Іван ФранкоДо 150-річчя від дня народження Великого Каменяра 

Творчість Івана Яковича Франка (1856-1916) наприкінці ХІХ- на початку ХХ століть стала справжнім вибухом українського спадкоємного універсалізму і склала цілу духовну епоху у вітчизняній і світовій історії. В особі І. Франка український універсалізм розгорнувся на всю могутність і широчінь, науково і художньо охопивши найважливіші сфери людської діяльності в масштабах мало не усього європейського континенту.

Зародження у ХVІІІ ст. українського спадкоємного універсалізму, яке ми пов'язуємо з постаттю філософа і просвітителя Феофана Прокоповича (1677-1736), диктувалося передусім загальнодержавними завданнями епохи Петра І, і тому універсалізм в Україні з самого початку став носити характер міжнаціональний і просвітительський. Філософ і літератор селянсько-демократичного напряму Григорій Сковорода (1722-1794) був першим, хто зміцнив позиції універсалізму саме на українському грунті і розвинув його народницьку лінію. Досягнувши до середини ХІХ ст. височайшої поетичної і мистецької вершини в діяльності Тараса Шевченка (1814-1861), український універсалізм наприкінці цього ж століття осяявся художницькими і культурно-громадськими діяннями Івана Франка. І коли соціальні умови вимагали від Т. Шевченка вищого вияву його народницького і міжнаціонального універсалізму, то у І. Франка значення міжнаціональної лінії, що розвивалася паралельно з народницькою, зросло до загальноєвропейських масштабів. Чотири кільця в єдиному ланцюгу прогресивних тенденцій українського універсалізму - Іван Франко, Борис Гринченко (1863-1910), Агатангел Кримський (1871-1942) і Гнат Хоткевич (1877-1938) - поєднані у часовому відношенні. Їх "стреттна" часова відстань (початок діяльності І. Франка - 1874 р., Б. Грінченка - 1881 р., А. Кримського - 1891 р., Г. Хоткевича - 1895 р.) пояснюється дією не тільки суб'єктивних причин, а й об'єктивних екстремальних умов і вимог часу, які створюються в період імперіалізму і назрілих революцій. Ці фактори, пов'язані також з історічною необхідністю діяти у багатьох напрямах зусиллями невеликої кількості діячів і навіть однієї людини, надали українському спадкоємному універсалізму характер свого роду "національної біди". У зазначеному ланцюгу І. Франко і А. Кримський близькі до міжнаціональної лінії українського універсалізму, тоді як Б. Грінченко і Г. Хоткевич - до народницької. Проте, здавалось би, вузька ідея розвитку національної культури знайшла в особі Г. Хоткевича людину широкої освіченості і обдарування, яка розуміла "національну біду" і тому прагнула до проникнення в спадкоємний український універсалізм з метою зближення обох його ліній на грунті народного національного професійного мистецтва. Постать галичанина Івана Франка мала величезний вплив на формування світогляду, громадських та професійних якостей його молодшого сучасника слобожанина-харків'янина Гната Хоткевича, який упродовж шестирічного періоду вимушеної політичної еміграції в Галичину (1906-1912) натхненно працював як письменник, театральний діяч, етнограф, фольклорист, музикант та історик. В українській Галичині, відділеній політичними (австро-угорськими) кордонами від "великої" України, Хоткевич плідно послужився справі усього свого життя - розвитку національної культури.

За спогадами М. Рудницького, Хоткевич, цей "...невтомний трудівник з різностороннім талантом, очарував усіх своєю енергією та життєрадісністю. Навіть в обставинах галицького життя, у скруті, тоді, коли був свідомий того, що не може здійснити своїх численних задумів, він зберігав оптимізм і не переставав ні на хвилину працювати" [1, с. 125]. Справедливість цих слів підтверджують такі факти: за час перебування в Галичині (Львові і на Гуцульщині) Г. Хоткевич був членом "Молодої музи" і наукового товариства ім. Шевченка; вів театральний гурток українських робітників (за свою п'єсу "Лихоліття" у 1906 р. одержав першу премію на галицькому конкурсі, поставивши її в польському клубі, тому що львівська поліція заборонила поставити на українській сцені); вів видання "Просвіти"; друкував свої літературні твори і статті у галицьких виданнях "Каменяри", "Дзвінок", "Мета", "Світло", "Літературно-науковий вісник", "Діло"; написав повісті "Авірон", "Камінна душа", "Сагайдачний", збірники "Гірські акварелі", "Гуцульські образки", "Альбом історичних портретів", "Підручник гри на бандурі", п'єси "О полку Ігоревім", "Рогнідь", "Море", "Вони", "Емігранти", "На залізниці", 5 гуцульських п'єс, історичний роман "Берестечко", тетралогію "Богдан Хмельницький" (першу редакцію); організував у карпатському селі Красноїлля Гуцульський художньо-етнографічний театр (гастролі в Галичині, Буковині, Польщі); здійснив дві великих концертних подорожі по Галичині й Буковині: першу - з бандурними виступами і лекціями про бандуру і бандуристів, другу - з інструментальним тріо.

У Львові Хоткевич спілкувався з видатними діячами української культури. Серед них І. Франко, В. Гнатюк, В. Стефаник, О. Кобилянська, С. Людкевич, О. Маковей, І. Труш, М. Мочульський, Л. Курбас, Н. Кобринська, М. Рудницький, О. Барвінський. "І з усіма тими людьми був у якихось стосунках, щось разом переживалося, а тепер усі ці імена поховані у братській могилі моєї пам'яті", - згадував він в Автобіографії [2, с. 36].

Ще на початку своєї діяльності, з 1898 р., Хоткевич друкував у львівському "Літературно-науковому віснику", в редакції якого працював у 1898-1906 рр. І. Франко, свої замітки, статті, оповідання, драми. Це давало можливість І. Франкові знайомитися з ранніми творами молодого автора і критично їх оцінювати. В оглядовій статті "Українська література за 1899 рік" І. Франко писав: "Гнат Хоткевич досить виразно виявляє себе як учень Достоєвського і з хворобливою закоханістю спостерігає властивості надто вразливих, ідеалістичних і егоїстичних душ" [3, с. 14]. Коли у 1902 р. в журналі "Киевская старина" появилася стаття С. Єфремова, у якій автор звинувачував у символізмі молодих письменників О. Кобилянську, Н. Кобринську, А. Крушельницьку, а також Г. Хоткевича (за збірку "Поезія в прозі"), І. Франко виступив на їх  захіст [4, с. 116].

Особисте знайомство І. Франка з Г. Хоткевичем відбулося у Львові в березні 1906 р. Того ж року Хоткевич написав для Науково-Літературного вісника драму "Лихоліття", а також, за особистим проханням М. Грушевського, кілька літературних оглядів, після чого І. Франко почав залучати Хоткевича до роботи у Літературно-науковому віснику, передаючи йому на рецензування і літературні правлення окремі твори молодих авторів [5].

Перебування Хоткевича у Львові збіглося з 50-річним ювілеєм І. Франка, на який Хоткевич вудгукнувся статею "Кілька вражень з нагоди ювілейного року доктора Івана Франка" в газеті "Діло" за 18 грудня 1906 р. У статті є такі пройняті гірким пафосом рядки: "... вирісла вона (постать І. Франка - Н. С.-Я.) на суворому галицькому терені, під подувом не тілько холодних ветрів, а іноді в диких умовинах... Ціле життя... праці,... убійчої, гнітучої часом у своїй бесмисленості, праці без признання, біля назви котрої всякі прикметники стають банальними... Мов викинули раба на каторжну, чоловікожерну роботу та й забули про нього..." [6]. У 1908 р., коли стан здоров'я Франка погіршився, Хоткевич у статті "Доктор Іван Франко безнадійно хворий" закликав громадскість не залишитися байдужою до важко хворого генія. "Русь годує всіх, - гнівно писав автор. - Годує адвоката, що знає 15 параграфів карного закону, годує лікаря, годує священика, лише про поета, що творить світ ідей, що душу свою спалив на творчому вогні, - лише про такого поета може лікар сказати: "Доктор Франко безнадійно хворий"... чи скоро Україна здобудеться на такого кольоса, а повалити його зуміла скоро" [6].

У своїх спогадах М. Мочульський писав про "Хоткевичеві білі гіацинти" в кімнаті хворого І. Франка [5], а сам Хоткевич тепло згадував: "Франко дарував і мені хвилини свого великого життя" [2, c. 35]. 

У рік десятилітнього ювілею від дня смерті поета (1926), звертаючись від імені Всеукраїнського громадського Комітету з влаштування пам'яті Франка, Хоткевич писав: "10 літ тому тихо згасло поетове життя... Великий і занедбаний, признаний і невідомий, конав він у далекому закутку України, а коло смертного ліжка було порожньо,... над ним... не звучала своя пісня похорону. І не братні руки несли дорогу труну до могили, а мірним кроком ступали ворожі солдати за гробом та чорні царські круки дивилися пильно, як би сей мертвець не встав із домовини та не крикнув вільного поклику... Збудуймо ж пам'ятник Франкові! Всі! І той, хто шанує і чтить в ньому революціонера,... хто поважає його як ученого,... хто зачитувався його повістями,... хто плакав над щемливою лірикою Франкового вірша, - всі нехай несуть по цеглині до сього пам'ятника. Франко не тільки революціонер,... поет,... учений,... українець,... слов'янин. Тому перед цією мученою постаттю мусять згаснути ріжниці поглядів і національний розділ, кожний, кому дорога краща будуччина всього людства,... мусить схилити голову і принести посильний дар на пам'ятник Франкові" [6].

"Посильним даром" самого Хоткевича став підготовлений і проведений ним у будинку вчених концерт, яким була відзначена в Харкові десята річниця смерті І. Франка (1926). На ньому, серед інших, прозвучали спеціально написані Хоткевичем для цього концерту солоспіви на слова Франка: "Vivere memento!", "Полуднє", "Як болить голова", "Конкістадори", а також його  солоспіви на слова поезій зі збірок "Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", "Semper tiro". Виконання кожного твору було драматизовано засобами намальованих самим Хоткевичем відповідних декорацій [5]. Ще раніше, у травні 1921 р., Хоткевич організував у Харківській сільськогосподарській школі, де він працював, ювілейне засідання, присвячене п'ятиріччю від дня смерті І. Франка, на якому розповів про творчість поета, поділився спогадами про зустрічі з ним, прочитав декілька його творів, з яких особливе враження справив вірш "На ріках вавілонських" [7].

Із солоспівів Г. Хоткевича на слова І. Франка три - "Веснянка", "Vivere memento!", "Весна прийшла", - що відзначаються високими художніми достоїнствами, були надруковані в Харкові у 1927 р., і це дало нам можливість детально з ними ознайомитися. Солоспів "Веснянка" (для сопрано з фортепіано) [8] написаний на текст першого вірша, "Дивувалась зима", поетичного циклу "Веснянки" (зі збірки "З вершин і низин"), що складається із 15-ти веснянок, об'єднаних темою весняного пробудження природи, появи нових, молодих сил, котрі поет закликає до боротьби за добро, щастя і волю. Звертаючись до початкового вірша циклу, Хоткевич називає свій солоспів "Веснянкою", бажаючи показати, з якою силою драматизації можна переосмислити ідею старовинної обрядової пісні, конкретизувавши її класичними вокально-інструментальними засобами. В силу такого задуму і своєрідного прочитання поетичного тексту композитор досягає живого художньо-естетичного результату. Його "Веснянка" - це розгорнута драматична композиція, яка наближається до структури оперної сцени з двома "діючими особами" - зимою, що втілює алегоричний образ роздумів і злих дій, та весною, котра символізує пробудження нових творчих сил і визначає усі "події" [детальніше див: 9, c. 182-187]1.

Солоспів "Vivere memento!" (для тенора з фортепіано) [10] написаний Хоткевичем на слова заключного вірша циклу І. Франка "Веснянки". Трьом рівнотривалим поетичним строфам відповідають три рівновеликі музичні розділи. Кожний з них - це одночастинна форма з трьома фазами розвитку, що завершуються кульмінаційними каденціями на заголовних словах "Vivere memento!" (лат.: "Пам'ятай, що живеш!"), відповідіно, щораз тоном вище від попередньої фази. Логіка такого рішення очевидна: заключні латинські слова "вивершують" струнку архітектоніку музичних розділів, а вся музика солоспіву настільки натхненно й піднесено втілює лірико-експресивний характер поетичного тексту, що в єдності з ним звучить як радісна пантеїстична ода. Смисл її - уславити невгамовні сили життєдайної природи, котрі підіймають розум і серце на висоту натхненного єднання з нею, єднання людей для життя і боротьби. Звідси - "Пам'ятай, що живеш!", тобто борешся і несеш у собі могутній поклик великого й розумного життя 2 [детальніше див: 9, с. 187-191].

Для створення Хоткевичем солоспіву "Весна прийшла" (для меццо-сопрано з фортепіано) [11] послужив початковий уривок із першої пісні незакінченої поеми І. Франка "Лісова ідилія". Координація поетичного і музичного текстів здійснюється композитором за принципом відповідності кожного поетичного рядка вокальній фразі. Ця особливість є головною для усього твору і обумовлюється, очевидно, константною ритмічною будовою ямбічного вірша. Прийом створення контрастно-тематичного музичного цілого і логічного пропорційного ділення його вокального тексту на рівномірні фрази дозволяє назвати всю музичну форму наскрізною, у якій перша мелострофа звучить в стилі ліричного хороводу, друга - ліричного романсу, третя - у складному русі від розробки романсового імпульсу до повернення лірико-хороводного стилю [детальніше див: 9, с. 191-196].          

Література:

1. Рудницький М. Гнат Хоткевич // Рудницький М. Письменники зблизька (спогади). - Львів: Каменяр, 1959. - С. 125-146.

2. Хоткевич Г.М. Твори: У 8 т. - Харків: Рух 1928. - Т. 1. - 328 с.

3. Франко І. Українська література за 1899 рік // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1982. - Т. 33. - С. 10-17.

4. Літературно-науковий вісник. - Львів, 1903. - Кн. 2.

5. Мельничук А. Про взаємини Івана Франка та Гната Хоткевича // Радянське літературознавство. - 1972. - № 8. - С. 78-81.

6. Неопубліковані статті Гната Хоткевича про Івана Франка (подали В. Несен та Я. Островський) // Жовтень. - 1958. - № 5. - С. 101-103.

7. Радченко А. Невсипущий талант (спогади про Г. Хоткевича) // Жовтень. - 1969. - № 4. - С. 95-98.

8. Г. Хоткевич. Веснянка. Сл. І. Франка. Сопрано з ф-но. - Харків: ДВУ, 1927.

9. Супрун Н.О. Гнат Хоткевич-музикант: Музично-теоретичне дослідження. - Рівне: Ліста, 1997. - 280 с.

10. Г. Хоткевич. Vivere memento! Сл. І. Франка. Тенор з ф-но. - Харків: ДВУ, 1927.

11. Г. Хоткевич. Весна прийшла. Сл. І. Франка. Меццо-сопрано з ф-но. - Харків: ДВУ, 1927.

Надія СУПРУН-ЯРЕМКО

(Рівне)

Супрун-Яремко Надія Онисимівна- кандидат мистецтвознавства, професор кафедри музичного фольклору Рівненського держ. гуманітарного університету

1 Через 60 років солоспів вперше прозвучав 28 грудня 1987 р. в Рівному на ювілейному концерті, присвяченому 110-річчю від дня народження Г. Хоткевича, у виконанні солістки обласної філармонії Лесі Данилів (1957-2000) (партія фортепіано - Надія Супрун).

2 Перше після 1927 р. виконання солоспіву відбулося в Рівному на тому самому ювілейному концерті. Виконавець - Михайло Лазука, тодішній студент Рівненського інституту культури, нині - заслужений артист України, соліст Волинської державної філармонії (Луцьк) (партія фортепіано - Алла Поміркована).

"Вісник Товариства українців Кубані"

№ (48) - 2006 р. Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">visnik@rambler.ru

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка