lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Сумна сага про торішній сніг. Кілька слів українському журналістові Вахтангові Кіпіані

Кубань в останні роки – модна тема в українській пресі. Попит, як водиться, породжує пропозицію. То тут то там час від часу з'являються великі статті, що вражають читачів абсолютною некомпетентністю авторів і легковажністю тих редакторів, хто щедро віддає їм газетні смуги.

Типовий приклад нісенітниці – стаття Вахтанга Кіпіані «Над Кубанню небо синє», якою своїх читачів порадувала київська газета «Український форум» (30 березня 2004 р., с. 12) – друкований орган для українців зарубіжжя.

З неї кубанські українці довідалися про себе багато нового. Особливо цікаві історичні екскурси Кіпіані. «З дозволу Катерини ІІ козаки-чорноморці поселилися спершу в долині річці Єї на Тамані, – стверджує він. – Ті, хто мав сили і гроші, пішов далі, у степ, засновуючи хутори і будуючи рибні заводи”. Чи тримав хоч раз наш самодіяльний історик у руках географічну карту, якщо ріку Єю, що протікає в протилежній стороні краю,  він помістив на Тамань? Особливо розчулюють рибні заводи на степових хуторах Кубані, де річки з їхніми піскарями на початку літа пересихають аж до самої осені. Рибні ж заводи козаки, як відомо, будували в гирлах великих рік, де червону рибу можна було вигрібати майже руками. Розповідаючи про високий відсоток українців на Кубані, автор згадує, що в «губернському Катеринодарі» українці складали трохи більше половини населення. Про відсотки сперечатися не станемо, а от губернський статус Катеринодара візьмемо під сумнів, тому що він ніколи не був центром якоїсь губернії. Спочатку він був адміністративним центром Чорноморського козачого війська, а потім – Кубанського козачого війська і Кубанської області з отаманом на чолі. Чи для “історика Кіпіані” військова територія і губернія це – одне і теж?

Зовсім екзотично і химерно звучить для вух кубанців загадкова фраза про те, як «солдати, набрані з місцевого населення, грали в міському театрі в Катеринодарі”. Мимоволі виникає питання: відкіля в козачому місті взялися солдати і якого біса їх понесло на театральну сцену?

Необізнаність Кіпіані в кубанській історії, незнання  специфіки подій, що відбувалися і відбуваються  в краї, видає наступне його твердження: «У 1917-1920 роках існувала Кубанська козацька рада – крайовий автономний парламент”. Зрозуміло, Рада була просто Кубанською, а не козачою, тому що дійсно була парламентом буржуазного типа і віддзеркалювала інтереси всього населення краю, з якого тільки половина була козачим. Рада складалася з двох палат, краєвій і законодавчої, і формувалася вона з депутатів від козачого, іногороднього і горянського населення області. А от ще більш сенсаційна заява про сьогоднішню політичну ситуацію в краї: «Найбільше козаків зібрало навколо собі Всеукраїнське козацьке військо. 6 квітня 1998 року президент Росії Борис Єльцин підписав указ про включення ВКВ до державного реєстру козацьких військ». Але такого війська ніколи не існувало, немає його і зараз. Та й важко припустити, що колишній президент Росії, навіть у стані важкого похмілля, міг підписати указ про включення в державний реєстр Росії “Всеукраїнського війська”. Це навіть для нього було б занадто. Козаче військо ж у нас, дійсно, є, але тільки не Всеукраїнське, а Кубанське козаче військо, звичайно, антиукраїнське за духом, що недвозначно показали торішні події на острові Тузла, та й уся попередня діяльність цієї громадської організації. До речі, «головним отаманом» міфічного Всеукраїнського війська названий «Володимир Громов – екс-секретар парткому». Ну, по-перше, такої посади – «головний отаман» - на Кубані немає, а по-друге, безпартійний за радянські часи В. Громов навряд чи міг бути секретарем парткому. Усякі чудасії бували на Святій Русі, але не таке ж блюзнірство! По-третє, В. Громов керує і завжди керував сучасним Кубанським козачим військом.

А тепер про останні новини з Кубані в інтерпретації В. Кіпіані. Виявляється, «є на Кубані й здорові козацькі сили. Чорноморська козацька рада (отаман Юрій Пелипенко) та Кубанське козацьке військо (полковник Євген Нагай)...». Очевидно, авторові не відомо, що про названих їм представників «здорових сил» от уже багато років зовсім нічого не чути на Кубані, а перераховані організації існують хіба що в багатій уяві автора.

А от ще цитата: «Є в Краснодарі і справжні українські націоналісти. Олег Голуб видає двомовну газету “Козацьке слово” з виразною автономістською орієнтацією». Як же, видає! Поспішаєте в кіоски! Останній (четвертий по рахунку) номер цієї газети вийшов 13 років (!!!) назад, у 1991 році. А ще говорять, що сила газети у свіжій, оперативній інформації. Це я не про давно покійне «Козацьке слово», а про «Український форум»!

Кіпіані наївно називає в своїй статті «одним з лідерів Кубані» М. Кондратенко, щедро цитує його висловлення. Але от уже п'ять років краєм керує О.Ткачов, якого журналіст зовсім не згадує і який давно відтіснив Кондратенко убік. Сьогодні думками колишнього кубанського “батьки” ніхто не цікавиться, і навряд чи найдеться на Кубані газета, що ризикнула б взяти в нього відверте інтерв'ю. Кіпіані стверджує, що найпопулярнішими політиками на Кубані є Лужков, Лебідь, Зюганов, Жириновський. Так, були... років п'ятнадцять назад. З тих пір Лебідь устиг стати небіжчиком, Лужков – піти з політики в обмін на недоторканність свого мерства, а Зюганов і Жириновський із тріском програти на Кубані останні думські вибори. Ви вже догадалися в чию користь? Звичайно, «Єдиної Росії», у політраду якої ввійшов нинішній глава адміністрації краю колишній комуніст О.Ткачов. І з цього моменту жодного комуніста або ліберального демократа на Кубані вдень з вогнем не знайдеш. Усі від малого до великого, хто їсти хоче, стали завзятими “єдиноросами”. Але Кіпіані як і раніше твердить про якусь «червоно-коричневу» Кубань. Не стаття, а якась суцільна сага про торішній сніг!

І останнє. Стаття починається з висловлення, гідного сумно відомого попа Гапона. Цитую: «Це край, де Україну відверто не чекають. Кілька щирих, але дуже радикальних ентузіастів “автономії” чи навіть “самостійності” регіону якраз і підтверджують цю тезу». Відплатимо автору тією же монетою, задавши йому кілька питань, на які можна й не відповідати.

Шановний пане Кіпіані! Чи знаєте Ви, що в Росії сепаратизм є кримінально-карним злочином? Сигналізуючи зі сторінок газети про існування в краї  групи «автономістів» і «самостійників», Ви запрошуєте її учасників як мінімум у в'язницю? Добре, що хоч поіменно не називаєте! І головне: питання про те, що Україну на Кубані не чекають, це не питання, а тільки півпитання. Друга ж половина питання звучить так: А Україна чекає Кубань у свої обійми? Щось не пригадаю виразних відповідей про це з вуст першого президента незалежної України, його спадкоємця і із передвиборних промов нових кандидатів на цю посаду. Мовчать, мов води у рот набрали українські міністри, провідні парламентарії і лідери основних партій. Чому мовчать? Але ж їм за любовні признання на адресу Кубані нічого страшного не буде. Навіть елементарний виклик у правоохоронні органи для «профілактичної співбесіди» не загрожує! Так навіщо ж провокувати останніх кубанських українофілів, «малих цих»?

Віктор ЧУМАЧЕНКО,

Голова Наукового товариства ім. Шевченка (Кубань)

“Вісник Товариства української культури Кубані”

№ 3 (38) – 2004

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка