Друк
Розділ: Вісті (Єкатеринбург)
Стефан Паняк, професор, директор сайту 'Кобза -Українці Росії'
Стефан Паняк, професор, директор сайту 'Кобза -Українці Росії'

На Уралі українці створили своєрідну маленьку батьківщину

Знайти будинок № 9 в Університетському провулку в Єкатеринбурзі виявилося доволі просто. Перехожі відразу вказали на приміщення гірничого університету - одного з провідних вишів міста і краю. Коли на дверях аудиторії побачив табличку «Паняк Стефан Григорович», переконався: не помилився. А вже за якусь хвилину-другу розмовляли із земляком рідною українською мовою в далекій від України російській глибинці.

Професор, науковець, активіст і патріот

Зі Стефаном Григоровичем спершу познайомилися заочно - через електронне листування. А коли випала нагода побувати на Уралі, домовилися про зустріч. Як запевнив земляк, буде не тільки про що погомоніти, а й багато чого побачити, відчути, зрештою - зрозуміти, наскільки міцне земляцьке братство. І в цьому твердженні не було жодного перебільшення. Бо справді, українська культурно-національна автономія на Уралі - одна з масових, потужних і активних. І завдяки насамперед її міцному організаційному ядру на чолі зі Стефаном Паняком.

Уродженець Львівщини, він закінчив Львівський державний університет 1965 року і одержав направлення до Свердловська. Як і тисячі українців, з бажанням поїхав працювати саме на Урал, бо хто б що казав, а в ті часи випускники українських та інших вишів залюбки брали направлення до Сибіру, Далекого Сходу, на Північ і в згаданий край. Своєрідним магнітом слугували високі заробітки, ясні перспективи на одержання хоч якогось житла, можливість закласти непоганий фундамент для подальшого службового зростання.

У всіх цих принадах і перевагах Стефан Григорович переконався на власному досвіді. Його сьогоднішній послужний список викликає глибоку повагу. Професор Уральського гірничого університету, доктор геолого-мінералогічних наук, завідуючий кафедрою, автор кількох монографій і більш як сотні наукових праць із математичного моделювання природних процесів (сфера наукових уподобань складна, цікава і малодосліджена), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, почесного знака «Патріот України», удостоєний Почесних грамот МЗС та Верховної Ради, його ім'я занесене до «Книги пошани України». Одне слово, зроблено багато корисного і потрібного, за що й має пошанування.

Духовна сув'язь - особлива

Та як істинний українець Стефан Паняк не міг забути свою і маленьку, і велику батьківщину, бо, як говорить, любов до рідної землі всотується з раннього дитинства, разом із маминими піснями, татовими мудрими і розважливими розмовами про село, домівку, стежку в полі… Тож усі майже 50 років відчував і відчуває нині духовну сув'язь з Україною, Львівщиною, селом Кам'яним.

І таких, як він, у місті тисячі. Адже за результатами перепису населення наприкінці 80-х років минулого століття лише в Єкатеринбурзі назвали себе українцями майже 50 тисяч жителів, а в Свердловській області - вдвічі більше. Тож після розпаду СРСР українці на Уралі (і не тільки там) опинилися за кордоном і вирішили створити організацію, яка об'єднала б земляків.

Але це - офіційне визначення. А якщо простіше: для того, щоб зустрічатися в земляцькому колі, разом відзначати національні свята, вшановувати видатних співвітчизників, організовувати концерти, гуртом заспівати українську пісню, яка завжди як бальзам для спраглої душі.

Вочевидь, є якась закономірність у тому, що абревіатури перших організацій українських уральців співзвучні географічній назві цього краю. У квітні 1992 року в Єкатеринбурзі створили Уральську регіональну асоціацію українців (УРАУ), а в квітні 1996-го назву географічно «розширили» - УАУ.

Втім, цю абревіатурну традицію порушили 2004 року, коли на базі асоціації з'явилася потужніша структура - Українська національно-культурна автономія (УНКА). І головна скрипка в цьому національно-організаційному оркестрі належала Стефану Паняку, який очолював автономію понад 16 років. Хоч, як наголошує, без численних добровільних помічників йому нічого не вдалося б зробити.

На жаль, за останні роки в Росії ліквідовані дві українські громади федерального рівня ОУР - Об'єднання українців Росії і ФНКА «УР» - Федеральна національно-культурна автономія «Українці Росії» (у їх створенні лідер уральських українців брав безпосередню участь, належав до керівних органів). Наприкінці минулого року керівники регіональних українських організацій РФ змушені були створювати нову громадську організацію федерального рівня, яку назвали УКР - Український конгрес Росії. Передавши керівництво в місцевій УНКА Петру Щербині, Стефан Паняк із земляками створюють філію УКР у Свердловській області. Але роботу не обмежують рамками місцевих громад, а входять до організацій найвищого рангу: Світового конгресу українців (СКУ) і УВКР (Української всесвітньої координаційної ради. Стефан Григорович брав участь в усіх Всесвітніх форумах українців, а на четвертому був одним із його модераторів. 2001 року разом з В. Коломацьким заснували для українців діаспори перший Інтернет-сайт «Кобза - українці Росії» (kobza.com.ua), який став своєрідною енциклопедією життя наших земляків за межами Батьківщини.

Сьогоднішнє організаційне ядро осередку налічує приблизно 50 чоловік, а в масових заходах постійно беруть участь значно більше. Хоч це однозначно менше, ніж було, приміром, десять років тому. Причин кілька, але основна - вікова. Як-не-як, а час бере своє, і ті, хто приїхали сюди в 1960-1970-х, якщо не на пенсії, то вже майже пенсіонери.

А ось їхні діти та онуки не дуже квапляться до земляцтва: народжені в Росії, вони закінчували російськомовні школи (про українські залишається тільки мріяти), сформувалися в іншому національному середовищі, щоправда, охоче визнають національне коріння. Тобто все залежить від домашнього виховання - дотримання національних традицій, вивчення мови, ознайомлення з культурою, мистецтвом тощо. Одне слово, проблема є, хоч багато хто не схильний вбачати в цьому трагедію.

Однак і сьогоднішніх активістів цілком досить, аби життя не жевріло, а буяло. Серед них - заступник голови УНКА Наталія Царегородцева, саме вона перебрала на себе значну частину численних турбот, відомий професор-медик, хірург Микола Кернесюк, невтомна Олена Букий, колишній будівельник Петро Щербина, який матеріально підтримує заходи автономії. А ще - Іван Гордієнко, Ніна Гречана, Микола Сергієнко, Павло Лугінін, отець Микола Ладюк, який править службу для земляків-вірян українською мовою. У кожного - власна, почасти складна, а інколи дуже складна біографія. Але всі - справжнє гроно відданих і талановитих українців, які не забувають, чийого вони роду-племені.

Доволі складно перерахувати бодай основну частину культурно-мистецьких заходів, організованих на уральській землі. Чого тільки варті традиційні Сорочинські ярмарки, що їх улаштовують активісти в рідному для них місті!

Уявімо розкішний центральний парк «Зелена гай», простору галявину, імпровізовану сцену, кілька куренів, оздоблених в українському стилі. На столах - пампушки, вареники, домашня ковбаса, пиріжки, борщ... А ще кварта з… Самі розумієте, з чим. Гостей - сила-силенна. Бо не щодня випадає скуштувати смачних страв української кухні, приготованих умілими руками господинь-україночок.

А що вже пісень, розваг, танців! Навіть своя неповторна Солоха у талановитому виконанні Галини Земцової. Серед гостей - Генеральний консул України в Єкатеринбурзі Володимир Бондаренко, ректор Уральського гірничого університету Микола Косарев, представники міської Думи… І хай це не той знаменитий полтавський ярмарок, однак і на Уралі в ньому беруть участь не тільки колишні полтавці - в географічному аспекті автономія представлена уродженцями всіх областей і регіонів.

Слава не оминає талановитих

Так само чимало учасників збирають культурно-мистецькі заходи, присвячені державним святам, ювілейним датам тощо. День Незалежності, Різдво, Великдень, День Конституції, Новий рік... А ще літературні вечори з нагоди днів народження Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Стельмаха, Ліни Костенко, Григорія Сковороди, Миколи Хвильового (до речі, донька Миколи Григоровича Любов Уманцева основну частину життя прожила в Єкатеринбурзі, де й похована). Тоді зі сцени звучать вірші і пісні українською мовою, до дійства долучаються хор «Світанок» і ансамбль «Дніпряни», що складаються виключно з уральських українців.

А їх - талановитих і відомих - десятки і сотні. Добре знані в краї художній керівник Уральського оркестру народних інструментів Леонід Шкарупа, заслужена артистка Росії, солістка Свердловського театру музичної комедії Елла Прийменко, композитор Наталія Іванчук, художник Валентин Новиченко, заслужені артисти Росії Віктор Ситник та Юрій Яковлєв, краєзнавець Іван Коверда… Перелік можна продовжувати.

Ось тільки єдина незручність - і досі земляцтво не має постійного просторого приміщення, де можна було б зібратися чималим гуртом. Доводиться задовольнятися послугами міських бібліотек, які не відмовляють у подібних проханнях. Та все одно радісно від самої зустрічі із земляками, з тими, хто не забуває і шанує рідну мову й пісню, для кого Україна значить набагато більше, ніж просто територія чи латочка на карті світу.

Олександр ВЕРТІЛЬ,

«Урядовий кур'єр»

Передрук: Сайт газети центральних органів виконавчої влади України «Урядовий кур'єр» http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/na-sorochinskij-yarmarok-do-yekaterinburga/p/

Ось такі вони, уральські українки
Ось такі вони, уральські українки
Ветерани Української національно-культурної автономії Іван Гордієнко та Микола Сергієнко
Ветерани Української національно-культурної автономії Іван Гордієнко та Микола Сергієнко

На світлинах: Стефан Паняк, професор, директор сайту 'Кобза -Українці Росії'. Ось такі вони, уральські українки. Ветерани Української національно-культурної автономії Іван Гордієнко та Микола Сергієнко.