Логотип Центральної виборчої комісії України

Погляд з столиці Уралу на попередні підсумки президентських перегонів в Україні

Про результати виборів президента України написано і сказано багато, більше емоційно. І це природно, бо всі ми мали на виборах власні надії і пристрасті. Признаюсь, що на останніх виборах я не напружував свою нервову систему так, як це було підчас тривожних подій 2004 року. Бо встиг розчаруватися в команді помаранчевих заздалегідь і готував себе до приходу блакитно-білих. А ще були об’єктивні причини, які свідчили про можливість реваншу представників Партії регіонів.

Принцип маятника в історії відіграє свою роль. Населення фактично завжди, особливо в умовах бідності, недолюблює владу і готове наступний раз на виборах віддати її в руки опозиції з надією на краще. А тут ще і економічна криза, яка боляче вразила економіку України.

Історичні тенденції були не на користь діючої влади і прем’єр-міністра. В зрілих демократіях при наявності чистих і транспарентних виборів різниця в три відсотки набраних голосів досить суттєва. Настрої в такому зрілому суспільстві завжди коливаються в дуже вузькому інтервалі, згадаймо останні вибори у США. Але така ситуація поки що не характерна для України чи інших пострадянських держав, де населення тільки вчиться вибирати собі владу.

Визнання виборів чистими з боку міжнародних спостерігачів це лише констатація відсутності масових системних фальшувань, яке мало місце у 2004 році. В яких масштабах воно відбулося на цей раз, чи могло воно досягнути 3 відсотків? Це має вирішити суд. Гадаю, що Юлія Тимошенко треба погодитися з поразкою, перейти в опозицію, а через кілька років повернути собі владу. Вірогідність її повернення, на мій погляд, дуже велика. Невелика різниця в набраних голосах дає їй моральне право відійти достойно.

Але не ці об’єктивні зовнішні чинники зіграли, на мій погляд, вирішальну роль в переміні настроїв населення України. І на це чомусь майже не звертають увагу політологи і журналісти. Впевнено стверджую, що у нинішнього переможця президентських перегонів Віктора Януковича не було б ніяких шансів якби діючий президент Віктор Ющенко так вперто і цілеспрямовано не руйнував на протязі п’яти років демократичну коаліцію. Не підривав ідей Майдану, не дискредитував свого прем’єр-міністра.

Мав можливість особисто спостерігати як мінялося лице у діючого президента, коли мова заходила про Тимошенко. Причина ненависті до фактично головної персони Майдану, яка забезпечила п. Ющенку найвищу посаду в державі, не зовсім зрозуміла. Але ж діячі такого рівня не мають права ставити на один рівень особисті і державні інтереси.

Пригадую як після першої відставки з поста прем’єр-міністра Тимошенко регіонали фактично створювали з діючого президента безправну англійську королеву, міняли міністрів, забирали «під себе» повноваження, купували депутатів, щоб створити конституційну більшість і поміняти Основний закон держави. Назрівала катастрофа. І знову Тимошенко виручила президента, через дострокові вибори створила демократичну більшість в парламенті, зберегла рівновагу в державі, повернула повноваження президенту. Закликала до єдності і всіма силами старалася зберегти коаліцію.

Але і на цей раз президент не засвоїв недавніх уроків, а головною мотивацією його поступків залишалася неприязнь до прем’єр-міністра, що спонукала до владного клінчу. Не мали успіху неодноразові спроби лідерів європейських держав примирити президента і прем’єр-міністра. Опозиція зловтішалася, так ситуація стала основною причиною глибокого розчарування владою України у США і країнах Європейського Союзу.

В Росії давно здивовано дивилися на цей параліч як на приклад абсолютно негативної конструкції влади у державі. На такому загальному фоні складалося враження, що Ющенко, як глава ворожої держави, насолоджувався помилками уряду Тимошенко. Основним виразником ідей Банкової став Віктор Балога – глава секретаріату президента. Якими були ці ідеї свідчить його робота в таборі Партії регіонів на останніх виборах.

Як колишній прибічник п. Ющенка мушу визнати, що в гуманітарній сфері за пять років зроблено немало. Але напрошується запитання, а що залишиться з його гуманітарними надбаннями через п’ять років? Вже зараз спостерігаємо як нетерпляче потирають руки потенційні міністри–регіонали, щоб розправитися з залишками ідей і справ «помаранчевої зарази». Сьогодні вже важко сумніватися у тому, що п. Ющенко у виборчих перегонах був у змові з опозицією і симпатизував Януковичу. У кращому випадку вважав, що Тимошенко більше зло, ніж лідер опозиції. Але чому?

Свою неприязнь до лідера Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) президент зумів передати багатьом своїм фанатичним прибічникам. Саме таке відношення до Тимошенко відчуваю тут, в Росії. І з боку багатьох російських шовіністів, і просто від недругів України. Мої російські співрозмовники часто можуть обізвати Януковича самими негативними епітетами, але Тимошенко у них - «ще гірша». Що в ній поганого сказати не можуть, але оце імперське відношення до України вилазить з усіх щілин душі. Розмовляє українською – значить не наша, і вже цього для таких росіян досить щоб не любити.

Але це росіяни, які з часом позбавляться імперського менталітету. Не можу зрозуміти логіки Ющенка і його прибічників: чому для них кращий саме Янукович? Може плекається надія, що після остаточного розвалу економіки і духовної сфери донецькими кланами, населення згадає про свого «месію» п. Ющенка і попросить його повернутися? Такі задумки - блюзнірство! А згідно елементарної логіки заклик голосувати проти обох претендентів означав віддати перевагу Януковичу. Бо електорат Ющенка і Арсенія Яценюка це переважно прихильники Тимошенко. А скільки виборців, послухавши виступи діючого президента, махнули рукою і не прийшли на вибори?! За оцінками одного із російських політологів п. Ющенко забрав у лідера БЮТ 7-8 % голосів. Так що за перемогу Януковича найвищою нагородою треба відзначити його нинішнього попередника.

Як недавно сказав ієрарх Української греко-католицької церкви патриарх-кардинал Любомир Гузар «Бог сказав: що хотіли, те маєте!». Демократичними виборами народ України закликав на трон недавнього лідера опозиції і я сприймаю це як даність.

Можливо цього нового крену маятника не треба уникати? Вчитися демократії - значить усвідомлено обирати собі владу, маючи усесторонню інформацію, йдучи шляхом проб і помилок. Жаль тільки, що вірогідність обіцяного на мітингах райського життя у найближчі п’ять років спрямована на нуль. Гірше, якщо вектор буде направлений у минуле. Особливу тривогу у мене викликає можливість подальшого «отабачування» української культури (Дмитро Табачник - академік Академії правових наук України, глава адміністрації президента України Леоніда Кучми, віце-прем’єр в урядах Януковича). Але надія залишається, в реальних умовах маятник української історії може прискорити свій рух і поміняти свій вектор.

Стефан ПАНЯК,

член президії УВКР, професор.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

На світлині: Логотип Центральної виборчої комісії України.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s