Стефан ПАНЯК, директор сайту
Стефан ПАНЯК, директор сайту

Микола Хвильовий: актуальний через 100 років

12 грудня в Міжнаціональній бібліотеці уральського міста Єкатеринбурга відбувся літературний вечір, присвячений творчості талановитого українського письменника Миколи Хвильового, із так званого «розстріляного відродження». Вперше ми познайомилися з цією трагічною постаттю багато років тому, на початку 90-х років, коли в бібліотеку поступила книга-мартиролог з бібліографічними даними на більше як 400 творчих особистостей Радянської України, знищених в сталінських таборах.

Пригадую як тоді, виступаючи перед громадою міста, я говорив про нищення сталінським режимом українського тіла і душі. Сьогодні ми вже багато знаємо як і чому нищилося Голодомором українське селянство, але менше знаємо про те, як витравлювалася душа народу - її творча інтелектуальна еліта. Привязаних до землі селян треба було відірвати від свого коріння, вивезти на Схід, перемішати так, щоб забули якого вони роду-племені, щоб заколосився «совок». Дещо від цього режиму проростає до сьогоднішнього дня, прикормлюючи електорат комуніста Симоненка, чи соціалістки Н.Вітренко. Творчу еліту України нищили довше, збирали таланти як колоски в полі. Хворого академіка А.Кримського, який знав дясятки мов, взяли з постелі і згноїли в дорозі. Але трагічна участь чекала, як це не дивно звучить, на заядлих комуністів, які були талановитими романтиками і свято повірили в райське майбуття. Пригадаймо - адже тоді, в кінці 19 і на початку 20 століть, соціалістичними ідеями рівності захоплювалися і І.Франко, і Л.Українка. Вони ще не мали досвіду трагічного втілення цих ідей на теренах радянської імперії.

А тоді, після проголошення незалежної держави - УНР, в Україні піднялася цілком прородна хвиля відродження власної самобутності, т.з. «українізації». Ця хвиля захопила широкі вестви населення, включаючи тоді ще романтично налаштованих комуністів, до яких належав Микола Хвильовий. Їм були близькі ідеї незалежності, самобутності української культури, традицій, мови. Це ж аксіоми для нормальної культурної людини. Але не в умовах імперії, яка не втратила своєї суті на переході від російської до радянської. Як не дивно, але через 100 років ці азбучні істини не здаються актуальними для низки політиків, які представляють согоднішню державу Україну. А на початку 20-го століття, гасла «Геть від Москви!» і «Курс на Європу!» був домінуючим і зрозумілим навіть комуністам. Творчій еліті було зрозуміло, що для збереження української мови її потрібно вивести з-під тиску домінуючої в Україні російської мови. Переключити курс на Європу, де українська ідентичність має шанс зберегтися. Як же це актуально сьогодні! Пишу про ситуацію столітньої давності, а бачиться сьогодення.

Вершиною творчості М.Хвильового вважають прозову збірку «Сині етюди» і книгу новел «Осінь», які були прочитані і визнані не тільки в Україні. Прочитали їх і в Москві, що стало причиною гонінь на автора. В Москві стали писати, що Хвильовий завдає шкоди ленінізмуі після цього його перестали друкувати. У відповідь Хвильовий в кінці 1925-го року створює ВАПЛІТЕ (Вільну Академію Пролетарської літератури) і пише серію памфлетів, серед яких «Україна чи Малоросія?». Тепер в його творчості домінує кілька тем: українська культура не провінційна, має свою історичну місію; Росія мусить відійти в свої етнографічні межі, щоб не було перешкод для розвитку власної ідентичності; українське мистецтво має прилучатися до західноєвропейського. Ці ідеї підтримали його колеги, серед яких згадаємо, перш за все, Миколу Зерова. В коло друзів Хвильового входив і молодий Володимир Сосюра, автор відомого вірша «Любіть Україну». А як мала б реагувати на такі ідеї Москва? Вона зреагувала саме так як ви подумали. Почала арешти друзів Хвильвого, коло звужувалося... Наступили 1931-32 роки, в селах Хвильовий побачив як Голодомором втілюються в життя комуністичн ідеї.

Хвильовий намагався захистити арештованих друзів, але, як відомо, Москва сльозам не вірить! А може повірить крові? Ця думка, схоже, вже не покидала його. Написав прощального листа, запросив друзів у гості. Сказав їм, що знає яким має бути письменник у сталінську епоху. Вийшов в другу кімнату і 13 травня 1933 року пустив собі кулю у скроню.

Перед смертю написав своїй донці Любі: «Золотий мій Любисток, пробач мені, моя голубонько сизокрила, за все. Свій нескінченний роман, між іншим, вчора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив - значить, уже знайшов у себе силу волі зробити те, що сьогодні роблю. Прощай мій золотий Любисток».

А донька прожила довге життя і занесло її на суворий Урал, в Свердловськ, тепер Екатеринбург. Коли стало можливо признатися чия донька, Люба Уманцева прийшла в українську громаду, розказувала про батька. Сама писала вірші. Дружила з нашою активісткою, талановитою Ніною Гречаною. Мені довелось неодноразово побувати в гостях у Любистка. Час бере своє, в кінці минулого століття Люби Уманцевої не стало.

Українська громада не вперше раз згадує Миколу Хвильового. Дякуючи Миколі Кернесюку, професору медицини і неперевершеному знавцю української літератури, ми познайомилися з багатьма представниками «розстріляного відродження». Покоління було викреслене із сторінок історії, але воно повертається наперекір тоталітарному режиму минулого століття.

Професор Стефан ПАНЯК

директор сайту

Екатеринбург

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

На світлині: Стефан Паняк, директор сайту.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s