Інтерв'ю з ученим секретарем Товариства української культури Кубані, професором

Віктором Кириловичем ЧУМАЧЕНКОМ

 

–           Віктор Кирилович, у 1993 році Ви виступили на сторінках київського літературознавчого журналу «Слово і час» зі статтею “Товариство української культури Кубані”. Вона закінчувалася оптимістичними словами, що кубанські українці, нарешті відчули: «за ними стоїть могутня суверенна Українська держава». Чи відчуваєте Ви те ж саме зараз, через дванадцять років? Чи витримало воно перевірку часом?

–           Та давня стаття була написана під враженням перебування на Першому Всесвітньому форумі українців у Києві. Це було грандіозна, по-справжньому красива подія, що запам'яталося на все життя. І я радий, що не піддався спокусі поїхати на другий і третій форуми, де, як мені потім дружно розповідали, усе було по-совковому казенно і безрадісно. Я розумів, що відношення до діаспори в правлячих колах згодом зміниться, але не очікував, що настільки. Власне кажучи, ми, представники країн СНД, і в перший раз були бідними родичами. Фаворитами ж виявилися посланці американських і європейських країн, де компактно проживають наші земляки. Вони приїжджали з грішми, з подарунками, їм були по-справжньому раді. І от ми нарешті-то зрівнялися у своєму положенні з ними, тому що і вони давно вже стали однаково не потрібні Україні. Відбулося те, що повинно було відбутися. Уже на другому форумі, а особливо на третьому емігрантські організації стали наполегливо цікавитися, куди пішли зібрані в діаспорі, причому немалі, гроші. Це дуже не сподобалося. А потім і зовсім стало дратувати нову українську політичну еліту, герої якої або починали свій життєвий шлях на тюремних нарах, або там обов'язково його закінчать (але, аж ніяк, не по політичних статтях). Останній форум Світового конгресу українців, проведений у Києві, це продемонстрував із всією очевидністю.

–           А якби усе склалося по-іншому, яку конструктивну роль могла б зіграти українська діаспора Росії в зміцненні молодої української держави?

–           Досить важливу. Українці в Росії, у тому числі на Кубані, здебільшого – люди високоосвічені, життєво активні, що займають керівні, а нерідко і ключові посади в політиці, економіці, науці і культурі. У них є можливості і щире бажання, залишаючись лояльними громадянами Росії, допомогти своїй батьківщині у вирішенні її нелегких проблем.

–           Що ж заважає їм реалізувати своє бажання в сучасних умовах?

–           Донедавна головним спотиканням був негативний образ України, що активно ліпився не тільки недобросовісними російськими засобами масової інформації, але і реальними вчинками представників самої правлячої еліти України, їхньою дрімучістю, політичною незграбністю, відвертим хамством і неприкритим злодійством. У таких умовах назватися українцем у Росії означало виставити себе напоказ повною незначністю, закрити собі всі шляхи кар'єрного росту і потім до кінця життя перекидатися в цих не те що нерозв'язних, але просто ніким не розв'язуваних проблемах. Як перекидаємося в них ми, кубанці, що повірили колись у реальність змін, які відбуваються на Україні.

–           А що, у кубанців названі проблеми мають свою специфіку?

–           Безумовно. Кубань – територія, споконвічно заселена етнічними українцями,  безпосередньо примикає до України. Це не Тюмень і не Далекий Схід, у яких ніколи не було шансів увійти до складу України. Кубань же не один раз була на шляху до такого злиття, особливо в роки Громадянської війни, а потім і в епоху її радянської українізації. Зрозуміло,  що про це добре пам'ятають ті, хто повинен пам'ятати з обов'язку служби. Тому і сьогодні, як у радянські роки, заявити про себе на Кубані як про свідомого українця – це акт дійсної мужності. Медаль за це не дадуть, а от неприємності щодо кар’єрного зростання або житлових умов гарантовані. І з цими неприємностями черговий «герой» буде змушений справлятися самостійно. Україна, як говориться у відомій російській пісні, «не помітить утрати бійця».   

–           Ну а тепер, коли перемогла помаранчева революція і до влади прийшла опозиція з її патріотичними гаслами?

–           Проблем не стало менше, тому що в нової влади взагалі не виявилося чітко виробленої політики стосовно українців Росії. Скандальним порахували делегати IV Конгресу ОУР і III З’їзду ФНКА “Українці Росії” той факт, що їхній високий форум не захотів привітати телеграмою президент Віктор Ющенко. Не надійшло такого поздоровлення з початком роботи і від Юлії Тимошенко. Більшість делегатів здивувала така зневага.  Це знак на найближчі чотири роки, що говорить про те, що серед пріоритетних завдань нової України справа співробітництва з російською діаспорою не значиться. Не хотів би виявитися провидцем, але оголошений на кінець серпня четвертий Всесвітній конгрес українців якщо і не стане останнім, то, безумовно, стане першим у ряді опереткових заходів року. Думаю, його взагалі не слід проводити цього року. По-перше, у бюджеті України 2005 року на цей захід немає грошей. По-друге, як я вже сказав, не вироблений чітка конструктивна політика. Думаю, перенос такого відповідального заходу на рік, пішов б на користь справі.

–           Ви давно не були на Україні. Невже причина в тім, що під час перетинання російсько-українського кордону наприкінці вересня 1998 р. Вас пограбували українські митники?

–           Той сумний епізод незабутній. Було смутно довідатися, що кордони України охороняють елементарні злодії, хабарники і здирники. Такого приниження не доводилось більше випробувати жодного разу в житті. Троє дійсних кримінальників, озброєних владою митника, ізолювавши мене в окремому купе, півгодини вимагали грошей або речей, пригрожуючи в противному випадку викинути з нічного потяга. І чим більше я розповідав здирникам про свої заслуги перед Україною, тим більше виростала сума хабарів. Саме дивне, я дотепер не знаю, за що мені треба було їм платити. Сподіваюся, що з тих пір ситуація змінилася. Але справа не в цьому. Я більше не буваю на Україні, тому що не бачу змісту в подібних поїздках. Поїздок було достатньо багато в минулому, але жодна з них ні на сантиметр не просунула рішення проблем, заради яких такі поїздки починалися. У дюжині українських міністерств сьогодні існують відділи по роботі з діаспорою, і жоден з них не працює: немає грошей. Грошей вистачає тільки на існування самого апарата. А якщо черговий ходок заблукає в такий відділ, то там велемовна українська пані жваво викладе основи ідей чучхе (опора на власні сили) і на прощання традиційно і зворушливо побажає: «Тримайтеся!».  

–           А яка конкретна допомога потрібна сьогодні українцям Кубані?

–           Думаю, нам допомога вже не потрібна. Тепер вона потрібна самій Україні, що за 14 років незалежності не захотіла скористатися потенційною допомогою, що пропонували їй національно свідомі кубанці, по формуванню у своїх земляків позитивного іміджу молодої української держави, наведенню політичних, економічних і культурних мостів між українським анклавом на півдні Росії і материковою Україною. Думаю, час безповоротно втрачений. Тепер Україна повинна сама потурбуватися своїми проблемами на південному фланзі. Нечисленне сучасне покоління кубанських українофілів, проріджене голодом 1933-го і репресіями всіх 70-ти років радянського режиму, остаточно зневірилося в мудрості українських політиків, у можливості плідного співробітництва з ними, заради якого коштувало б жертвувати успішною кар'єрою в Росії, сімейним і особистим благополуччям. Розстаючись з ілюзіями молодості, нам залишилося лише з гіркотою сказати, звертаючи свій погляд убік грізно закипаючої Керченської протоки: «Прощавай, Україно, ми були останніми!»

“Вісник Товариства української культури Кубані”

№ 2 (42) – червень-липень 2005 р.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s