Діяльність Секретаріату УВКР у 2004 році визначалась кількома важливими факторами.

Підготував голова Секретаріату Максим Розумний

Київ, 7 лютого 2005 р.

 

1. Вступна частина

 

Діяльність Секретаріату УВКР у 2004 році визначалась кількома важливими факторами.

 

2004-й – підсумковий рік у діяльності Ради та її керівних органів, обраних на попередньому Всесвітньому форумі українців в 2001 році. У зв’язку з цим необхідно було а) завершити масштабні заходи і програми, започатковані у цей період, б) зафіксувати інституційну основу діяльності організації, в) закласти базис для подальшого розвитку УВКР, опанування нею ролі і функцій координатора світового українства, г) почати підготовку до чергового Форуму.

 

2004-й – рік безпрецедентного загострення політичної ситуації в Україні та навколо неї у зв’язку з виборами Президента. Це напруження позначилось на всіх заходах і акціях УВКР, що сприймалися як державними чинниками, так і громадськими активістами через призму політичних інтересів і тенденцій. За цих умов виникала необхідність, з одного боку, відокремити статутну дільність УВКР від колізій політичної боротьби, а з іншого – у ключових питаннях виступити чітко й однозначно на боці демократичних, патріотичних сил.

 

2004-й – рік боротьби організації за своє існування. У Державному бюджеті України на 2004 рік було передбачено фінансування організації в обсязі 55 тис. грн., з яких 40 тис. були витрачені вже у березні на проведення чергових Зборів. Пошук спонсорських коштів, постійний тиск на парламентські, урядові структури, апеляція до громадськості, написання відповідних листів, звернень стали чільним напрямом діяльності Голови УВКР та Секретаріату в першій половині року, коли інші форми активності зі зрозумілих причин були частково згорнуті. У своїх змінах та доповненнях до Закону про Державний бюджет України за підсумками першого півріччя 2004 р. Верховна Рада України поновила фінансування УВКР в обсягах попередніх років, але значна частина виділених коштів (майже половина) так і не надійшла на рахунок організації. Таким чином, повноцінна діяльність Секретаріату була можливою лише в часовому проміжку серпень-жовтень 2004 р.

 

2004-й – рік активізації багатьох структур, що визначають роботу з діаспорою як свою спеціалізацію. Тема діаспори стала по-своєму модною. Вона стала провідною для державних структур – Державного комітету з питань національностей та міграції, Міністерства закордонних справ, Міністерства культури та мистецтв, що відображається у відповідних заходах, відомчих програмах і бюджетних асигнуваннях. Розширює свою структуру Світовий конгрес українців, який створив свій осередок в Україні і продовжує залучення під свою опіку організацій східної діаспори. Виникли нові громадські об’єднання, покликані координувати світове українство. Їх очолили відомі в Україні люди – народні депутати М.Поплавський і О.Білозір. Зрозуміло, що в умовах урізання фінансової бази, посилення політичного тиску на УВКР, прихованого, а часом і відкритого протистояння в керівництві організації ці процеси могли суттєво вплинути на авторитет і впливовість нашої Ради. Запобігти небажаним наслідкам могла тільки активна позиція УВКР, її ініціативність, готовність до діалогу з усіма партнерами.

 

На дію цих чинників накладалися й інші обставини і передумови, що були успадковані як від минулої діяльності Секретаріату УВКР (протягом 2002-2004 років двічі змінювався голова Секретаріату, а з ним і самі принципи організації роботи), так і від того стану та місця самої УВКР, що об’єктивно склались на сьогоднішній день.

 

Минулі Збори УВКР (березень 2004 р.) затвердили програму діяльності організації на 2004 рік. Цим рішенням передовсім керувався Секретаріат у своїй практичній роботі.

 

У квітні 2004 року в.о. голови Секретаріату В.Рябенко був звільнений з посади згідно з поданою заявою. Головою Секретаріату УВКР був призначений член Зборів УВКР М.Розумний. Нове керівництво запропонувало свою концепцію діяльності виконавчої структури УВКР, що мала на меті суттєві зміни в статусі УВКР та розширення сфери її діяльності і впливу на життя України та діаспори.

Це реформування спиралося на такі основні принципи діяльності:

 

Принцип цілеспрямованості має подолати кричущий контраст між універсальним статусом УВКР як координатора світового українства і реальними можливостями та ресурсами організації в сьогоднішніх умовах. Йдеться про необхідність чітко визначати цілі й завдання практичної діяльності на кожен з проміжків часу й досягати в кожному випадку нехай не надто масштабних, але цілком конкретних і зрозумілих результатів. Специфіка УВКР полагає в тому, що вона не може перетворюватись на одну з бюрократичних установ, яка «займається питаннями діаспори», бо в такому разі втрачається сама суть громадської діяльності, яка не повинна замінювати собою державну, а має доповнювати її.

 

Принцип системності полягає в тому, що акції, заходи, видавнича діяльність організації повинні доповнювати один одного, складатись у певну логічну послідовність, що має зрозумілий смисловий стрижень, а не здійснюється спонтанно, за звичкою, в силу обставин чи суб’єктивного бачення проблеми. Комплексний підхід до проблем діаспори і української справи в цілому дозволить уникнути помилок, нераціонального витрачання сил і ресурсів, надасть нашій діяльності зрозумілу перспективу і переконливість.

 

Принцип публічності є необхідною складовою діяльності будь-якої громадської структури, що виражається у забезпеченні широкого резонансу як проблемам, що перебувають у сфері компетенції УВКР, так і її власним діям та позиціям організації з ключових питань суспільного життя. Як координаційна структура, УВКР повинна виражати консолідовану думку і виважену оцінку світового українства щодо кожного явища чи події, що мають загальнонаціональне значення.

 

2. Цілі й напрями діяльності Секретаріату УВКР у 2004 р.

 

Пріоритетними напрямками діяльності Секретарітату УВКР у 2004 році були наступні.

 

1. Інституційне становлення

 

Стан проблеми

Формування структури УВКР, визначення її специфіки і ролі в житті світового українства не завершене. Протягом майже десяти років організація існувала формально – як громадський сателіт напівдержавного Товариства «Україна-Світ». УВКР не мала власної виконавчої структури, власного фінансування, власного голосу в суспільних справах. Намір координувати діяльність українських організацій на планетарному рівні, що закономірно виник зі здобуттям незалежності, залишився декларацією. На ділі ж реалізовувалась стара концепція «зв’язків з українцями за кордоном», відпрацьована ще в УРСР, яка передбачає центральну роль держави та її інтересів у таких контактах. Громадські інституції в цій схемі розглядались як своєрідне прикриття державної політики, тож закономірно, що поступово вони втратили своє ключове становище. Найкращою ілюстрацією до цієї тези є той перерозподіл повноважень, який останнім часом спостерігався з втратою позицій Товариством «Україна-Світ» і відповідно – розширенням діяльності Державного комітету з питань національностей та міграції.

Разом з тим, слід усвідомити, що розвиток громадянського суспільства в Україні не має альтернативи, а для самої діаспори такий стан речей є єдино можливим і природним: адже тільки добровільні і самоврядні організації можуть підтримувати національну ідентичність на чужині, що вони з успіхом роблять вже протягом майже століття.

Тому об’єднавчим центром для українців зарубіжжя та історичної батьківщини може бути тільки громадська структура, та аж ніяк не державне відомство чи міністерство, які мають свої, визначені законами і державними програмами, функції і повноваження щодо забезпечення прав та інтересів українців за кордоном.

 

Починаючи з 2001 року, УВКР почала активну діяльність саме в громадському секторі світового українства. Рада заявила про себе на національному і міжнародному рівні. Суперечливо складались у цей період її стосунки з органами державної влади України та іншими значними організаціями (СКУ, Товариство «Україна-Світ»). Відбулося організаційне становлення Секретаріату УВКР, регулярно відбуваються статутні заходи організації – щорічні Збори, зібрання української частини УВКР. До Ради постійно надходить інформація про життя українських громад на всіх континентах, а сама вона активно звертається до громадської думки в Україні та поза її межами з актуальних питань і проблем. Однак цей поступальний розвиток ставить перед УВКР питання про постійне вдосконалення власної структури, корекцію інституційних засад своєї діяльності.

 

Для того, щоб УВКР на ділі опанувала роль об’єднавчого центру світового українства й ефективно виконувала координаційні функції, необхідно чітко визначити її статус, основні засади діяльності, механізми співпраці з іншими структурами.

 

На початок 2004 року в цій сфері існували значні неузгодженості й непорозуміння. А саме:

– Статут організації застарів, містив у собі чимало суперечностей.

– Членство в УВКР було категорією досить умовною, не регулювалось жодною процедурою, в тому числі, обов’язковою сплатою внесків.

– Контакти з колективними членами – громадськими організаціями України і українського зарубіжжя – мали спорадичний і поверховий характер.

– Структура керівних органів виявилась неефективною.

– Функції і повноваження Секретаріату потребували уточнення та приведення у відповідність зі статусом і завданнями організації.

 

На розв’язання цих проблем і була, в першу чергу, спрямована діяльність Секретаріату в 2004 році.

 

Суттєві зміни в структурі керівних органів УВКР, чіткіше визначення цілей та форм діяльності організації, уточнення прав та обов’язків її членів – ці завдання значною мірою вже реалізовані в новій редакції Статуту, прийнятій на Зборах УВКР у березні 2004 р.

Нову редакцію Статуту УВКР зареєстровано в Міністерстві юстиції України й, таким чином, його норми вступили в силу.

 

Оформлення членства в УВКР також планувалося на попередні Збори, але тоді це питання було відкладене як таке, що недостатньо підготовлене.

Протягом 2004 року Секретаріат неодноразово звертався до організацій-членів УВКР з проханням надіслати відповідні заяви і копії установчих документів, а також інформацію про їх чисельність, керівні органи, форми діяльності, наявність власних ЗМІ і т.ін. На жаль, відгук на ці звернення був мінімальний.

Тим не менше, впорядковані нами дані про організації, що за різних обставин виявили своє бажання стати колективним членом УВКР, дає достатні підстави для того, щоб надалі активніше залучати їх до спільної діяльності. Необхідна умова для цього – фіксація статусу члена УВКР відповідними нормами і атрибутами.

Очевидно, що питання членства є дуже важливим, оскільки воно прямо пов’язано з основним напрямом діяльності УВКР – її можливістю координувати роботу організацій світового українства. Очевидно й те, що вирішення цього питання на основі лише статутних норм є неможливим, оскільки ці норми не враховують багатьох чинників і обставин життя громад і особливостей функціонування самої УВКР. Тому нами був розроблений проект Положення «Про членство в УВКР», яким регулюються дані питання. Проект представлений увазі учасників Зборів.

 

Врегулювання взаємин між різними організаціями світового українства, за нашим задумом, покладається на спеціальний «Меморандум про співпрацю», який би визначив сферу компетентності і взаємні зобов’язання усіх сторін. Проект такого документу підготовлений фахівцями Секретаріату УВКР, але його детальний розгляд і прийняття вважаємо доцільним відкласти до часу проведення IV Всесвітнього форуму українців.

 

Налагодження ефективної співпраці українських організацій світу неможливе без відповідної консолідації та координації дій патріотичних, просвітницьких та інших зацікавлених громадських організацій всередині держави. Необхідність такої внутрішньонаціональної структуризації передбачена деякими положеннями діючого Статуту (представництво інтересів вітчизняних організацій в особі заступника Голови УВКР, а пізніше – членів Проводу), але особливо наочною вона стала в процесі самої роботи.

Починаючи з 2002 р., регулярно відбуваються збори т.зв. української частини УВКР, що в більшості випадків виконує завдання узгодження позицій і колегіального прийняття рішень з ключових питань діяльності УВКР, хоч даний орган і його функції чинним Статутом не передбачені.

Якщо такий шлях підказало саме життя, то це означає, що наше завдання – усвідомити дану потребу і забезпечити її реалізацію в нормативній і організаційній площині. Тому Секретаріат і керівництво УВКР працює над створенням вітчизняної підструктури світової Ради – Української координаційної ради, яка б об’єднала загальнонаціональні та регіональні громадські організації навколо спільних цілей і програмних напрямів діяльності УВКР – утвердження національної ідеї, збереження культурної ідентичності, розвиток зв’язків із закордонними українцями.

Ефективність роботи УВКР сьогодні, коли контакти між організаціями-членами Ради мають спорадичний і дещо поверховий характер, а для реальної співпраці не створено достатніх передумов, визначальною мірою залежить від виконавчої структури УВКР – його Секретаріату. На нього покладається завдання створення інформаційних, організаційних, технологічних передумов для того, щоб така співпраця ширилась і наповнювалась вагомим змістом. На цьому етапі діяльність Секретаріату має бути постійнодіючим стимулом, вона покликана пробудити активність новоутворених громад на просторах колишнього СРСР і надати нового імпульсу, запропонувати нові орієнтири і механізми співпраці «старим» і новим громадам Європи, Америки, Австралії тощо.

 

Традиційна бюрократична організація роботи виконавчої структури не відповідає цим завданням і реаліям сучасної доби. Необхідну динаміку, мобільність і організаційну гнучкість, на нашу думку, забезпечить програмний принцип у діяльності Секретаріату, що є добре відомим у практиці громадських структур і фондів усього світу та спирається на детально розроблену методику проектного менеджменту.

Надалі представницькі органи і керівництво УВКР повинні визначати пріоритети і програмні напрями діяльності на певний проміжок часу. І ці рішення мають стосуватись не лише Ради, але й, у першу чергу, тих організацій, які в ній представлені. В межах колегіально затверджених напрямів і програм Секретаріат буде організовувати діяльність та використання централізованих коштів та ресурсів через оголошення конкурсів проектів. До його ж компетенції буде входити моніторинг за виконанням схвалених проектів, підготовка аналітичних матеріалів, розробка стратегічних пропозицій, а також координація дій з органами державної влади, урядами іноземних держав та ін.

Перші кроки до реалізації подібної схеми вже зроблено у 2004 році. У жовтні був проведений семінар для представників громадських організацій України та зарубіжжя «Українській молоді – українську культуру». Перед його учасниками було поставлено завдання – розробити комплекс заходів з метою поширення української культури та утвердження української ідентичності серед молоді нашої держави та в діаспорі. Така програма була розроблена, вона представлена увазі учасників Зборів.

Паралельно Секретаріат почав роботу над розробкою аналогічного документу за іншим напрямом діяльності УВКР – «Українській молоді – українську освіту». Даний напрям є, безперечно, дуже важливим і потребує тривалішого опрацювання і координації зусиль багатьох інституцій – громадських, державних, вітчизняних і зарубіжних.

Узагальнення досвіду в цій сфері дозволить нам доопрацювати проект Положення «Про програми УВКР». Його планувалося винести на затвердження нинішніх Зборів, але в силу важливості інших питань, внесених до порядку денного, вирішено перенести на більш пізній час. Ця обставина не завадить Секретаріату почати перебудову своєї діяльності за програмним принципом вже у 2005 році.

 

Більшість інституційних проблем УВКР прямо стосуються найголовнішого напряму діяльності Секретаріату в сьогоднішніх умовах – підготовки до проведення IV Всесвітнього форуму українців. Коротко сформулюємо ці проблеми.

 

1. Характер, масштаб, склад учасників цього заходу очевидним чином залежить від того, як ми собі уявляємо роль і місце УВКР у світі й в Українській державі.

 

2. Програма Форуму повинна відповідати тим напрямам і принципам діяльності, які визначає для себе пріоритетними УВКР на найближчі 4 роки.

 

3. Склад делегацій безпосередньо (згідно Статуту) випливає з нашої відповіді на питання про членство в організації.

 

4. Фінансування Форуму неможливо організувати без отримання чіткої відповіді на питання про засади взаємин УВКР з державою та остаточної визначеності в питанні членських внесків.

 

Усі ці питання є важливими і дуже конкретними. Їх ми ставили українським організаціям світу, а найперше – членам Зборів УВКР – у трьох спеціальних листах, у тому числі, й прямо перед нинішнім зібранням. Остаточно ці питання ми повинні розв’язати зараз, на цих Зборах, і тільки ці рішення дозволять Секретаріату належним чином організувати підготовку до Форуму, на яку залишилось обмаль часу.

24 травня, відповідно до рішення попередніх Зборів, було скликано українську частину УВКР та оголошено про початок підготовки до IV Всесвітнього форуму українців. З цієї нагоди було оприлюднено відповідне Звернення, проведено прес-конференцію, започатковано створення громадського оргкомітету Форуму. На жаль, ці наші дії не отримали належної підтримки організаціями-членами УВКР, на відповідні листи, в яких пропонувалося висловити свою позицію з принципових питань, а також призначити своїх представників у громадському комітеті, відгукнулися далеко не всі.

 

Не був реалізований також намір внести питання про IV Всесвітній форум українців на розгляд Верховної Ради, хоч відповідний лист до Голови парламенту і проект постанови був Секретаріатом підготовлений і схвалений на засіданні української частини УВКР.

Змінити плани нас спонукало загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні та пов’язана з цим нестабільність і невизначеність дій органів влади. Отож організаційні питання щодо Форуму довелося відкласти на післявиборчий період.

Протягом цього часу Секретаріат проводив консультації з представниками зарубіжних організацій-членів УВКР (багато хто з них протягом серпня-грудня відвідав Київ), а також вів технічну й організаційну підготовку до Форуму. У першу чергу, це стосується тих питань, які винесені на порядок денний нинішніх Зборів, а також рутинної роботи з вивчення досвіду минулих Форумів, збору й уточнення інформації про нинішній стан українських громад світу, збору пропозицій щодо програми Форуму, розробки документів, що виносяться на обговорення учасників Форуму тощо.

 

Масштабним заходом, що розглядався нами як один з етапів підготовки до IV Всесвітнього форуму українців, була міжнародна науково-практична конференція “Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття”. Необхідність проведення такого зібрання інтелектуальної еліти диктувалось як особливостями нинішнього переломного моменту в новітній історії України, так і бажанням організаторів напрацювати ще до Форуму значні інтелектуальні та інформаційні ресурси.

Ідеї та висновки провідних вчених мають стати основою для компетентної і змістовної розмови на самому Форумі, слугуватимуть базою для прийняття вагомих рішень, дозволять максимально ефективно використати час і нагоду безпосередньо спілкуватись українцям з різних країн, різних поглядів і культурних традицій, різного фаху, віку та інтересів.

Сумний досвід попередніх зібрань спонукав нинішній склад Секретаріату виокремити наукову, вузьку фахову складову з майбутньої програми Форуму, реалізувати її без поспіху й організаційного сумбуру протягом підготовчого періоду та винести не розгляд учасників святково-урочистого дійства, яким зазвичай є Форум, переважно вже результати праці науковців. У цьому річищі нами до серпня 2005 р. планується провести ще ряд наукових заходів, підготувати й видати збірники праць та стратегічні розробки з питань національно-державного будівництва та співробітництва українських організацій світу.

 

Протягом підготовчого періоду до IV Всесвітнього форуму українців необхідно також:

1. Створити Оргкомітет Форуму.

2. Провести засідання галузевих секцій.

3. Утворити колегіальний орган – Українську координаційну раду.

4. Підготувати проект Національної програми «Закордонне українство» до 2010 р.

5. Підготувати проект «Меморандуму про співпрацю» провідних організацій світового українства.

 

2. Координаційна робота

 

Стан проблеми

Протягом 2002-2004 рр. УВКР здіснила цілу низку безпрецедентних координаційних заходів на просторі Центральної Європи та країн колишнього СРСР. Форма координаційно-ознайомчих поїздок виникла безпосередньо з реалій сьогоднішнього стану українства в цих регіонах та логіки діяльності УВКР.

Перші такі поїздки за участю керівників УВКР, відомих громадських діячів, фахівців з питань права, культури, артистів і музичних виконавців засвідчили велику потребу і зацікавленість українців близького зарубіжжя в безпосередніх контактах. Приїзд делегацій УВКР був для багатьох громад першою нагодою зустрітися з офіційними особами – представниками нової незалежної України. В ході цих зустрічей набували конкретного і зрозумілого змісту національно-культурні, соціальні потреби українців на чужині. Одразу виникали й пропозиції співпраці та намічалися шляхи вирішення організаційних, технічних, інформаційних проблем, з якими стикаються активісти громад у своїй подвижницькій діяльності. Зовсім інше ставлення до потреб українців починала демонструвати й місцева влада, для якої, в більшості випадків, «заступництво» історичної батьківщини, а нині незалежної держави, за інтереси своїх співвітчизників було великою новиною.

Але не менше, ніж практичні консультації та домовленості, важить моральний та психологічний ефект таких візитів. У багатьох громадах після відвідин їх делегаціями УВКР пожвавилось громадське життя, виникли нові плани, а зв’язок з ними вже не обривався й надалі.

 

У 2004 році поїздкою до Центрального та Західного Сибіру було завершено великий етап цієї координаційно-ознайомчої роботи, а саме – знайомство з регіонами компактного проживання українців у Російській Федерації. Представники України цього разу відвідали Тюмень, Сургут, Новосибірськ, Омськ, Іркутськ. Звіт про цю поїздку та рекомендації органам державної влади і українським організаціям світу надіслано Президенту України, Прем’єр-міністру, Голові Верховної Ради, а також представлено членам Зборів УВКР.

 

Стали вже традиційними відвідини представниками УВКР різноманітних заходів, що проводяться нашими громадами. Протягом 2004 року таких зустрічей було менше, ніж звичайно – збори Об’єднання українців Росії у Москві, «Лемківська ватра» в Польщі, музичні фестивалі в Придністров’ї, презентація збірника українських письменників Берестейщини.

Активнішій участі наших представників у подібних заходах, на які регулярно запрошують УВКР з різних країн Європи й СНД, перешкоджали або фінансові труднощі, або організаційні, але в минулому році головною причиною зривів були політичні події. У вересні через загострення ситуації в Грузії довелося відкласти відвідання першої кафедри української мови в Тбілісі. Пізніше, в умовах виборчої кампанії через пряму протидію українського посольства (!) в Латвії було зірвано поїздку на конференцію в Ригу.

А від другої координаційно-ознайомчої поїздки до Казахстану, Узбекистану і Киргизстану, наміченої на кінець листопада 2004 р., керівництво УВКР відмовилось у зв’язку з драматичними подіями у Києві, що вимагали присутності в столиці держави кожного свідомого громадянина і патріота.

 

Однак справжня координація роботи, на нашу думку, починається там, де є дві необхідні умови – а) спільна стратегія і б) конкретні узгоджені заходи щодо її реалізації. Саме такі вимоги ми висуваємо до наступного етапу вивчення стану і потреб східної діаспори, що покликаний закріпити і розвинути перші контакти, налагоджені в ході поїздок 2002-2004 рр.

Цей етап має передбачати проведення спільних конференцій, семінарів, днів української культури, фестивалів, відкриття українських культурно-інформаційних центрів та громадських представництв, зустрічі з провідними діячами національної культури, науки, громадськими і політичними лідерами, створення українознавчих центрів, кафедр української мови й літератури, поширення книг, розвиток українських ЗМІ, молодіжний обмін, масовий прийом українців на навчання до вітчизняних університетів.

 

Усе це – в планах. Але починати таку співпрацю ми готові вже сьогодні на основі конкретних завдань і проектів. Їх розробці, а частково й реалізації був присвячений вже згадуваний вище семінар «Українській молоді – українську культуру». У його роботі взяли участь представники всеукраїнських і регіональних молодіжних патріотичних і мистецьких об’єднань з Києва, Львова, Севастополя, Кременчука, Харкова, Запоріжжя, Сум, Луцька, Москви, Волгограда. Окрім розробленої на семінарі програми поширення й утвердження української культури серед молоді, результатом семінару стало налагодження безпосередніх і дуже перспективних зв’язків між молодіжними організаціями і лідерами України й діаспори.

 

У 2004 році налагоджено плідні й багатообіцяючі контакти з Ніжинським центром гуманітарної співпраці з українською діаспорою (директор – С.Пономаревський). З двох запланованих на цей рік спільних заходів вдалося провести тільки один – фестиваль української культури «Калинові грона». Намічений на грудень 2004 р. методичний семінар для вчителів недільних шків та організаторів освіти з українського зарубіжжя перенесено у зв’язку з тим, що на адресу оргкомітету не надійшло достатньої кількості заявок від потенційних учасників. Очевидно, що до організації цього заходу слід підійти більш ґрунтовно, масштабно й провести його на належному рівні вже у 2005 р.

Сам фестиваль «Калинові грона» зібрав українські фольклорні колективи «Водограй» з м. Сіламяе (Естонія), «Черемшина» з Усть-Ілімська (Російська Федерація), а також гостей з Польщі (танцювальний ансамбль «Крок») та ансамбль домристок з Тюмені (РФ). Унікальна професійна та методична база Ніжинського державного педагогічного університету, вдячна і знаюча публіка, самовіддані організатори – усі ці чинники обіцяють велике майбутнє ніжинському мистецькому фестивалю.

УВКР і в 2005 році здійснюватиме опіку над цим заходом, що вже стає традиційним. Адже народна пісня, музика, танок – це найтривкіші і на сьогоднішній день найбільш масові форми збереження українцями своєї національної тожсамості, незалежно від місця і країни проживання. Керівник Ніжинського центру С.Пономаревський взяв також участь у координаційно-ознайомчій поїздці делегації УВКР до регіонів Центрального і Західного Сибіру.

 

Важливі контакти і механізми подальшої співпраці були налагоджені Секретаріатом УВКР також в ході підготовки і проведення міжнародної конфренції “Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття”. Нашими партнерами у цій справі виступили Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України (директор – А. Гальчинський), Науково-дослідний Інститут українознавства МОН України (директор – П. Кононенко), Міжнародний центр освіти, культури та звязків з діаспорою Національного університету “Львівська Політехніка” (директор – І. Ключковська), об’єднання представників четвертої хвилі трудової міграції “Українська взаємодопомога” (голова – О. Білозір). Кожна з цих установ має значні набутки у сфері вивчення етнонаціональних процесів, розвиває зв’язки з багатьма українськими центрами і об’єднаннями світу.

 

Досить предметною є співпраця кількох відомих громадських організацій України в межах проекту «Україна – це ми», що реалізовується на базі постійнодіючої секції УВКР «Громадянське суспільство» (координатор – А. Шестакова). Концепція побудови громадянського суспільства в Україні, розроблена учасниками проекту, була представлена попереднім Зборам УВКР у березні 2004 р. Пізніше були проведені ще три тематичних засідання цієї секції.

Активно працює також секція з питань утвердження української мови. Зусиллями її керівників у 2004 році проведено резонансний круглий стіл (березень, Київська організація Національної спілки письменників України, голова – А. Погрібний). На жаль, більшість інших секцій УВКР у 2004 році свою діяльність активно не проводили.

 

Серед поточних координаційних справ, якими займався Секретаріат УВКР протягом 2004 р., назвемо ті, що мали найбільший резонанс:

– Підтримка протестів української громади Угорщини щодо встановлення в Будапешті пам’ятника Т.Шевченкові, який спотворює образ національного поета. Пропозиції УВКР щодо розв’язання цього конфлікту були адекватно сприйняті МЗС України.

– Заява на підтримку української громади Москви з приводу зволікань з відкриттям Української бібліотеки в столиці Російської Федерації.

 

Менш помітними зазвичай є такі заходи, що стосуються звернень громад чи їхніх представників у питаннях вступу до вищих начальних закладів (Узбекистан), надання статусу закордонного українця (Ростов-на-Дону), але всі вони розглядались і вирішувались Секретаріатом УВКР.

 

Крім того, представники УВКР брали активну участь у заходах, організованих іншими організаціями та установами:

– Семінар для журналістів українських медіа (Держкомнацміграції)

– Фестиваль “Українські діти світу” (Міністерство культури і мистецтв)

– Фестиваль “Лемківська Ватра” (товариство “Лемківщина”)

– Конференція “100 років перекладу Біблії” (Сумська єпархія УПЦ КП)

– Відкриття новго приміщення української школи-гімназії у м. Сімферополі (уряд Кримської автономії)

– Семінар для завідувачів кафедр україністики та директорів україномовних шкіл зарубіжжя (Держкомнацміграції)

 

Одним з чільних напрямів діяльності УВКР в найближчій перспективі ми вважаємо підтримку традиційних і нових науково-освітніх українських центрів Європи. Такі заклади, як Український вільний університет у Мюнхені, Бібліотека ім. С.Петлюри в Парижі, Фундація Св. Володимира у Кракові, центри українських студій в Італії, Німеччині, Польщі, Словаччині, Хорватії, Сербії повинні отримати суттєву допомогу з боку української держави і українських громад. Їх збереження і розвиток – це одна з стратегічних складових утвердження престижу України, історичне свідчення її європейської культурної ідентичності, плацдарм для подальшої експансії українського духу й українських інтересів у світі.

З цією метою ми плануємо вже у 2005 році провести круглий стіл за участю представників наукових і освітніх центрів Європи та їхніх колег з і представників органів державної влади з України.

 

Протягом 2005 року планується також:

1. Здійснити координаційно-ознайомчі поїздки делегацій УВКР до Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Азербайджану, Грузії та Вірменії.

2. Провести 3-й Фестиваль української народної культури «Калинові грона» в м. Ніжині.

3. Провести перший етап фестивалю сучасної української культури «Хвиля» за програмою «Українській молоді – українську культуру».

4. Скласти план конференцій, фестивалів і днів української культури у різних регіонах Російської Федерації, в інших країнах СНД та Балтії.

5. Зібрати відомості про головні заходи і традиційні святкування українських громад світу та підготувати на їхній основі «Український календар» на 2006 рік.

6. Сприяти Ніжинському центру гуманітарних зв’язків з діаспорою у відновленні виходу освітянського методичного часопису “Рідні джерела”.

 

3. Дослідження діаспори

 

Стан проблеми

Дослідження стану і тенденцій розвитку українських громад є провідним напрямом у діяльності багатьох відомств, організацій і центрів, що визначають зв’язки з зарубіжним українством серед своїх пріоритетів. Відповідна інформація збирається і опрацьовується в Міністерстві закордонних справ, Державному комітеті з питань національностей та міграції, Національному інституті стратегічних досліджень при Президентові України, Науково-дослідному інституті українознавства МОН України, Центрі українознавства при Київському національному університеті ім.Т.Шевченка, Товаристві «Україна-Світ», об’єднанні «Українська взаємодопомога», Інституті досліджень діаспори та ін.

Однак у більшості випадків ідеться переважно про статистичну або довідкову інформацію та експертні оцінки фахівців, що мають прикладне значення. Осмислення явища сучасної української діаспори; всебічний моніторинг українського життя в світі; стратегічні розробки щодо розвитку зв’язків з діаспорою та активнішого її включення в процеси національно-державного будівництва, утвердження українських інтересів на міжнародній арені й досі лишаються справою майбутнього. Щодо всіх перелічених завдань є певні намітки і напрацювання у різних організацій та окремих ентузіастів української справи. Але до цілісної й послідовної постановки проблеми ще тільки наближаються провідні науково-аналітичні інституції України. І це зайвий раз засвідчує необхідність координації і поєднання зусиль усіх зацікавлених у дослідженні діаспори сторін.

Зрозуміло, що не охопила протягом звітного періоду всього означеного вище проблемного поля і дослідницька діяльність Секретаріату УВКР. Тим більше, що власне наукові та інформаційно-аналітичні підрозділи в його структурі нині відсутні. Однак замовлення на такий вид діяльності формується в ході статутної діяльності УВКР природно і невідворотно.

 

Дослідницька складова була дуже вагомою в проекті координаційно-ознайомчих поїздок, зокрема регіонами Російської Федерації. Тож закономірно, що на попередньому етапі його реалізації була проведена велика конференція «Українська діаспора Росії: стан, проблеми, перспективи» (Київ, грудень 2003 р.). Вивченя стану українських громад було продовжено і в ході поїздки делегації УВКР до регіонів Центрального і Західного Сибіру в жовтні 2004 р.

 

Вивчення українських громад, що тісно переплетене з налагодженням контактів між діаспорними і вітчизняними організацями, є доволі перспективним напрямом роботи, яким можуть займатись не тільки київські, але й регіональні ентузіасти. За нашими відомостями, традиції подібних експедицій існують вже у науковців Луцька, Сум, Луганська, Чернівців, Одеси. Цього року Секретаріат УВКР допоміг в організації дослідницької експедиції київської молоді зі “Студентського Братства Св. Володимира” до українських поселень на Берестейщині (Білорусь).

 

Усі відомості, які працівники Секретаріату отримують з офіційних джерел, а також власні дані, отримані в ході реалізації різноманітних заходів і проектів УВКР, аналізуються і систематизуються. Узагальнена інформація про стан українських громад у різних країнах світу розміщується на сайті УВКР за адресою: www.uvkr.com.ua

Там вона стає доступною кожному користувачеві Інтернету.

 

Всебічний розгляд явища світового українства в сучасному контексті мала на меті конференція «Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття», ініційована і проведена нещодавно Українською Всесвітньою Координаційною Радою спільно з Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України та Науково-дослідним інститутом українознавства МОН України.

Її проведення планувалось на кінець 2004 року, але двічі переносилось у зв’язку з подіями навколо виборів Президента України. В результаті конференція пройшла у два етапи – перший включав у себе круглий стіл «Український соціум» (28 грудня 2004 р., Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України), а другий відбувся 20-21 січня 2005 р. і складався з двох пленарних засідань, роботи секцій «Український етнос у прострі й часі» та «Закордонне українство», а також з двох круглих столів «Державні механізми утвердження і розвитку української мови» й «Новітня хвиля української трудової міграції та еміграції».

У роботі конфренції взяли участь відомі державні діячі України – голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, міжнаціональних відносин та національних меншин Г.Удовенко, голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах І.Осташ, голова парламентського підкомітету з питань захисту історичної спадщини М.Жулинський, керівники наукових установ, провідні вчені. За підсумками конференції прийнято резолюцію, що представлена увазі учасників Зборів УВКР.

Матеріали конференції планується видати друком до IV Всесвітнього форуму українців.

 

Набуває все більшого розголосу традиційний конкурс на краще знання української діаспори для учнівської молоді, який у 2004 році вже втретє проводився у співпраці з управлінням з питань національностей та міграції Київської міської державної адміністрації (начальник – В. Горовий). Кількість його учасників минулого року становила 48 чоловік. Суттєво зростає також дослідницький рівень представлених робіт. Залучення молоді до вивчення українських громад є, на нашу думку, дуже перспективною справою. Вона не лише значно розширює інтелектуальну базу українознавчих студій, але й вносить у свідомість нового покоління розуміння нерозривності зв’язку з українцями зарубіжжя, відчуття єдності національного організму.

Надалі планується зробити учнівський конкурс загальноукраїнським, а також залучити до дослідницьких завдань студентську молодь – майбутніх культурологів, філологів, істориків, правників, економістів, спеціалістів з міжнародних відносин.

У червні 2005 року відбудеться черговий шостий міжнародний Конгрес україністів. УВКР має взяти активну участь у цьому заході через залучення науковців, привернення уваги громадськості та внесення питань історії і розвитку світового українства в число пріоритетних напрямів роботи Конгресу.

 

Протягом 2005 року планується також:

1. Організувати семінар “Права і можливості закордонного українця”.

2. Провести семінар для вчителів недільних шкіл та представників науково-освітніх центрів українського зарубіжжя (на базі Ніжинського центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою).

 

4. Громадянські ініціативи

 

Стан проблеми

Досі повноцінна участь УВКР у громадському житті була, на нашу думку, скоріше метою, ніж доконаним фактом. Після доволі резонансної поїздки делегації Ради до Криму в грудні 2001 року, публічний розголос отримували хіба що поїздки до регіонів компактного проживання українців у Російській Федерації (головним чином – прикордонними областями у грудні 2002-го, менше – на Далекий Схід, і вже практично зовсім без резонансу – до Сибіру). Ювілейні й святкові заходи, що традиційно складають основу діяльності більшості патріотичних організацій як в Україні, так і в діаспорі, є, безперечно, дуже важливими, але мають цілком визначене консервативне спрямування і, на жаль, досить обмежену аудиторію.

 


Очевидно, що статус координаційного центру світового українства зобов’язує до більшої активності, а наявність у складі Ради значної частки українських організацій передбачає безпосередню участь УВКР у внутрішньонаціональних справах в якості лідера й ініціатора нових патріотичних і просвітницьких проектів.

 

Тривалий час така активність організації обмежувалась заявами і зверненнями до керівників держави. Їх іноді друкували патріотичні видання, але в більшості випадків позиція координаційного центру патріотичних сил і світового українства або була невисловленою, або оприлюднювалась із запізненням, або й взагалі лишалася невідомою більшості громадян України, а тим більше нашим співвітчизникам за кордоном.

Проблема поглиблюється ще й тим, що ролі ініціативного й координуючої ролі не виконує й жодна інша українська громадська структура. Починаючи з 2002 року, ця функція частково була закріплена громадською думкою за Блоком Віктора Ющенка «Наша Україна», але на ділі й це авторитетне об’єднання переважно опікувалось питаннями поточної політики. А питання національної стратегії, етнокультурної ідентичності, громадянської консолідації, суспільної атмосфери і морального клімату лишалися й далі без уваги, ставились декларативно або підпорядковувались питанню про владу.

 

В складному переплетінні передвиборчих подій, корпоративних інтересів, іноземних впливів УВКР мусить знайти свою тему, свій ключ до важливих перетворень у сфері національної свідомості. Політичні потрясіння останнього часу дають потужний імпульс цим процесам, але їхнє спрямування і реальні наслідки залежать від активності, мобілізованості й осмисленості дій тих інституцій громадянського суспільства, координувати які покликана, в тому числі, й наша Рада.

 

Минулого року УВКР вперше виступила з ініціативою загальноукраїнського масштабу – з ідеєю акції громадянської солідарності «Добра Воля – 2004». Напередодні чергового Дня журналіста, який в Україні святкують на початку червня, ми звернулись до власників, керівників ЗМІ та журналістів із закликом відзначити 13-ту річницю незалежності акцією журналістської солідарності. Ідея була проста – організувати одноденний україномовний випуск усіх ЗМІ, крім тих, що спеціально призначені для національних меншин.

Відповідні листи і зверення направлені керівникам журналістських об’єднань та редакторам центральних і більшості регіональних російськомовних медіа. Паралельно організовувались групи волонтерів, готових надати допомогу в перекладі й редагуванні текстів. Групи волонтерів були паправлені також у південні та східні регіони для безпосередніх переговорів з редакціями ЗМІ та організаційної роботи на місцях. Ними були проведені круглі столи і прес-конференції в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Сімферополі та Севастополі.

Чому за цю справу взялася УВКР?

Розбудити в українцях віру в себе, скоординувати рух до національної єдності – наш прямий статутний обовязок. Коли створювалася Рада, стояло питання про допомогу діаспори у розбудові незалежної України. Пізніше, коли українська держава опинилася перед фактом появи нового явища – “східної діаспори”, – виникла потреба допомогти її становленню і зміцненню національної самосвідомості її багатомільйонної людності. Сьогодні ж стоїть завдання об’єднати і налагодити скоординовану діяльність світового українства як цілісного організму. І вирішальним фактором у цій справі є постання сильної, справді незалежної Української Держави, а також утвердження національної єдності її громадян.

Маємо певний результат – для когось дуже скромний, але для організаторів вельми обнадійливий. Три з половиною десятки російськомовних видань з усіх регіонів України відгукнулися на заклик Української Всесвітньої Координаційної Ради й підготували до Дня незалежності свої номери частково, або повністю українською мовою.

Цей вияв громадянської позиції дає нам в Україні основу для діалогу, для подолання інерції в суспільній свідомості та виведення української справи в нашій державі на якісно новий рівень. Разом з тим, акція поклала край численним стереотипам і упередженням стосовно можливостей і перспектив впровадження української мови у ЗМІ.

Акція здобула значний резонанс. Її право на життя є особливо переконливим у сьогоднішніх умовах, коли політичні потрясіння, з одного боку, суттєво підірвали громадянський спокій і взаєморозуміння, а з іншого – дали потужний імпульс для пробудження національної свідомості й престижу всього українського. Тому акція “Добра Воля” у 2005 році, що буде приурочена до IV Всесвітнього форуму українців, має пройти на якісно вищому рівні. Її концепція розробляється. Учасникам Зборів пропонується затвердити Положення про відзнаку УВКР – Знак “Добра Воля”.

 

У 2004 році була продовжена традиція проведення тематичних круглих столів з нагоди визначних історичних дат. Секретаріат УВКР намагався надати цим заходам сучасного звучання і зацікавити їхньою проблематикою якомога ширшу аудиторію.

 

Круглий стіл “60-річчя Української Головної Визвольної Ради (липень 2004 р.) спонукав його учасників (а це були як безпосередні учасники боротьби патріотичного підпілля 1940-1950-х рр. та їхні нащадки, так і науковці київських дослідницьких установ) до дискусії про саму природу визвольної боротьби українського народу та принципи її організації. Ключовою тезою, що була, зокрема, виголошена у вступній доповіді Голови УВКР М.Гориня, стала необхідність утвердження демократичних принципів в побудові національних організацій і національної держави, а також потреба і можливість консолідації всіх патріотичних сил навколо спільних цілей і завдань. Діяльність Української Головної Визвольної Ради і є прикладом такої консолідації і надзвичайно ефективної організації, що відображено й у спеціальному Зверненні учасників круглого столу до громадськості.

 

До пам’яті воєнних лихоліть була звернена й інша меморіальна акція, що відбулась у минулому році за ініціативою УВКР – круглий стіл представників громадськості та науковців “60-річчя депортації українців Польщі. У зібранні взяли участь народні депутати, відомі вчені, активісти товариства “Лемківщина”. Круглий стіл мав на меті привернути увагу громади до трагічних сторінок національної історії, дати сучасне тлумачення проблемі прав українських меншин у сусідніх державах, поняттю українських етнічних територій, відновити історичну справедливість у процесі побудови єдиного європейського дому.

 

За підсумками обох круглих столів підготовлено збірники матеріалів, які планується видати друком у 2005 році.

 

Та найважливішою подією року, що минув, були, звичайно, вибори Президента України та акції громадянського протесту проти спроби фальшування їхніх результатів. До цих подій була впродовж кількох місяців привернута увага всього світу, тож природно, що УВКР взяла активну участь у громадсько-політичному житті країни у цей період.

До цього нас спонукала і надзвичайно активна підтримка «помаранчевої революціїї» громадами закордонних українців, а також велика роль, яка відводилась штабами обох головних кандидатів волевиявленню тих громадян України, що проживають нині за межами держави. Їх кількість сьогодні оцінюється числом від 5 до 9 мільйонів. Тож фактор закордонного українства цілком реально міг схилити шальку терезів на бік того чи іншого претендента на найвищий державний пост.

Діюче виборче законодавство не дозволило УВКР зареєструвати своїх представників при Центральній виборчій комісії, але Секретаріат надавав необхідну допомогу представникам міжнародних українських організацій, які отримали статус офіційних спостерігачів.

Одразу після офіційного старту виборчої кампанії, 5 липня 2004 р., УВКР виступила зі своїм зверненням, у якому прозвучав заклик провести вибори чесно, на прозорій правовій основі. А вже 3 вересня на засіданні української частини УВКР було прийняте рішення про підтримку кандидата в Президенти України Віктора Ющенка.

В умовах критичного загострення ситуації в країні після голосування другого туру була терміново скликана українська частина УВКР і 25 листопада поширена нова Заява, в якій висловлювалась підтримка дій Комітету національного порятунку і прозвучав заклик до українських громад світу підтримати всенародно обраного Президента України Віктора Ющенка. Пізніше, після спроби антидержавного заколоту під виглядом З’їзду депутатів усіх рівнів у Сіверодонецьку керівництво УВКР поширило текст Звернення до прихильників кандидата В.Януковича, у якому була дана чітка й детальна оцінка антиконституційних, злочинних дій правлячого режиму та висловлена впевненість у перемозі демократії і справедливості в Україні.

На адресу Секретаріату УВКР безперервно надходила інформація про зростання міжнародної підтримки патріотичних сил, про акції солідарності, які на різних континентах організовували активісти українських громад. Особливо важливою і цінною для нас була підтримка українських патріотів з Росії, де офіційна пропаганда, спрямована проти Віктора Ющенка й демократичних сил, була ще брутальнішою, а інформаційний тиск ще потужнішим, ніж у самій Україні.

Ця інформація, а також тексти заяв і звернень українських організацій світу оперативно поширювались електронними каналами зв’язку та в спецвипусках «Вісника УВКР» серед мітингуючих на Майдані.

Отже, 2005 рік Рада зустріла разом з усім світовим українством на емоційній хвилі перемоги демократії в рідній державі, з вірою в новий етап утвердження українських інтересів та українських пріоритетів у світі, з новими планами на майбутнє.

 

У 2005 році ключовою в громадському житті України стане подія, до якої УВКР має безпосереднє відношення – IV Всесвітній форум українців. Навколо цієї акції, програми Форуму, виконання його рішень вибудовується вся концепція діяльності Секретаріату в нинішньому році.

 

5. Інформаційна діяльність

 

Стан проблеми

Обмін інформацією поки що лишається основною формою контактів між українськими організаціями та громадами світу, яка, до того ж, використовується далеко не на повну потужність, не має під собою цілісної системи ресурсів і каналів зв’язку та функціонує зі значними диспропорціями.

Більш-менш регулярно надходить інформація про діяльність СКУ («Обіжник»), життя українських громад Росії (Об’єднана прес-служба в Москві), діяльність української «Просвіти» у Сербії, життя української громади у Великобританії, Придністров’ї, Казахстані та деяких інших країнах. Варто віздзначити також активність професора С.Паняка з російського Єкатеринбургу, який створив і підтримує дуже цікавий і сучасний інтернет-ресурс «Кобза». Усі ці зародкові види комунікації потребують значної інтенсифікації та об’єднання в єдиному інформаційному просторі світового українства.

Інформаційна ділянка роботи Секретаріату УВКР – це той важіль, який дозволить розгорнути логічно й послідовно всі інші сфери діяльності організації, а тому потребує особливої уваги й першочергових організаторських і реформаційних зусиль.

Певні традиції і механізми координації тут були напрацьовані впродовж попередніх років – налагоджено випуск інформаційного бюлетеня «Вісник УВКР»; започатковано випуск щотижневих передач на першому каналі Національного радіо; налагоджено механізми публікації статей і повідомлень у вітчизняних та деяких зарубіжних виданнях; створено Веб-сайт організації.

Однак практично всі ці інформаційні інструменти в першій половині 2004 року опинились в кризовій ситуації або вимагали перегляду концептуальних засад функціонування. «Вісник УВКР» через часту зміну редактора, невизначеність концепції став виходити вкрай нерегулярно і своїм змістом не відповідав запитам керівництва УВКР. Радіопередача «Ми – українці» через фінансові й кадрові непорозуміння, а також у зв'язку з вичерпанням первісної її концепції опинилась у червні 2004 р. на межі закриття. Прес-секретар УВКР С.Остапа, чиїми зусиллями публікувалися у великій кількості статті в не дуже масових, але відомих у патріотичному середовищі газетах, навесні пішла у тривалу відпустку. Розроблений Інтернет-ресурс виявився привабливим зовні, але недостатньо гнучким і оперативним для того, щоб користуватись ним як інструментом щоденного зв’язку та інформаційного впливу.

Нова концепція діяльності інформаційної структури УВКР передбачала також перегляд деяких застарілих принципів і механізмів зв’язків організації з мас-медіа. На наші наміри суттєвим чином впливала також обмеженість ресурсів (фінансових, кадрових і технічних), а також необхідність давати значний інформаційний продукт паралельно з процесом інституційної перебудови. Новий керівник прес-служби УВКР Є. Булавка енергійно взявся за справу і спільними зусиллями кризові явища були досить швидко подолані. Згодом на посаду прес-секретаря прийшла О. Горгота – людина також досить енергійна і цілеспрямована.

 

Основними елементами інформаційної структури УВКР стали:

 

1. Веб-сайт організації, що став виконувати роль а) оперативного каналу поширення інформації, б) підтримання зворотнього зв’язку, в) потужного інформаційного ресурсу, в) депозитарію публікацій УВКР.

2. Оновлений «Вісник УВКР», який на певному етапі пропонувалося перетворити на повноцінний журнал з поглибленням теоретичної й аналітичної складової його змісту, але пізніше цей намір довелося відкласти з причин недостатнього матеріального і професійного забезпечення видання. Але й у нинішньому вигляді «Вісник» зазнав суттєвих змін у концепції видання, в ньому запроваджена нова структура рубрик, налагоджуються постійні зв’язки з авторами в Україні та діаспорі.

3. На новій концептуальній основі відродилась і радіопередача УВКР – з новою назвою «Громада» і новою ведучою – Яриною Скуратівською. Впродовж 2004 року героями її передачі були переважно люди, які є звичайними представниками наших громад – артисти художньої самодіяльності, вчителі недільних шкіл, молодь, сезонні працівники. За розповіддю кожного з них стоїть буденне життя українця за кордоном, його клопоти, радості, щоденна боротьба за свою національну гідність і права.

4. Традиційними стали в діяльності прес-служби УВКР такі необхідні атрибути журналістської діяльності, як прес-релізи і прес-конференції. Особливо активно ці засоби використовувались в ході проведення акції «Добра Воля – 2004». Конференц-зал УВКР став звичним місцем для представників всеукраїнських і київських медіа, що, безперечно, піднімає авторитет і впливовість організації в очах громадськості.

5. Продовжена була в 2004 році й традиція підтримки національних видань, що утверджують цілі діяльності УВКР та своїми публікаціями сприяють консолідації світового українства. Минулого року фінансова допомога була надана журналам «Сучасність» та «Дзвін».

 

Серед планів на 2005 рік:

1. Налагодження роботи прес-клубу для журналістів київських видань, які спеціалізуються на діаспорній тематиці.

2. Випуск оперативних (щотижневих) інформаційних бюлетенів УВКР.

3. Створення на базі Веб-сайту УВКР Інтернет-порталу світового українства.

 

6. Видавнича справа

 

Стан проблеми

Наші громади відчувають величезну потребу в українській та україномовній літературі. Кожну поїздку представників УВКР за кордон, а також кожну зустріч з українцями з діаспори на рідній землі ми намагаємось використати для того, щоб передати землякам книжки, альбоми, просвітницькі брошури. Є великий попит на навчальну, довідкову, історичну літературу, методичні розробки у сфері освіти, художньої самодіяльності, на твори українських класиків і сучасних авторів.

УВКР регулярно організовує передачу книжкової продукції видавнитвами, бібліотеками, органами державної влади. Проте, в силу своєї специфіки, нинішнього стану й обмеженого фінансування власна видавнича діяльність організації ще досить вузька і недостатня.

 

Більшість видавничих планів 2004 року довелось перенести на наступний рік. Рукописи книг Секретаріатом підготовлені, справа лише за коштами на їхній друк. Значний обсяг видань планується також підготувати за програмою «Українській молоді – українську культуру» – в разі її схвалення та фінансування державою або спонсорами.

 

Вже до IV Всесвітнього форуму українців планується видати:

1. Фотоальбом «Ми – українці. Шляхами експедицій УВКР»

2. Довідник «Закордонному українцю”

3. Довідник «Українська Всесвітня Координаційна Рада: 2001-2005»

4. Матеріали круглого столу «60-річчя УГВР»

5. Матеріали круглого столу «60-річчя депортації українців Польщі»

6. Матеріали конференції «Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття»

 

www.uvkr.com.ua.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка