Українська громада в Словенії поступається чисельністю українцям в тій же Хорватії
Правда, історія появи тут українців схожа з історією українських громад в Сербії та Хорватії. Перша хвиля міграції була викликана переселенням після Берлінського конгресу (1878 р.) в анексовану Австро-Угорщиною Боснію значної кількості українців з Галичини і Закарпаття. А вже потім українська діаспора Боснії творила українські діаспори в Сербії, Хорватії і тій же Словенії.
Тому своєрідним фундаментом сучасної української громади в Словенії є нащадки українських переселенців з Боснії і Герцеговини. Хоча з того часу були ще й інші хвилі української міграції в Словенію: і після Першої світової війни, і після Другої, і після проголошення Україною Незалежності. До речі, останні події в Україні викликанні російською агресією на Донбасі інтенсифікували появу в Словенії нових мігрантів з середовища біженців і вимушених переселенців зі Сходу України, що не так помітно в сусідній Хорватії.
Власне, це і ставилось за мету поїздки в Словенію, розібратися, що відбувається сьогодні в середовищі української діаспори цієї країни, діаспори що має славну минувшину і гідних репрезентантів. Чого варта хоча б історія творення словенськими священиками – інтелектуалами в 19-му столітті, під впливом української, своєї Запорізької Січі із гетьманом Остапом, в місті Штанєль, що поряд з Італією. Один із козаків тієї Запорізької Січі здійснив переклад Шевченкового «Кобзаря» на словенську мову. В пам’ять про цю подію й вшановуючи Тараса Шевченка, українська громада Словенії, свого часу, встановила пам’ятник-погруддя Кобзаря в Штанєлі.
На відміну від тієї ж Хорватії, українці Словенії не об‘єднанні в одну організацію, натомість існує декілька структур зі своєю метою, своїм керівництвом і своїм членством. На тлі відсутності української школи, де чи новоприбулі, чи діти старшої діаспори могли б через навчання протидіяти асиміляції, котра є головним ворогом всякої національної меншини – наявність великої кількості організацій є, радше, свідченням слабкості, а не сили громади.
Українці Словенії об’єднані в українське товариство «Карпати», яке представлене в першу чергу нащадками вихідців з Боснії, товариство «Берегиня» із Жалеця репрезентоване творчо активною Галиною Маловшек та новопосталою організацією «Триглав – Говерла» (голова Андрій Гевка), що має намір залучати в свої лави не лише українців, а й словенців, котрі цікавляться Україною і мають симпатії до неї.
Ще одна відмінність між Словенією й Хорватією, відчутна присутність в першій російських впливів, що активізувались зараз не лише в культурній ділянці, а в спробі впливати на діяльність українських товариств. Російський культурний центр на престижній вулиці старої Любляни, відчувається має достатньо коштів не лише на вивіску, величиною з добру вітрину, на своїх дверях…
Попри все українці в Словенії не мають наміру зникати в морі асиміляції чи в болоті «руского міра», а активно відкривають в Любляні українські бари, вивчають можливості відкриття тут української недільної школи, тощо.
Тут би трохи більшого сприяння зі сторони українського посольства і влади України, але це вже тема іншого репортажу не з таким веселим сюжетом.
Джерело:
Додаткова інформація:
http://slovenia.mfa.gov.ua/ua/ukraine-si/ukrainians-in-si
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B0
-
Під час поїздки у Словенію: третій справа Михайло Ратушний
Під час поїздки у Словенію: третій справа Михайло Ратушний
-
«Российский центр науки и культуры» має досить потужну матеріальну базу
«Российский центр науки и культуры» має досить потужну матеріальну базу
-
В українському барі в Любляні
В українському барі в Любляні
http://kobzacomua.chost.com.ua/uvkr/5071-yak-zhyvetsia-nashii-hromadi-v-naizakhidnishii-slov-ianskii-kraini-yevropy.html#sigProGalleriaf5bbb67953
На світлинах: Михайло Ратушний,голова Української Всесвітньої Координаційної Ради. Під час поїздки у Словенію: третій справа Михайло Ратушний. «Российский центр науки и культуры» має досить потужну матеріальну базу. В українському барі в Любляні.
