Стефан ПАНЯК, професор, директор сайту 'Кобза - Українці Росії'
Стефан ПАНЯК, професор, директор сайту 'Кобза - Українці Росії'

До 100-річчя Михайла Стельмаха і не тільки…

Незважаючи на організаційні бурі на федеральному рівні, робота в реґіональних українських організаціях на Уралі продовжується. Крім традиційних для цього місяця заходів, наша громада, дякуючи невтомній активістці Ніні Гречаній, не випустила з уваги 100-літній ювілей видатного українського письменника, поета і драматурга Михайла Панасовича Стельмаха, що приходиться на 24 травня 2012 року по новому стилю. Такі літературні події зазвичай проводимо разом із працівниками обласної міжнаціональної бібліотеки, котрі традиційно готовлять книжкову виставку знаних творів письменника, цікаво й змістовно розповідають про життєвий і творчий шлях ювіляра.

Моя ж співдоповідь стосувалась більше біографічних деталей, філософії прози й поезії М. Стельмаха. Скажімо, батьки-селяни, і особливо його ласкава ненька, навчили Михася любити природу й рідну землю, милуватися ранковими росами і туманами, променями сонця і дощовими хмарами, запахами квітів і звуками-кружляннями джмеля. І не дивно, що перші поетичні твори українського класика переповнені лірикою та романтикою. Аж навколо - вир життя, драматичні й трагічні події, що відбувались на той час у країні. Страшна епоха 20-30-40-х років XX сторіччя, котру проживав письменник, звичайно, не могла не позначитися на його творчості. Багато писалось «у стіл», втім траплялось - і «на потребу дня». Не дивно, що серед його тогочасної лірики з'являється ім`я Леніна, може, часом, зовсім і недоречно. Але, якщо «із примусу» та «на догоду», то так воно і виходить.

Я простий сіроокий хлопчина -

Син своєї нової землі,

На мені галіфе з полотнини,

І мені славно жити в селі.

Тут, за греблею, верби зелені

Заглядають у душу мені,

Тут у каждій хатині є Ленін,

І тут сонце нанизує дні.

На жита, на червону пшеницю,

На гаї і на юність мою,

І тому, як в казкову жар-птицю,

Я закоханий в землю свою!

А це була епоха колективізації, індустріалізації, війни і важких повоєнних років. Молодим сільським хлопцем в студентські роки він пережив голодомор, побачене ятрило душу усе подальше життя, втім сказати голосно - і такими були ті страшні часи - навіть не мріяв. Вже перед смертю, як на сповіді, написав про пережите, але ж перестали публікувати... Мучився, переживав, відчував наближення часів горбачовської перебудови, але не дожив до цього часу.

Михайло Стельмах чесно воював на фронтах Великої Вітчизняної, від її початку і до кінця, кілька разів був ранений, саме тому війну закінчував вже журналістом. Його перу належать епічні твори про українське село, яке з важкими втратами переживало ці буреломні роки. Звичайно, аспекти були радянськими... Талант художника, буйна енергетика, любов до рідної пісні і народного слова з часом перетворюють його в одного з найбільш плодовитих українських письменників. Природна чесність - в минулому сільського вчителя - все частіше приводить його до душевної колізії: реалії життя не стикаються з ідеологічними штампами. Мабуть, тому, маститий вже на той час академік все частіше поринає до казки, ліричних образів і мініатюр, написаних для дітей.

На мій погляд, в майбуття Михайло Стельмах увійде, перш за все, як поет-лірик. Не дарма своїм вчителем він вважав українського класика Михайла Коцюбинського, неперевершеного майстра ліричної прози. Глибокий філософський зміст несуть його твори, діалектику життя особливо гостро віддзеркалює його лірична феєрія «Правда і кривда», в якій, на противагу іншим казкам, Добро і Зло сперечаються без щасливого фіналу.

Після невеличкої літературної дискусії, у якій взяли участь усі бажаючі, із величезною насолодою присутні прослухали кілька уривків із творів письменника Михайла Стельмаха. Як, власне, і завжди, найбільшу бурю емоцій та оплесків мав виступ нашого талановитого професора Миколи Кернесюка. Зауважу, що пан Кернесюк має неабиякий виконавський талант: правильно розставити акценти, артистично й лірично прочитати фрагменти творів, які віддзеркалюють сутність творчості автора.

На завершення літературного вечора я розповів присутнім про недавні події Установчого з`їзду в культурному Центрі України у Москві, що також викликало бурю емоцій. Бо, на жаль, ми, українці, поки ще не навчились гуртуватися, об`єднуватися, скоріше, навпаки, - вміємо невчасно розсваритися. Я процитував присутнім поетичні рядки сучасного українського класика, поетеси-шестидесятниці Ліни Костенко:

Прости мені, мій змучений народе,

Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!

Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,

І тільки змії кубляться й сичать.

Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.

Злість рухає людьми, але у бік безодні…

Знаючи детально про складну сьогоднішню ситуацію в українському русі в Росії, не важко було спрогнозувати розвиток подій на Установчому з`їзді в Москві 26-го травня. Було відчутно, що злагоди там не буде, єдності не досягнемо. Чесно признаюся в тому, що й досі не розумію: чому так настирливо б`ються за булаву деякі з моїх колег. Адже, очевидно, що ефективна робота нашої організації на федеральному рівні не можлива без низки зовнішніх чинників. Крім того, нам, українцям, треба збуватися затятості, впевненості лишень у власній правоті, ніби вона істина в останній інстанції. Не треба записувати до числа ворогів тих, хто має іншу точку зору на проблеми. В єдності треба досягати компромісних рішень. І тільки так можна досягти успіху.

Найчастіше та очікувано гарячі дискусії, непорозуміння виникають між щирими українцями, якщо один - мислить стратегічно, а інший - розглядає проблему на «тактичному» рівні. Бачу такі колізії на наших дискусіях у Москві, але найчастіше - безпосередньо у громадах. Поважаю «тактиків», нерідко вони роблять багато корисної роботи в громадах, але не можуть, наприклад, зрозуміти: чому у нас немає приміщень, шкіл, церков... Їм здається, що все залежить тільки від нас...

У мене особисто є свої погляди на проблеми українського руху в Росії, але я прекрасно розумію, що в умовах пристрастей згаданого з'їзду, всяка озвучена думка викличе спротив частини аудиторії. Наприклад, на з'їзді треба було б перейти на чиюсь із сторін і, автоматично, записати себе в число ворогів іншої команди. А друзі у мене є у обох «таборах». Прекрасно знаю, і, мабуть, не тільки я, про роль провокаторів на таких зборах, які завжди відіграють свою деструктивну роль. Вони є, певно, у кожній громадській організації. Є і у нас, в Єкатеринбурзі. Постійно пишуть доноси, але, слава Богу, часи вже не сталінські.

Ситуація в українському русі складна, але нам потрібно виходити із неї достойно. Було б, мабуть, чесно і справедливо, якби провокатори відійшли вбік і «записалися» до нової федерально-культурної автономії пана Безпалька, а ті, що хочуть зберегти свою національну ідентичність на теренах РФ, в умовах компромісу ввійшли б до нової організації. (Конгрес українців Росії, як на мене, вдала назва). Але до цього ще треба «дозріти», а час іде…

Побажаймо собі успіху.

Стефан ПАНЯК

професор, директор сайту «Кобза - Українці Росії»

м. Єкатеринбург, РФ

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Українська культура на Уралі жива, незважаючи на бурі в Москві
Українська культура на Уралі жива, незважаючи на бурі в Москві
Михайло Стельмах з матір'ю
Михайло Стельмах з матір'ю
Під час колективізації 1937-38 рр. літератор-початківець Стельмах 'своїх' у біді не залишив - у рідному селі облаштував щось на зразок школи-інтернату.
Під час колективізації 1937-38 рр. літератор-початківець Стельмах 'своїх' у біді не залишив - у рідному селі облаштував щось на зразок школи-інтернату.
Михайло Панасович Стельмах, український радянський письменник
Михайло Панасович Стельмах, український радянський письменник
На фото - зліва направо - Юрій Збанацький, Михайло Стельмах, Віталій Коротич, Василь Козаченко, Павло Загребельний, Олесь Гончар, Микола Зарудний, Платон Воронько. 1979 рік
На фото - зліва направо - Юрій Збанацький, Михайло Стельмах, Віталій Коротич, Василь Козаченко, Павло Загребельний, Олесь Гончар, Микола Зарудний, Платон Воронько. 1979 рік
Твори М.П. Стельмаха по праву вважаються українською класикою
Твори М.П. Стельмаха по праву вважаються українською класикою
У дитячих казках Стельмаха - цілий світ доброти, справедливості й ніжності
У дитячих казках Стельмаха - цілий світ доброти, справедливості й ніжності

На світлинах: Стефан ПАНЯК, професор, директор сайту 'Кобза - Українці Росії'. Українська культура на Уралі жива, незважаючи на бурі в Москві. Михайло Стельмах з матір'ю. Під час колективізації 1937-38 рр. літератор-початківець М. Стельмах 'своїх' у біді не залишив: для дітей розкуркулених і засланих до Сибіру односельчан облаштував щось на зразок школи-інтернату - найняв хату, жінку, щоб за дітьми наглядала, привозив малим одяг. Михайло Панасович Стельмах, український радянський письменник. На фото (зліва направо): Юрій Збанацький, Михайло Стельмах, Віталій Коротич, Василь Козаченко, Павло Загребельний, Олесь Гончар, Микола Зарудний, Платон Воронько, 1979 рік. Твори М.П. Стельмаха по праву вважаються українською класикою. У дитячих казках Стельмаха - цілий світ доброти, справедливості й ніжності.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s