lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 «Повій, вітре, на Вкраїну...»
Друк
Розділ: Земляцтва регіонів України

Письменник Владислав Чуканов

Творчий звіт кіровоградського земляцтва

Минулого літа група представників Кіровоградського земляцтва Москви «Єлісаветград» - один з його керівників письменник Владислав Анатолійович Чуканов, поетеса Ганна Григорівна Баканова-Подурець та співачка Юлія Арапова побували у рідному краї, де відбулися численні творчі зустрічі з кіровоградцями, зав`язалися нові цікаві знайомства та дружні стосунки.

Досвідом такої потрібної й важливої сьогодні народної дипломатії учасники тієї поїздки поділилися з читачами та гостями Бібліотеки української літератури.

До цього творчого звіту, що відбувся в конференц-залі та читальній залі БУЛ, членами земляцтва було підготовлено відеофільм про виступи його представників на Кіровоградському телебаченні та в місцевому художньому музеї імені О. Осмьоркіна. А після кіноперегляду В.А. Чуканов та Г.Г. Баканова-Подурець відповіли на численні запитання, прочитали нові свої твори, навіяні враженнями від перебування на українській землі.

Працівниками бібліотеки була підготовлена краєзнавча експозиція з нових книжкових надходжень про Кіровоградщину - історію, культуру, традиції степового краю, з якою ознайомилися учасники зустрічі. Не обійшлося й без книжкового подарунку бібліотеці: кіровоградці передали в її фонд комплект книг прози, віршів, публіцистики, створених сучасними письменниками, які живуть і працюють в області (Олександр Кердіваренко, Петро Селюцький, Володимир Могилюк, Віктор погрібний, Тетяна Березняк, Василь Бондар). А завершальним акордом зустрічі став концерт, програму якого склали виступи представників співочої родини Арапових: мама Юлія та її чарівні діти - Олег і Катруся виконали українські народні пісні, що завжди нагадують їм батьківщину їхньої мами та бабусі - Ганни Григорівни Баканової-Подурець.

«Повій, вітре, на Вкраїну...» - мовиться в одній із таких пісень, і, хочеться вірити, що повів душевний од цієї зустрічі земляцької досягнув ріднокраю далекого...

Віталій КРИКУНЕНКО,

член Спілки письменників України, заступник директора Бібліотеки української літератури в Москві

На світлині: Письменник Владислав Чуканов.

Додатково

Слово про поетесу

Маю честь рекомендувати

Поетична творчість Ганни Григорівни Баканової-Подурець - живе віддзеркалення її внутрішнього світу, і цим зумовлені довірлива безпосередність, зворушлива щирість кращих її віршів.

Так сталося в житті авторки, що, розпочавши писати поезії ще в юні свої літа на шкільній лаві (сорокові-п`ятдесяті роки минулого століття), вона зважилися винести свої твори на суд читацький лиш на початку третього тисячоліття. Є в тому непоспішанні, як на мій погляд, з одного боку, і певна прикрість: адже зворотний зв`язок із читачем - важлива умова природної творчої еволюції поета. З іншого ж боку, мабуть, доречно згадати й ефект достигання доброго вина. Рукописи, як відомо, не горять, і час над справжнім поетичним почуттям не владен.

Чотири томики віршованої лірики Г.Г. Баканової-Подурець («Ностальгия», «Моя душа наполнена любовью», «Недопитая нежность», «Романса грусть души») що, починаючи з 2005 року, один за одним побачили світ у Москві, засвідчили і неабиякий життєвий досвід авторки, набуту в далеких мандрах і трудах мудрість серця, і певний літературний вишкіл, зростаючу від книги до книги майстерність поетичну, що її вона - людина, із так би мовити непрофільною щодо літератури - технічною освітою - набуває з властивою натурі вродженої української селянки наполегливістю й працелюбністю.

Опинившися ще за часів своєї молодості за межами України (жила та працювала на різних відповідальних посадах у сфері зв`язку на Уралі, в Середній Азії, Москві), Ганна Григорівна не втратила кревного, духовного єднання з землею своїх батьків, зберегла  в собі звучання рідної мови та пісні. І хоча пише здебільш російською, останнім часом вдається й до материнської мови, аби яскравіше, глибше й сокровенніше висловити любов до України, жагу  триваючого духовного спілкування з нею.

Щемливе почуття любові до рідного краю - села Кам`янки, степової Новомиргородщини, України (одна з книг поетеси так і називається - «Ностальгия») наповнює всі чотири її збірки, й кращі вірші в них - це, як на мій погляд, і своєрідні документи національної ментальності, що під ними могли б підписатися тисячі й тисячі інших українців та українок, які живуть у східній діаспорі, в Росії:

Я завжди кохаю тебе, рідний край,

Своєї любові мене не лишай,

Хоч піснею з неба сюди прилітай,

Веселкою в серці моєму заграй...

(«Україна»)

І, хоча, як свідчить поетеса, в повсякденному житті її «окружает Россия», що також стала рідною для неї, серце поривається туди, де «любимый детства уголок... что дать Надежду, Веру смог и сохранить мой берег ясный». То ж через роки і розстані лунає доньчин  щирий заклик-зізнання до Вітчизни-України:

Живи, страна любви моей,

Держитесь, хаты, люди, птицы.

Нигде не встречу я родней!..

Не менш виразно і послідовно працює поетеса в жанрі інтимної і, сказати б, родинної лірики, що складає не менш значний і вагомий тематичний розділ  її творчості. Лейтмотивом багатьох поезій Г.Г. Баканової-Подурець є оспівування таких моральних цінностей, як відданість у дружбі і вірність у коханні, тепло родинного вогнища, неперебутня материнська любов. Те, що стає таким дефіцитом в сучасному житті, поетеса щедро роздаровує своїм читачам, і цим її вірші також по-особливому привабливі й затребувані читачами її книг.

А базується таке читацьке довір`я на безумовній щирості, яка, здається, інколи межує з мало не дитячою довірливістю, наївністю зрілого, обтяженого життєвим досвідом, збагаченого знаннями та  мудрістю автора. І тут немає протиріччя, а є гармонія почуття і розуму, слова і думки, до якої постійно прагне поетеса. В тому прагненні належить ще й чимало працювати над вдосконаленням поетичної техніки, однак і те, що вже досягнуто автором, сприйняття її творів читацькою аудиторією, зокрема, під час її авторських вечорів у рідних Кам`янці, Ново-Миргороді (до речі, там твори поетеси введені для вивчення до шкільної програми), в Культурному центрі, Бібліотеці української літератури в Москві - все це дозволяє рекомендувати Ганну Григорівну Баканову-Подурець до Національної Спілки письменників України. Слід зазначити також, що Г. Г. Баканова-Подурець - неодноразовий лауреат конкурсу «Всенародна поезія Росії», її твори друкуються в десятитомному виданні переможців цього конкурсу, а на батьківщині - в місцевій пресі. Вступ до НСПУ стане для нашої землячки у Росії не тільки справедливою констатацією її творчих здобутків (нехай, на погляд строгих суддів, певною мірою й авансом), але й важливим стимулом для подальшої літературної праці, зокрема, і на ниві поетичного перекладу (Ганна Григорівна вже є членом Спілки письменників-перекладачів м. Москви, долучається до роботи студії художнього перекладу «Слово», що розпочинає свою роботу при Бібліотеці української літератури в Москві).

Прошу заяву Г.Г. Баканової-Подурець щодо її вступу в НСПУ підтримати.

Віталій КРИКУНЕНКО,

член Спілки письменників України з 19.03.1991 р.,

заступник директора Бібліотеки української літератури в Москві

http://ukrrevue.ucoz.ua/blog/2009-04-10-21

Батьків своїх ми віддали війні

Одного дня взимку 1946 року в село Кам'янка, що на Кіровоградщині, прийшло відразу 112 повідомлень із військкомату, майже в кожну домівку. "Гвардії червоноармієць Григорій Дмитрович   Подурець , 1902 року народження, перебуваючи на фронті, пропав безвісти 11 серпня 1942-го", - значилося в похоронці, що надійшла його родині. А нещодавно в Книзі пам'яті України його донька Ганна Баканова-Подурець прочитала, що батько загинув у бою в 1942 році й похований в Ленінградській області. Ця звістка підштовхнула Ганну Григорівну до здійснення давніх планів - знайти будь-які відомості про батька та місце його поховання.

Коли розпочалася війна, Ганні Подурець виповнилось п'ять років. Її батька, як і інших чоловіків, призвали в армію. Ті дні викарбувалися в пам'яті дівчинки на все життя.

- Звичайно, малим дітям не говорили правду, щоб не травмувати, як тепер розумію, їхні душі, - згадує пані Ганна. - Мені, наприклад, сказали, що тато з друзями їде на полювання, коли вони сідали на підводу. Але я не вірила цьому - дуже плакала й кричала: "Ви мене обманюєте!" Напевне, відчувала, що відбувається щось незвичайне: мама була дуже сумна, й за день до цього, плачучи, пекла коржики для тата, а по селу ходив фотограф і знімав діток.

Перед самим від'їздом він роздавав мобілізованим наші фотографії. Одну із моїх світлин батько поклав у свої документи, а решту віддав мамі і, взявши мене, як найменшу, на руки, погладив по голівці й поцілував. Я ж, міцно обнявши його за шию, ніяк не хотіла відпускати. Неначе відчувала, що це наше останнє побачення. Навіть жодного листа від нього не було, бо ж на початку серпня 1941-го в село увійшли гітлерівці.

- Клята війна забрала найдорожче, скалічила дитинство і не тільки моє, - продовжує пані Баканова-Подурець. - У 33 роки матуся залишилась вдовою з трьома дітьми. Їй, звичайно, було дуже важко поставити нас на ноги. Але вона все витримала, все переборола, щоб вивести нас у люди, хоча й жили, як кажуть, часом з квасом, часом з водою. До останнього подиху мама чекала нашого батька і, втішаючи нас і себе, говорила, що пропав безвісти - ще не означає загинув. Однак не дочекалася і навіть не довідалася, де його могилка.

Всі пошуки в повоєнні роки нічого не дали. Втрата батька й донині - моя незагоєна сердечна рана...

Історія життя Ганни Григорівни - в її віршах. Зокрема, згадуючи чорні роки фашистської навали, вона пише:

Ми рідної Кам'янки діти,

Ми воєнних років біднота.

Наша доля - у ямах сидіти,

Без дитинства літа, суєта.

Ці поетичні рядки вилилися на папір не з фантастичної уяви, а з життєвих реалій, які довелося пережити поетесі. Любов до України, за свободу якої на ратних полях бився з фашистськими загарбниками і віддав своє життя батько поетеси, зворушливо звучить у кожному із чотирьох томів її лірики - "Ностальгия", "Моя душа наполнена любовью", "Недопитая нежность", "Романса грусть души", що, починаючи з 2005 року, побачили світ у московських видавництвах. Адже Ганна Григорівна давно мешкає в Москві, але не втратила духовного єднання із землею батьків, зберегла в собі звучання рідної мови та пісні. І хоча пише здебільшого російською, останнім часом вдається й до материнської мови. Щемливі почуття любові до рідного краю, які наповнюють її поезію - це своєрідні документи нашої національної ментальності, під якими можуть підписатися тисячі українців і українок, котрі живуть у Росії.

Пошуки Ганна Григорівна веде і донині. На жаль, запит до Санкт-Петербурзького архіву ніяких результатів не дав. Що ж робити? Знаючи, що співробітники київського Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. допомагають багатьом людям знаходити місця поховання їхніх рідних і друзів, Ганна Баканова-Подурець й звернулася до завідувачки відділу втрат Людмили Вікторівни Рибчинко.

Незабаром вона повідомила телефоном, що червоноармієць Подурець служив у 42-й гвардійській стрілецькій дивізії, що входила до складу 5-ї армії, і пропав безвісти 11.08.42-го біля села Воробйово Кармановського району Смоленської області.

- Інших даних про нього нема і в Об'єднаній базі даних Міністерства оборони Російської Федерації "Меморіал", - із сумом сказала жінка при зустрічі й вручила дочці червоноармійця копію похоронки.

Що ж відбувалося в районі Карманово, де зник гвардії рядовий Подурець? Як зазначається в п'ятому томі "Історії Другої світової війни 1939 - 1945 рр.", там з 30 липня до 23 серпня 1942 року тривала Ржевсько-Сичівська операція військ Калінінського та Західного фронтів. Зокрема, 10 серпня гітлерівці, після невдалого контрудару, перейшли до оборони на рубежі річок Вазуза, Гжать і райцентру Карманово. З'єднання ж 31-ї, 20-ї і правого флангу 5-ї армій Західного фронту продовжували вести бої за розширення захоплених плацдармів на лівих берегах обох річок і на підступах до Карманово.

- Можливо, що серед учасників війни, які нині проживають в Україн, є й воїни 42-ї гвардійської стрілецької дивізії, які служили разом з Григорієм Подурцем і що-небудь знають про його долю, - сподівається пані Ганна.

Володимир КАМЕНЕЦЬКИЙ.

Газета "Народна Армія" 2009.12.15