці і сьогодні.
Наш дім
(пісня)
Ось, нарешті, і наші здійсняються мрії -
Люди є, що в них руки й серця золоті:
На Камчатці відкрили свій дім українці Росії
Поруч з центром культури російських братів.
На Камчатці відкрили свій дім українці Росії
Поруч з центром культури російських народів-братів.
Друже мій, подивись, це – не сон, це – не казка:
Жовтий степ та високого неба блакить…
Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,
І знайомий тризуб наче сяйво горить.
Хлібом-сіллю стрічає гостей дорогих Сіроглазка,
І знайомий тризуб, наче сонячне сяйво горить.
Сивий батько Дніпро і зелені Карпати,
Чорноморські степи, і Поділля, й Донбас -
Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;
Щире слово і пісня чекають на вас.
Всі приходьте в цей дім, земляки, як до рідної хати;
Щире слово і пісня завжди тут чекають на вас.
Біль розлуки стиха, відступа ностальгія;
Ми за дружним столом, як велика сім’я.
Збережемо наш дім – добрий дім українців Росії,
Нас усіх поєднала камчатська земля.
Збережемо наш дім – добрий дім українців Росії,
Нас усіх поєднала чудова камчатська земля!
5 липня 2004 року в обласній науковій бібліотеці ім. С. Крашеніннікова пройшов вечір, присвячений пам’яті людини, чиє ім’я, як рана на серці запеклось. Це ім’я - Валерій СЕРГЄЄВ! Вечір розпочався з пісні «Яворина»:
…На могилі моїй посадіть молоду яворину
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
І не плачте за мною - за мною заплаче рідня
Видно в тому і є та найтяжча провина моя.
…А далі хвилина мовчання… Третього липня 2002 року відійшов у вічність Валерій Сергєєв – поет і бард, патріот України. Та Він з нами! А пісня “Дано-водице” стала гімном Клубу української культури ім. Івана Франка при обласній бібліотеці ім. Крашеніннікова.
Дано-водице
Сл.і муз. В.Сергєєва
На Далекім Сході чорна хмара ходить.
З-під тієї хмари чорний дощ виходить;
Чорнії краплини - чутки з України.
Ти скажи, мій брате, чи їм віри дати?
Дано-водице, умий мої лиця
Від гріху, від бруду, від людського осуду.
Брате мій, земляче, й ви, землячки-сестри,
Будемо збиратись і розмови вести,
І розмови вести, і пісні співати,
До джерел тих чистих вдячно припадати!
Дано-водице, умий мої лиця
Від гріху, від бруду, від людського осуду.
На Далекім Сході рано сонце сходить;
До осель батьківських все ж воно приходить.
Сонце в нас єдине, і Земля - єдина,
Та одна в цім світі Ненька-Україна!
Дано-водице, умий мої лиця
Від гріху, від бруду, від людського осуду.
Так, надто просто зникають кращі в далечінь. Та Валерій Миколайович при цьому нам залишив не тільки світлу пам’ять про себе, але і ЛЮБОВ. Любов, яка об’єднує нас і радує. Лишив свої пісні і свою збірку віршів “Географія друзів». “Я Вас люблю усіх, усіх…” звучать його незабутні слова, які він сказав на одній із зустрічей з земляками.
Як інженер-геолог він пройшов багато тисяч кілометрів через Сахалін, Бурятію і по нашому півострові, де жив з 1978 року по 2002 рік і вніс в економіку півострова немалий внесок, займаючи посаду генерального директора ВАТ «КамчатТИЗИС». Коли камчатський газ прийде в Петропавловськ, багато людей згадає добрим словом і Валерія Миколайовича Сергєєва, який вклав у цю справу багато зусиль, частину своєї душі. Киянин. Він знав і любив Київ! Мріяв нам показати його і бути гідом.
Як він знав і любив Тараса Шевченка! З яким захопленням він розповідав нам про його перебування в Києві та про ті пам’ятні місця, які живі сьогодні! Ось як писав Валерій Сергєєв, а музику до цього вірша написав Святослав Поліщук, який не перестає дивуватися його мудрості:
Виконаєм “Заповіт”
Багато років, як не стало,
На цьому світі Кобзаря,
Та все, що він казав, настало:
Прогнали й бога, і царя.
І волю кров’ю окропили,
Хоч більш не вражу, а свою
На світ сторіками пустили
За ту “великую сім’ю”.
Голодомор, війна, ГУЛАГи,
Біда чорнобильська, нова...
Це все - для неньки-бідолаги,
Але вона жива, жива!
Живий і “Заповіт” Тараса,
Що вічно душу зігрівав
(Тому вона і збереглася),
А, може, й Бог про нас згадав.
І знов шумить козацька слава
В незаборонених піснях,
Вже є і воля, і держава,
І синьо-жовтий в небі стяг.
Хоча й останню ковдру з Неньки
Рвуть урядовці-шахраї,
Та це вже прикрощі дрібненькі -
Хоч злодії, та все ж свої.
Все ж вільні, хоч не дуже ситі.
І в місті люди й на селі
Вже розберуться, як їм жити
На тій “оновленій землі”.
А буде згода - й лихо згине,
І ще здивуєм білий світ...
Дніпро реве і Слово лине,
І виконаєм “Заповіт”!
На світлинах: Поет Валерій Сергєєв. Свої пісні співає камчатський киянин Валерій Сергєєв.