lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Знайомтесь: Володимир Піддубний з Луганщини

Володимир ПіддубнийЗемляк великих атлетів став видатним уральським українцем

Якщо в Українській національно-культурній автономії Єкатеринбургу відбуваються події при участі Володимира Володимировича Піддубного – то вони перетворюються в свята - з квітами, подарунками, поздоровленнями! Такі події пам’ятаються довго. Не хлібом єдиним живе людина, особливо у діаспорі, будучи відірваною від етнічної батьківщини. Володимир глибоко розуміє, яку важливу роль відіграє культура у житті людей, хоча сам виробничник.

Внутрішня культура цієї людини відчувається не зразу. З ним треба з’їсти пуд солі, щоб це зрозуміти. Адже він працює на будівництві, де вживають різну лексику. На перший погляд виглядає суворим, надто вимогливим, але завжди наполегливим. Остання риса дійсно присутня постійно. Він із тих, хто «не проходить мимо»: якщо блюдо у їдальні приготовлено без смаку – обов’язково викличе повара і скаже йому про це. За межами виробництва суворість зразу ж змінює добра усмішка, що видає його головні риси – доброту і порядність, які заложили йому батьки. Ці дві особливості характеру, на мій погляд, визначили зміст життя: завжди допомагати людям, навіть у часи власної скрути. Знаючи Володимира багато років у різних ситуаціях, сьогодні впевнено можу стверджувати – зміст його життя не у накопиченні капіталу, а у добрих справах, які встиг зробити для людей, часто знедолених.

Наполеглива, сильна натура позволила йому пережити нелегкі для бізнесу 90-і роки, а пізніше підняла на високий щабель бізнесових структур: сьогодні він - Заслужений і Почесний будівельник Російської Федерації, голова Ради директорів відкритого акціонерного товариства “Концерн «Росстройинвест», який виконує важливі державні замовлення. Він – кавалер багатьох державних і відомчих нагород.

Зараз він людина не бідна. Але мені приходилось спілкуватися з ним у важкі часи, коли сидів «на мілі», коли його «кидали» на кілька мільйонів доларів, не виплачували грошей за виконану роботу. Він не міг так же нечесно поступити з робочими, продав майже всю будівельну техніку, а це 67 одиниць (тракторів, кранів, машин), але заробітчанам виплатив усе до копійки. Може якраз ця риса - чесність у відношеннях з людьми, дозволила йому вижити у важкій конкурентній боротьбі в кінці минулого сторіччя. А енергії і ділової кмітливості йому хватає.

Народився Володимир  в тих місцях України, де виростали відомі усьому світові богатирі і чемпіони - борець Іван Піддубний, штангісти Леонід Жаботинський, Василь Алексєєв та інші великі атлети. Працювати почав ще восьмикласником на колгоспному тракторі і комбайні у рідному селі Новоастраханське, що на Старобільській рівнині лівобережжя Сіверського Донця на заході Луганщини. А у 10-му класі вже так володів технікою, що на застарілому комбайні СК-4 зайняв перше місце в Україні по збору зернових. Орден Леніна, який давали у таких випадках чемпіонам, Володимиру тоді не дали тільки тому, що не мав 18 років. Орден вручили його старшому напарнику, якого Володимир власне навчав азам техніки. Пізніше служив в армії, а з 1986 року залишився працювати на Уралі.

Невтомна вдача привела його в будівельний бізнес. Цікаво, що перші кроки він робив на гуманітарній ниві, реставрував старі церковні храми. Всі уральці добре пам’ятають епопею з відродженням святині Російської православної церкви – храмового комплексу Верхотуря, але мало хто знає, що найбільший вклад у цю благородну справу вніс Володимир Піддубний. Потім реставрував храм Вознесіння, що стоїть коло збудованого пізніше Храму-на-Крові, Іванівську  церкву, яка працювала в радянські часи, подвір’я єпископа тощо. Сьогодні подяку Володимиру Піддубному висловлюють парафіяни Каменськ-Уральського та інших міст і сіл області. За цю роботу він отримав багато нагород від церковних ієрархів.

Навіть у нелегкі часи допомагав дитячим садам, школам, пенсіонерам, вдовам. Вже 15 років сотні дітей 97-ї школи обласного центру відчувають суттєву і регулярну спонсорську підтримку від свого шефа. Директор школи Олег Баянов, висловлюючи свою подяку, завжди множить її на тисячу, по кількості вдячних юних сердець, своїх учнів. Пригадую, як у важкі часи, коли жив на позичені гроші, він привіз 20 тон борошняних і круп’яних виробів і безкоштовно роздав пенсіонерам і вдовам приміського «Уралниисхоза». Біль людей сприймав як свою власну, бо пам’ятав тяжкі роки дитинства.

Список його благодійних справ можна продовжувати, але торкнусь ще однієї сторони. У важкі часи він дав можливість економічно піднятися сотням своїх земляків із Донецької, Луганської областей і Криму, які приїжджали на Урал на заробітки. Тримався принципу: їжу заробітчанам давати якісну і завжди безкоштовно, за неякісний обід якось звільнив з роботи двох своїх заступників. А скільки наших земляків, обібраних до нитки в поїздах, пограбованих на вокзалах, йому довелось визволяти з міліцейських «прийомників».

Дорога з Тюменської області проходить через Єкатеринбург, де нерідко міліція знімає з поїзда тих, хто почав «відпочивати на широку ногу», не доїхавши додому. Залишившись без копійки у кишені, вони приходять в Українську національно-культурну автономію і просять допомоги. Я посилаю їх до Володимира Піддубного, і не було випадку, щоб він не підтримав своїх земляків, хоч серед них бували різні люди, не завжди порядні. Зла не пам’ятає, високо цінить дружбу.

Знаю багатьох багатих українців на Уралі, але далеко не всі вони мають потребу ділитися з бідними. Добре знаю, що у Володимира Піддубного така потреба йде від душі і дає йому задоволення. Без благодійності, мені здається, його життя було б неповноцінним. На дні його іменин завжди приходить багато людей. Слова подяки привозять і з малої батьківщини - Луганської і Донецької областей України. Знаю як Володимир піклувався своєю мамою, часто приїздив до неї. Помагає рідній школі, сільському клубу.

Більша частина життя Володимира проходить у відрядженнях, підлеглі організації розкидані у 5 областях РФ. Вільного часу обмаль, але його тяга до духовного життя вражає. Розуміє важливість культури, з повагою відноситься до людей творчих, які часто концентруються в діаспорних організаціях. Прихід Володимира на концерт завжди піднімає настрій: обов’язково буде море квітів, подарунки, добрі слова подяки. У нього більше 30 державних і відомчих нагород, але, як мені здається, найбільше задоволення йому приносять усмішки вдячних людей. А недавно йому минуло 50 років! Від імені української діаспори Уралу я висловив Володимиру найщиріші побажання! Давно послав документи у Київ для відзначення заслуг Володимира Піддубного перед Україною. Бо він цього, без сумніву, заслужив.

Выдающийся уральский украинец (рос.) 

Если в Украинской национально-культурной автономии Екатеринбурга происходят события при участии Владимира Владимировича Поддубного - то они превращаются в праздники, с цветами подарками, поздравлениями! Такие события помнятся долго. Не хлебом единым живет человек,  особенно в диаспоре, будучи оторванным  от этнической родины. Владимир глубоко понимает, какую важную роль играет культура в жизни людей, хотя сам он производственник.

Внутренняя культура этого человека ощущается не сразу, с ним надо съесть пуд соли, чтобы это понять. Ведь он работает на строительстве, где употребляют разную лексику. На первый взгляд выглядит суровым, чересчур требовательным, но всегда настойчивым. Последняя черта действительно присутствует в нем постоянно. Он из тех, кто "не проходит мимо": если блюдо в столовой приготовлено без вкуса - обязательно вызовет повара и скажет ему об этом. За пределами производственной площадки суровость сменяется  доброй улыбкой, которая выдает его главные черты - доброту и порядочность, заложенные  ему родителями с детства. Эти две особенности характера, на мой взгляд, определили смысл его жизни: всегда помогать людям, даже во времена собственных затруднений. Зная Владимира много лет в разных ситуациях, сегодня уверенно могу утверждать – смысл  его жизни не в накоплении капитала, а в добрых делах, которые успел сделать для людей, часто обездоленных.

Настойчивая, сильная натура позволила ему пережить нелегкие для бизнеса 90-е, а позднее подняли на высокую ступень производственных структур: сегодня он Заслуженный и Почетный строитель Российской Федерации, председатель Совета директоров ОАО "Концерн "Росстройинвест", который выполняет важные государственные заказы. Он - кавалер многих  государственных и отраслевых наград. А значит человек не бедный. Но мне приходилось общаться с ним в трудные времена, когда сидел "на мели", когда его "бросали" на несколько миллионов долларов, не выплачивали денег за выполненную работу. Он не мог так же нечестно поступить с рабочими, продал почти всю строительную технику, а это 67 единиц (тракторов, кранов, машин), но рабочим выплатил все до копейки. Может именно  эта черта, честность в отношениях с людьми, позволила ему выжить в трудной конкурентной борьбе в конце прошлого века. А энергии и деловой смекалки ему не занимать.

Родился Владимир в тех местах Украины, где вырастали известные всему мировые богатыри и чемпионы: борец Иван Поддубный, штангисты Леонид Жаботинский, Василий Алексеев и другие великие атлеты. Работать начал еще восьмиклассником, на колхозном тракторе и комбайне в родном селе Новоастраханское, что на Старобельской равнине левобережья Северского Донца на западе Луганщины. А в 10-м классе уже так владел техникой, что на устаревшем в то время комбайне СК-4 занял первое место в Украине по уборке  зерновых. Орден Ленина, который давали в таких случаях чемпионам, Владимиру тогда не дали только потому, что не имел 18 лет. Его вручили напарнику, которого Владимир собственное учил азам техники. Позднее служил  в армии, а с 1986 г. остался работать на Урале.

Неутомимый характер привел его в строительный бизнес. Интересно, что первые шаги он делал также на гуманитарной ниве, реставрировал старые церковные храмы. Все уральцы хорошо помнят эпопею с возрождением святыни Русской православной церкви - храмового комплекса Верхотурья, но мало кто знает, что наибольший вклад в это  благородное дело внес В. Поддубный. Позднее реставрировал храм Вознесения, который стоит около построенного позднее Храма-на-Крови, Ивановскую  церковь, которая работала в советские времена, двор епископа. Сегодня благодарность В.Поддубному  высказывают прихожане Каменск-Уральского и других городов и сел области. За эту работу он получил много наград и благодарностей от церковных иерархов.

Даже в нелегкие для себя времена помогал детским садам, школам, пенсионерам, вдовам. Уже 15 лет сотни  детей 97-й школы областного центра ощущают существенную и регулярную спонсорскую поддержку от своего шефа. Директор школы Олег Баянов, высказывая свою благодарность, всегда множит ее на тысячу, по количеству признательных юных сердец, своих учеников. Припоминаю, как в трудные времена, когда  жил на одолженные деньги, он привез 20 тонн мучных и крупяных изделий и бесплатно раздал пенсионерам и вдовам пригородного "Уралниисхоза".  Боль людей воспринимала как свою собственную, так как помнил тяжелые года детства.

Список его благотворительных дел можно продолжать, однако коснусь  еще одной стороны. В трудные времена он дал возможность экономически подняться сотням своих земляков из Донецкой, Луганской областей и Крыма, которые приезжали на Урал на заработки. Держался принципа: пищу рабочим давать качественную и всегда бесплатно, за некачественный обед как-то освободил с работы двух своих заместителей. А сколько наших земляков, обворованных «до нитки» в поездах, ограбленных на вокзалах,  ему пришлось освобождать с милицейских "приемников". Дорога из Тюменской области проходит через Екатеринбург, где нередко милиция снимает с поездов тех, кто начал "отдыхать на широкую ногу", не доехав домой. Оставшись без копейки в кармане, они приходят в Украинскую национально-культурную автономию и просят помощи. Я посылаю их к В. Поддубному, и не было случая, чтобы он не поддержал  своих земляков, хотя среди них бывали разные люди, не всегда  порядочные. Зла не помнит, высоко ценит дружбу.

Знаю многих богатых украинцев на Урале, но далеко не все они имеют потребность делиться с бедными. Хорошо знаю, что в В. Поддубного такая потребность идет от души и дает ему удовлетворение. Без благотворительности, мне кажется, его жизнь была бы неполноценной. На дни его именин всегда приходит много людей. Слова благодарности привозят и из исторической родины: Луганской и Донецкой областей Украины. Знаю, как Владимир заботился о своей матери, часто приезжал к ней. Помогает родной школе, сельскому клубу.

Большая часть жизни Владимира проходит в командировках, его организации разбросаны в пяти областях РФ, свободного времени маловато, но его тяга к духовной жизни поражает. Понимает важность культуры, с уважением относится к людям творческим, которые часто собираются в диаспорных организациях. Приход Владимира на концерт всегда поднимает расположение духа: обязательно будет море цветов, подарки, добрые слова благодарности. У него больше 30 государственных и ведомственных наград, но, как мне кажется, наибольшее удовлетворение ему приносят улыбки признательных людей. А недавно ему исполнилось 50 лет! От лица украинской диаспоры Урала я высказал Владимиру самые искренние пожелания! Давно послал документы в Киев для того, чтобы правительство также отметило заслуг В. Поддубного перед Украиной. Он это, без сомнения, заслужил.

Володимир Піддубний

Стефан ПАНЯК,

голова Української національно-культурної автономії м. Єкатеринбургу,

член Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради,

професор 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка