Заява прес-служби Державної установи культури м. Москви
"Бібліотека української літератури"
В Інтернеті, а останнім часом й у деяких друкованих виданнях з'явилися публікації, що дають спотворене уявлення про роботу Державної установи культури м. Москви "Бібліотека української літератури" та її співробітників, фактично приписують їм розпалювання міжнаціональної ворожнечі, русофобії й т.ін.
Відомо, що автором, натхненником тих наклепів є колишній співробітник БУЛ С.О. Сокуров, людина, далека й чужа справі популяризації української літератури та культури, повноцінного, заснованого на взаємоповазі російсько-українського духовного культурного діалогу й співробітництва. У цьому легко переконатися, ознайомившись із його іншими писаннями, які межують із українофобією, й тези яких цей автор безуспішно намагався нав'язувати й Бібліотеці.
"Мобілізувавши себе" (за його власним визначенням) на роботу до Бібліотеки української літератури й лише зрідка з'являючись тут, пенсіонер С. Сокуров за два роки не залишив після себе жодної помітної для своїх колег і читачів доброї справи, не провів жодного заходу, спрямованого на здійснення бібліотечних планів.
Хіба що запам'ятався зверхніми й позначеними дрімучим неуцтвом вульгаризаторськими оцінками творчості Тараса Шевченка, приплітаючи йому русофобію (і це стосовно поета, якого його великий сучасник Микола Некрасов назвав - " русской земли человек замечательный "), інших класиків української літератури, зараховуючи їх мало не до ворогів Росії...
Стало зрозуміло: налаштований настільки "доброзичливо" до української культури С. Сокуров і Бібліотека української літератури в Москві - антиподи.
Як стало згодом відомо, перед своїм звільненням з Бібліотеки цей пан, таємно викравши з її фонду книги, що надійшли туди наприкінці минулого сторіччя і, як рідкісні документи, зберігалися там головним чином для фахівців, дослідників історії та суспільно-політичних рухів, демагогічно пред'являє їх як свідчення нібито протизаконної діяльності бібліотеки, спрямованої, мовляв, на розпалювання ворожнечі.
Ініційовані С.О. Сокуровим і підготовлені за його участю публікації, що тенденційно й викривленоподаютьстан справ у Бібліотеці української літератури в Москві, не можуть не викликати в нас відрази й протесту.
Представляючи в них себе мало не лицарем "без страху й докору", борцем з вигаданою ним ворожою діяльністю БУЛ, автор насправді постає з тих своїх писаньзвичайнісіньким брехуном і наклепником.
Звернімося до конкретних тверджень, висловлених С. Сокуровим в інтерв'ю тижневику "2000" ("Дезінфекцію представили погромом", 11 березня ц.р.) й повторюваних ним у інших публікаціях та виступах, зокрема, і на влаштованій його стараннями 26 квітня ц.р. "прес-конференції".
1. "......здесь (в БУЛ) проводятся мероприятия памяти таких "корифеев украинской литературы" и "деятелей братской культуры", как Степан Бандера и Симон Петлюра".
Дане твердження, включаючи "закавыченный" стиль, - винятково плід хворої уяви Сокурова, оскільки таких заходів у планах БУЛ просто не було.
2. "А какой "половецкой пляской" на "теренах" русской совести стала разноплановая тема "Голодомор на Украине"!
Знову зумисна брехня! І це можуть підтвердити, наприклад, російські й українські вчені-історики, які в строго академічних рамках двічі (2006 р. і 2010 р. ) обговорювали на своїх конференціях у нашій Бібліотеці болючу тему, коректно шукали спільні підходи до неї. І виставки з нагоди Днів пам'яті жертв політичних репресій і голодомору, які проходять у БУЛ, зрозуміло, також влаштовуються в московській бібліотеці з урахуванням того факту, що спричинена сталінським тоталітаризмом трагедія була спільною для охоплених нею народів СРСР. В цьому легко переконатися, переглянувши наявні в БУЛ документальні відеозаписи заходів, опубліковані бібліотечною пресс-службою інформаційні повідомлення про них.
3. "В феврале 2007 г. в библиотеке состоялись чтения, посвященные поэту Маланюку" ((Сокурову він цікавий винятково як "создатель" непривабливих "стихотворных образов" Росії; додамо тільки що й про Україну цей автор писав з не меншою жорсткістю). Тогда-то и появились под стенами БУЛ первые пикетчики из молодежного движения "Местные", позволившие себе не согласиться с объяснением, что Маланюк - неотъемлемая часть украинской культуры" .
Можна зрозуміти причину вкрай примітивізованого уявлення колишнього львів'янина про відомого поета. Не встиг або полінувався ґрунтовно прочитати його, живучи у Львові. Втім, міг би ознайомитися з віршами Маланюка й на сторінках популярного московського журналу "Дружба народів", де вони друкувалися в російських перекладах. Заодно, як вже заведено, підказав би юним критикам ще одну адреса для праведного протестного пікету: "не читали, но осуждаем!"... А з експозиції скромної виставки (у Сокурова - знову неправда! - адже в бібліотеці відбулися зовсім не "чтения", а адресована шанувальникам поетичного слова, студентам-філологам, аспірантам виставка наявних у БУЛ видань творів поета, літературознавчих матеріалів про нього) довідався б і про те, що цей складний за світоглядом автор з непростою біографією за всього нашого критичного до нього ставленнявиявляв інтерес і повагу до російської культури, кращих її представників. Не все так просто й одноколірночорно, як у затемнених окулярах та розрахованих на непоінформованість читачів "цитатниках" Сокурова.
"Обманыватися рад?"
Але навіщо ж вводити в оману інших?
4. "В книжном собрании - масса литературы и фотоальбомов, прославляющих ОУН и УПА... Приступив к работе, я не нашел авторов, разоблачавших бандеровские "визвольні змагання".
"Прославляющих"- це вже залишимо на совісті Сокурова. Колишній співробітник БУЛ, за час "роботи" тут, напевно, так і не збагнув, що й книги, і альбоми, інші друковані видання в бібліотечній справі йменуються також документами. І перебувають вони у фонді не затим, щоб "прославлять" або "знеславлювати", а виступають джерелом інформації для користувачів. Які, до речі, згідно Закону про бібліотечну справу Російської Федерації, з повним правом розраховують на задоволення своїх читацьких запитів, у тому числі й щодо тематики, пов'язаної з ОУН та УПА, так само як і із іншими непростими сторінками української, російської, світової історії.
Колишній бібліотекар міг би довідатися зі згаданого Закону й про те, що в бібліотеках Росії "не допускаются государственная или иная цензура, ограничивающая право пользователей библиотек на свободный доступ к библиотечным фондам", як також і те, що "библиотеки, находящиеся на полном или частичном бюджетном финансировании, должны в своей деятельности отражать сложившееся в обществе идеологическое и политическое многообразие». Це стосується й ще одного одкровення в його щедрому на пересмикування та фальсифікат інтерв'ю:"И это, заметьте, в российском государственном учреждении, существующем на деньги российских же налогоплательщиков!"!" (а ними ж - платниками податків - зрозуміло, є й всі москвичі - читачі БУЛ).
Що ж до жалюгідної безпорадності колишнього бібліотекаря в пошуках потрібної йому літератури, то дивно: чому посоромився звернутися за допомогою до кваліфікованіших колег: із задоволенням знайшли б для нього ті видання, зокрема, і томи Ярослава Галана, і викривальні твори інших авторів.
Однак, здогадуємося, не такі книги ретельно розшукував (і тайкома викрадав з вилучених полиць) наш доброзичливець, щоб у кращих традиціях винишпорювачів мстиво передати їх зі своєю чорною міткою "куди слід". Зловмисно накликаючи на Бібліотеку вдруге вже вчинену за його ініціативної участі хвилю брудних обвинувачень.
5. За фантастичним твердженням С. Сокурова, «именно такие книги были любовно отобраны и выставлены в БУЛ на самых доступных и открытых полках абонемента…»
Але ж колишній бібліотекар мав би знати й те, що всі книги в бібліотеці розташовуються строго за поличним індексом, відповідно до загальноприйнятих правил ББК (библіотечно-бібліографичної класифікації). Подавати ж справу так, начебто бібліотекарі роблять те мало не за власною примхою - свідомий обман, а в цьому випадку - і наклеп на працівників БУЛ.
Без докору сумління викрадаючи з бібліотечних полиць книжкову "крамолу" (зауважимо при цьому, що всі наявні у БУЛ видання випущені законно й перебувають у фонді на правочинних підставах), напевно, можна зовсім не зауважувати того, що БУЛ, будучи бібліотекою української літератури, цілеспрямовано, згідно зі своїм статутом і планами роботи, діє і як реальне вогнище дружби, взаємного зближення культур. Зловмисника, зрозуміло, і не повинно цікавити, що її працівники роблять чимало для того, щоб читачі зустрічалися тут не тільки з українською класикою, пізнавали багату культуру й складну драматичну історію України, але й спілкувалися з різноманітним світом також близької та рідної багатьом з них російської, світової літератури, теж представленими в наших фондах і заходах. Тільки упереджена людина може не зауважувати, що й у рамках масової роботи, яка тут широко здійснюється, - засобом літературних вечорів і концертів, клубних зустрічей, виставок, презентацій і т.п. працівники БУЛ роблять все можливе для формування в середовищі своїх читачів і гостей атмосфери й почуттів дружби, приязні, взаємоповаги до інших культур, національних традицій.
Варто згадати й те, що за останні роки Бібліотека здобулась на авторитетну оцінку колишнього президента Росії В.В. Путіна, який відзначив у своєму листі 18 грудня 2007 р., що "уряд Москви створив по суті зразкову установу культури, яка повною мірою відповідає культурним, освітнім та інформаційним запитам українців, які проживають у російській столиці ". БУЛ стала одним з помітних інформаційно-культурних центрів багатонаціонального московського мегаполісу.
І в цьому, безперечно, заслуга засновника Бібліотеки, що ним є Уряд Москви, а також її керівника Н.Г. Шаріної, проти якої, зокрема , спрямовує вістря своїх інвектив С. Сокуров.
6. "...Оказалось, что уровень квалификации г-жи Шариной (а его вполне хватило бы для руководства рядовой районной библиотекой) недостаточен для международного учреждения", - пише звільнений, чи то пак "демобілізований" бібліотекар, уточнимо задля істини, все-ж не "міжнародної", а міської установи культури.
І звинувально додає: "Поэтому при всем желании не может справиться с ситуацией, время от времени накаляющейся в БУЛ..."
Хто ж, запитується, без кінця "накаляет" ситуацію"? Хіба не сам С.А. Сокуров?
Це однаково, якби палій у розпал пожежі докоряв господині підпаленого ним будинку за те, що вона, мовляв, погано вогонь гасить.
Втім, і тут С. Сокуров видає бажане за дійсне. Директор, як і очолюваний нею колектив, все ж таки впоралися з "ситуацією", скандально спровокованою наприкінці минулого року колишнім «бібліотекарем»... Попри відомі труднощі, пов'язані з вилученням міліцією необхідного для роботи комп`ютерного встаткування, читацьких формулярів, психологічним тиском на працівників і читачів БУЛ, бібліотека протягом усього цього непростого часу працювала й продовжує обслуговувати читачів, здійснює всі планові заходи.
Це вдається робити й завдяки моральній підтримці громадськості, представників уряду Москви, влади Росії та України, включаючи Президента В.Ф. Януковича, ряду народних депутатів, працівників Посольства України в РФ.
По суті ж голослівних звинувачень Сокурова на адресу керівника БУЛ скажемо таке. Наталя Григорівна Шаріна, що була відряджена до Бібліотеки української літератури навесні 2007 р. за непростих обставин, після пережитих перед тим прикрих для колективу працівників і читачів БУЛ подій, до яких уже тоді приклав руку наш "благодійник" (читайте про те в його ж самохвальних інтернетних опусах), пройшла разом з Бібліотекою складний і тернистий шлях входження в нові для неї "українські тексти, контексти, підтексти". Були труднощі, але було й щире бажання осягнути багатовимірний простір української літератури й культури, збагнути хід і перипетії української історії. Як чутливий до слова філолог Н.Г. Шаріна досить швидко освоїлася з мовою, читанням україномовних текстів. Благо, в Бібліотеці працюють фахівці, що глибоко знають і люблять українську мову, літературу, культуру, і, за принципом сполучених посудин, їхні знання - надбання всього колективу, у тому числі й керівника.
А головне - багаторічний досвід організатора бібліотечної справи, талант адміністратора, - допомогли Н.Г. Шаріній зберегти й нарощувати професійний, творчий потенціал по-своєму унікального колективу БУЛ, до створення й розвитку якого директор доклала чимало зусиль.
Директорові є на кого обпертися, і дарма С. Сокуров приплітає сюди міфічних "українських націоналістів"...
Втім, чи варто дивуватися маячливим у своїх фобіях вигадкам цього автора, котрий не так давно навіть і таке стверджував: "в столице РФ произошла некая искусственная (не без насилия!) микроукраинизация нескольких городских библиотек, не имеющих в своих фондах литературы на мове. Сейчас там... пошла мода на "дни украинской культуры" - явление конечно отрадное, но надо задаться вопросом - какова цель начинания..."
То ж, приймаючи до друку хворобливі й підступні фантазії цього "из числа прекрасных авторов" (цитуємо за публікацією "2000"), хіба не варто й справді тим самим"задаться вопросом - какова цель начинания..."
Повертаючись до змісту сокуровських випадів і обвинувачень щодо нашої Бібліотеки, маємо з певністю заявити таке: якщо вже й шукати тут які-небудь ознаки "распространения", "пропаганды", ворожості й т.п., то їхні прикрі прояви ми пов'язуємо винятково із цією людиною, з його численними далекими од поваги до української культури та літератури заявами, з його хворобливою манією шукати ворогів там, де їх немає й бути не може.
Цю нашу заяву адресуємо не правоохоронним органам, а тим органам преси, електронним ЗМІ, що безоглядно довіряють тенденційним і далеким від істини коментарям С.О. Сокурова. Просимо редакції уточнювати факти, що стосуються БУЛ, звертаючись і безпосередньо до фахівців нашої Бібліотеки.
Втім, останні дії С. О.Сокурова, пов'язані з його черговими спробами нагнітання нездорових чуток довкола Державної установи культури м. Москви "Бібліотека української літератури", публічна демонстрація ним під час своєї прес-конференції видань зі штампами БУЛ (на питання присутніх він так і не зміг пояснить звідки в нього ці книги, обмежившись словами: ""Кое-что прилипло к рукам"), сподіваємося, все-таки викличуть і певну реакцію правоохоронних органів, до яких уже доведена інформація щодо правопорушень, пов'язаних із крадіжкою книг із нашої Бібліотеки.
А подаючи свою руку цьому панові, радимо, про всяк випадок, придивлятися: а чи не "прилипло" що до його неправої руки?
Прес-служба ГУК м. Москви Бібліотеки української літератури
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
3 травня 2011 р.
Что прилипло к рукам бывшего библиотекаря Сокурова?
Заявление пресс-службы Государственного учреждения культуры г. Москвы «Библиотека украинской литературы»
В Интернете, а в последнее время и в некоторых печатных изданиях появились публикации, порочащие работу Государственного учреждения культуры г. Москвы «Библиотеки украинской литературы» и ее сотрудников, фактически приписывающие им разжигание межнациональной вражды, русофобии и т.п.
Известно, что автором, вдохновителем наветов изначально является бывший сотрудник БУЛ С.А. Сокуров, человек, далекий и чуждый делу популяризации украинской литературы и культуры, полноценного, основанного на взаимном уважении российско-украинского духовного культурного диалога и сотрудничества. В этом легко убедиться, прочитав его иные граничащие с украинофобией писания, тезисы которых он безуспешно пытался навязывать и Библиотеке.
"Мобилизовав себя" (по его собственному определению) на работу в Библиотеку украинской литературы и лишь изредка появляясь здесь, пенсионер С. Сокуров за два года не оставил после себя ни одного заметного для своих коллег и читателей доброго дела, не провел ни одного мероприятия, направленного на осуществление библиотечных планов.
Разве что запомнился высокомерными и отдающими дремучим невежеством вульгаризаторскими, граничащими с шевченкофобией, оценками творчества Тараса Шевченко (и это в отношении к поэту, которого его великий современник Николай Некрасов назвал - "русской земли человек замечательный"), других классиков украинской литературы, голословно причисляемыми Сокуровым едва ли не к врагам России…
Понятно: столь «доброжелательно» к украинской культуре настроенный С. Сокуров и Библиотека украинской литературы в Москве - антиподы.
Как стало известно, этот отвергнутый Библиотекой господин, тайно похитив из ее фонда книги, поступившие туда в конце прошлого столетия и хранившиеся там как редкие документы, предназначенные главным образом для специалистов, исследователей истории и общественно-политических движений, демагогически предъявляет их в качестве свидетельства якобы противозаконной деятельности библиотеки, направленной, дескать, на разжигание вражды и «русофобии».
Инициированные С.А. Сокуровым и подготовленные с его участием публикации, тенденциозно и извращенно представляющие положение дел в Библиотеке украинской литературы в Москве, не могут не вызвать у нас отвращения и протеста.
Представляя в них себя едва ли не рыцарем "без страха и упрека", борцом с померещившейся ему враждебной деятельностью БУЛ, автор на самом деле предстает из тех писаний заурядным клеветником.
Обратимся к конкретным утверждениям, высказанным С. Сокуровым в интервью еженедельнику "2000" "Дезинфекцию представили погромом" (11 марта с.г.) и без устали повторяемым им в других публикациях и выступлениях, в частности, и на устроенной им 26 апреля «пресс-конференции».
1. "...здесь (в БУЛ) проводятся мероприятия памяти таких "корифеев украинской литературы" и "деятелей братской культуры", как Степан Бандера и Симон Петлюра".
Данное утверждение, включая «закавыченный» стиль, - исключительно плод больного воображения Сокурова, поскольку таких мероприятий в планах БУЛ просто не было.
2. "А какой "половецкой пляской" на "теренах" русской совести стала разноплановая тема "Голодомор на Украине"!
Снова нарочитое вранье! И это могут подтвердить, например, русские и украинские ученые-историки, которые в строго академических рамках дважды (в 2006 и в 2010 гг. ) обсуждали на своих конференциях в нашей Библиотеке больную тему, корректно искали совместные подходы к ней. И выставки к Дням памяти жертв политических репрессий и голодомора, которые проходят в БУЛ, разумеется, также проводятся с учетом того факта, что вызванная сталинским тоталитаризмом трагедия была общей для затронутых ею народов СССР. В этом легко убедиться, просмотрев имеющиеся в БУЛ документальные видеозаписи мероприятий, опубликованные библиотечной пресс-службой информационные сообщения о них.
3. "В феврале 2007 г. в библиотеке состоялись чтения, посвященные поэту Маланюку" (Сокурову он интересен исключительно как "создатель" непривлекательных "стихотворных образов" России; добавим только что и об Украине этот автор писал с не меньшей жесткостью). Тогда-то и появились под стенами БУЛ первые пикетчики из молодежного движения "Местные", позволившие себе не согласиться с объяснением, что Маланюк - неотъемлемая часть украинской культуры" .
Можно понять причину крайне примитивизированного представления бывшего львовянина об известном поэте. Не успел или поленился основательно прочитать его, живя во Львове. Впрочем, мог бы ознакомиться со стихами Маланюка и на страницах популярного московского журнала "Дружба народов", где они печатались в русских переводах. Заодно, как уж заведено, подсказал бы юным критикам еще один адрес для праведного протестного пикета: «не читаем, но осуждаем!»... А из экспозиции скромной выставки (у Сокурова - снова ложь! - ведь в библиотеке состоялись вовсе не "чтения", а адресованная ценителям поэтического слова, студентам-филологам, аспирантам выставка наличествующих в БУЛ книг поэта, литературоведческих материалов о его творчестве) узнал бы и о том, что этот сложный по своему мировоззрению автор с непростой биографией при всем нашем критическом к нему отношении проявлял интерес и уважение к русской культуре, лучшим ее представителям. Не все так просто и одноцветночерно, как в затемненных очках и рассчитанных на неосведомленность читателей «цитатниках» Сокурова.
"Обманываться рад?"
Но зачем же вводить в заблуждение других?
4. "В книжном собрании - масса литературы и фотоальбомов, прославляющих ОУН и УПА... Приступив к работе, я не нашел авторов, разоблачавших бандеровские "визвольні змагання".
"Прославляющих" - это уже оставим на совести Сокурова. Бывший сотрудник БУЛ, за время «работы» здесь, наверное, так и не постиг, что и книги, и альбомы, и другие печатные издания в библиотечном деле именуются также документами. И находятся они в фонде не затем, чтобы "прославлять" или "ославлять", а выступают источником информации для пользователей. Которые, кстати, согласно Закону о библиотечном деле Российской Федерации, с полным правом рассчитывают на удовлетворение своих читательских запросов, в том числе и по тематике, связанной с ОУН и УПА, равно как и с другими непростыми страницами украинской, российской, мировой истории.
Бывший библиотекарь мог бы узнать из упомянутого Закона и о том, что в библиотеках России "не допускаются государственная или иная цензура, ограничивающая право пользователей библиотек на свободный доступ к библиотечным фондам", как также и то, что "библиотеки, находящиеся на полном или частичном бюджетном финансировании, должны в своей деятельности отражать сложившееся в обществе идеологическое и политическое многообразие».
Это и относительно еще одного откровения в его изобилующем передержками и фальсификатом интервью:"И это, заметьте, в российском государственном учреждении, существующем на деньги российских же налогоплательщиков!" (коими - налогоплательщиками - разумеется, являются и все москвичи - читатели БУЛ).
Что касается жалкой беспомощности бывшего библиотекаря в поисках нужной ему литературы, то странно: отчего же постеснялся обратиться за помощью к более квалифицированным коллегам: с удовольствием нашли бы для него те издания, в частности, и тома Ярослава Галана, и разоблачительные произведения других авторов.
Однако же, догадываемся, не такие книги усердно разыскивал (и украдкой умыкал с удаленных полок) наш доброжелатель, чтобы в лучших традициях доносительства мстительно передать их со своей черной меткой "куда следует". Злонамеренно накликая на Библиотеку вторично уже содеянную при его инициативном участии волну грязных обвинений.
5. По фантастическому утверждению С. Сокурова, «именно такие книги были любовно отобраны и выставлены в БУЛ на самых доступных и открытых полках абонемента…»
А ведь бывший главный библиотекарь должен бы знать и то, что все книги в библиотеке размещаются строго по полочному индексу, в соответствии с общепринятыми правилами ББК (библиотечно-библиографической классификации). Представлять дело так, будто библиотекари делают это едва ли не по своей прихоти - заведомый обман, а в данном случае - и клевета на сотрудников.
Без зазрения совести похищая с библиотечных полок книжную "крамолу" (заметим при этом, что все находящиеся в БУЛ издания выпущены законно и находятся в фонде на законных основаниях), наверное, можно вовсе не замечать того, что БУЛ, являясь библиотекой украинской литературы, целенаправленно, в соответствии со своим уставом и планами работы, действует и как реальный очаг дружбы, взаимосближения культур. Злоумышленника, разумеется, и не должно интересовать, что ее сотрудники делают немало для того, чтобы читатели встречались здесь не только с украинской классикой, познавали богатейшую культуру и многосложную драматическую историю Украины, но и общались с разнообразным миром также близкой и родной им русской, мировой литературы, тоже представленными в наших фондах и планах мероприятий. Только предубежденный человек может не замечать, что и в рамках широко ведущейся массовой работы - посредством литературных вечеров и концертов, клубных встреч, выставок, презентаций и т.п. работники БУЛ делают все возможное для формирования в среде своих читателей и гостей атмосферы и чувств дружбы, приязни, взаимоуважения к другим культурам, национальным традициям.
Стоит вспомнить и то, что за последние годы Библиотека была удостоена авторитетной оценки бывшего президента России В.В. Путина, отметившего в своем письме 18 декабря 2007 г., что «правительство Москвы создало по сути образцовое учреждение культуры, в полной мере отвечающее культурным, образовательным и информационным запросам проживающих в российской столице украинцев». БУЛ стала одним из заметных информационно-культурных центров многонационального московского мегаполиса.
И в этом, бесспорно, заслуга учредителя Библиотеки, коим является Правительство Москвы, а также ее руководителя Н.Г. Шариной, против которой, в частности, направляет острие своих инвектив С. Сокуров.
6. "...Оказалось, что уровень квалификации г-жи Шариной (а его вполне хватило бы для руководства рядовой районной библиотекой) недостаточен для международного учреждения", - пишет уволенный, то бишь "демобилизованный" библиотекарь, уточним ради истины, все же не «международного», а городского учреждения культуры.
И взыскующим тоном добавляет: "Поэтому при всем желании не может справиться с ситуацией, время от времени накаляющейся в БУЛ..."
Кто же, спрашивается, «накаляет» ситуацию»? Разве не сам С.А. Сокуров?
Это все равно, как если бы поджигатель в разгар пожара укорял хозяйку подпаленного им дома за то, что она, дескать, плохо огонь гасит.
Впрочем, и здесь С. Сокуров выдает желаемое за действительное. Директор, как и возглавляемый ею коллектив, все же по мере сил управляются с "ситуацией", скандально спровоцированной в конце прошлого года бівшщим «библиотекарем». Несмотря на известные трудности, связанные с изъятием милицией необходимого для работы оборудования, читательских формуляров, психологическим давлением на работников и читателей БУЛ, библиотека все это непростое время работала и продолжает обслуживать читателей, проводить все плановые мероприятия.
Что удается благодаря также моральной поддержке общественности, представителей правительства Москвы, властей России и Украины, включая Президента В.Ф. Януковича, ряда народных депутатов, сотрудников Посольства Украины в РФ.
По сути же голословных обвинений Сокурова в адрес руководителя БУЛ скажем следующее. Наталья Григорьевна Шарина, которая была направлена в Библиотеку украинской литературы весной 2007 г. при непростых обстоятельствах, после пережитых перед тем досадных для коллектива работников и читателей БУЛ событий, к которым уже тогда приложил руку наш «благодетель» (читайте о том в его же самохвальных интернетных опусах), прошла вместе с Библиотекой сложный и тернистый путь вхождения в новые для нее "украинские тексты, контексты, подтексты". Были трудности, но было и искреннее желание постигнуть многосложное пространство украинской литературы и культуры, понять ход и перипетии украинской истории. Как чувствительный к слову филолог Н.Г. Шарина довольно быстро освоилась с языком, чтением украиноязычных текстов. Благо, в Библиотеке работают специалисты, глубоко знающие и любящие украинский язык, литературу, культуру, и, по принципу общающихся сосудов, их знания - достояние всего коллектива, в том числе и руководителя.
А главное - многолетний опыт организатора библиотечного дела, талант администратора, - помогли Н.Г. Шариной сохранить и наращивать профессиональный, творческий потенциал по-своему уникального коллектива БУЛ, к созданию и развитию которого директор приложила немало усилий.
Директору есть на кого опереться, и напрасно С. Сокуров приплетает сюда мифических "украинских националистов"...
Впрочем, стоит ли удивляться бредовым в своих фобиях измышлениям этого автора, который не столь давно даже и такое утверждал: "в столице РФ произошла некая искусственная (не без насилия!) микроукраинизация нескольких городских библиотек, не имеющих в своих фондах литературы на мове. Сейчас там... пошла мода на "дни украинской культуры" - явление конечно отрадное, но надо задаться вопросом - какова цель начинания..."
Так что, принимая в печать болезненные и злокозненные фантазии этого "из числа прекрасных авторов" (цитируем по "2000"), разве не стоит и в самом деле тем же "задаться вопросом - какова цель начинания?"
Возвращаясь к содержанию ниленными далекими от уважительности к украинской культуре и литературе заявлениямисокуровских нападок и обвинений в адрес нашей Библиотеки, должны со всей определенностью заявить следующее: если уж и искать здесь какие-либо признаки «распространения», «пропаганды» неприязни, ксенофобии и т.п., то их досадные проявления мы связываем исключительно с этим человеком, с его многочисленными далекими от уважительности к украинской культуре и литературе заявлениями, с его болезненной манией искать врагов там, где их нет и быть не может.
Это наше заявление адресуем не правоохранительным органам, а тем органам печати, электронным СМИ, что безоглядно доверились тенденциозным и далеким от истины комментариям С.А. Сокурова. Просим редакции уточнять приводимые им факты по БУЛ, обращаясь и непосредственно к специалистам нашей Библиотеки.
Впрочем, последние действия С. А.Сокурова, связанные с его очередными попытками нагнетания нездоровых слухов вокруг Государственного учреждения культуры г. Москвы «Библиотека украинской литературы», публичная демонстрация им во время своей пресс-конференции изданий со штампами БУЛ (на вопросы присутствующих он так и не смог пояснить откуда у него эти книги, ограничившись словами: "Кое-что прилипло к рукам"), надеемся, все же вызовут и определенную реакцию правоохранительных органов, до которых уже доведена информация о правонарушениях, связанных с кражей книг из нашей Библиотеки.
А подавая свою руку этому господину, советуем, на всякий случай, присматриваться: а не «прилипло» ли что к его неправой руке?
Пресс-служба ГУК г. Москвы Библиотеки украинской литературы
3 мая 2011 г.
Від редакції:
Нам в редакцію також було надіслане запрошення пана Сергія Сокурова на згадану вище прес-конференцію. Не зрозуміло на що розраховував автор, знаючи нашу позицію з приводу незаконних утисків владою бібліотеки.
«Громадська» діяльність пана Сергія Сокурова добре відома в редакції. Ми оцінюємо її як провокаторську, і як таку, що направлена на роз'єднання народів України і Росії на базі надуманих культурологічних та історичних міфів-штампів. В своїх писаннях пан Сокуров намагається довести, що єдина на всю Росію бібліотека української літератури несе загрозу Російській державі. З нашої точки зору це абсурд. Самого пана Сокурова ми розцінюємо попом Гапоном наших днів. По суті такі люди належать до деструктивних, анігілятивних сил, що протистоять поступу, культурі, прогресу і діалогу культур. Це психологічне продовження сукачів сталінської епохи. Російська інтелігенція ще в роки хрущовської Відлиги дала відповідь подібному явищу книгами Олександра Солженіцина, Варлама Шаламова і інших антисталінських авторів.
Для ознайомлення читачів з характером заходу, проведеного паном Сокуровим, наводимо нижче текст повідомлення (дата «прес-конференції» вже минула):
Уважаемые единомышленники и оппоненты!
Осмелюсь напомнить вам о приглашениина мою ПРЕСС-КОНФЕРЕНЦИЮ по теме "Библиотека украинской русофобии".
Мероприятие состоится в здании Ассоциации "Родина", 1-й этаж,по адресу: Большой Харитоньевский переулок, 10 (ст. метро "Чистые пруды") 26 АПРЕЛЯ (вторник), в 12 часов дня. ПРЕСС-РЕЛИЗ прикрепляю.
С.Сокуров
писатель, попечитель МПФ «Классика»,
Полномочный представитель Русского общества Львовской области в РФ
ПРЕСС-РЕЛИЗ
БИБЛИОТЕКА УКРАИНСКОЙ РУСОФОБИИ
26 апреля с.г. (вторник), в 12 часов в помещении ОД «Русский Лад» (Москва, Большой Харитоньевский пер., 10) предполагается пресс-конференция по теме настоящего пресс-релиза и выставка «избранной» литературы русофобского содержания. Книги и экземпляры периодики отобраны по аналогу с теми, которые до недавнего времени выдавались в абонементе ГУК «Библиотека украинской литературы» (далее БУЛ) г.Москвы. Проводит мероприятие С. А. Сокуров, в 2007-2010 гг. - главный библиотекарь БУЛ. По мнению устроителя, неоднократно озвученному за последний год в СМИ России и Украины, смена директора в этом учреждении культуры в 2007 г. не ликвидировала негативного влияния на читателя известных образцов украинской литературы, крайне недружественной ко всем проявлениям русскости. Много лет с умыслом межнациональной вражды она в большом количестве отбиралась и закупалась, в основном, за рубежом инициативой ураиника БУЛ Ю.Кононенко. То же можно сказать и о влиянии библиотечных мероприятий. Если до 2007 г. в этом «филиале украинских националистов» (по Р. Манекину) открыто прославлялись такие деятели «мирового украинства», как Симон Петлюра, то при новом директоре, Н.Г. Шариной, тот же Петлюра косвенно поминается в ежегодно отмечаемом «Дне Злуки» - мероприятии, оскорбительном для русского сознания, крайне лживом по исторической сути. В БУЛ принимался как высокий гость певец чеченских боевиков поэт из Киева. Д.Павлычко. На руку «оранжево ориентированным» читателям «забывчивость» нынешней директрисы в памятные дни русской прессы, гражданского алфавита, национального книгопечатанья, реальных событий формирования «Соборной Украины» в 1795, 1922, 1939-45 и 1954 гг. Всё действа обставляются так, чтобы не раздражать «сознательно ориентированных» украинцев дома и за рубежом. Их взглядам и вкусам приспособлен и антураж библиотеки. Всему этому пассивно покровительствует руководство культурой ЦАО столицы. Есть простые и безболезненные рецепты превращения БУЛ в библиотеку для украиномовных читателей, которые, будучи приобщены к украинской культуре, остаются при этом гражданами Российской Федерации, ответственными перед этим званием. Патриотическое воспитание читателей должно соответствовать стране пребывания, а не играть на руку недругам России. Оно должно воспитывать чувство единства Руси, двух культур, двух стран. Предлагается вернуться к Концепции работы БУЛ, которая была разработана С.А. Сокуровым в нач. 2008 г. и «положена под сукно» Н. Г. Шариной, которая ориентируется на советников определённой категории, в т. ч. активистов украинских общественных организаций, чья политическая позиция построена на идее «окремости», способствующей разобщённости двух исторически единых народов. Анонсируемые выставка и пресс-конференция предполагает информирование общественности о проблемах БУЛ, о путях их решения.
Сокуровъ~
На світлині: Бібліотека української літератури.
Додатковий лінк: