lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Поет гармонії й краси

Богдан-Ігор АнтоничДо 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича

У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про відзначення 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича

З метою вшанування пам'яті видатного українського поета, громадського діяча Богдана-Ігоря Антонича та з нагоди відзначення у жовтні 2009 року 100-річчя від дня його народження, підтримуючи ініціативу Національної ради з питань культури і духовності,

п о с т а н о в л я ю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) утворити у місячний строк організаційний комітет з підготовки та проведення заходів з відзначення 100річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича, затвердити його персональний склад;

2) розробити за участю Національної академії наук України та затвердити план заходів з відзначення 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича, передбачивши, зокрема:

підготовку та видання повного зібрання творів Богдана-Ігоря Антонича;

проведення у жовтні 2009 року за участю представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, діячів науки та культури, громадськості урочистостей, літературно-мистецьких вечорів, присвячених діяльності Богдана-Ігоря Антонича;

проведення Міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Богдана-Ігоря Антонича;

відкриття у закладах культури експозицій, пов'язаних із життям та діяльністю Богдана-Ігоря Антонича, проведення тематичної виставки у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника;

організацію і проведення у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах тематичних заходів, присвячених діяльності Богдана-Ігоря Антонича;

опрацювання питання щодо створення музею Богдана-Ігоря Антонича;

карбування та введення в обіг у встановленому порядку ювілейної монети, а також випуск поштової марки і конверта, присвячених 100-річчю від дня народження Богдана-Ігоря Антонича, здійснення спецпогашення поштової марки.

2. Міністерству закордонних справ України, Міністерству культури і туризму України разом із Національною академією наук України вивчити питання щодо увічнення пам'яті Богдана-Ігоря Антонича в Республіці Польща та внести в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції.

3. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів з відзначення 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича.

Президент України

В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 12 червня 2009 року

N 433/2009

На світлині: Богдан-Ігорь Антонич.

Невже справді мало статися так, як напророкував собі поет у цьому вірші?

Драматично склалася доля Богдана-Ігоря Антонича. Здобувши за життя славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, викликавши багато суперечок своєю творчістю, він після смерті випав з історії української поезії. Поет, який прожив усього двадцять вісім років, стільки ж років перебував у зоні мовчання.

Історія української літератури подавалася у старанно процідженому й урізаному вигляді. Творчість майже всіх майстрів слова Західної України, які писали протягом міжвоєнного двадцятиліття, за винятком п'ятьох-шістьох, котрі орієнтувалися на СРСР, замовчувалася. „Білою плямою" була і творчість Б.-І. Антонича.

Майбутній поет народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 р. у сім'ї священика. Його рідне село Новиця знаходиться тепер на території Польщі. Єдиному синові досить заможних людей життя мало стелитися м'якими й веселими верстами, якби не війна. Родина Антоничів змушена була тікати із села, бо воно лежало на теренах воєнних операцій.

Різні хвороби нападали на хирлявого від природи сина Антоничів, тому він не ходив до початкової школи, а готувався з приватною вчителькою складати іспити до Сяноцької гімназії, яку пізніше успішно закінчив.

З 1928-го по 1933 р. Антонич - студент філологічного факультету Львівського університету - вивчає славістику та полоністику. У 1931 р. виходить перша його книжка „Привітання життя", яка привертає увагу львівської громадськості. Антонич навмисне випробовує в ній сили, ставлячи перед собою різноманітні завдання на винахідливість у римуванні, звуковій будові рядка, ритмомелодиці строф і цілих віршів. Але ніде форма в нього не допущена до необмеженої влади, свої формалістичні витівки поет прагне підкорити природному розвитку думки.

Поетичне учнівство Антонича було одночасно і вивченням мови. На першому курсі університету він розмовляв ще лемківським діалектом, а, як відомо, говірка лемків - одна з найвіддаленіших від української мови. Отже, нелегко давалася йому мовна наука, проте, за досить короткий термін він так опанував літературну мову, що про нього захоплено говорили: „Чи ж то справді лемко міг так грунтовно мовно переродитися на правдивого наддніпрянця?". Вже у першій збірці читач знайде чимало поезій, досконалих мовою і правдивих за громадським настроєм.

Не хочу більш писати віршів, складати ямби та хореї.

Чи вирізьблені з слів мосяжні потрібні ще комусь сонетитепер, коли шпилі найвищі й найкращі падають ідеї,

як правду не мудрці й поети диктують нам, а лиш багнети.

Думки про покликання поета, несправедливість світу, в якому він живе, прагнення і неможливість утечі в інший, створений уявою, світ краси і гармонії - ось мотиви цієї книжки Антонича. Є в ній і вірші про буйноту фізичного здоров'я („Бронзові м'язи"), про мандри і самотність („Балада про тінь капітана").

Після виходу „Привітання життя" Антонич переживає період філософських сумнівів і душевних борінь. У цей час він готує книжку релігійної лірики під заголовком „Велика гармонія", яку критики вважали рудиментом класичного виховання молодої душі у священицькому середовищі. Таку збірку автор не опублікував.

Закінчення університету збіглося з видатною подією в житті Антонича - виходом у світ другої збірки „Три перстені". Ця книжка поставила його у перший ряд західноукраїнських письменників. Їй притаманні філософські узагальнення, блискучі мовні перемоги поезії.

„Три перстені" - це виквіт щирої лірики, яка черпає сили, барви, виразність із повернення у дитинство, з мальовничого лемківського пейзажу, з міфології лемків, та їх звичаїв. Ніхто до Антонича, та й після нього, не оспівав Лемківщину так любовно, як він. У збірці є твір, що преховує в собі ключ до її розтлумачення, а, можливо, і всієї творчості Антонича. Це - „Елегія про співучі двері". Поет намагається охопити одразу минуле і сучасне свого краю, своєї бездольної Лемківщини. Серце його стискається від болю і тужить з того, що „про опришків дощ осінній вже тільки спомини виводить".

Тут сиве небо й сиві очі у затурбованих людей.

Сльота дуднить і шиби мочить, розмови стишені веде.

Під сивим небом розстелилась

земля вівса та ялівцю.

Скорбота мохом оповилазадуману країну цю.

Як символ злиднів виростає

голодне зілля - лобода.

Відвічне небо і безкрає,

відвічна лемківська нужда.

Поезія Антонича полонила читача, особливо молодь Львова. Його вірші вчили напам'ять, а деякі співали їх на мотиви народних пісень. Після закінчення навчання Антонич зайнявся винятково літературною працею, з якої він і жив. За чотири роки поет написав ще три книжки, але тільки одна з них, „Книга Лева", вийшла за його життя, в 1936 р. Дві інші - „Зелена євангелія" і „Ротації" - посмертні видання. У „Книзі Лева" Антонич представляє обробки біблійних легенд. Поряд з елегантними маленькими натюрмортами він подає полотна космічних катаклізмів. Гордістю „Книги Лева" є зрілі медитації на мистецькі теми. Тут поет вміщує зразки майже декларативної лірики матеріалістичного світобачення („Пісня про незнищенність матерії", „Сірий гімн", „Забута земля"). Мотив незнищенності матерії переходить з „Книги Лева" в „Зелену євангелію" - книжку, в якій відчувається прагнення поета злитися із життєдайними силами природи, уособленням яких для нього, як для сина Карпат, був насамперед ліс. Я розумію вас, звірята і рослини, я чую як шумлять комети і зростають трави.

Антонич теж звіря сумне і кучеряве.

Б.-І. Антонич - незрівнянний майстер поетичної мініатюри в українській поезії. В його вірші „Яворова повість" більше драматизму, філософії і чару, ніж у деяких повістях і романах.

Мав дяк в селі найкращу доню, дівчину явір покохав. Почула плід в своєму лоні по ночі п'яній від гріха.

Дізнавшись, дяк помер з неслави, мов ніч похмурий був і гнівний. Кущем, як мати, кучерявим росте син явора й дяківни. Залишається тільки дивуватись, як у такій дрібці слів умістилося стільки гріховної принади життя, стільки родинної трагедії. Романтичне, фольклорне, трагедійне - все поєдналося у цих восьми рядках. А є в них ще й філософська ідея. Підтекст вірша веде читача до пізнання гріха як животворної душі вічності. Гострий зір і насторожене вухо митця вловлювали у природі, у житті приховані барви і потаємні звуки. Його проникливий розум прагнув гармонії та краси, а серце горіло любов'ю до всього живого на землі. Поет склав натхненний гімн природі. Картини „Зеленої євангелії" свідчать про те, що Антонич був митцем-філософом, який прагне дійти до суті речей і явищ. Зовсім іншого тематичного спрямування збірка „Ротації". Вона - про місто. Антонич освоював нові в українській поезії урбаністичні мотиви, поєднуючи захоплення красою здобутків нової техніки з осудом міста-потвори, що знеособлює і знищує відчужену людину. Через усю збірку проходить образ грошей, всесилля яких призводить до розтління душ, морального переродження особистості, втрати людської подоби.

Збірки „Зелена євангелія" і „Ротації" датовані 1937 р. На цей же час припадає робота Антонича над оперною драмою „Довбуш", численними статтями та романом „На тому березі", який, на жаль, так і не був закінчений.

6 липня 1937 р. Богдан-Ігор Антонич помер. Після операції апендициту він вже мав намір виписуватися додому, але друга недуга - запалення легенів - підкосила його навіки.

Якихось сім-вісім років  тривало активне творче життя поета, але за цей короткий час він пройшов шлях, що вимірюється десятиліттями, бо його образи, мотиви, ідеї і сьогодні чарують читача. Як же сталося, що творчість поета, яка могла б збагатити будь-яку літературу, залишалася невідомою довгі десятиліття? Причиною тому були насамперед складні історичні обставини, в яких довелося жити нашому народові. Антонич не приєднався до жодного з політичних таборів тогочасної інтелігенції, він хотів бути політично нейтральним, позапартійним, висуваючи на перший план проблеми загальнолюдського й естетичного характеру. В ті роки такий політичний нейтралітет розцінювався як антикомуністична тенденція. Замовчування поета пояснюється і поширеним у радянській критиці вульгарно-соціологічним підходом до літератури, який заперечував ідею співіснування різних естетичних платформ і стильових принципів, визнаючи лише соцреалістичну доктрину. В літературознавстві надто прямолінійно застосовувалася формула „хто не з нами - той проти нас", що й перешкодило критиці достойно і об'єктивно оцінити творчість Антонича.

У застійні роки з'явилося на світ нове звинувачення: творчість Антонича відволікає молодих поетів від громадянської тематики, прищеплює смак до пейзажної лірики, відтворення інтимних переживань. І все ж поезія цього митця вже стала невід'ємною часткою літературного життя України, вплинула і продовжує впливати на багатьох поетів. Серед авторів, які присвятили свої твори Богдану-Ігорю Антоничу - Роман Лубківський, Олесь Лупій, Петро Осадчук і багато інших.

Поет відійшов, поселився у свій дім „за третьою зорею", але залишилися на землі його твори, яким судилося жити довше, ніж їхньому авторові.

Спочине серце під крилатим кленом, порине в море трав зелене, і тільки пісня, вільна, спіла, жива, нестримна, горда, сміла і тиме далі вже без мене.

ПОЕЗІЇ

Богдана-Ігоря Антонича

СЕЛО

1.

Корови моляться до сонця,

Що полум`яним сходить маком.

Струнка тополя тонша й тонша,

Мов дерево ставало б птахом.

Від воза місяць відпрягають.

Широке, конопляне небо.

Обвіяна далінь безкрая,

І в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине.

Кужіль, і півень, і колиска.

І день вливається в долину,

Мов свіже молоко до миски.

2

Застрягло сонце між два клени,

Димить обвіяна рілля.

І піль коловорот зелений

Довкола сонця закружляв.

Ріка мов пояс; лісу смуга;

Мов повінь, трави піднялись.

І знову йде молебень плуга,

Де війни віяли колись.

БАЛАДА ПРО БЛАКИТНУ СМЕРТЬ

Примарні камениці і коші подвір`їв,

Мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи.

Провалля ночі, що його ніхто не зміряв,

І смуток темних брам, і цвілі млосний подих.

Зім`ятий і заляпаний паперу клаптик,

Коротка, проста записка: "Ніхто не винен,

Злочинця не шукати!" Йде у тихих лаптях,

Мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.

З розкритих проводів букетом синя пара,

Із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.

З-за шафи, що в півсні принишкла з ляку марить,

Примарне соло на кларнеті смутку, чуєш?

Палає струм блакитний, мов душа в натхненні,

І шепіт божевілля два серця колише

З-під дна свідомості.

І ніч у вир шалений!

І синім квіттям газ в подертий килим тиші!

На ліжко, човен розкоші й нудьги кохання,

Сідає миша місячна - цинічна й куца,

І тіло з тілом, тісно сплетені востаннє,

В неситих скорчах болю й насолоди в`ються.

Похилений над ними синій янгол газу

Вінчає їх вогнем блакитним, наче миртом,

І душі, мов лілеї, кидає в екстазу,

Аж спаляться, немов останні краплі спирту.

МЕРТВІ АВТА

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,

Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,

І лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,

Що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.

Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать

І крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають.

І мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа

Бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.

Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих,

Колись копатимуть на цвинтарях міст наші кості металеві.

Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута

Й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.

Та тіні неспокійні, привиди невтішні з-під землі стають,

З-під площ, з-під трав. Метрополю,

Долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!

ЯРМАРОК

Мій брат - кравець дитячих мрій,

Зішив з землею небо.

Горять хустки у крамарів,

Немов стобарвний гребінь.

Співають теслі, бубни б`ють.

Розкрию таємницю:

Червоне сонце продають

На ярмарку в Горлицях.

ВІДДІЛ НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ТА МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ БІБЛІОТЕКИ

ДО ВІДЗНАЧЕННЯ 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА

(5.10.1909 - 6.07.1937), УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА І МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ, РЕКОМЕНДУЄ ПРОВЕСТИ У ШКОЛАХ ТАКІ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКІ ЗАХОДИ:

І. ОФОРМИТИ КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНІ ВИСТАВКИ У ШКІЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ НА ТЕМИ:

1)"Антонич був поетом і жив колись у Львові";

2)"Антонич - поет українського модернізму";

3)"Був собі поет...Кругле сонце носив за плечима...";

4)"Поет із серцем у руках";

5)"Вільний мандрівник у недосяжну далечінь";

6)"Антонич - піщинка в космосі, що увібрала в себе космос буття";

7)"Антонич - співець молодості, кохання, краси життя і мистецтва";

8)"Весни розспіваної князь...";

9)"Малий хрущ на Шевченкових вишнях".

ІІ. ЕПІГРАФИ ДО КНИЖКОВО-ЖУРНАЛЬНИХ ВИСТАВОК:

„Був собі поет...

Розчісував кучері сонцю,

Розплітав зорям коси...

І провадив на вишнях

Розмови з хрущами.

(Марта Калитовська)

„Лемко, хлопчина з бідної хати,

Побіг за сонцем на крутогору..."

„Його душа була розчахнута, як дерево,... але вона не впала від того на землю, не набрала у свою тріщину хробачні."

(Дмитро Павличко)

„Його життя було коротке і високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні."

(Дмитро Павличко)

„Мої пісні - над річкою часу калиновий міст."

(Богдан-Ігор Антонич)

„...А був би він - увічнив кожну б пташку..."

(Любов Горбенко)

„Віддати треба нам життю щомога,

А треба кожному, ще поки молодий".

(Богдан-Ігор Антонич)

„Мій сон, мій голос неспокійний

В моїй трагічній Батьківщині."

(Богдан-Ігор Антонич)

„Мій дім за третьою зорею."

(Богдан-Ігор Антонич)

„Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко..."

(Дмитро Павличко)

„Я - закоханий в життя поганин."

(Богдан-Ігор Антонич)

„Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя."

(Богдан-Ігор Антонич)

„Малі до щастя дверці:

захоплення та неба,

гармонії у серці-

нічого більш не треба."

(Богдан-Ігор Антонич)

ІІІ. ДЛЯ УЧНІВ ПРОПОНУЄМО ПРОВЕСТИ БЕСІДИ, ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНІ КОМПОЗИЦІЇ НА ТЕМИ:

1)"Поетичний космос Богдана-Ігоря Антонича";

2)"Український образ світу в творчості Антонича";

3)"Мотиви колядок, щедрівок та веснянок у поезії Богдана-Ігоря Антонича";

4)"Дітлах із сонцем у кишені";

5)"Антонич - поет українського модернізму";

6)"Поет із серцем у руках";

7)"Весни розспіваної князь".

ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА

ВІДДІЛ НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ТА МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

ВІЛЬНИЙ МАНДРІВНИК У НЕОСЯЖНУ ДАЛЕЧІНЬ: До 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича (5.10.1909 - 6.07.1937).

Сценарій.

Укладач: Звольська Н.Г. -

бібліотекар науково-консультативного

та методичного відділу

Львів - 2009

ВІЛЬНИЙ МАНДРІВНИК У НЕОСЯЖНУ ДАЛЕЧІНЬ

ВЕДУЧА: Дорогі вчителі та учні! Сьогодні ми зібралися в цій залі з нагоди 100-річчя від дня народження Богдана - Ігоря Антонича, який за життя здобув славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, а після смерті випав з історії української поезії, перебуваючи у зоні замовчування.

ВЕДУЧИЙ: Невже справді мало статися так, як пророкував собі поет в одному з віршів.

ДЕКЛАМАТОР:

А ти, як завжди, сам в пустелі світу лютій,

Й оцінять марно, скупо, точно і тверезо.

А ти, як завжди, будеш сам під сонця гострим лезом,

Й складуть надгробний напис: жив і вмер забутий.

ВЕДУЧИЙ: Як же сталося, що творчість поета, яка могла б збагатити будь-яку літературу, залишалася невідомою довгі десятиліття?

ВЕДУЧА: Причиною тому були складні історичні обставини, в яких довелося жити нашому народові. Антонич не приєднався до жодного з політичних таборів тогочасної інтелігенції, він хотів бути політично нейтральним, позапартійним. А в ті роки такий політичний нейтралітет розцінювався як антикомуністична тенденція.

ВЕДУЧИЙ: Відроджувати ім'я Антонича розпочали у 60-х роках ХХ століття учасники Клубу творчої молоді „Пролісок" у Львові. Вони влаштовували різні вечори. Одним із перших був вечір поезії Богдана-Ігоря Антонича (1964 р.). Сценарій вечора написала Ірина Калинець. Зала була заповнена.

ВЕДУЧА: За свідченням Ігоря Калинця, хтось на цьому вечорі сказав, що знає номер поля поховання на Янівському цвинтарі, де є могила Антонича. Номер, як потім виявилося, був правильний. На тому вечорі учасники „Проліска" вирішили піти на Янівський цвинтар і розшукати могилу Антонича. Від могили залишилося заглиблення, засипане листям, і виросло високе дерево.

ВЕДУЧИЙ: За свідченням Ігоря Калинця, наступного дня він виготовив табличку, зробив напис, поїхав на цвинтар, знайшов на цвинтарному звалищі менш-більш добрий дерев'яний хрест, прибив ту табличку, де було написано „Богдан-Ігор Антонич" і роки, і той хрест поставив. На сьогоднішній день на могилі Антонича знаходиться пам'ятник авторства Теодозії Бриж.

ВЕДУЧА: А учасники групи „Євшан-зілля", яка була створена у 1987 році, знайшли будинок, в якому проживав поет у Львові. Тепер це на Городоцькій,50.

ВЕДУЧИЙ: Згодом заснували премію ім. Б.-І. Антонича „Привітання життя", що існує понині. Ця назва взята з однойменного вірша поета.

Ось уривок з нього:

ДЕКЛАМАТОР:

Вітай життя! Що біль даєш, і щастя, і красу,

і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.

Вітай життя! І на привіт тобі я понесу

м'яке та в панцир крицевий закуте серце.

ВЕДУЧА: У відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника зберігається багатий архів, матеріали якого можуть значно розширити наше уявлення про Антонича як письменника і людину.

ВЕДУЧИЙ: Отже, сповнюється інше передбачення поета, висловлене в „Елегії про перстень молодості":

Спочине серце під крислатим кленом,

порине в море трав зелене,

і тільки пісня, вільна, спіла,

жива, нестримна, горда, сміла,

ітиме далі вже без мене.

ВЕДУЧА: Перш, ніж перейти до біографії поета, послухаємо його автобіографію.

ДЕКЛАМАТОР:

Автобіографія (Б.-І. Антонич)

В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені

і піднеслася голова й слова прийшли до уст зелені.

Тепер - де б я не був і коли-небудь,

я все - п'яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,

у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

глядів спокійно на хвиль противних гурагани.

Мої пісні - над рікою часу калиновий міст,

я - закоханий в житті поганин.

1 учень: Богдан - Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року у сім'ї священика. Його рідне село Новиця (Горлицького повіту) знаходиться тепер на території Польщі. Єдиному синові досить заможних людей життя мало стелитися м'якими й веселими верстами, якби не війна. Родина Антоничів змушена була тікати із села, бо воно лежало на території воєнних операцій.

2 учень: Справжнє прізвище батька поета було Василь Кіт, але родина змінила прізвище перед народженням сина.

3 учень: Різні хвороби нападали на хирлявого від природи сина Антоничів, тому він не ходив до початкової школи, а готувався з приватною вчителькою дома.

ДЕКЛАМАТОР:

Співучі двері, сивий явір,

старий, мальований поріг.

Так залишилися в уяві

місця дитячих днів моїх...

(„Елегія про співучі двері")

4 учень: У червні 1920 року Богдан-Ігор склав вступний іспит до 1 класу Державної гімназії ім. Королеви Софії в Сяноці і до 8 класу був учнем цього навчального закладу, який закінчив успішно.

5 учень: Восени 1928 року Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету.

6 учень: З 1928 по 1933 рік Антонич - студент філологічного факультету Львівського університету - вивчав славістику та полоністику. Робив переклади з Рільке і Врхліцького. У 1931 році вийшла перша його книжка „Привітання життя", яка привернула увагу львівської громадськості.

7 учень: На першому курсі університету Богдан - Ігор розмовляв ще лемківським діалектом, а, як відомо, говірка лемків - одна з найвіддаленіших від української мови. Проте, за досить короткий термін він так опанував літературну мову, що про нього говорили: „Чи ж то справді лемко міг так ґрунтовно мовно переродитися на правдивого наддніпрянця?"

8 учень: Потужний талант поета вперто шукав своїх шляхів у мистецтві. Збірки «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936), «Зелена євангелія» та «Ротації» (1938) засвідчують стрімкий роз виток таланту поета.

9 учень: Антонич зачаровувався світом, прагнув заглибитися «у суть...речі».

ДЕКЛАМАТОР:

І знаю тільки те,

що треба пісню, наче тінь, нести з собою,

що треба йти, невпинно йти

назустріч мертвій тиші

за зовом вітру - за зовом ночі,

аж попіл сну засипле очі.

10 учень: Розгорнуту характеристику творчості Антонича знаходимо в одній із статей Степана Тудора, де автор називає поета співцем, «що носив монети зір, як хлоп'я гудзики в кишенях, і купував за них ночами хвилини натхнення... що в білих рукавичках, з квітами на чорному костюмі відійшов, не закінчивши своїх поем, іншим щасливцям залишивши світ - і кучері, і квіт папороті, що надів перстень смерті й відійшов, щоб довести незнищенність матерії...»

1 учень: У Богдана-Ігоря Антонича вся природа живе, рухається, мислить. Почитайте опис дитячих вражень з його повісті „На другому березі" - і все стане зрозумілим:

ЧИТЕЦЬ:

„Діти в лісі... Груди ширшають від розгону й вітру. Груди налиті криком молодості... Тіло пливе в повітрі, мов плесо ріки... І серце тріпочеться... Дерева кружляють. Довкола, довкола, довкола... Ха, ха, ха... Дерева танцюють. Дуб із березою... Квіти підплигують, наче метелики. Червоні, рожеві, жовті, білі, блакитні, сині. Завія квіток. Дощ, листя. Зелено, зелено... Зелений дощ. Цяпає за комір. Ні, ні, це не падає листя. Це я падаю... Ноги над головою... Копнути сонце, наче м'яч. Хі, хі, хі... Які дерева смішні. Ходять догори верхами..."

2 учень: У поета ранок може шугнути з води, мов циганя, сонце скочити з трави сполоханим лошам, а місяць - відчинити брами ночі...

3 учень: У нього навіть здивований ранок спирається на селянський пліт, аби глянути на чудодійство сходу сонця.

4 учень: У Антонича і природа, і людина розсміяні і розспівані, „ріка сміється з дном співучим", „співає день, співають клени", співає скриня, сміється сніг, ріка і навіть змія в руках хлопчини.

5 учень: Поет настільки органічно злитий з природою, що відірвати його від неї просто неможливо. В тому легко переконаємося хоч би з „Черемхового вірша" та з вірша „Вишні":

ДЕКЛАМАТОР:

Вже ніч, нагріта п'яним квіттям,

димиться в черемховій млі,

і букви, наче зорі, світять

в розкритій книжці на столі.

Стіл обростає буйним листям,

і разом з кріслом я вже кущ.

З черемх читаю - з книг столистих -

рослинну мудрість вічних пущ.

ДЕКЛАМАТОР:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко...

6 учень: Кожний справжній митець корениться в рідному грунті, кожний дихає повітрям рідних гір і долин. Це чудово розумів автор „Трьох перстенів", заявляючи: „Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви... Вірю в землю батьківську і в її Поезію".

7 учень: Богдан - Ігор Антонич високомистецько змальовує народні символи, образи фантастики. Наприклад, у вірші „Село".

ДЕКЛАМАТОР:

Корови моляться до сонця,

що полум'яним сходить маком.

Струнка тополя тонша й тонша,

мов дерево ставало б птахом.

Від воза місяць відпрягають.

Широке конопляне небо.

Осіяна далінь безкрая,

і в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине.

Кужіль, і півень, і колиска.

Вливається день до долини,

мов свіже молоко до миски.

7 учень: Слухаючи або перечитуючи вірш, можна збагнути, чим займалися селяни цього краю. Їх основним заняттям не могло бути рільництво, бо це край вівса і ялівцю. „Конопляне небо", „кужіль" говорять виразно про ткацтво, „лісу гребінь" - про обробку дерева. Це дуже природно для Антонича - сина лемківського краю.

8 учень: Поняття „моління корови" перейшло з язичництва до християнства і збереглося в обряді на Святий вечір.

9 учень: В „Елегії про співучі двері" поет змалював вражаючу картину злиднів лемківських селян.

ДЕКЛАМАТОР:

Тут сиве небо й сиві очі

у затурбованих людей.

Сльота дуднить і шиби мочить,

розмови стишені веде.

Під сивим небом розстелилась

земля вівса та ялівцю.

Скорбота мохом оповила

задуману країну цю.

Як символ злиднів виростає

голодне зілля - лобода.

Відвічне небо і безкрає,

відвічна лемківська нужда.

10 учень: А ось концертна зала природи. Хочете послухати „Концерт" Антонича у виконанні соловейків, терену, квітів, коріння ста дубів? Слухайте!

ДЕКЛАМАТОР:

Горлянки соловейків плещуть, мов гобої,

у димі пахощів, в чаду лілейних куряв...

У відповідь сп'янілим до нестями хором

спалахує червоним співом квітня терен...

І ширшає концерт. Шалені перегуки

здіймає квіття хор у барв грайливій піні...

І спів росте, мов повінь. Від землі по зорі

переливається від краю аж до краю.

Та чуйте: ще зростає вшир і вгору,

коріння ста дубів - підземні ліри грають.

1 учень: Оскільки Антонич жив у Львові, то присвятив рідному місту і свої поезії. Ось одна з них про нічне місто:

ДЕКЛАМАТОР:

Ніч на площі Юра

Північ чорна, наче вугіль,

ходить тінь по площі Юра,

в'ються обручами смуги

на блискучих сірих мурах...

Дзвонить ніч на площі Юра.

Хрест неначе ключ могутній.

І стає, мов тінь похмура,

нерозгадане майбутнє.

2 учень: В поезії Богдана - Ігоря Антонича присутня також і молитва:

ДЕКЛАМАТОР:

Боже, чи Ти знаєш, як нам віри треба -

більше, як насущного, черствого хліба,

чи Ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба,

як тяжить щоденщини колиба.

Як треба усміху Твойого,

як радості серцям,

як оборони від усього злого,

як сонячної віри треба нам...

(„Litania / Молитва")

3 учень: А які чудові, колоритні у Антонича вірші, присвячені Різдву Ісуса Христа. Поет у своїй уяві переніс народження Сина Божого на Лемківщину. Ось послухайте!

ДЕКЛАМАТОР:

Різдво

Народився Бог на санях

в лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

місяць - золотий горіх.

ДЕКЛАМАТОР:

Коляда

 

Тешуть теслі з срібла сани,

стелиться сніжиста путь.

На тих санях в синь незнану

Дитя Боже повезуть...

 

Ходить сонце у крисані,

спить слов'янськеє Дитя.

Їдуть сани, плаче Пані,

снігом стелиться життя.

4 учень: Поезія Антонича полонила читача, особливо молодь Львова. Його вірші вчили напам'ять, а деякі співали їх на мотиви народних пісень.

5 учень: У 1937 році Антонич писав оперну драму „Довбуш" та роман „На тому березі", який, на жаль, так і не був закінчений.

6 учень: Збірки „Зелена євангелія" та „Ротації" були написані у 1937 році, а видані вже після смерті поета у 1938 році.

7 учень: 6 липня 1937 року Богдан-Ігор Антонич помер. Після операції апендициту він вже мав намір виписатися додому, але друга недуга - запалення легенів - підкосила його навіки.

8 учень: Родичка Антонича Анна Кужельова описала похорон поета. За її словами, на похороні було багато священиків (Антонич був сином священика) і навіть митрополит Андрей Шептицький.

9 учень: Коли помер поет, його батьки жили у селі Бортятин Мостиського району на Львівщині. З часом могила поета на Янівському цвинтарі запалася, бо за два-три роки, коли потрібно було її поновити, ніхто цього не зробив. Прийшла радянська влада, потім розпочалася війна, було не до того. Тимчасовий дерев'яний хрест впав. У 1944 році у Мостиському районі була прикордонна зона, і щоб виїхати звідти, потрібно було мати перепустку. Мама поета осліпла на старості. Очевидно батьки не могли доглядати за могилою, а друзі, що у Львові, боялися. Навіть наречена Антонича Ольга Олійник не згадує про те, чи відвідувала могилу. Аж у 1964 році учасники Клубу творчої молоді „Пролісок" віднайшли могилу поета.

ВЕДУЧА: Якихось сім-вісім років тривало активне творче життя Богдана-Ігоря Антонича, але за цей короткий час він пройшов шлях, що вимірюється десятиліттями, бо його образи, мотиви, ідеї і сьогодні чарують читача.

ВЕДУЧИЙ: Поет відійшов, поселився у свій дім „за третьою зорею", але залишилися на землі його твори, яким судилося жити довше, ніж їхньому авторові.

ВЕДУЧА: На цьому наша зустріч, присвячена 100-річчю від дня народження Богдана - Ігоря Антонича завершується. Дякуємо за увагу!

ГЕНЕРАЛЬНЕ КОНСУЛЬСТВО УКРАЇНИ В М. ТЮМЕНІ

625003, м.Тюмень, вул. Сємакова, 4

Тел.: (3452) 46-40-67 Факс: (3452) 46-40-76 e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Голові українській національно культурної-автономії м.Єкатеринбургу

Паняку С.Г.

22.10.09 № 6114/80-3391

На № від

Щодо відзначення 100-річчя Дня народження Богдана-Ігоря Антонича

Шановний Стефане Григоровичу,

Відповідно до Плану заходів з відзначення 100 - річчя від Дня народження видатного українського поета Богдана-Ігоря Антонича, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.08.2009 № 100-р, рекомендуємо розмістити матеріали на сайті «Кобза-українці Росії» та провести з українською громадою святкові заходи з нагоди ювілейної дати.

Про результати просимо повідомити Генконсульство.

Додаток: інформаційні матеріали для можливого використання, на 18 арк.

З повагою,

Консул (підпис) В.І. Кузін

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка