lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Чи придушує Росія українську культуру на Кубані?
Друк
Розділ: Вісник (Краснодар)
Логотип сайту 'Кубань Українська'
Логотип сайту 'Кубань Українська'

Чинники занепаду української культури

Балачка зникає, молоде покоління не знайоме зі своїм історичним минулим, немає жодної телепрограми, жодних газет, видавництв, котрі б випускали книги українською мовою. Така ситуація зараз склалася на Кубані. Проте російські дослідники продовжують стверджувати, що з української культурою на Кубані все гаразд.

Точніше, погляди російських дослідників розділилися: деякі з них вважають, що з українською культурою все добре ? вона розвивається і ніхто її не знищує, інші ж стверджують, що, дійсно, українська культура поступово зникає, але асиміляція відбувається не російською культурою, а масовою культурою суспільства споживання. Проте є факти, котрі свідчать, що все відбувається зовсім не так, як це хоче показати Росія.

Політика СРСР аж ніяк не сприяла розвиткові української культури на Кубані

По-перше, цілеспрямована політика керівництва СРСР, започаткована ще в 1930-ті роки, по відношенню до українців: масові депортації до Сибіру і Казахстану, голодомор, процеси колективізації ? дала ті результати, на які так сподівалася влада. Культуру і дух народу було майже знищено, а на Кубані ці події ще й стали причиною серйозних змін демографічної ситуації. Кількість українського населення скоротилася на цій території в 15 (!) разів: якщо до подій 1930-х років на Кубані проживало 1,5 млн українців, то зараз лише 114 тисяч. Більше того, якщо в 1925 році на Кубані працювало майже 150 українськомовних шкіл, то зараз нема жодної. У 1920-х роках у краї діяли видавництва, редакції, котрі випускали українськомовні видання, нині ж на Кубані не виходить жодної газети чи журналу українською; немає українського радіо і телебачення. Це стало наслідком політики, спрямованої на знищення всього, що було пов'язано з українською культурою. Російська влада досягла поставленої мети ? дух українців було підірвано. Щоб «добити» українців, витравити з них пам'ять про їхню історію і культуру, Київську, Уманську, Поповичівську та Полтавську станиці було позбавлено історичних назв ? їх перейменували на Красноартільську, Красноармійську, Кагановичівську та Совєтську. Відповідно до указу ЦК ВКП(б), 1932 року українські прізвища правнуків запорізьких козаків і переселенців з України мали бути змінені на російські (зникли такі прізвища як Півень, Качур, Тесля та інші). Ці факти російські дослідники чомусь завжди замовчують.

Відродження української культури на Кубані - силами українців

По-друге, на початку 1990-х українці на Кубані все ж таки намагалися відродити українську культуру: було здійснено декілька спроб, котрі врешті-решт виявилися невдалими, організувати українські товариства («Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка», Чорноморську козацьку раду, Кубанське козацьке військо); у краснодарській газеті «Крайові новини» (російською мовою) кілька сторінок були присвячені українській культурі та були надруковані рідної мовою. Державна телерадіокомпанія «Кубань» транслювала програми Національної телекомпанії України (зокрема, було показано дві вистави київського Театру ім. І. Франка - «Украдене щастя» та «Фараони»). Проте навіть ці «краплини в морі», котрі ніяк істотно не змогли б змінити ситуацію з культурою на Кубані, фінансово підтримувалися з боку України, а також нечисленними представниками кубанської інтелігенції. Тобто Росія, до складу якої територіально входить Кубань, не брала жодної участі в спробах надати українській культурі на Кубані друге життя. Зрозуміло, що фінансування швидко закінчилося, і українська культура знову залишилася лише в пам'яті старожилів.

«Балачка» на Кубані, фактично, зникає

По-третє, почути «балачку» ? специфічний говір української мови, котрий залишається чи не єдиною культурною ознакою українців на Кубані ? можна лише серед старожилів і то тільки виключно поміж своїх. Молодь же соромиться нею розмовляти, бо «у городі разговарюють і сміються з нас», як написала жителька станиці Старотитарівської Темрюцького району. Молодому поколінню в університетах нав'язується, причому відкрито, думка про те, що балачка ? це щось некультурне і неправильне. У школах дітей за те, що на перервах вони «балакають», навіть серйозно карають.

Формальна підтримка Росією

Про те, як Росія «підтримує і дає розвиватися» українській культурі на Кубані свідчить і той факт, що за 20 років існування «Товариства українців Кубані» влада не виділила жодної копійки на друкування газет чи проведення якихось культурних заходів. За час існування товариство домоглося, щоб влада призначила викладання в одній (!) з кубанських шкіл один раз на тиждень української мови. Урок у цій школі отримав назву «кубанський говір», але його викладання було призупинено дуже швидко. Згодом була заборонена півгодинна радіопрограма, котра записувалася російською мовою, але в ній звучали українські пісні. Микола Сергієнко, голова «Товариства українців на Кубані», стверджує, що за 20 років російська держава підтримала заходи, спрямовані на розвиток української культури, лише декілька разів, проте це тільки формально можна називати підтримкою. Наприклад, у 2007 році Росія «підтримала» молодіжний фестиваль «Українська культура на Кубані», в якому взяли участь 11 колективів, виділивши на його організацію і проведення аж 1000 доларів США (!). Звичайно, якщо б не було фінансування з боку бізнесменів, фестиваль так би і залишився лише мрією. Таке ставлення російської влади до фінансування заходу для молоді яскраво ілюструє те, як сильно можновладці з Росії сприяють розвиткові української культури на території Кубані.

«Сьогодні спостерігаємо прогрес…», - Павло Єфремов

Щодо стану української культури на Кубані вичерпно розповів Павло Єфремов, один із засновників інтернет-порталу prosvita.ucoz.ru, присвяченого українській культурі на Кубані: «Я не сказав би так жорстко: сучасна російська влада «душить» українську культуру на Кубані, оскільки на сьогодні вона, наша культура, настільки вже покалічена, що ніякої загрози ні для кого не створює. Порівняно з тим, що було в радянські часи, можна, навпаки, відзначити прогрес: зараз скасовано графу національність у паспорті, так що силою нікого вже росіянином не записують, проводяться чисельні фольклорні фестивалі, в тому числі за підтримки адміністрації краю, де звучить українська пісня, де люди ходять одягнуті в українські національні костюми. Також нещодавно було створено радіостанцію «Казак ФМ», де інколи можна почути різні анекдоти та історії з козацького побуту на нашій кубанській «балачці»... Розумієте, все це є, ніхто цього не забороняє, але українська культура все одно перебуває в занепаді ? так, фестивалів стало більше, але поруч з цим існує набагато сумніше явище - українська пісня зникає з побуту людей, і це перекриває усі позитивні зрушення. Культура може жити тільки тоді, коли вона відтворюється в ланцюгу поколінь ? коли ж цього немає, вона займає місце в музеї. На жаль, саме це й відбувається сьогодні на Кубані. Головна причина цього ? те, що люди перестають користуватися рідною мовою в повсякденному житті. Останні 70 років все скрізь тільки на російській мові: навчальні заклади, документація, ЗМІ, висока культура. А після всіх тих катастроф: війн, голоду, масових репресій та переселення людей з інших областей Росії, тут нема навіть в селах того етнічно однорідного населення, яке могло якось опиратися русифікації. Занепад культури - це загальне явище, властиве взагалі цьому урбанізованому суспільству споживання, і тут можна багато чого сказати, але на Кубані цьому, крім загальних для всього сучасного суспільства чинників, сприяє ще й те, що люди «відпадають» від своєї мови. Це одразу залишає глибоку прірву, відрубає нас від усього прекрасного, що створили наші предки, від душевного спілкування з ними. Ситуацію могло б покращити введення в програму української мови - але, звісно, що робити цього російська влада не буде. Для чого їй це? Формально у нас в краї українців, коли не помиляюся, 1,5%. Більше того, наявність якогось іншого народу взагалі тільки заважає ? однорідною масою керувати легше. З іншого боку, коли б набралася критична маса батьків, які б хотіли, щоб їх діти навчалися українською - влада б проти цього нічого не могла б зробити: зараз не 30-ті роки. Але її нема, цієї маси. Ви можете спитати чому? Я тоді спитаю вас, чому в містах Східної України практично неможливо почути української мови? Чому в Білорусії люди, навіть після того, як відкрилися жахливі злочини куропатських розстрілів, зреклися своєї мови та повісили флагом червону ганчірку, під якою ці розстріли й проводилися?

Зараз, як на мене, треба створити можливість доступу для кубанців до незалежної інформації про історію та життя нашого краю. Я підкреслюю слово НЕЗАЛЕЖНОЇ ? не українсько-патріотичної, не «славно-козацької» ? не треба замінювати одну брехню іншою: це тільки відштовхує людей, яким промиває голову імперська пропаганда. Треба просто сказати правду, розповісти про ті сотні тисяч замучених голодом кубанців, про яких більшість населення не знає взагалі нічого ? навіть точних цифр не відомо, бо, звісно, за працю над такими питаннями в Росії вас влада по голівці не погладить. Але матеріали є ? і повинні бути доведені до людей, і вони зроблять в тисячу разів більше, ніж всі викрики типу: «Кубань ? це Україна».

Анастасія ЄРМАКОВА

Передрук: Сайт «Кубань Українська» http://kuban.in.ua/index.php/Аналітика/чи-придушує-росія-українську-культуру-на-кубані.html

Перший словник кубанської балачки 'Кубанський говір. Спроба авторського словника' (рос. 'Кубанский говор. Опыт авторского словаря'), Петро Ткаченко, 1998 р.
Перший словник кубанської балачки 'Кубанський говір. Спроба авторського словника' (рос. 'Кубанский говор. Опыт авторского словаря'), Петро Ткаченко, 1998 р.
Краснодарські бандуристки
Краснодарські бандуристки

На світлинах: Логотип сайту 'Кубань Українська'. Перший словник кубанської балачки 'Кубанський говір. Спроба авторського словника' (рос. 'Кубанский говор. Опыт авторского словаря'), Петро Ткаченко, 1998 р. Краснодарські бандуристки.